Артур Буковинець

    Видатні особистості села Димка

Виконавець: Постевка Дана-Маріана Марінелівна, учениця 10-А класу

                       Димківського НВК
Науковий керівник: Постевка Даріна Дмитрівна, учитель історії

Із поміж інших видатних імен в українській літературі на межі XIX-XX століть невід’ємне і почесне місце відведено імені Ольги Кобилянської.
Твори письменниці, написані за півстоліття літературної діяльності, ввійшли в неоціненну духовну скарбницю, котра живитиме читачів у віках.
Наприкінці листопада (27 числа) 1863 року в гірському містечку Гура-Гуморулуй Південної Буковини (Румунія) у сім’ї дрібного урядовця народилась дочка Ольга. 
Роки дитинства і юності Ольги Кобилянської, окрім міста народження, пройшли і в Сучаві, Кимполунзі. Вчилась в початковій чотирьохкласній школі, навчання в якій проводилось німецькою мовою. 17-річною дівчиною закінчує перший свій твір «Гортенза» (1880), написаний німецькою. У 1889 році  сім’я Кобилянських http://bukportret.in... width='250' height='313' alt='F1' style='border: 0px; padding: 0px; float: right; margin: 5px;'>
переїхала з Кимпулунга до Димки. Тут Ольга Юліанівна бувала заїздами, а відтак і жила впродовж двох років. У цьому мальовничому селі  живе інтересами селянства, вивчає побут, звичаї буковинського села, черпає багатий матеріал для своїх творів, зокрема невмирущої повісті «Земля» (1901). Повість «Земля» стала хрестоматійним твором нашої літератури, в якій Кобилянська на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка поблизу Чернівців, порушила вічну тему влади землі над селянином. 
Село Димка прославилося завдяки українській письменниці Ользі Кобилянській, яка протягом двох років (1889–1991) проживала на території нашого села. 
У садибі, де довгий час жила і працювала письменниця, де вона писала повість „Земля” і інші твори з життя селян Димки, серед яких вона жила, створено музей письменниці. 
Відкриття його відбулося в день 97– річчя з часу народження письменниці, 27 листопада 1960 року. В 1973 році 28 червня в річницю встановлення радянської влади на Буковині була відкрита нова експозиція. На урочистостях був Олесь Гончар, Ірина Вільде та Ростислав Братунь, інші знані літератури, представники громадськості Глибочини та Чернівців.
Першим директором музею була Сандуляк Г.М., а з 1985 і по теперішній час директором працює Дан Я.Д.
Як і тоді, так і сьогодні в музеї-садибі розміщені в трьох залах тематичні експозиції. За спогадами і кресленнями зятя письменниці Е.М. Канчука, який зберіг особисті речі і меблі Ольги Юліанівни, практично у всій повноті відновлено ту обстановку, що панувала за її життя. 

13 березня 1925 року в селі Трестияна Сторожинецького повіту (сьогодні село Димка Глибоцького району) народився у сім`ї Михайлюків хлопчик Георгій. Батьки – Іван і Марія були заможними селянами. В сім`ї шанувалися релігійно – культурні традиції, на першому місці була книга. В цій родині з великою повагою ставилися до всього, що пов`язано з минулим життям славних предків. Нас глибоко здивував той факт, що донька Георгія Івановича Олена досі шанобливо зберігає паспорти дідуся й бабусі, які були видані сільською радою сусіднього села Михучень (село Михайлівка Глибоцького району) у 1944 році. У цей час Буковина входила до складу королівства Румунії. 
Маленькому http://bukportret.in... width='250' height='325' alt='F2' style='border: 0px; padding: 0px; float: left; margin: 5px;'>Георгію батьки прищепили такі риси характеру, як людяність, гордість за рідне слово, правдивість, тактовність, чуйність, добросердність, працелюбність. Вони хотіли для свого первістка кращої долі, ніж та, яку мали самі. Змалку навчили його любити і цінувати книгу. Після закінчення сільської семирічної школи майбутній поет продовжує навчання в теоретичному ліцеї імені короля Фердинанда І в Сторожинці, де провчився чотири роки. 
За роки навчання проявив себе дисциплінованим, закоханим у працю, з великим потягом до здобуття нових знань ліцеїстом. Він з великим успіхом засвоював усі навчальні предмети. Учень ліцею вирішив продовжити навчання далі тому, що дуже любив дітей і мріяв стати вчителем. 
У 40-х  роках, водночас з приходом на Буковину радянської армії, більша частина інтелігенції перетнула кордон Румунії разом з румунською армією. Освітянській ниві не вистачало педкадрів, і тому випускник ліцею Георгій Михайлюк стає вчителем 5–7 класів у неповній Димківській середній школі. (Додаток, 3) Паралельно він заочно навчається у Чернівецькому педучилищі, яке закінчує у 1949 році. Йому присвоєно Звання учителя початкової школи.
Навчаючись у педучилищі, майбутній поет знайшов свою долю: одружився з сусідською дівчиною Турчак Аврелією Георгіївною. Ця славна подія сталася у 1947 році. 
Протягом усього життя пані Аврелія була вірною дружиною, справжньою подругою, однодумцем, яка була поруч з чоловіком у скрутні та радісні часи. 
Подружжя Михайлюків виростило і виховало двох дітей: сина Дорела і доньку Олену. 
Дорел емігрував до Америки, де проживає разом із своєю родиною і до цих пір. Донька Олена була підтримкою батьків до останньої хвилини їхнього життя. Проживає в батьківській хаті. Саме вона з великою любов’ю і святістю береже пам’ять своїх дорогих предків. Так вона зберегла рукопис із віршами батька – класний журнал 60-х років минулого століття, який є справжньою родинною реліквією.
Жага до знань, любов до рідної мови і літератури не давали спокою молодому вчителеві. Тому він заочно закінчив ще два вищих навчальних заклади: Чернівецький Державний учительський інститут у 1955 році (Додаток, 8) та Бельцький педінститут ім. А. Руссо у 1959 році.
Ще замолоду Георгій Іванович не сприйняв марксистсько – ленінську ідеологію, принципово не вступав у ряди Комуністичної партії. Він відкрито відстоював свою позицію, на уроках розповідав не лише про утвердження соціалістичного реалізму в молдовській радянській літературі (ці теми викладалися з легкою іронією для тих, хто її розумів), але й про Кошбука, Гогу, Делавранча, Аргєзі, Садовяну, Лабіша та інших видатних румунських письменників.
Це підтверджується у спогадах його учнів. 
Георгій Іванович не затримувався довго на жодному місці. Представникам радянської влади у нашому краї не було вигідно, щоб майбутній поет довго працював в одній школі. Вони боялися, що знайдуться однодумці, які зможуть багато чого «поганого» зробити.
Пан Михайлюк був багато розвиненою особистістю, з високою культурою, з неперевершеним відчуттям справедливості, екстравертом. Він був Педагогом, який поєднував у собі величезну любов до дітей з вимогливістю до них. Хоча нашому односельцеві часто доводилося міняти місце роботи, його прихильно приймали усюди: колеги поважали і цінували його за високі досягнення, учні – любили за щирість та справедливість, а батьки – були вдячними за те, що їх діти мають такого Вчителя.
Про цікаві, змістовні уроки свого наставника учні згадують з теплотою і дотепер, особливо про «замасковану» критику існуючого радянського устрою, що мала місце на уроках літератури.
З Димки Георгій Іванович був переведений до Ропчанської школи Сторожинецького району. Потім – до середньої школи села Мєждурєчьє. 
У 1955 році зайняв посаду директора Красноїльської неповної школи. У 1971 його перевели вчителем румунської мови і літератури у Карапчівську середню школу. 
Вчительську професію пан Михайлюк поєднує з літературною діяльністю, а також бере активну участь у художній самодіяльності. Захоплювався все життя народними піснями, танцями, зберігав, утверджував і примножував багаті традиції рідного народу. Він ніколи не забував материнської пісні, шанував батьківське слово, кохався у неперевершено музикальних солов’їних дойнах.
Поряд з цим, Георгій Іванович ніколи не забував того, чого навчився у своїй дружній славній селянській родині, яка пишалася умілими господарями. Наш земляк з однаковою майстерністю володів пером і знаряддями праці. Все життя вважався одним з найкращих господарів у селі. Так майстерно щепити дерева, як робив це пан Михайлюк, більше ніхто в селі не умів.
Георгій Іванович був дуже скромною людиною, ніколи не вимагав особливої уваги до своїх надбань та досягнень. Мало державних нагород отримав вчитель і поет, а ще менше зберіг, адже не цінував такого роду відзнаки. Для нього завжди найціннішими були успіхи власних учнів, їх любов, повага батьків та односельців. 
Найбільшою заслугою Михайлюка Георгія Івановича є п’ятдесятирічний педагогічний шлях, який він пройшов з гідністю і честю. Уряд не міг не відмітити такий величезний внесок у справу навчання та виховання підростаючого покоління і у 1984 році нагородив видатного вчителя медаллю «Ветеран праці».
Таким був Георгій Іванович Михайлюк, таким ми його знаємо, таким він і залишиться на віки вічні у пам’яті народній.   

Список використаної літератури та архівних документів:
1.    Чернівецький державний архів, ф.і.ед.хр.;
2.    В.А.Вознюк, Г.Н.Сандуляк – Музей-усадьба Ольги Кобылянской в Дымке, Ужгород, видавництво «Карпати», 1981;
3.    В.Я. Великий, В.Г.Пелех – Порубное, Ужгород, видавництво «Карпати», 1981;
4.    «Наша доля – світанок», Чернівці, Видатний дім «Букрек», 2006;

5. Михайлюк Г.І. - «Dincolo de cuvintele rostite», смт.Глибока, видавництво «Vivacitas»,2004 р.

6. Михайлюк Г.І. - «Refluxuri», с.м.т. Глибока, видавництво «Biblioteca «Arboroasa», 2005 р.

7. Михайлюк Г.І. - «Pe cer o alt? stea», м.Чернівці, видавництво «Зелена Буковина»,2006 р.

8. Михайлюк Г.І. - «Prin talia clepsidrei», м.Чернівці, видавництво «Зелена Буковина»,2007 р.

Посилання: http://bukportret.in...>http://bukportret.in...

Артур Буковинець

            З історії музея -  садиби української

          письменниці О.Ю. Кобилянської та Некулая Рошки

Наше село прославилося завдяки українській письменниці Ользі Кобилянській, яка протягом двох років (1889–1991) проживала на території нашого села. У садибі, де довгий час жила і працювала письменниця, де вона писала повість „Земля” і інші твори з життя селян Димки, серед яких вона жила, створено музей письменниці. Відкриття його відбулося в день 97– річчя з часу народження письменниці, 27 листопада 1960 року. В 1973 році 28 червня в річницю встановлення радянської влади на Буковині була відкрита нова експозиція. На урочистостях був Олесь Гончар, Ірина Вільде та Ростислав Братунь. 
Першим директором музею була Сандуляк Г.М., а з 1985 і по теперішній час директором працює Дан Я.Д.     
Ольга Кобилянська – це наша гордість й краса. Доля була благодійна до гірської орлиці, „величавої духовної квітки Буковини”, як назвав її 28 червня 1973 р. Олесь Гончар. 
Хрестоматійним твором нашої літератури стала повість „Земля” (1902), в якій Кобилянська на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка поблизу Чернівців, порушила вічну тему влади землі над селянином.
З’ясовуючи причини виникнення і кристалізації задуму твору, письменницяhttp://bukportret.in... width='188' height='113' alt='F1' style='border: 0px; padding: 0px; float: right; margin: 5px;'> відзначала, що дворічне життя з згаданому селі дало ій змогу глибше зрозуміти селянську душу, і навіть страшний злочин, що стався в родині хлібороба, не похитнув її віри в селянина. „В суті речей – гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність”, – так вона характеризувала селянство.
Реалізовуючи незвичайну життєву тему, Кобилянська всебічно зображувала життя хлібороба. Трагедія в конкретній родині привернула увагу письменниці до з’ясування її причин, до глибокого дослідження внутрішнього світу і дітей, і батьків. Так постала широка картина суспільних і родинних стосунків у буковинському селі, так на українському матеріалі реалізовувалася одвічна глобальна тема залежності селянина від землі.
Ще декілька років тому назад про Некулая Рошку – поета, перекладача і педагога в нашому селі мало хто знав. Знали тільки його однолітки, а їх залишилось живими дуже мало.
Вперше вірші Некулая Рошки були надруковані в книжці Григорія та Лори Бостан „Сторінки румунської літератури, Буковина, Чернівецька область, 1775–2000 рр.”.
Побачив світ Некулай Рошка 30 червня 1912 р. Його батько, Леон Рошка був парохом декількох буковинських сіл. Коли народився син Некулай, він служив в церкві святих апостолів Петра і Павла в нашому селі.
Як свідчив Володимир Білан, друг його дитинства, син отця Леона дуже шанував народні звичаї, разом ходили колядувати. „Він мене навчив баладі „Міоріца”, яку ще і зараз пам’ятаю”,– розповідав дід Володимир.
Некулай Рошка навчався в ліцеї „Арон Пумнул” в Чернівцях. Після закінчення ліцею стає Рошка студентом Чернівецького університету. Вивчає філологію і філософію. 
Літературну діяльність почав ще ліцеїстом. Друкує свої вірші в часописах: ”Оріон”, „Трибуна”, „Кузьминський ліс”, „Голос Буковини”.
В 1931 році Мірча Стреінул створює в Чернівцях літературне товариство „Іконописець”. Членом цього товариства стає і Некулай Рошка.
Наш земляк був і талановитим перекладачем. Він перекладав з французької та російської мов. Дуже вдало переклав поетичну збірку „Квіти зла” француза Шарля Бодлера. Некулай Рошка був лауреатом премії імені Шарля Бодлера.
До 1954 року Некулай Рошка жив в місті Кимпулунг, Румунія, де працював в ліцеї „Драгош Воде” і викладав румунську мову і літературу.
Там, 31 березня 1954 року, він помер.
І творчість українки Ольги Кобилянської, і творчість румунського поета Некулая Рошки – безцінне культурне надбання села Димка

Артур Буковинець

http://bukportret.in... background-color: rgb(246, 246, 238); background-position: 0% 100%; background-repeat: repeat no-repeat;'>http://bukportret.in... class='contentpagetitle' style='cursor: pointer; text-decoration: none; color: rgb(17, 17, 17);'>Духовність

Артур Буковинець

  
               З історії села Димкаhttp://bukportret.in... width='250' height='181' alt='F1' style='border: 0px; padding: 0px; float: right; margin: 5px;'>

«Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах»
                             (О.Кобилянська, повість «Земля»)
                           

                               Де найкращі в світі зорі,
                               Злотосяйні, неозорі? –
                               В рідній Димці!

                               Де найкращая земля,
                              Найродючіші поля? –
                              В рідній Димці!

                             Де ростуть найкращі квіти,
                            Найкмітливіші де діти? –
                            В рідній Димці!
                                        ( Пелехач Майя, поема «В рідній Димці»)

Село Димка Глибоцького району лежить у південно–західній частині Чернівецької області за 27 км від міста Чернівців і в трьох кілометрах від райцентру Глибока. Мальовничі краєвиди села, невеликі лісочки і поля майже впритул підступають до асфальтової стрічки дороги. Хвилин сорок їзди автобусом від центрального чернівецького автовокзалу – і ви в центрі Димки.
Перші згадки про село Димку з'явилися у 1446 році, коли Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, знаходилася у верхній частині Молдови.
Шостого червня 1446 року правитель Молдови Штефан Воде підписав документ, в якому зазначалося, що він дарує село Трестиянець ченцям монастиря Нямцулуй.
Вдруге згадується про село Трестиянець у 1454 році, коли Штефан Воде звільняє ченців монастиря Нямцулуй від сплачування податків, а мешканців села від десятини.
Наприкінці ХV століття назва села змінилася на Трестіана, що означає: село біля річки, по берегах якої росте багато очерету.
У 1668 році монастир продає село Трестіана молдавському поміщику Георгію Урсакі. Двадцять восьмого квітня 1714 року вдова поміщика Марія Урсакі подарувала село Трестіана монастирю Ворна.
З 1775 року наше село разом з усією Буковиною входить до складу Австрійської імперії.
В одному з документів 1782 року відбито той факт, що монастир Ворна передає село Трестіана у володіння Тодору Мустаке. В одному з документів відмічається, що частина мешканців села померла від голоду, а частина виїхала до Молдови у пошуках роботи.
Пізніше наше село згадується під назвою Димка. Перші мешканці села жили біля річки, де часто були тумани. Звідси і походить назва села Димка.
У складі Австрійської імперії Буковина знаходилася до 1918 року. Потім у нашому краї панувала боярська Румунія.
На один рік – з 1940 по 1941 на Буковині встановилася радянська влада, а далі, до 1944 року панувала на теренах нашого краю фашистська Румунія.
До 1991 року Буковина знаходилася у складі Радянського Союзу. Тепер наш рідний край живе і процвітає під прапором незалежної України.
Одночасно із встановленням радянської влади на Буковині, у 1940 році, в нашому селі почала працювати Сільська Рада. Але у 1962 році Димка переходить до Глибоцької селищної ради.
Серед перших голів сільської ради були Шпатар Марку, Головата Ауріка, Сирбу Георгій, Сирбу Петро та інші.
З 25 грудня 1990 року були відновлені функції Димківської сільської ради на чолі з Даном Я.Д., а на теперішній час головує в сільській раді Сирбу М.П.
Румуни – це такий народ, який любить веселитися, перебувати у святковому настрої. З давніх давен у нашому селі існував Будинок Культури, http://bukportret.in... width='250' height='188' alt='F2' style='border: 0px; padding: 0px; float: right; margin: 5px;'>
який завжди активно працював. Серед перших директорів були: Рибарчук Раду, Сандуляк Ауріка та інші. Сучасний Будинок Культури був збудований у 1965 році. На данний час директором є Мікітюк Мірча. http://bukportret.in... width='200' height='130' alt='F5' style='border: 0px; padding: 0px; float: left; margin: 5px;'>
Наш ансамбль народної пісні займає призові місця у різноманітних конкурсах. Йому присвоєно звання народного.
 У 50–х роках у нашому селі відкрилась бібліотека. Спочатку бібліотека розташовувалась у приміщенні сільської ради. У 1963 році бібліотека була переведена у старе приміщення музею - садиби Ольги Кобилянської, а з 1965 році вона знаходиться у приміщенні Будинку Культури. Першими завідуючими сільської бібліотеки були: Сандуляк Ганна, Жижиян Флоаря, Чимбру Марія, Горащук Ганна. На данний час завідуючим сільської бібліотеки є Вікован Тетяна.
У нашому селі працює фельдшерсько-акушерський пункт. У випадку захворювання ми завжди маємо до кого звернутися за першою допомогою. Це сестри з нашого медичного пункту – Стрільчук Ганна та Михайлюк Марина. Протягом минулих років тут також працювали: Лисенко Ксенія, Кольцюк Петро, Іоняк Світлана, Жижиян Валентина, Команюк Олена.
З 1990 в нашому селі функціонує поштове відділення. Магас Віоріка, Михайлюк Флоря, Жижиян Олена, Семенческу Олена, Білан Олена – це ті, які кожного дня у дощ та снігопад, у мороз та спеку відчиняли наші хвіртки і приносили нам останні новини, газети, журнали, листи та пенсії. Протягом цих років завідує цим відділенням Іоняк Родіка. На данний час листоношею є Михайлюк Ганна.
В самому центрі села, на центральній вулиці, трохи вище школи розташована сільська церква. http://bukportret.in... width='250' height='149' alt='F6' style='border: 0px; padding: 0px; float: left; margin: 5px;'>
Цю церкву наше село отримала в подарунок від Вовчинців. Була відкрита і освячена у 1903 році в день Святих Петра і Павла, імена яких стала носити наша церква. Не дивлячись на нелегку долю села, церква збереглася, і тепер кожного року, на день святих Петра і Павла, святкуємо День Села.
В березні 1948 року в с. Димка був організований колгосп, названий ім'ям дорогої землячки О. Кобилянської. Колгосп мав 600 га ораної землі, 80 га лісу і 200 га сінокосу. Одним з перших вступили до колгоспу Іван Жижиян та його мати Маріука (в повісті „Земля'– Рахіра). Під час вручення колгоспові акту на вічне користування землею, колгоспник Іван Жижиян сказав: „Ось вона, та земля, за яку волком дивився сусід на сусіда, піднімав руку брат на брата. Лихі часи, коли земля була злою мачухою селянина, відійшли в минуле. Тепер для нас усіх вона стала матірю'.
Головою колгоспу була Ауріка Олексіївна Головата, першим завідуючим фермою був Василь Дмитрович Рибарчук, однією з перших ланкових була – Домніка Миколаївна Жижиян, секретарем комсомольської організації колгоспу в роки його заснування був Георгій Іванович Сирбу.
Весною 1950 року Димку відвідав перший секретар КПУ – М. Хрущов, який говорив з трибуни XIX з'їзду КПРС про нову долю Димки.
В 1958 відбулося укрупнення колгоспу – колгосп імені О. Кобилянської з'єднався з колгоспом імені Сталіна (с. Глибока) і колгоспом імені Мічуріна (с. Широка Поляна). Об'єднане господарство також назвали іменем видатної української письменниці.
14 жовтня 1954 року в колгоспі імені О. Кобилянської почав працювати радіоузел. Село повністю радіофіковано. В жовтні 1963 року село було електрифіковано.
Протягом довгих років в колгоспі працювала передова доярка Чимбру Марія. У 1975 році і у 1981 році вона була нагороджена двома орденами Трудового Червоного прапора. Також у 1981 році була делеговано на 24 з'їзд КПУ. За особливі трудові досягнення у 1986 році вона була премірована подорожжю до Індії.
Територія села складає 1002 га і розподілена на 23 вулиці, які носять такі назви: Центральна, Нова, Л.Кобилиці, Дружба, Шт.чел Маре, О.Кобилянської, Колгоспна, Польова, М.Ємінеску, Тобілевича, Севастопольська, Незалежності, Трандафірілор, І.Крянге, В.Олександрі, К.Маркса, Чапаєва, Кожедуба, Ю.Гагаріна, Дружби Народів, провулок Севастопольської, провулок Колгоспної, Провулок Центральної вулиць.
В селі сконструйовано 480 будинків, в яких проживає 1848 мешканців.
Наше село пишається своїми людьми, серед яких: 74 учасника Великої Вітчизняної Війни; 128 дітей війни; 264 пенсіонера, які все життя працювали для розквіту рідної Батьківщини.
Наше село з кожним роком стає все багатшим, піднімаються два – і три поверхові сучасні будинки. Мешканці села мають 6 вантажних машин, близько 100 легкових автомобілів, 24 трактора, 1 комбайн. Забезпечені телефонним зв'язком 190 сімей. П'ятдесят сімей користуються послугами радіозв'язку.
Нашого села, як і всю державу, торкнулася проблема трудової міграції. Близько 300 людей виїхало за кордон на заробітки, що складає шосту частину працездатного населення села. Це погано впливає на стосунки у сім'ях та на виховання дітей.
Ми віримо, що в майбутньому наш край процвітатиме завдяки наполегливій праці підростаючих поколінь.
Ми любимо своє рідне село і мріємо все своє життя пов'язати з ним.

посилання:  http://bukportret.in...>http://bukportret.in...