Доробратово – село Іршавського району Закарпатської області, розташоване на південно – західних схилах гірського масиву Гат, за 18 км від Іршави та за 20 км від Мукачева.

Територія – 6360000 тис. кв. м. Доробратово є центром сільської ради, до якої входить також с. Горбок. Голова села – Ваш Ірина Михайлівна. Населення –2038 осіб.

На території села працює середня школа (41 учитель, 320 учнів), клуб, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, дитячий садок, відділення зв’язку, підприємства роздрібної торгівлі та розважальні заклади.

Перші згадки про село з’являються у письмових джерелах 1378 року. Поблизу Доробратова знайдено кургани, біля Горбка – безкурганний могильник та залишки поселень: ранньозалізного( VI – IV ст. до н.е.) та перших століть нашої ери.

Унікальною є церква села Церква св. Миколая Чудотворця (1946). (За джерелом: «Греко-католицькі церкви Закарпаття. Івашкович Йосиф, Сирохман Михайло, Кочан Ласло. Відповідальний редактор Палко Іштван. Ужгород: Видання угорського культурного товариства).

За переказом, стара дерев’яна церква в селі була була збудована ще до його заселення людьми князя Корятовича і у 1701 році її передали в Ділок. Наступні згадки про дерев’яну церкву зафіксовані в 1733 та 1797 рр. На початку 20 століття в Доробратові налічувалося 1085 вірників. Наявна церква уже не задовольняла потреб села. Тому у 1930 році було оголошено конкурс на спорудження нової церкви. Переміг проект Ужгородського архітектора Е. Егреші. В 1940 році церкву, муровану з каменя на початку ХХ століття розібрали, а в листопаді 1941 року єпископ О. Стойка уже посвятив основний камінь нової церкви. Велична споруда з двома вежами була завершена в 1946 році. Іконостас і престол вирізьбив Іван Павлишинець, а ікони іконостасу, бічного вівтаря, а також вівтарню намалював Й. Бокшай, двоюрідний брат пароха Євгена Уйгелія. 1991 року церкву повернули греко-католикам.) Священиком Доробратова є о. Петро Бровді” (станом на 2009 рік)

Колись значні території навколо були вкриті лісом, який у післявоєнні роки активно вирубувався. Деревину розподілили між громадою села, і кожен мав право розпоряджатися своєю часткою. В селі на той час була дерев’яна церква, яка сильно потребувала ремонту і знаходилася в аварійному стані. Тому було вирішено спільними зусиллями побудувати нову кам’яну церкву, на яку виділили гроші, виручені від продажу деревини. Іконостас нової церкви розписав легендарний закарпатський художник Йосип Бокшай. На час освячення церква була серед найбільших і найвищих храмів Закарпаття.

Походження назви села описують кілька легенд, в кожній з яких можлива частка істини. За першою з них, за сивої давнини жило тут двоє братів, братській любові та доброті до навколишніх яким не було рівних. З часом стара назва села Дорогобратово спростилася, перетворившись у Доробратово. Інша ж пов’язана з наявністю на території села джерел соляних розсолів високої концентрації – ропи. У часи відсутності промислового видобутку сіль була на вагу золота. Найпростішим було її одержання з ропи. Тому селяни, використовуючи своє вигідне становище, продавали сировину, за яку «дорого брали» - альтернатива походження назви.

Історично склалися умовні назви частин села: - Вишняни, - Нижняни, - Погани, - Малашковиця, - Поконечник, - Сліпа Кишка - Мозговиця, - Босня, - Уличинка, - Циганська.