Там де батьківська хата ,і садок де вишневий,

Ясний місяць над ставом сріблом виграє.

Там і зорі, і сонце по- іншому світять,

І зозуля по-іншому теж там кує.

Там, де батьківська хата сиротою лишилась,

Стара груша моя, що садив її дід.

Як птах, крила свої рос- пустила

І гука: "Повернись і зірви з мене плід".

Моя батьківська хата - це дитинство і мрії,

Це шовковиця та, що росла край села,

Це дорога, що стрічкою в'ється по полю,

Та дорога, що в люди
  мене повела.

М.Г. Мерко.
Білоярське