|
Лжепровідникові
Забрідши у нетрі й безвихідь,
Завівши мільйони стражденних,
Кричиш про матерії вищі,
Забувши просте й сокровенне.
Загрузнувши у нечистоти,
Не чуючи перестороги,
Кричиш про мораль і чесноти,
Підносиш богів замість Бога.
Блукаючи в довгій пустелі,
Шукаючи волі і правди,
Знайди, лиш для всіх, не для себе,
Ціною життя, а не зради.
17 липня 2011
Сонце сходило
За брудною шибкою сонце сходило,
На жито столочене жаревом лило.
Відбилося маревом в брудних калюжах
І лагідно гладило прив'ялі ружі.
Ледь мружаться очі від того видива,
І бачиться вже їм картина правдива;
Десь там вдалині - міражі й віртуальність,
А ближче тут - будні і сіра реальність.
Десь там вдалині - те, що хочеш, шукаєш,
А ближче, - то те, з чим живеш і що маєш,
Десь там за окраєм, - чого прагнеш щомиті,
А тут - з чим прийдеться миритися-жити
17 липня 2011
Другові
Не переймайся, любий друже,
Коли нема того, що любиш,
І не жалкуй, не мучся дуже,
Як не знаходиш, а лиш губиш.
Не сокочи своє сумління,
Що не зробив усе, що мислив,
Що всі старання і уміння,
За крок до генія зависли.
Не йди по терню босоногим,
Не лізь у воду, одягнувшись,
Не оббивай чужі пороги,
Не дослухайся, не почувши.
Не вір вухам, як зле щось вчують,
Не вір словам, що маслом мажуть,
Не йди за тим, хто пастки снує,
Не міряй все: 'так люди кажуть'.
Не йди, мій голубе, 'в нікуди',
Створивши сам себе для себе,
Не вгадуй те, що завтра буде, -
До завтра ще дожити треба.
Радій, коли уранці встанеш
І Слово впевнено промовиш,
На сонце вранішнє поглянеш
І Дух Його у ньому вловиш.
Радій, бо Він те Слово чує,
Радій, бо кроки твої бачить,
І весь той шлях, що ти торуєш
Лише із Ним в житті щось значить.
Іди вперед, хай крок за кроком
Твій шлях усе вільнішим буде, -
Лише під пильним Його оком
В житті своєму все здобудеш.
17 липня 2011
Я втомився. Ця сіра буденність
Розділяє нас навпіл, натроє...
Ми неначе пігмеї мерзенні
Утікаєм від Правди святої.
Утікаєм від Того, хто вище,
Заховавшися кожен за себе,
І закона свого кожен пише,
В Слові Божім забувши потребу.
Я втомився не знати, для чого
Йду кудись поміж гамірним людом,
Дні стираю з щоденника свого,
І виходить - роки жив у блуді.
Рік за роком - буденність і сірість,
Свята ж - привід, щоб більше згрішити.
Я втомився. Та знаю і вірю,
Що ще можна по-іншому жити.
Можна жити, не маючи втоми,
Радість мати у свята та будні;
Треба просто повірити Тому,
Хто не велить іти шляхом блудним.
Тому вірити, з ким наодинці
Колись станеш востаннє на сповідь.
А земне у прощальній сльозинці,
Чарку вип’є за спокій, на спомин.
11 липня 2011
Старіємо, брате.
А хто чим багатий
За довгий відрізок життя?
Викладуй на ляду,
Що ти нагромадив,
А я похвалюся, що я.
Є діти й дружина
Та нова машина?
Цінуй їх, люби й бережи.
Є власна оселя
Та люстра на стелі?
Не марно життя, значить, жив.
І в мене сімейка,
Та ще й не маленька -
Дружинонька, діти, ще й пес.
Малесенька дачка,
Квартира, а 'тачка'...
Ще куплю. І лиш - 'крутий' 'мерс'.
Та перше я хочу
У час найкоротший
Залізти на Місяць чи Марс,
Бо входить у моду
в 'блатного' народу
Придбати там шмат задарма.
Бо потім дорога
Як буде до Бога,
І буду я йти до Небес,
На Марсі пристану
Й згадаю востаннє
Той світ, тих людей, і тебе.
Як сіяли зерна,
А плутались в тернях,
Як щастя шукали в вині,
Як думали кожен,
Що світ переможем,
Насправді ж, копались в багні.
Як думали, брате,
Що ми тим багаті,
Що в хаті, в кишені, в кишках,
Як роки минали,
А ми все не знали,
Для чого та праця важка.
Тепер хочу, брате
Тебе запитати:
А що нам залишиться там,
Де хата - то простір,
Багатство - то совість,
А щастя - рай з вічним життям?
То може нам, брате,
Про інше подбати:
Щоб щезла з життя метушня -
Забути тілесне,
Покликати Духа,
І мовити Слово щодня.
11 липня 2011
|
| Закрити |
