Анисів - центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Десни,

за 8 км Чернігова, однойменна залізнична станція на лінії Чорнігів — Ніжин. За 4 км від села — автошлях Київ—Ленінград. Дворів — 665. Населення - 2239 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Лукашівка. На території Анисова та поблизу нього виявлено поселення доби моноліту, два неоліту, два — бронзи, одне — періоду скіфів. Крім того, знайдено ранньослов’янське поселення перших століть н. є., два — VIII—IX ст., а також городище та курганний могильник часів Київської Русі.

Посполиті обробляли монастирську землю заготовляли сіно, ловили рибу, працювали на винокурні. За це їм наділялися шмаї точки бідних піщаних земель, які давали низький урожай.

З ліквідацією полкового устрою Анисів увійшов до складу Янівської волості Чернігівського повіту. 1786 року монастирські землі були передані в казну, а селяни переведені в категорію державних. У цей час в Анисові проживало козаків — 97, кріпаків — 6, державних селян — 322. Останні платили оброк, подушне, несли рекрутську повинність. Розмір оброку весь час зростав. У 1829 році він становив 8 крб. з ревізької душі³. Постійним супутником анисівців були злидні. Внаслідок неврожаю 1833 року майже все населення села голодувало. Рятуючись від смерті, люди змушені були йти в далекі краї на заробітки або ж переселятися в інші губернії. Багато селян займалися побічними промислами, влітку заготовляли в нав­колишніх лісах ягоди, гриби, виготовляли з лози кошики й продавали на чернігів­ських базарах. Вироби художньо оздоблювалися лозою різних кольорів. Частина селян ходила на поденні роботи до Чернігова.

Знесилені злиднями, жителі часто хворіли на тиф, туберкульоз, трахому, але ніякої медичної допомоги не одержували, бо в селі не було лікарні. Майже всі поспо­литі та їх діти залишалися неписьменними аж до кінця XIX століття.

Тяжким було становище селян і після реформи поземельного устрою державних селян, проведеної в 1866—1867 рр. Вони одержали на двір по 7,7 десятини піщаної, малородючої землі⁴, за що мусили платити великий викуп, що в два, а то і в три рази перевищував тодішню ціну на землю. Щоб не вмерти з голоду, селяни йшли в наймити до місцевих глитаїв або ж шукали роботи в Чернігові.

Хвиля революційних подій і заворушень 1905 року охопила й Анисів. Біднота все частіше підносила голос протесту проти гнобителів, вимагала землі хлюа, свобод. 24 жовтня вона розгромила сінопресувальний завод Номировського.

Після столипінської реформи 10 найзаможніших господарств переселилися на хутори й одержали кращу землю. Переважна більшість селян розорювалася, продавала свої клаптики поля й перетворювалася в наймитів.

Знесилені злиднями, жителі часто хворіли на тиф, туберкульоз, трахому, але ніякої медичної допомоги не одержували, бо в селі не було лікарні. Майже всі поспо­литі та їх діти залишалися неписьменними аж до кінця XIX століття.

іяікким було становище селян і після реформи поземельного устрою державних селян, проведеної в 18(10 — 1867 рр. Вони одержали на двір по 7,7 десятини піщаної, малородючої землі¹, за що мусили платити великий викуп, що в два, а то й в три рази перевищував тодішню ціпу на землю. Щоб не вмерти з голоду, селяни йшли в наймити до місцевих глитаїв або ж шукали роботи в Чернігові.

Хвиля революційних подій і заворушень 1905 року охопила й Аписів. Біднота все частіше підносила голос протесту проти гнобителів, вимагала землі, хліба, свобод. 24 жовтня вона розгромила сінопресувальний завод Иомировського.

До Великої Жовтневої соціалістичної революції анисівці змушені були зверта­тися по медичну допомогу до знахарів або ж іти до лікаря в Янів чи Чернігів. У 80-х роках XIX ст. в селі відкрито земську початкову школу. Заняття відбува­лися в звичайній хаті. Лише в 1902 році побудовано невеличке шкільне приміщення, де 25 дітей навчав один учитель. Анисів — мальовниче село, воно вже тоді при­вертало увагу художників. Сюди в 90-х роках XIX ст. приїздив і писав картини український художник Панас Сластіон⁶.

Жителі села з радістю зустріли Лютневу буржуазно-демократичну революцію, але скоро переконалися, що Тимчасовий уряд, який взяв владу, не принесе їм миру поліпшення життя. Улітку 1917 року повернулися додому революційні моряки-балтійці та солдати-фронтовики.