Земельні відносини і господарство у Хорохорині за польської та радянської влади.

До встановлення радянської влади 1939 р. на території нашого села проживало населення різних національностей: німці, поляки, євреї та українці. Найбільше землі мали поляки та німці. Більшість українців були малоземельні, але дехто був заможним господарем. Для прикладу: у господарстві Висоцьких було 30 гектарів орної землі, а також сінокіс. Було дві пари робочих коней та кобила, якою робили мало. Вона тільки обгортала картоплю, бо її не треба було водити, вона сама йшла між рядками. Від цієї кобили були дуже хороші лошата, і виростали хороші коні. Коли лошакові виповнювався рік, його об'їжджували. Сідали на нього, і їздили верхом по подвір'ї.   Також у господарстві був свій жеребець і бик. Було вісім дійних корів, ялівки, телята і овечки. Так Висоцькі жили  до 1937 року.

  Із 1940 року стали організовувати колгоспи. Бідніші всі потягнулись в колгосп. Треба було віддати коні, плуга, борони, все, що було в господарстві. В кого було більше як одна корова, також треба було віддати. Колгоспник мав право тримати одну корову. Багаті люди не хотіли йти в колгосп, на них накладали великі податки. З кожного гектара треба було віддати як тоді казали поставку зерном. Але ж не все поле було засіяне зерном, була картопля, буряки і сінокіс, але за всі гектари треба було платити зерном. Люди майже все вивозили на ту поставку, собі на хліб мало що лишалось, а ще треба було чимось знову засівати землю. Всі, хто не пішов в колгосп, переносили всякі приниження. Від них позабирали кращі землі, а дали непригодні для урожаю.

        Більшість жителів в колгосп не пішли, хоч як Антон Висоцький (був комуністом) їх не просив, вони його не послухались. Землю від них забрали, а дали далеко від дому, за кілька кілометрів. Там земля була непригодна для сівби, тільки для пасовиська. Де було вище, то тато там засівав житом, бо пшениця не родила, також там сіяли просо. Після війни почали знову організовувати колгоспи. На початку 1949 року жінки, чоловіки яких загинули також подали заяву в колгосп під загрозою, що землю заберуть, а дадуть десь далеко. Була надія ходити на роботу і заробляти трудодні. Виходу не було, всі люди вже пішли в колгосп, лишилось декілька сімей.  Колгосп ще не мав конюшні, куди заводити коней та решту худоби.       

Після жнив збіжжя було звезене на колгоспний двір. Складали його у великі такі стіжки, або в скирти, а потім обмолочували машиною, яку   рухали дві пари коней. Коней треба було підганяти, це робити могли навіть і діти. Зимою завжди дядьки в клуні молотили жито. Все збіжжя молотили машиною: ячмінь, овес, пшеницю, ріпак, і частину жита. А декілька кіп жита залишали, щоб молотити ціпами для того, щоб була рівна солома для покриття дахів. Хати, хліви, клуні покривали соломою. Робили такі маленькі снопочки, прив'язували до лат і так покривали.

Зарплату давали один раз в рік, весною. Платили зовсім мало. Одної весни дали всім по 70 кг. пшениці і 100 крб. грошей. На рік це було дуже мало, всі не знали що за ті гроші купити.  Для прикладу: в той час почали друкувати Біблії в Москві і вона коштувала 100 карбованців.  На слідуючий рік зарплата склала 60 крб. і за ті гроші  можна було купити в сусідньому селі хліва, а 70 кг. пшениці змололи на муку.