|
які є служби таксі в Браїлові?
23 травня 2016
Скільки років Браїлову
23 травня 2016
школи, лікарня
23 травня 2016
ивана купала
23 травня 2016
кандидати у депутати до селищної ради
23 травня 2016
вибори 2015
23 травня 2016
Синусик
23 травня 2016
|
Свято-Троицкий женский монастирь
Браилов — поселок исторический. Одно из самых давних на Подолье. Свое название оно позаимствовало от названия рек Брала и Ров, и в древности местечко называлось Брагиров. В 1768 году в Браилове было завершено строительство ансамбля Троицкого монастыря. В конце прошлого века о. Игнатий Лотоцкий, который служил в Браиловском монастыре в 1895-1898 гг., писал: Еще издалека привлекает внимание хороший вид местечка и особенно большие монастырские корпуса, над которыми возвышаются церковь и колокольня. Грязное еврейское местечко на некоторое время приуменьшает ваш восторг. Зато потом еще отраднее становится на душе, когда вы въезжаете в монастырские ворота, и после шума и грязной суеты вас охватывает нерушимая тишина. Грязная улица сменяется чистым и просторным монастырским двором, красоты которому добавляет тишина и новонасаджена зелень. Большой монастырский храм появляется прямо против въезда в монастырь. За ним тянутся корпуса, отдельные флигели, а еще дальше — хозяйственные помещения. Вокруг чистота и порядок. Заметно старание монахинь предоставить своей обители вид обустроенного монастыря. В монастыре были 3 храма: Троицкий (наибольший, построенный в 1778 г.), Преподобных Антония и Феодосия Печерских, Св. Николая. Действовало училище, где учили девушек-сирот и дочерей диаконов. С началом коммунистической эпохи для монастыря начались трудные времена. Из домов оставили монахиням лишь один. При чем им пришлось платить, потому что все помещения советская власть отобрала и теперь предоставляла на правах аренды. Монастыри преднамеренно стали доводить до нищего состояния. В 1925 г. в Браиливскому женском монастыре проживало 145 сестер, из них работоспособных 53, другие 92 — старые, нуждались в уходе за собой. Монастырь существовал исключительно на средства, добытые личным трудом: зимой — шитьем, летом — полевыми работами у крестьян, в сельхозартелях. Землю, которая принадлежала раньше монастырю, отобрали. Весь сельхозреманент забрал Жмеринский райсовхоз в 1923 г. Единственным средством для существования был труд 53 лиц. Их заработка не хватало, к тому же нужно было оплачивать помещение, что для монастыря было непосильным. Для уплаты за помещение сбывали даже одежду, посуду, и другие личные вещи.Осенью в 1932 г. крестьяне из сел Москалевка и Козачевка спрятали часть урожая в Браиливском монастыре, и их обвинили в преступлениях против советской власти. Среди обвиняемых была и сестра Жукова, которой инкриминировали клевету на колхозы. Она была осуждена к заключению. ГПУ пристроило к этому делу также иеромонаха монастыря Бориса (3 года лагеря) и епископа Петра, управляющего Подольской епархией (заслано на 3 года в Казахстан), священника Иоанна Шиповича (5 лет ссылки в Сибирь). В декабре в 1932 г. областная газета Большевицкая правда писала: Монастырь — это гнездо контрреволюции, и это удостоверяет скрывание в его стенах около 1000 пудов кулацкого хлеба, что его нашел Козачивский сельсовет. Это гнездо нужно немедленно проучить. Найденный хлеб отобрали, и не только хлеб. У монастыря забрали все продукты, даже огурцы и помидоры. А затем крестьян из окружающих сел заставили проголосовать за закрытие обители, которая пыталась спасти их от голода. Территория Браилова во время 2 мировой войны входила в состав Транстнистрии (Заднистровья), то есть в зоне оккупации Румынии. В 1942г. монастырь был открыт, как много храмов и монастырей на то время. В 50-х гг. XX ст. наступление на монастырь в области возобновилось еще с большей силой. В 1955 г. их осталось лишь 2 — Браиловский и Барский. Положение в Браиловскому монастыре было сложным. Об этом свидетельствует в частности заявление настоятельници игуменьи Глафиры (в 1956 г.),в которой шла речь о том, что территория монастыря разрушена автомашинами. Разрушается передний фасад ворот. В воротах есть две комнаты, одну занимает маслозавод, где принимают молоко, а другую — электростанция, которую незаконно эксплуатируют и не ремонтируют. Нужная охрана, необходимо произвести ремонт ворот и помещений. Но у областного руководства были совсем другие планы. В 1962 г. монастырь был опять закрыт. Тому предшествовала большая работа партийно советских органов. Был закрыт Барский монастырь. Всех сестер перевели в Браилов. Барскую чудотворную икону Божьей Матери сестры принесли с собой. В 1989 г. монастырь был возвращен Православной церкви. 19 марта в 1990 г. отслужена первая служба. За 10 лет возобновлен храм, который был завален мусором. Построили колокольню, сделали внутреннюю и внешнюю реставрацию всего корпуса и внешней части Троицкого собора. Возобновлена церковь св. Николая. В монастыре есть свои уважаемые святыни. Это иконы Божьей Матери Браилово-Почаивска и Браилово-Ченстоховска и Троеручица. О последней известно, что написана она в начале ХІХ ст. на Афони, и в первые года гонений от безбожной власти пострадала от неверующих вандалов. Сердце сжимается от взгляда на повреждение, нанесенное святыне тупым предметом. В 20-х годах сестры хотели отреставрировать образ, и услышали голос Божьей Матери: Не касайтесь Моего лика, пусть остается таким, как есть. В Троицкий собор вернулась также икона, которая была написана специально для Браиливского монастыря, — это икона святого Великомученика и Целителя Пантелеймона. Пока неизвестно, где находятся две больших престольных иконы — великомученицы Варвары и Боголюбская икона Божьей Матери. Есть в обители ковчежец с мощами святых угодников Божьих. С 1995 г. монастырем руководит настоятельница игуменья Антония (Стеценко). Источник информации: информационный портал «Моя Винница».
|
![](<a target=_blank href="http://www.tutvse.com.ua/gdata/sizer.gif)
http://www.tutvse.co... style='display: block;' alt=''>4 лютого 2011
|
Браїлівський Свято-Троїцький жіночий монастир 'Нехай відбувається все і завжди по волі, на славу і в ім'я нероздільної Трійці Святої – Отця, Сина й Духа Святого, Господа Бога. Вся душа і тіло все отримують від нескінченної милості Божої. Вдячна людина повинна хоча б частку дарованого віддавати Йому... Тому я, Михайло Кропивницький, відчуваючи наближення смерті і не маючи у світильнику своєму оливи добрих справ, і щоб не застати закритими двері чертога Царя Небесного, записую навіки монастирю 300 золотих та інше. Нехай монахи молять Господа Бога, щоб простив мені гріхи і дружини моєї, і залишаються в благочестивій Правій вірі при древніх обрядах святої, східної і кафолічної або грецької, послушної Сходу релігії' (це слова засновника Браїлівського монастиря М.Кропивницького 1639 р.). Монастир заснований в 1635 р. у Вінниці вельможею Михайлом Кропивницьким, з дозволу короля Владислава IV з метою підтримки православ'я на Брацлавщині, де після 1596 р. швидко розповсюджувалася унія. Монастир знаходився в районі сучасних вулиць Володарського, Свердлова, Кропивницького. У XVIII ст. монастир захопили монахи уніатського ордену василіан. Але їм не вдалося надовго закріпитись на цьому місці, і в 1780 р., не маючи засобів для існування, вони покинули його. В 1786 р. знову повернулися, але ненадовго. ______________________________________________ Наприкінці XVIII Брацлавщина увійшла до складу Російської імперії. На той час монастир мав дерев'яну церкву з трьома куполами (перенесена в 1850 р. в с. Зарванці) на пагорбі неподалік р. Буг, дзвіницю і приміщення з 12 келій. В 1795 р. Вінницький жіночий монастир був возз'єднаний з православ'ям і став поступово рости і зміцнюватись. В 30-х рр. XIX ст. обитель мала високий морально-духовний авторитет. Сюди присилали на виправлення черниць з інших монастирів та досить часто за рішенням суду, за проступки морального характеру присилали на покаяння і мирських жінок. Причиною перенесення монастиря у 1845 р. з Вінниці до Браїлова стали незручності у його розташуванні, та непридатність для проживання у старих дерев'яних приміщеннях. Саме тому за клопотанням подільського архіпастиря Арсенія обитель було перенесено у м. Браїлів, де залишилися вільними приміщення католицького монастиря після виселення звідти, у 1832 р., монахів-тринітаріїв. Великими та просторими були нові монастирські приміщення, але багато потрібно було праці, щоб привести їх у належний стан. Адже корпуси були іноді навіть без даху, вікон і дверей, розвалювалися стіни. Це не злякало нових господарів. Натхненні піднесенням їх обителі по штатам 1842 р. в І клас, монахині невтомно працювали над оновленням і прикрашенням келій і храмів, забудовували монастирську садибу новими будинками, аж поки обитель не набула прекрасного вигляду. В кінці минулого століття о. Ігнатій Лотоцький, який служив у Браїлівському монастирі у 1895-1898 рр., писав: 'Ще здалеку привертає увагу гарний вигляд містечка і особливо великі монастирські корпуси, над якими височіють церква і дзвіниця. Брудне єврейське містечко... на деякий час применшує ваше захоплення. Зате потім ще відрадніше стає на душі, коли ви в'їжджаєте в монастирські ворота, і після шуму та брудної суєти вас охоплює непорушна тиша. Брудна вулиця змінюється чистим і просторим монастирським подвір'ям, краси якому додає тиша та новонасаджена зелень. Великий монастирський храм постає прямо напроти в'їзду в монастир. За ним тягнуться корпуси, окремі флігелі, а ще далі – господарські приміщення. Кругом чистота і порядок. Помітно старання черниць надати своїй обителі вигляд облаштованого монастиря'. В монастирі було 3 храми: Троїцький (найбільший, побудований 1778 р.), Преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Св. Миколая. Діяло училище, де навчали дівчат-сиріт та дочок дияконів. З початком комуністичної епохи для монастиря почались важкі часи. З будинків залишили монахиням лише один. За нього їм довелося платити, бо всі приміщення радянська влада відібрала і тепер надавала на правах оренди. Монастирі навмисно почали доводити до злиденного стану. В 1925 р. в Браїлівському жіночому монастирі проживало 145 сестер, з них працездатних 53, інші 92 – старі, потребували догляду за собою. Монастир існував виключно на кошти, здобуті особистою працею: зимою – шитвом, влітку – польовими роботами у селян, в сільгоспартілях. Землю, яка належала раніше монастирю, відібрали. Весь сільгоспреманент забрав Жмеринський райколгосп у 1923 р. Єдиним засобом для існування була праця 53 осіб. Їхнього заробітку не вистачало, до того ж потрібно було оплачувати приміщення, що для монастиря було непосильним. Для сплати за приміщення збували навіть одяг, посуд, й інші особисті речі. Восени 1932 р. селяни з сіл Москалівка і Козачівка сховали частину врожаю в Браїлівському монастирі, і їх звинуватили у злочинах проти радянської влади. Серед обвинувачених була і сестра Жукова, якій інкримінували наклепи на колгоспи. Вона була засуджена до ув'язнення. ГПУ прилаштувало до цієї справи також ієромонаха монастиря Бориса (3 роки табору) і єпископа Петра, керуючого Подільською єпархією (заслано на 3 роки до Казахстану), священика Іоанна Шиповича (5 років заслання до Сибіру). У грудні 1932 р. обласна газета 'Більшовицька правда' писала: 'Монастир – це кубло контрреволюції, і це засвідчує переховування в його стінах близько 1000 пудів куркульського хліба, що його знайшла Козачівська сільрада. Це кубло треба негайно провчити'. Знайдений хліб відібрали, і не лише хліб. У монастиря забрали всі продукти, навіть огірки і помідори. А потім селян з оточуючих сіл примусили проголосувати за закриття обителі, яка намагалася врятувати їх від голоду... Територія Браїлова під час 2 світової війни входила до складу Транстністрії (Задністров'я), тобто в зоні окупації Румунії. В 1942 р. монастир був відкритий, як багато храмів і монастирів на той час. В 50-х рр. XX ст. наступ на монастирі в області поновився ще з більшою силою. В 1955 р. їх залишилося лише 2 – Браїлівський та Барський. Становище в Браїлівському монастирі було складним. Про це свідчить зокрема заява настоятельниці ігумені Глафіри до облвиконкому (1956 р.), в якій йшлося про те, що територія монастиря зруйнована автомашинами. Руйнується передній фасад воріт. У воротах є дві кімнати, одну займає олієзавод, де приймають молоко, а іншу – електростанція, яку незаконно експлуатують і не ремонтують. Потрібна охорона, необхідно провести ремонт воріт і приміщень. Але в обласного керівництва були зовсім інші плани. В 1962 р. монастир було знову закрито. Тому передувала велика робота партійно-радянських органів. Був закритий Барський монастир. Всіх сестер перевели в Браїлів. Барську чудотворну ікону Божої Матері сестри принесли з собою. Яка ж робота проведена перед закриттям? Про це ми довідуємось з заяви обкому партії та облвиконкому до секретаря ЦК КПУ тов. Снаби (10 вересня 1962 р.), підписаної секретарем обкому КПУ П. Козирем та головою виконкому обласної ради М. Слободянюком. В ній зокрема говорилося, що обком КПУ та облвиконком 'підтримує пропозиції місцевих органів влади та громадськості містечка, виходячи з того, що внаслідок проведеної роботи склалися сприятливі умови для закриття монастиря. Приміщення монастиря розташовані в центрі містечка, біля технічного училища, швейної фабрики. Поблизу знаходиться 2 середня школа, гуртожиток та майже всі установи. Монастир протягом багатьох років є розсадником різних інфекційних захворювань. Частина черниць хворіє відкритою формою туберкульозу, на рак та іншими небезпечними хворобами. Систематично ухиляються від лікування. Крім того, тут знаходять притулок різні бродячі елементи. Черниці живуть в надзвичайно антисанітарних умовах, систематично порушують паспортний режим, правила пожежної охорони. В містечку та в навколишніх селах жебрачать мешканці монастиря. Все це, говорилось, викликає незадоволення громадян. Місцева партійна організація, сільська рада внаслідок проведеної роботи досягла того, що прихід черниць в монастир припинився. Було розроблено заходи по закриттю обителі. Здійснення їх сприяло тому, що протягом місяця 25 черниць виїхали в місця свого попереднього проживання, виїзд інших триває. З тими, що залишилися, проведені індивідуальні бесіди, виявлено їх настрої і наміри. Всі вони вказали адреси, куди виїдуть після закриття монастиря. Жодна з черниць не виявила бажання переїхати в інший монастир. Обком партії та облвиконком просить ЦК КПУ і Раду Міністрів УРСР дозволу закрити Браїлівський жіночий монастир'. Всі ці несправедливі звинувачення та наклепи були вигадані, щоб підготувати грунт для закриття, показати, що це народна ініціатива, що так хоче населення і навіть самі монахині. Корпуси були віддані СПТУ. В 1989 р. монастир було повернуто Православній церкві. 19 березня 1990 р. відслужена перша служба. За 10 років відновлено храм, що був завалений сміттям. Збудували дзвіницю, зробили внутрішню і зовнішню реставрацію всього корпусу і зовнішньої частини Троїцького собору. Відновлено церкву св. Миколая. В монастирі є свої шановані святині. Це ікони Божої Матері Браїлово-Почаївська та Браїлово-Ченстоховська та Троєручиця. Про останню відомо, що написана вона на початку ХІХ ст. на Афоні, і в перші роки гонінь від безбожної влади постраждала від невіруючих вандалів. Серце стискається від погляду на пошкодження, завдане святині тупим предметом. В 20-х роках сестри хотіли відреставрувати образ, та почули голос Божої Матері: 'Не торкайтеся Мого лику, нехай залишається таким, як є'. В Троїцький собор повернулася також ікона, яку було написано спеціально для Браїлівського монастиря – це ікона святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона. Поки невідомо, де знаходяться дві великих престольних ікони – великомучениці Варвари та Боголюбська ікона Божої Матері. Є в обителі ковчежець з мощами святих угодників Божих З 1995 р. монастирем керує настоятелька ігуменя Антонія (Стеценко). |
3 лютого 2011
| Ip: 92.112.160.138 Браї́лів — селище міського типу у Жмеринському районі Вінницької області. Розташований в Перша згадка відноситься до 15 ст. За часів Богдана Хмельницького Браїлів перетворюється на сотенне містечко. Францішек Салезій Потоцький у 1740 році засновує костел з кляштором тринітаріїв. Завершив будівництво близько 1780 року Станіслав Щенсни Потоцький. На початку 19 ст. Браїлів переходить від Потоцьких до Феліціана Юковського. Той, в свою чергу, продає маєток в 1868 році К.Ф. фон Мекку, відомому залізничному підприємцю. Його дружина, Надія Філаретівна, була пристрасною шанувальницею таланту П.Чайковського. Ця обставина пов‘язала історію містечка з життям видатного композитора. В 1876 році Надія фон Мекк заочно зробила невелике музичне замовлення Петру Іллічу. Поміж ними зав’язується листування, яке дало початок дружбі. Вони ніколи не зустрічалися, не розмовляли одне з одним — таке було їхнє спільне бажання. Тепле та змістовне листування продовжувалося 13 років. Багата меценатка запропонувала Петру Іллічу щорічну субсидію в 6000 карбованців. Ці гроші композитор отримував протягом всіх наступних років листування, що дало йому змогу вести незалежний спосіб життя. Весною 1878 року Чайковскький отримав запрошення приїхати до Браїлова. В Браїлові написані перша оркестрова сюїта, опера „Орлеанська діва”, п’єси для скрипки, 7 романсів (серед них — „То було ранньою весною”, „Средь шумного бала”), серенада Дон Жуана на слова О. Толстого, „Піліпінелла”. На наступний рік П. Чайковський знову був в Браїлові. В серпні 1879 року він три тиждні жив на сусідньому хуторі Сьомаки. Влітку 1880 року Чайковський востаннє приїхав сюди. В Сьомаках він написав сім романсів на слова різних авторів. А влітку 1881 року в Браїлові жив тоді ще молодий французький музикант Клод Дебюссі, якого запросили у якості домашнього піаніста. Підприємства:
Пам'ятки
|
22 жовтня 2008
|
| Закрити |
