Ip: 79.124.219.39 К У Н А.
(Легенди.)
Це дуже давнє і велике село, старше за Гайсин і Мар`янівку, яке розташовувалось, раніше, на родючих чорноземах на території нинішніх Куни і Кунки. В свій час, село майже повністю було вирізано татарами, після чого, до своїх старих розмірів уже не відродилось. На його місці утворилось два нових – теперешні Куна і Кунка [Велика Куна і Мала Куна].
Була Паска. В село наїхали татари і наказали всім жителям, разом з дітьми і жінками з`явитись до церкви. Але одному із загарбників сподобалось дитя, що нагадувало йому рідну дитину, залишену удома, тому він сказав батькам, щоб ті поклали мале на воза, перекрили досками і прикидали гноєм, а потім їхали в поле, начебто по великій необхідності. Жінка тихенько сказала своїй матері, потім сестрі – ті ще комусь і таким чином врятувалось декілька сімей. Всіх інших, хто з`явився до церкви – вирізали. Церква знаходилась на місці Кунянської восьмирічної школи, біля мосту через Сіб. Так як людей було багато, то кажуть, що крові було по коліна і що вона текла вверх по вулиці до ``каменя``, або ``панського роздоріжжя`` [місце де знаходилось єврейське кладовище]. Річки Собу тоді ще не було, Мар`янівки теж і було викопано три широких і довгих рови від церкви і аж до нинішньої Матні, в яких були поховані убиті мешканці Куни.
Жителі Куни, що в XX ст. навчались в 7-ми(8-ми)-річній школі, в один голос стверджують про те, що на уроках труда, працюючи на ділянках біля школи, неодноразово викопували людські кістки і черепи.
В Мар`янівці на Матні (вул. Карла Маркса) [двори Тіторенко, Порохнявого і т.д.], якщо глибоко копнути то і тепер можна відкопати людські кістки.
> > >
Інша легенда розповідає про те, що Куна теж мала бути вирізана, але уже - поляками. Це трапилось під час козацьких повстань, коли в одному із боїв з козаками був убитий знатний шляхтич, у якого відрізали голову і возили з собою, виставляючи кругом на показ. Так як серед козаків знаходилось декілька жителів Куни, то поляки, вирішивши помститись, увірвались на паску в село, коли всі жителі були біля церкви і учинили там жорстоку різню. Загін польських жовнірів з галасом ввірвався в церкву і почав шаблюками та мечами стинати голови беззахисним прихожанам. Священик без голови приніс розкрите Євангеліє, поклав його на кафедру і тільки тоді упав мертвий. І ні мольби священників, простягаючих до поляків хрести, ні крики жінок і плач дітей, не могли зупинити загарбників, аж поки не трапилось чудо. Із ікони Божої Матері скотилась кровава сльоза. Серед суцільного лементу, стогону, плачу і благань раптом почувся несамовитий вереск поляка: “Панове - Матка Боска плаче…” Кати глянули на образ Богоматері і помітили на її обличчі два потічки сліз. З страшним криком, спотикаючись через мертві і покалічені тіла, вибігали нападники з церкви. Вцілілі після цієї різанини щасливці, ще довго розповідали про це страхіття і чудо. З тих пір ікона стала священною реліквією і свято зберігалась. Коли збудували нову церкву, то Чудотворну ікону Божої Матері перенесли туди, де вона, в позолоченому кіоті, знаходилась аж до революції 1917 року (аж до закриття церкви). Потім її сліди пропали.
> > >
Ще розказують, що поляками село вирізалось не один раз, по крайній мірі вони не раз пробували це зробити. Але трапилось так, що коли готовилась масова різня в церкві на Паску, то один молодий шляхтич, який був закоханий в українську дівчину, попередив її. Вона сказала батькам, ті донесли представникам козацької влади і козаки ударили першими. Поляки, захвачені зненацька, змушені були тікати підземеллями в Дрібне.
> > >
Другого разу, вже під вечір, жовнірів розселили по хатах ”на постой”. В одній хаті вояка заходився точити шаблюку. Непосидюща, допитлива малеча оточила його і засипала запитаннями: що це він робить? Нащо? Для чого? Ця дитяа безпечність так вразила добросердечного воїна, що він не втримався від сліз. З пересторогою розповів господарю, що загін має завдання вирізати вночі жителів села. Той таємно сповістив про це сусідів і так, одне від одного, про намір жовнірів довідались всі мешканці. Смерком вони залишили село і цього разу лиха не сталося.
(По згадкам Кунянських і Мар`янівських старожилів.)
Назва села .
1.КУНИЦЯ.
Коли сучасна людина (в кінці XXст. – на початку XXIст.) задумується про походження назви села і про те, щоб значило слово ``куна``наголос на букві – А, то перше, що приходе на думку, це – гроші древньої Русі – куски хутра або шкурки білки, куниці, соболя і др.[ногати, різани, векші, вивіриці, мордки, КУНИ…]. Щитається, що в поселенні проживали багаті люди з великою кількістю грошей, що носили назву “куни” (наверно колись в навколишніх лісах водилась велика кількість куниць), тому так і було названо село… Підростаючі діти в Куні і Мар`янівці змалечку чули розповіді про це і кожний виростаючи, рахував, що це тільки так і не іначе…
Ось що пише по цьому поводу В.Панчук : “…Якщо ми вже завели мову про Куну та згадали про село Кунку, викладемо одну з імовірних версій походження цих назв. У древній Русі “куною” звалася одиниця грошовoї системи. Термін походить від загальнослов`янського слова “куни” – гроші, а первісне значення цього слова – шкура куниці, котра свого часу також виступала певною грошовою одиницею. У X-XI століттях вміст срібла в куні відповідав 125 гривні, у XII-XIII віках “курс” куни до гривні, якщо говорити сучасною мовою, впав і складав вже 50 кун за 1 тогочасну гривню. Вживання слова “куна” у значенні грошей зберігалося дуже довго – його можна було почути ще у XVII ст…”
2. КЛЯМКА.
“Замок жіночої честі.”
А от про що розказує легенда. Колись на місці майбутнього поселення знаходилась поляна, на якій страчували невірних жінок. Згинали дві берізки, жінку прив`язували за ноги і відпускали… І це місце звалось – КУНА. На другій поляні страчували молодих дівчат, які не зберегли свою дівочу честь. Це місце називалось КУНКОЮ.
В зв`язку з цим старожили розказують про слідуючий випадок, що відбувся весною 1944-го року коли, під час звільнення наших сіл від фашистів, через Мар`янівку проходили частини радянських військ. Розказують, що один молодий лейтенант брав за барки то одного місцевого жителя, то другого (в тому числі молодих дівок) і старався добитися від них куди веде `ЦЯ` дорога. Коли йому відповідали, що вона йде в Куну, то він прикладав пістолет до голови і кричав - ``Убью, расстреляю – вы дошутитесь…`` Потім він питався, куди веде дорога через Гайсин. Коли він чув, що на - Кунку, то тряс людину і кричав - ``Вы что, издеваетесь – это же фронт…`` А в цей час червоноармійці, серед яких були сибіряки, і які знаходились на постої в сільраді, реготали аж за животи хватались. І тільки пізніше, вони пояснили, що у них в Сибірі словом ``куна`` називають жіночий половий орган, а ``кунка``- це теж саме, тільки ласкаво.
(Раніше в наших селах побутував слідуючий звичай. Коли свати приходили сватати дівку, то вони казали: «Ми охотніки. Ми йшли по сліду куниці – красної дівиці. Довго йшли, йшли і от прийшли – вона завела нас аж от сюда і забігла у ваш двір. Так що не ховайте, а подавайте нам куницю – красну дівицю.» Батько відповідає : «Господи, шо ви за люди, що ви за напасть на нас накладааєте, яка куниця? У мене є дочка. Дочкo, жінко, ідіть сюди, несіть рушники, тай пов`яжем цих людей за то, що вони на нас таку напасть натягнули, а молодому чіпляй хустку, тай будемо сідати обідати.» (Сватам перев`язували рушники через плече, а молодому прив`язували до пояса хустку, складену трикутником.))
3. КУНИЛЯ
Засув в брамі.
Павло Мельник, писав: “Назва Куна пішла не від грошової одиниці, не від шкурки звірка. Скоріше вона походить від стратегічного розміщення поселення на берегах річки. У давнину це слово означало засув, клямку в брамі. Поселення, городища якого були на обох берегах Собу – кунянському і мар`янівському, у свій час служило форпостом, прикордонним укріпленням між Руссю і кочівниками. Я впевнений, що городище КУНИЛЛЯ, згадуване в Київському літописі, під 1150 роком, і є Куна. Я дуже переконаний, що це той самий “город у Київській землі у Чорних клобуках (чорні клобуки – назва кочового народу в Північному Причорноморї`)”, що його згадує під 1150 рокм “Літопис Руський”. Тоді в міжусобній боротьбі за київський великокняжий стіл, Володимирський князь Ізяслав Мстиславовия використовував чорних клобуків, що тоді селились на півдні Київщини, на північному сході Вінничини та Черкащині, або кочували тут. Ось що написано в літопису про подорож князя: “… Ізяслав рушив на городи Гольсько (тепер городище коло села Гульська Новоград Волинського району Житомирської обл) та Кунилю в Чорні клобуки. І тут приїхали дои нього всі чорні клобуки, з усіма своїми військами…””
> > >
Іншого разу краєзнавець Павло Федорович Мельник писав: “Щодо назви села, то Куна – це і грошова одиниця і шкірка куниці і клямка в церкві, якою причиняли невірних жінок, а може й амазонка. Бо в наших краях була колись їх країна – Кунаград. …Тобто: Куна, Велика Куна, Куниця і Кунилля, це – різновікові назви одного і того самого поселення, городища якого, були розташовані на кунянському і мар`янівському берегах Собу… ”
Версії походження самого слова.
Можливо слово КУНА – тюркського походження. Так в сучасній чувашській мові слово КУН – день [світловий, без ночі]. А коли хочуть сказати - ``перший день, другий … і т.д.``, тоді виходить - ``…КУНА``. В Туркменії, біля розвалин старовинного міста Хорезм, знаходиться містечко, що називається КУНЯ –УРГЕНЧ (Старий Ургенч (?)). В узбекській мові слово КУНА означає – старий.
> > >
Можливо слово КУНА індоєвропейського походження. Так германське плем`я готів, що проживало в Північному Причорномор`ї в 2-4 ст. н.е., ще до приходу тюркомовних народів, ділилось на КУНІ [kuni] – родові воєнні, адміністративно-політичні об`єднання.
По-латині , CUNNUS - древнєримський нецензурний вислів, що означає жіночі геніталії.
В сучасній таджикській мові, яка походить від персидської (іранської, що відноситься до індоєвропейської мовної сім`ї) слова “куна” і “кунка” теж нехороші вислови, що означають людські геніталії і зад…
> > >
Корінь “кун” також зустрічається в іменах і призвіщах. Так, наприклад, відомого угорського революціонера-інтерннаціоналіста звали Бела Кун. А ім`я імператора Священної Римської імперії Конрада II (1024-1039рр.) звучало як Куно (Chuno)
> > >
А ось що писав Володимир Даль в своєму лінгвістичному трактаті:
“Толковый словарь живого великорусского языка.”:
КУНА ж. ряз. тамб. Пригоршни; кунка, – ночка, горсть, горсточка. Куна или куна? Оковы, железная цепь, вязи, железный ошейник; от кузня, ковать? КУНА, куница ж. зверок Mustela; куница каменная, горская, бухарская, М.foina, белодушка. Куна лесная, желтодушка, лучшая, М. martes. Сватая девку, ее в речи величают куницею. / Куна или кунья мордка, стар. денежный занак, когда бельи, куньи, собольи меха заменяли деньги. Куницу, лисицу, золотую гривну да стакан вина, просят за выкуп невесты. Повар, повар батюшка, повариха матушка, встань на куньи лапки, на собольи пятки и пр., приговаривает дружка. Отдай за куницу красну девицу. Кунь да собол бежит, а баранья шуба в санях дрожит. Соболь да куница бежит да дрожит, а сарая овечка лежить да пышит. Нужда куны родит. / Куна, кунное, куничное ср. стар. |
