Василь Леонідович Кулачевич

  Коли серце виповнюється вщерть чужими бідами, коли його біль стає нестерпним, то через його вінця вихлюпуються слова:

          Зчорнівся світ від горя і біди.

          Змінився він з байдужості і заздрості.

          Прийди до мене, Господи, прийди

          Відлунням несподіваної радості.

    Для Марини Бондар таким відлунням несподіваної радості стала її перша ластівочка, довгоочікувана  книжечка « Душі моєї переливи».

  Сам заголовок  цієї книжечки сповнений щирого благання чистої душі забути незгоди і чвари, вгамувати всі свої  печальні задуми і пристрасті, радіти звичайним, навіть буденним радощам, дарованих нам Всевишнім.

  Марина Бондар живе в Ненадисі. Її родина, звіяна чорнобильськими вітрами, вкоренилася на Тетіївській землі. І Марина, сумуючи за рідним Поліссям, зуміла вмістити в своєму серці безмежний світ любові до всього, що її оточує.

  Тож, читаючи поезії молодої поетеси, мимоволі замислюєшся над питанням: що таке щастя? У чому воно полягає. І мимоволі готуєш душу свою прийняти і обігріти єдину велику віру в милосердя і вслід за поетесою промовити неложними устами:

         Я знову тихо Богу помолюсь,

        Бо віри не буває забагато.

  У світлиці серця Марини Бондар багато душевного тепла, людяності, світла.

Її душа випромінює любов до рідної землі, рядки її поезії дихають небом і землею, тепер уже рідної Тетіївщини.

    Ви знаєте, що серце застига,

    Забутою духовною красою, -

    Як тільки мить, що серцю дорога,

   Умиється ранковою росою.

  Кожен із п’яти поетичних циклів несе в собі безпосередність і щирість глибокої душі і змушує ще і ще прислухатися до голосу власного серця і повірити, що « усе мені сьогодні до снаги, бо молодість, насправді, нескорима».

  Її поезія допомагає подолати в душі інерцію, вселити в неї віру у свої сили, підняти її над буденністю життя, подарувати відчуття свободи і простору навіть тоді, «коли зненацька в грудях застигає Душа у межах гострого чуття».

І читач змушений повірити поетесі до кінця, бо « не в тім питання: «Бути, чи не бути?», а в тім, що я довіку зберегла».

  Незважаючи на нестерпність буднів, поетеса бажає, щоб і в цей суперечливий час не замовкли золоті струни доброго від природи людського серця і не черствіла душа.

     Відродження…Відродження душі!

    Яка ж бо в цім краса земна і чиста!

    Оновлення й відродження душі…

    Вона в мені єдина, як Пречиста.

   Кожне слово, речення, строфа так емоційно навантажені, таку глибоку думку збуджують у читача, так окрилюють душу, що ані слова, ні віршованого рядка чи інтонації замінити не можна. Для прикладу вчитаймося в рядки:

     Коли на землю знов прийде весна?

     Коли, в найперше сонячне проміння,

    Любов’ю  переповнена до дна,

    Тихенько увійде пора цвітіння?

    Яка ж бо в цім незраджена краса!

    Яка вона незвідана, всевишня,

    Коли, здійнявши руки в небеса,

    Божественним цвітінням квітне вишня!

  Отже, прекрасним є те, що поряд із кризами в політиці та економіці живуть маленькі радості і печалі.

Це підтвердження ми знаходимо в наступних рядках поетеси:

       Дарма, що вже й не слухають тепер

       Поезії Душі, Життя і Слова.

       Поет ще в вашім серці не помер.

       Не вмерла наша пісня, наша мова.

  Художня проза Марини Бондар потребує особливого слова. На мою думку, у прозі Марина дещо сильніша, ніж у поезії. Ясна річ, їй ще належить пройти шлях професійного гарту, шлях творення образів і мудрого саморедагування. Але головне те, що її проза досить самобутня. Поки що її героям доводиться випробовувати себе у любові і вірності, а їй, як авторові, відверто мовити про життя, у якому вірність і любов, любов і смерть присутні як данність, як фатум. Мудрість у тому, щоб усе це пережити, і не погасити любові у собі.

  Віриться, що попереду на Марину чекає велика література. А ця перша ластівка пригорнеться до небайдужого серця читача, і промовить:

      Все добре. Тільки іноді щемить

      Душа, тонка, мов тінь від силуету.

                    ***

        Олександра Соловей

3 січня 2011

(0|0)