Форум села Білогородка Київської області: новини

Форум Білогородки

Питання-відповіді

Інтерв'ю

Всі записи

...

В Белогородке Киевской области горит складское помещение на площади 1200 кв. м - ГСЧС - читати далі...

Запитання
выборы 2015

Відповідь

Олег Сироватко Результати місцевих виборів 2015 року доступні за адресою виборчої комісії, що вказана на форумі цієї сторінки від 24.10.2015р. Інформація постійно оновлюється, якщо підсумків голосування немає на даний момент часу, то вони з'являться трішки пізніше. Наберіться терпіння, члени комісії теж люди, їм треба час, щоб порахувати протоколи

Запитання
хто переміг на виборах голови

Відповідь

Запитання
сільскі дипутати

Відповідь

Запитання
Ещё можно балатироватся?!

Відповідь

Запитання
кто вииграл выборы

Відповідь

Євгеній М История Белогородки
Игорь Браевич
' Как всегда заинтересовался историей мест нашего нахождения. О Белогородке знал, что это место расположения древнего города Белгорода.
Посмотрел литературу по истории киевских земель. Узнал, что город-замок Белгород был основан великим князем киевским Владимиром Святославичем в 991 году на месте двухсотлетних славянских поселений. Город был любимым местом пребывания князя. Поэтому его тогда отстроили и заселили переселенцами. Город занимал площадь, больше чем Чернигов или Переяслав. Через Белгород пролегал путь на Киев с западных земель Киевской Руси.
Если верить историкам, то «в 12 веке Белгород становится самостоятельным удельным княжеством. Будущие киевские князья обычно начинали княжить в Белгороде. Этот город был сильной крепостью, от которого часто зависела судьба Киева. Летописи упоминают о первом храме Преображения господня, построенного великим князем Владимиром в 991 году».
Город Белгород наряду с другими городами, сооруженными вокруг Киева, был форпостом Киева на западне. Играл большую роль в обороне Киева и Руси от кочевников. Был резиденцией киевских князей и местом пребывания епископа. О чём говорят летописи и археологические раскопки.
При раскопках обнаружены остатки княжеского дворца, величественного храма, и даже гарема, где проживали 300 наложниц любвеобильного князя Владимира до принятия христианства. Обнаружены крепостные фортификационные сооружения, остатки ремесленных мастерских. Часть этих древностей мы могли увидеть в раскопанной части городища в селе.
Большой цветущий город был полностью разрушен во время монголо-татарского нашествия в 1240 году. Через некоторое время он возродился как село. В 1360-х годах Белгород подпал под власть феодальной Литвы. С тех пор он стал называться Белогородкой. Городом, этот старинный населённый пункт, так и не возродился. Может быть потому, что дорога на Киев с западного направления прошла севернее Белогородки? Ну, это моё предположение…'

На фото из Интерент На щите надпись (перевод):'Древнерусское городище с остатками земляных укрплений 10-13 ст.'

Євгеній М Білогородка- село, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Ірпеня, за 22 км від Києва, з яким сполучена шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Населення – 4065 чоловік. Сільраді підпорядковані населенні пункти Бобриця, Петровське і Шевченкове.
Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (ІІІ тисячоліття до н.е.), могильник епохи бронзи (ІІ-І тисячоліття до н.е.), посуд зарубинецької культури (ІІ ст. до н.е. -ІІ ст..н.е.). У VІІ-ІХст. тут існувало слов’янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.
Білгород був одним із пунктів у системі оборони Києва від нападів кочівників. Уперше згадується він у літописі під 980 роком. На той час Білгород з прилеглими землями являв собою особисте володіння великого князя київського Володимира Святославовича. Тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним із найміцніших форпостів Києва.
Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення - глибокий рів і вал заввишки 10-12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев’яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими містами столичного значення.
Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В ХІ-ХІІ ст.. Білгород був значним ремісничо - торгівельним центром. Він стояв на торгову шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив’яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією.
Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпископа. Білгородом намагалися оволодіти князі які претендували на київський престол. На початку ХІІ ст.. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мистислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий.
Під стінами Білгорода не раз відбувались бої, які вирішували долю столиці Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито у легенді про «біловодський кисіль», записаний у літописі під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославовича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий - з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу. Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається у літописі під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувався бій з половцями, під час якого останні були розбиті.
Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла ХІ-ХІІ ст.. відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складались не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив’яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам’яних храмів, Зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різнокольоровими полив’яними плитками, а бані - свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.
Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося. У 60-х роках ХІV ст.. Білгород підпав під владу феодальної Литви. З того часу він став називатися Білогородкою. Спочатку вона належала Київському замку, а з 1560 року - великому князю литовському.
Після Люблінської унії 1569 року Білогородку захопила шляхетська Польща. Селом у різні часи володіли князі Острозькі, коронний гетьман Ходкевич, князі Корецькі та ін. Влада польських магнатів принесла селянам ще більше посилення феодальної експлуатації і національного гніту. Тяглові селяни Білогородки повинні були відробляти на користь феодала по 2 дні панщини на тиждень, сплачувати чинш натурою і грошима, а також виконувати різні додаткові роботи - толоки, ґвалти, косити сіно тощо. Найбіднішою категорією селян були городники, які відробляли панові по 3 дні влітку і по 2 дні взимку на тиждень.
Протестуючи проти посилення феодального і національно-релігійного гніту, селяни Білогородки наприкінці ХVI – у першій половині XVII ст.. брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях під керівництвом К.Косинського, С. Наливайка, Т. Федоровича (Трясила), К. Скидана, Д.Гуні, Я.Осрянина. В 1630 році під час селянсько-козацького повстання під проводом Т.Федоровича село стало місцем запеклих боїв між повстанцями і польсько-шляхетськими загонами.
Найбільшого розмаху боротьби селян Білогородки набула під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. У червні 1648 року білогородці разом із селянами сусідніх сіл громили маєтки місцевої шляхти, а частина з них вступила до селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького. Білогородка була визволена від польсько-шляхетського панування і стала центром Білгородської сотні Київського полку. В 1654 році жителі села прийняли присягу на вірність Російській державі. За Андрусівським перемир’ям 1667 року село остаточно відійшло до Росії. З того часу і до другого поділу Польщі воно було одним з прикордонних укріплених форпостів.
У 1700 році Петро І подарував Білогородку київському митрополиту. Після секуляризації монастирських земель у 1786 році село стало казенним і перейшло у відання палати державних маєтностей. У 1841 році в Білгородському маєтку налічувалося 680 ревізьких душ державних селян. Як і селяни сусідніх державних маєтків, білогородці сплачували державі великий оброк за користування земельними наділами. Становище селян погіршувало ще й тому, що плата державних маєтностей проводила всілякі «землевпорядкування», під час яких у них відбиралися значні ділянки землі.
В середині ХІХ ст. у Білогородці налічувалося 388 дворів і 2428 жителів. Населення займалося переважно хліборобством і тваринництвом, а також виноградарством і виноробством. Тут діяли 4 великі млини і 7 вітряків, кілька кузень, цегельня. У 1862 році на землях Білогородки створили економію, яку віддали в оренду поміщиці Вишневській.
Проведення в життя «Положення» про поземельний устрій державних селян України 1866-1867 рр. ще більше загострило класові суперечності на селі. За реєстром 1872 року, 789 державним селянам Білогородки було відведено 5140 десятин землі, в т. ч. 657 десятин непридатної. За цю землю вони мали сплачувати щорічно 3460 крб. протягом 49 років. Розподіл надільних земель був дуже нерівномірним. 48 дворів мали по 1 десятині і менше землі, в той же час один з куркулів володів 42 десятинами. Білогородці скаржились, що вони одержали лише половину наділу, передбаченого «Положенням», і відмовилась сплачувати оброк.
В післяреформений період відбувався процес класового розшарування селян. Внаслідок малоземелля, злиднів і високих викупних платежів бідніші селяни Білогородки розорялися і змушені були працювати в економії Вишневської, де робочий день тривав 12-13 годин, а заробітки були мізерними, або йти на підприємства Києва та на південь України. Їх землі захоплювали заможні селяни.
На початку ХХ ст.. у Білогородці посилився селянський рух. Значний вплив на зростання мав робітничий рух у Києві. Київські робітники таємно переправляли в село листівки та іншу революційну літературу, зокрема праці В.І.Леніна. У 1904 році члени Київської організації РСДРП розповсюдили тут першотравневу листівку, яка закликала селян до боротьби. Під час війни з Японією житель села М.Д.Володимеренко служив матросом на легендарному крейсері «Варяг». У 1954 році в зв’язку з 50-річчям героїчного подвигу російських моряків уславленого корабля та за особисту мужність і відвагу його нагороджено медаллю «За відвагу».
Великий відгук у Білогородці знайшла революція 1905-1907рр. Тут відбувалися збори соціал-демократичного гуртка, члени якого проводили агітацію серед місцевих жителів, читали їм революційну літературу. Восени 1905 року застрайкували наймити економії Вишневської і добилися підвищення заробітної плати.
Після столипінської реформи становище селян Білогородки ще більш погіршало. У 1912 році 592 селянські господарства володіли 3774 десятинами землі. З них 238 найдрібніші господарства мали до 5 десятин, 242- господарств, які мали понад 10 десятин кожне, володіли більше 40 % землі. 132 селянські двори зовсім не мали худоби, а 36- мали лише коней.
Медична допомога населення була вкрай не задовільною. Всю Білгородську волость обслуговував лише один фельдшер. На початку ХХ ст. у Білогородці діяло двокласне народне училище, створене замість церковнопарафіяльної школи. Наприкінці ХІХ ст.. тут жив і творив відомий народний лірник М.Прищенко.
Населення Білогородки з великим піднесенням зустріло звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Житель села А.П.Бричок був учасником Жовтневого збройного повстання у Петрограді і, повернувшись додому, відразу включився у революційну боротьбу.
Наприкінці січні 1918 року в Блогородці було встановлено Радянську владу. Почала діяти сільська рада. Але на початку березня сюди вдерлися німецькі загарбники, які встановили жорстокий режим і грабували селян. Після вигнання окупантів село захопили петлюрівці.
На початку лютого 1919 року в Білогородці відновилась влада Рад. З ініціативи комуністів і радянських активістів сільрада приступила до землевпорядкування. Було завершено наділення землею місцевої бідноти. Організовано провели посівну кампанію. Розгортанню радянського будівництва намагалися перешкодити куркульські банди, які діяли у Білгородській волості. У квітні 1919 року тут спалахнув куркульський заколот. Банда чисельністю 300 чоловік підійшла до Білогородки. Все трудове населення села стало на захист влади Рад. З допомогою частин Червоної Армії, які дислокувались у сусідніх селах, бандитів було розгромлено. У травні 1919 року в селі виник партійний осередок, який провів велику роботу щодо мобілізації населення на боротьбу з контрреволюцією та організації допомоги Червоній Армії. Багато білогородців поповнило її лави.
Після захоплення Білогородки денікінцями у вересні 1919 року трудящі піднялись на боротьбу з ворогом. Керував нею підпільний комуністичний осередок. У листопаді-грудні 1919 року біля села розгорнулися жорстокі бої між частинами 58-ї та 44-ї радянських дивізій 12-ї армії і денікінськими військами. Швидкому розгрому білогвардійців спияло повстання місцевого селянства. Повстанці при підтримці червоноармійців захопили 20 кулеметів і 4 гармати, під ворожим вогнем полагодили зруйнований міст через Ірпінь і переправили трофеї Червоної Армії. 20 грудня 1919 року село було визволено. Почав діяти волосний ревком.
Та мирний перепочинок тривав недовго. З травня 1920 року Білогородка була окупована білополяками, яким допомагали банди петлюрівців. У червні 1920 року частини 12-ї радянської армії визволили село. У липні тут відновив роботу волосний ревком на чолі з М.Д. острішком. Після того, як Білогородку пограбували денікінці і спалили будинок ревкому, волосний центр перенесли до с. Шпитьків. Для налагодження господарського життя багато зробили комнезам на чолі з М.А. Удовиченком, створений у селі в серпні 1920 року, та сільрада, яку очолював А.П.Бричок. У квітні 1923 року організували сільськогосподарську артіль «В єднані - сила». Успішно діяло сільське споживче товариство, яке об’єднувало 583 чоловіка і 49% господарств. Значну роботу поводив комітет взаємодопомоги, перетворений у 192 році на сільське товариство допомоги. Воно допомагало малоземельним селянам, родинам червоноармійців і вдовам у збирані хліба.
Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. В селі відкрили медпункт. Зробили перші кроки в налагоджені освіти. Тут працювала початкова школа. Успішно діяли дві групи ліквідації не писемності серед дорослих. При місцевій хаті читальні створили гуртки: політичний, військовий і драматичний, видавались стіннівки.
Важливим завданням, яке поставило перед сільською радою і партійною організацією Білогородки було здійснення колективізації. Протягом 1926-1927 років тут виникло 6 ТСОЗів, які об’єднали 933 господарства. На базі цих товариств у 1929 році створили сільськогосподарські артілі - «Радянське село» (пізніше ім.. Леніна), «Новий шлях» і «Шевченківську» (згодом ім..Сталіна). У 1930 році з’явився перший трактор, за кермо якого сів І.А. Ткаченко.
Білгородські колгоспи швидко розвивались і міцніли. За успіхи у виробництві колгосп ім. Леніна у 1935 році був удостоєний першої грошової премії Київського облвиконкому. За своїми виробничими показниками одним з найкращих господарств району став колгосп ім.. Сталіна. Зростали лави комуністів і комсомольців. Напередодні великої Вітчизняної війни тут було 4 первинні партії і 4 комсомольські організації, які постійно поповнювалися кращими людьми – передовиками колгоспного виробництва.
Великі зміни відбулися в розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. В селі діяли медичний пункт, пологовий будинок, дитячий садок і ясла. Працювала семирічна школа. До послуг населення були 4 клуби і 4 бібліотеки. Виходила багатотиражна газета «Шлях до соціалізму».
Вілоромний напад на нашу країну фашистської Німеччини перервав мирне життя білогородців. У відповідь на заклик партії трудящі села взяли активну участь у спорудженні укріплень першої лінії оборони Києва, що проходила від Дніпра вздовж річки Ірпеня до Білогородки і далі на Віту –Поштову. Оборону на лінії Горенка - Білогородка- Ходосіївка тримали частини 147-ї стрілецької дивізії. В перших числах серпня на ділянці Лісники – Білогородка розгорнулись жорстокі бої з переважаючими силами ворога, але цей район цей район оборони виявився неприступним. Гітлерівці були зупинені аж до залишення нашими частинами Києва 19 вересня 1941 року.
Захопивши Білогородку, фашисти встановили режим жорсткого терору і грабунків. Гітлерівські недолюдки по-звірячому закатували 23 жителів села, багато юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.
Під час тимчасової німецько-фашитсьої окупації в районі Білогородки, Петропавлівської Борщагівки і Софіївської Борщагівки діяла підпільна диверсій група під керівництвом старого комуніста, робітника заводу «Арсенал» О.І. Степанова, яка налічувала 25 чоловік. Група мала постійний зв'язок з Київським підпільним міськкомом партії та Київським партизанським загоном ім.. В.І.Леніна. Вона здійснювала диверсійні атаки проти ворога, постачало зброю партизанам, провела ряд бойових операцій по визволенню з фашистського полону радянських воїнів та переправила до загону 86 чоловік.
У самій Білогородці було створену підпільну групу на чолі з комуністом І.В. Солониною. До її складу входили зв’язкові Г.І. Печена та Г.І. Глущенко, розвідник М.І.Лисюченко, а також О.Я. Стародуб, В.Д.Боборенко, П.К.Наконечний. Виконуючи завдання групи О.І.Степанова, якій вони були підпорядковані, підпільники переправили до партизанського загону ім.. В.І.Леніна 50 чоловік, постачали партизанам зброю і боєприпаси.
Бійці диверсійної групи О.І.Степанова перерізали кабель зв’язку фашистів між Києвом і Ровно, допомагали радянським літакам завдавати великих втрат ворогу під час бомбардування аеродрому на Посту-Волинському. Підпільник проводили роз’яснювальну роботу серед населення, розповсюджували радянські газети та листівки із зведеннями Радянського інформбюро та закликали саботувати розпорядження німецько-фашистської адміністрації. У липні 1943 року гестапо заарештувало керівника групи О.І.Степанова. Але підпільна група продовжувала боротьбу аж до приходу радянських військ.
У селах Білогородці, Бобриці та на хуторі Петровському з квітня 1942 року по серпень 1943 року діяла підпільна група під керівництвом А.І.Андрущенка. Вона налічувала 18 чоловік. Група інформувала населення про дійсне становище на фронтах, зривала заготівлю сільськогосподарських продуктів і лісоматеріалів, перешкоджала відправляти молодь до Німеччини. В липні 1943 року підпільники знищили та зване «общинне» господарство в Софіївській Борщагівці. Після цієї операції більшість членів групи влилася до першого Васильківського партизанського загону. Активними учасниками групи були жителі села Білогородки М.С. та С.П. Ярошенки, брати Й.О. і Ю.О. Ярошенки, С.М. Ковгар, М.Ф.Данченко, М.М.Удовиченко, П.А. і В.А. Тищенки, Л.М.Бабійчук.
Населення Білогородки активно допомагало партизанам: переховувало і лікувало поранених бійців, постачало боєприпаси, медикаменти, одяг, продукти харчування, надавало квартири для явок, інформувало партизанських розвідників. Багато білогородців боролося проти ненависного ворога на фронтах війни, з них 655 нагородженні орденами й медалями СРСР. М.Я. Мнишенко за виняткову мужність при форсування Дніпра і визволенні Києва та М.М. Печений, який особисто збив 20 фашистських літаків, удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Близько 600 жителів села віддали своє життя за свободу і незалежність Вітчизни.
6 листопада 1943 радянські війська визволили Білогородку. Фашисти завдали величезної шкоди господарству села, знищили багато громадських і житлових будівель.
Після визволення трудящі відразу приступили до відбудови зруйнованого господарства. Розгорнула діяльність сільрада і партійна організація. Завдяки великій допомозі держави, яка надала грошові кредити і будівельні матеріали, та самовідданій праці колгоспників поступово міцніла виробнича база білгородських колгоспів. У 1946 році їх було 4: ім. Леніна, ім. Сталіна, ім.Петровського та ім.2-ї п’ятирічки. Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти і культури.
Долаючи труднощі, колгоспи Білогородки швидко розвивалися. На кінець 1951 року в селі було створено 3 колгоспи - ім. Леніна, ім. Сталіна та ім.. Щорса, а також підсобне господарство «Чайка». Колгоспи мали понад 444 га зрошувальних заплавних земель, на яких збирали великі врожаї городніх культур. Механізацію сільськогосподарських робіт забезпечувала Київська МТС. Грошовий дохід господарств у 1953 році перевищив 1 млн. карбованців.
Значних успіхів добились тваринники, особливо в колгоспі ім. Щорса. 40-ка річчя Великого Жовтня вони зустріли великими показниками: надої на одну корову становили 3630 кг молока, виробництва м’яса на 10га сільськогосподарських угідь -43,4 цнт. Свинарка К.Т.Ярмоленко, що відгодувала 120 свиней вагою 998 цнт, стала однією з переможців соціалістичного змагання, яке розгорнулося між трудівниками Києво-Святошинського району і Раменського району Московської області.
В лютому 1959 року на базі колгоспів Білогородки та навколишніх сіл створили радгосп «Білгородський». Напрям господарства- овочево-картопляний; розвинуто також молочне тваринництво. За ним закріплено 6022га сільськогосподарських угідь, у тому числі 3541га орної землі. Протягом 1968-1969рр. врожайність зернових становила 21,8 цнт, овочевих культур-140,9 цнт, картоплі-106,4 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби збільшувалося до 2458 голів. У 1969 році на 100га сільськогосподарських угідь вироблено 944цнт молока. Господарство має потужну техніку(62 тракторів, 7 комбайнів, 40 автомашин), яка забезпечує високий рівень механізації основних сільськогосподарських робіт. Тут збудовано нові корівники, телятники, зерносховище, водонапірну башту, консервний цех для переробки ягід і овочів.
Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В.І.Леніна та за гідну зустріч ХХІV з’їзду КПРС і ХХІV з’їзду КП України. Внаслідок самовідданої праці трудівників радгосп виконав восьмий п’ятирічний план виробництва овочів на 149 %, фруктів-на131, м’яса-на 116%. Велике досягнення має підсобне господарство «Чайка» . За видатні успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва доярці цього господарства А.О. Коваленко у 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
За роки Радянської влади Білогородка стала добре впорядкованим селом. З’явилися нові вулиці з одно-і двохповерховими будинками. Протягом 1965-1969 рр. побудовано 8 двохповерхових комунальних та 236 індивідуальних будинків. Споруджено нові приміщення середньої і початкових шкіл. Постійно розширюється електромережа, завершується газифікація. В селі є автоматична телефонна станція.
Товарооборот торгівельної мережі, яка налічує 7 магазинів, у 1969 році становив 392 тис. карбованців.
Докорінно поліпшилося медичне обслуговування. Тут є лікарня на 50 ліжок, амбулаторія, 3 фельдшерсько-акушерські пункти. При лікарні обладнано клінічну лабораторію, рентгенологічний та стоматологічний кабінети. В 1967 році завершили будівництво нового приміщення лікарні. У медичних закладах працюють 28 медпрацівників з вищою і середньою спеціальною освітою.
Високого рівня досягла і народна освіта. В Білогородці діють 2 початкові, 2 восьмирічні та середні школи, в яких навчається 1100 учнів і працює 63 вчителі. Для навчання працюючої молоді в радгоспі створено консультаційний пункт середньої школи, який охоплює 100 юнаків і дівчат. За роки Радянської влади понад 300 жителів села здобули вищу освіту, 1200- середню.
Культурно-освітню роботу здійснюють будинок культури на 400 місць та 2 клуби у відділах радгоспу. Активно працюють різні гуртки художньо самодіяльності. В будинку культури і клубах відбуваються концерти, демонструються кінофільми. У селі налічується 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить понад 10 тис. примірників. Діє радіовузол.
Провідну роль у громадсько-політичному житті Білогородки відіграє партійна організація, що об’єднує 104 комуністи. Більшість із них працює безпосередньо у виробництві. В селі є 4 комсомольські первинні організації, в яких налічується 346 комсомольців. У профспілкових організаціях об’єднано 1260 чоловік. Активну роботу населення проводить сільське відділення товариства «Знання», в якому працює понад 100 лекторів.
Трудящі Білогородки стали справжніми господарями свого життя. Вони разом з усім радянським народом впевнено крокують у світле майбутнє.
статья подготовленна и предоставленна: Татьяна Шевченко

Євгеній М История древней Белогородки
В 10 километрах к западу от современного Киева на берегу Ирпеня находится с. Белогородка и занимает территорию древнего города Белгорода. На заре русской становления Киевской Руси он был одним из важных центров духовно-культурной жизни. Первое упоминание о Белгороде встречается в нашей летописи под 980 годом, где до принятия христианства у великого князя Владимира было 300 наложниц. Надо отметить, что историки под наложницами князя Владимира-язычника разумеют невольниц, которых князья в то время приобретали путем войн и которыми вели обширную торговлю. Поэтому Белгород был довольно значительным местом человеческого поселения.
После принятия Христианства и крещения Руси князь Владимир укрепляет Белгород и делает его одним из важнейших на Руси. В Ипатьевской летописи мы читаем: «В лето 6499 Володимир заложил град Белгород, и наруби вне от иних городов, и много людий сведе в онь; бе бо любя град сей». Никонова летопись и Степенная книга добавляет, что в 991 году был заложен первый храм в честь Преображения Господня. Из летописи видно, что город был одним из любимых мест князя Владимира. Таким образом Белгород становится одним из звеньев цепи укрепления Киева и важным торгово-промышленным центром, через который проходит путь «в угры и ляхи» - на Владимир-Волынский, Холм, Галич и далее на запад Европы. В 922 году второй киевский митрополит Леонтий утверждает епископские кафедры в Новгороде, Чернигове, Ростове, Владимире на Волыни, Белгороде. Таким образом, Белгород становится одной из первых шести кафедр на Руси и тем самым становится не только как пункт торгово-промышленный, военно-стратегический и политический, но и как выдающийся центр церковно-епархиальной жизни. Некоторые историки полагают, что Белгородский епископ был викарием Киевского митрополита, который заменял его только в то время, когда митрополит находился в отъезде, но в то же время Белгород сохраняет отдельную епископию и имена епископов Белгородских неоднократно упоминаются при описании различных торжеств наряду с другими епископами тогдашней Руси.
Исследователей давно уже занимает вопрос, почему именно в Белгороде, а не в каком-либо другом центре Киевщины была основана епископия. М.Н. Тихомиров и другие историки склонны были объяснять это той особой симпатией князей к Белгороду, которую они испытывали еще со времени князя Владимира Святославовича. Но, очевидно, у киевских князей были и более серьезные основания епископский Белгород, находясь на границе земли древлянской, вероятно, должен был распространять на нее не только княжескую, но и церковную власть Киева. Белгородские епископы играли весьма заметную роль в политической жизни Киевской земли
В 12 веке Белгород становится самостоятельным удельным княжеством. Будущие киевские князья обычно начинали княжить в Белгороде. Этот город был сильной крепостью, от которого часто зависела судьба Киева. Летописи упоминают о первом храме Преображения господня, построенного великим князем Владимиром в 991 году. Далее Ипатьевская летопись говорит о деревянном храме Свв. Апостолов и называет его кафедральным. Под 1144 годом в летописи читается такое известие: «в то же лето священна бысть церковь в Белгороде Святых Апостол». Великий князь Рюрик Ростиславович, занимавший Киевский престол несколько раз в 1174-1210гг. относился к Белгороду с особой любовью. Здесь в 80-90 гг. 12 века сидел его сын Ростислав Рюрикович, ставший также киевским князем. В 1189 г. Рюрик женил Ростислава на дочери великого князя северно-русского Всеволода Юрьевича – на княжне Верхуславе 26 сентября (ст. ст.) в день Иоанна Богослова состоялось венчание в храме Свв. Апостолов, как пишет летопись: «венчана у святых Апостол, у деревяной церкви, блаженым епископом Максимом. Створи же Рюрик Ростиславу вельми сильну свадьбу, аки же несть несть бывала на Руси; и быша на свадьбе князи мнози, за 20 князей». Из этого видно, что во второй половине 12 века Белгород был значительным городом как в политической жизни, так и в церковно-епархиальной, иначе князь Рюрик Ростиславович не устроил бы свадьбу своему сыну с участием более 20 русских князей. Через некоторое время эта деревянная церковь перестала существовать, возможно, вследствие обветшания, или же, вероятнее, вследствие пожара, либо какого-нибудь несчастного события. Новый великолепный каменный храм, также во имя свв. апостолов, построил великий киевский князь Рюрик Ростиславович в 1197 году. В Ипатьевской летописи под 1097 годом говорится следующее: «того же лета, месяца декабря в 6 день, созда церковь камену святых Апостол в Белгороде благоверный князь Рюрик; прехав ис Киева, и святи церковь каменную святых апостол, епископья Белогородьская, великим священие, блаженным митрополитом Никифором, епископом адреяном… Создане ей бывши благоверным и христолюбивым князем Рюриком Ростиславовичем, высотою же и величеством и прочим украшением всем вдив удобрен, по приточнику, глаголющему: вся добра, возлюбленная моя, и порока несть в тебе». Из летописи видно, что храм святых Апостолов отличается редкою для того времени величественною исключительно богатою отделкою и окончание этой церковной постройки почиталось ея строителями, как одно из важнейших событий государственной жизни., и потому было ознаменовано устройством особого пира, с богатыми дарами представителям духовенства не только Белгородской епархии, но и всего Киевского княжества. Археологические исследования развалин храма, осуществленные В.В Хвойко в 1909-1911гг., Ю.С. Асеевым и Г.Г. Мазенцевой в 1966-1967 гг., и обнаружившие разноцветные поливные полы, фресковую и золотистую роспись стен, действительно подтверждают столь восторженную оценку его. До постройки каменной церкви Свв. Апостолов на этом месте, по-видимому, стояла деревянная церковь, от которой найден слой углей и обгорелых бревен, лежащих на 20-30 см ниже уровня кирпичного храма. Во время раскопок в 20 метрах о юга-востока от церкви святых Апостолов были найдены остатки другой древней церкви – каменной. Раскопки показали, что под остатками кирпичной церкви сохранились следы более древней постройки – небольшой дубовой церкви. Возможно, это были остатки первого храма или деревянной церкви Свв. Апостолов.
Кроме этих храмов, в Белгороде несомненно были и другие храмы.
Со времени учреждения епископской кафедры Белгород всегда сохраняет свою отдельную епископию, и в летописях упоминаются имена епископов. Вот список епископов Белгородских, упоминаемых летописцами:
1. Никита, хиротонисан, или определен из пришедших из Греции епископов в 992 году. Преставился в 1022 году.
2. Никита ІІ, упоминается под 1071 годом (в этом же году он и скончался).
3. Стефан, упоминается в Никоновой летописи под 1072 годом, при первом перенесении мощей благоверных князей Бориса и Глеба. Князь Изяслав пригласил митрополита Георгия освятить в Вышгороде новую церковь и перенести туда мощи святых мучеников. Здесь говорится, что при перенесении мощей вместе с митрополитом были епископы Черниговский Неофит, Переяславский Петр, Белгородский Стефан, Юрьевский Михаил и множество духовенства, в том числе Феодосий Печерский. Преставился в 1087 году.
4. Святитель Лука, из пострижеников Печерских, был хиротонисан в 90-е годы 11 века. О нем как печерянине пишет епископ Симон в послании к Поликарпу. Лука впервые упоминается в летописи под 1088 годом. Он сослужил митрополиту Киевскому Иоанну ІІ и епископу Ростовскому Исаии при освящении Свято-Михайловской церкви Киево-Выдубицкого монастыря. Смерть помешала ему присутствовать в 1091 году на празднестве перенесения мощей преподобного Феодосия. В Софийском соборе найдены фрагменты надписи о его преставлении: «Месяца августа в 22 день умре раб божий Лука, епископ блаженный Белгородский». Из этого мы можем заключить, что святитель преставился в 1090 году, ибо, как известно, перенесение мощей преподобного Феодосия состоялось в престольный праздник Успения, то есть раньше 22 августа. Слово «блаженный» указывает на почитание святителя как угодника Божия. К сожалению, больше ничего о епископе Луке неизвестно.
5. Святитель Николай, упоминается под 1092 годом.
6. Никита ІІІ, хиротонисан в 1113 году, упоминается во время описания перенесения мощей святых Бориса и Глеба в Вышгороде в 1115 году. При князе Владимире Мономахе митрополит Киевский Никифор с епископом Феоктистом Черниговским, Лазарем Переяславским, Никитой Белгородским, Даниилом Юрьевским, Миною Полоцким совершили перенесение мощей.
7. Феодор, участвовал в Киевском Соборе 1147 года при поставлении митрополитом Киевским Климента Смолятича.
8. Максим, упоминается в1187 году. Он венчал в Белгороде в храме Свв. Апостолов сына Рюрика Ростиславовича Ростислава Рюриковича на Верхуславе. Преставился в 1190 году.
9. Адриан, духовник князя Рюрика, игумен Выдубицкого монастыря, был хиротонисан в 1190 году во епископа Белгородского и Юрьевского. В 1197 году при освящении нового собора Свв. Апостолов в Белгороде он сослужил митрополиту Никифору. На этом освящении был и Печерский архимандрит Василий.
10. Дионисий, упоминается под 1199 годом.
11. Григорий, до средины 13 века.
12. Иоанн, 13 век.
13. Ириней/Кириней, 13 век.
14. Алексий, упоминается под 1231 годом (под 1225 годом упоминается как епископ Полоцкий, Белгородский и Юрьевский)
15. Кирилл 1345 г. , 1347 г. (он имел пребывание в Киеве и, вероятно, был наместником Киевского митрополита).
Н.Н. Дурново в своем труде «Девятистолетие русской иерархии» так рассуждает: «Когда прекратилась Белгородская епархия, близ Киева, неизвестно. До сего времени наши летописцы и историографы полагали, что Белгородская епархия, после татарского погрома, в 1238 году закрылась, и более не возрождалась. Между тем, существует немало оснований полагать, что Белгородская епархия, после татарского разорения, продолжала свое существование в продолжение более ста лет, причем Белгородские епископы, как ближайшие к Киеву, имели в нем свое пребывание, будучи в то же время и наместниками Киевских митрополитов, которые, переселившись в 1299 году во Владимир на Клязьме, а затем в 1325 году в Москву, не могли оставить Киев без своего наместника – епископа. В числе неизвестных белгородских епископов, бывших после 1238 года, кроме упоминаемого в Ватиканской записи Кирилла, известен еще Николай, упоминаемый в числе святых града Киева». Еще один исследователь Меендорф отмечает, что византийские епископские списки 14 века указывают Белгородскую епархию с перебоями.
По материалам www.pravoslavye.org.ua

Євгеній М Белогородка
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Перейти к: навигация, поиск Село
Белогородка
укр. Білогородка
Страна Украина
Область Киевская область
Район Киево-Святошинский район
Координаты Координаты: 50°24?00? с. ш. 30°13?00? в. д. (G) (O) (Я)
Показать географическую карту
50°24?00? с. ш. 30°13?00? в. д. (G) (O) (Я)
Основан 980
Прежние названия Белгород
Население 12 564 человек (2006)
Часовой пояс UTC+2, летом UTC+3
Почтовый индекс 08140
Автомобильный код AI / 10
Официальный сайт [www.belogorodka.info www.belogorodka.info] (рус.)
Церковь в селе
Белогородка (укр. Білогородка) — село[1] в Киевской области Украины.Содержание [убрать]
1 История
2 Лаврентий Похилевич о селе
История
Основная статья: Белгород-Киевский
Территория современной Белогородки была заселена издавна. В селе обнаружены остатки позднетрипольского поселения (III тысячелетие до н. э.), могильник эпохи бронзы (II—I тысячелетия до н. э.), посуда зарубинецкой культуры (II век до н. э. — II ст. н.е .) В VII—IX ст. здесь существовало славянское поселение, где впоследствии возник город Белгород.
Город (замок) Белгород был основан великим князем киевским Владимиром Святославичем в 991 году. Это было любимое место пребывания великого князя, где он держал 300 наложниц, база его дружины[2] и место знаменитых пиров Владимира. В 997 году испытал печенежскую осаду.
С XII века — в составе Киевского княжества, обычно выделялся великим князем киевским одному из своих родственников или союзников в качестве части в Русской земле. В 1159 и 1161 годах осаждался войсками Изяслава Давыдовича Киевского и половцев, в 1171 — войсками Андрея Боголюбского (все три раза успешной обороной руководили представители смоленской ветви Рюриковичей).
Большой цветущий город был полностью разрушен во время монголо-татарского нашествия в 1240 году. Через некоторое время он возродился. В 1360-х годах Белгород подпал под власть феодальной Литвы. С тех пор он стал называться Белогородкой. Сначала она принадлежала Киевскому замку, а с 1560 года — великому князю литовскому.
Лаврентий Похилевич о селе
Лаврентий Похилевич в «Сказании о населённых местностях Киевской губернии» (1864 год) пишет:
«БЕЛОГОРОДКА местечко — древний Белгород, в 23-х верстах от Киева к западу на левом гористом берегу реки Ирпени. Место сие в виде города и крепости основал в 990 великий князь Владимир Святославич, обвёл его двойным валом, огородил каменными стенами и населил переведенцами из иных городов… До обращения своего в христианскую веру, Владимир имел здесь только замок, в коем содержал 300 своих жён, кроме такого же числа в Вышгороде и 200 в Берестове. В 995 году, когда великий князь Владимир был в Новгороде для набору войска против печенегов, опустошавших окрестности Киевские, то Печенеги, узнав о его отсутствии, обложили осадой Белгород и никого не выпущали. Отчего в городе произошёл великий голод, а от Владимира не можно было ожидать скорой помощи. В сих обстоятельствах граждане Белогородские, собравши вече, согласились было сдаться Печенегам. Но один старик, не пошедший на вече, предположил старейшинам города не сдаваться пока на три дня, а собрать от жителей по горсти овса, или пшеницы, или отрубей, а женщинам сделать из того жижу, из коей варят кисель. Потом велел ископать два колодезя, в один из них налить кадь жижи, а в другой рассыченного мёду, найденного в княжьей кладовой закопанным в земле. На утро велел послать к печенегам и предложить им взять от города заложников, а в город прислать своих человек десять для осмотра оного. Печенеги думая, что граждане хотят сдаться, приняли заложников и прислали в город лучших своих людей, коим Белогородцы сказали: “Зачем себя облежанием губите? Хотя бы вы стояли 10 лет, то ничего не можете сделать, потому что мы имеем корм от земли; а если не верите, посмотрите!” Потом привели их к колодезю, где была жижа и почерпнув ведром, сварили кисель, а после почерпнули в другом колодезе сыты, и сперва сами начали есть и пить, а потом дали и Печенегам, которые, удивясь тому, отвечали, сто князья их не поверят, если сами не отведают. Тогда Белгородцы отпустили с ними корчагу цежи и корчагу сыты из колодезей. И печенежские князья, сварив киселя, ели и, отпустив заложников, отступили от города восвояси. Повесть сию поместил преподобный Нестор в свою летопись. Близ нынешней приходской Воскресенской церкви, указывают холм, называемый Миколын, состоящий из кирпичного и известкового мусора, и близ него небольшую долину, называемую колодезями и утверждает, что в этом именно месте устроены были помянутые летописцем колодези. Св. Владимир по устроении города определил в нём тысяцкого и основал в 992 году епископскую кафедру, на коей до нашествия Монголо-Татар упоминаются 10 епископов. Кафедральной церковью их в Белгороде была каменная церковь во имя св. апостол, о посвящении коей в 1144 году упоминается в летописи. Вот список епископов Белгородских упоминаемых у Нестора:
1) Никита, хиротонисан или определён из пришедших из Греции епископов 992 года.
2) Стефан упоминается в Никоновой летописи под 1072 годом на первом перенесении мощей благоверных российских князей Бориса и Глеба в Вышгороде.
3) Лука из пострижеников Киево-Печерских упоминается под 1089 годом на освящении Успенской Печерской церкви вместе с Иоанном, митрополитом Киевским и всей России.
4) Никита II, хиротонисан 1113 года, упоминается во втором перенесении мощей благоверных князей Бориса и Глеба в Вышгороде.
5) Феодор, бывший на соборе Киевском 1147 года при решении поставлять Киевских митрополитов главой святого Климента.
6) Дионисий, 7) Иоанн, 8) Кириней, по списку Никонову без указания лет.
9) Максим упоминается в 1189 году, а скончался в 1190-м году.
10) Адриан в 1190 году хиротонисан из игуменов Выдубецкого монастыря и духовников князя Рюрика; упоминается и 1197 года при вторичном освящении в Белгороде епископской церкви.
По разорении Киева и его окрестностей Монголо-Татарами Белогородка поступила в 1320 году под владение Литовцев вследствие победы Гедемина над Татарами при реке Ирпине. Эта знаменитая победа происходила у самой Белогородки, где Татары с малочисленными полками Киевскими старались воспрепятствовать переправе Гедемина чрез реку. У Гедимина были следующие полковники и воеводы славянские: Громвал, Турнал, Перунад, Ладим, Прейдеслав, Светольд и Блудич. Два князья татарские, Тимур и Диваст, погибли в этой битве, и вслед за тем взят Гедемином Киев. При польском владычестве Белогородка принадлежала митрополитам Киевским или Софийскому монастырю. Польские историки описывают её лежащей среди лесов, простиравшихся от Днепра и реки Припети и называют окрестности Белогородки Киевским полесьем. Белгородка состояла в монастырском владении до поступления в казну недвижимых монастырских имений в конце прошедшего столетия. С того времени только мельница на реке Ирпени с небольшим участком земли оставлена во владении митрополичьего дома, получающего от неё до 1 500 рублей в год арендного дохода. Из древностей Белгорода ничего не осталось, кроме двойных высоких валов, из коих в среднем или внутреннем, где ныне церковь, был по преданию Владимиров замок. Чрез Белогородку в древнее время проходила главная дорога во Владимир Волынский и в окрестностях её, кроме других событий, произошло достопамятное ослепление князя Теребовльского Василька, так трогательно описанное летописцем. В новейшее время на Белогородку направлялся Житомирский почтовый тракт и здесь была первая от Киева почтовая станция. Но в 1854 году, по открытии Киево-Брестского шоссе, тракт этот пересёк реку Ирпень в 5-ти верстах севернее Белогородки. Ныне в Белогородке сельское управление, сельский запасной магазин и в 1862 году образована из 500 десят. казённых запасных земель и 3 мельниц ферма, отдаваемая в аренду на 48 лет. Жителей обоего пола в 170 дворах православных 1 524, евреев 45.
Предместье Игнатовка, отделяемое от Белогородки только рекой Ирпинем, ныне причисляется к владельческому Гореничскому имению. Предместье это стало заселяться после Андрусовского мира, когда река Ирпень сделалась пограничной. Оно получило своё название от Игнатия Шуйского, коему в половине прошлого века принадлежал Ясногородский ключ и земли до реки Ирпеня. В начале текущего столетия в Игнатовке было не более 10 еврейских домов. В настоящее время жителей в Игнатовке обоего пола: христиан 80, евреев 400. Торговля довольно значительна по близости к Киеву Игнатовки. В местечке резиденция станового пристава и судебного следователя.
Приходская церковь в Белогородке деревянная во имя Воскресения Христова, 5-го класса; земли имеет 40 десятин; неизвестно в каком году построена, а фундаментально исправлена в 1848-м на счёт казны и прихожан. При ней священником Симеоном Птицыным заведено приходское училище, одно из лучших в губернии».

...

Закрити