Питання-відповіді Інтерв'ю Всі записи

1

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко
Село Медведівці
В урочищі Бабинка - поселення пізньобронзового і ранньозалізного часів. На поселенні в 1964 році виявлено бронзовий скарб, до складу якого входило 27 предметів. В урочищі Могилки - група курганів. в 1967 році в одному порушеному кургані знайдено бронзовий скарб з 33 предметів. Датується добою пізньої бронзи і раннього заліза.

12 грудня 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко

Футбольні команди Мукачівщини отримали від Балоги нову форму (ФОТО)

У день початку європейського чемпіонату-2012 сільські футбольні команди Мукачівщини – учасники першості району – отримали подарунки від нашого земляка Віктора Балоги. Акція має на меті підтримку місцевого спорту та, зокрема, футбольного руху. Презенти представникам команд вручив син Віктора Івановича – Андрій.

http://zakarpattya.n... width='240' alt='Футбольні команди Мукачівщини отримали від Балоги нову форму (ФОТО)' style='border-style: none solid solid none; border-right-width: 10px; border-bottom-width: 10px; border-right-color: rgb(255, 255, 255); border-bottom-color: rgb(255, 255, 255); border-radius: 4px; font-family: Arial; font-size: 12px; float: left;'>

Футбол на селі це, безперечно, подія. Багато населених пунктів краю мають власні команди – дорослі, юнацькі і навіть дитячі. Подекуди тут  виростають  справжні футбольні династії, майстерність гри бережливо передається від батька до сина чи онука, а подивитися матчі на стадіони приходять цілими родинами. Бо спортивні турніри в сільській місцевості вагома складова культурно-масових заходів та важливий чинник пропаганди здорового способу життя. Особливо серед молоді.

Однак, нині футбольні команди Мукачівщини, як і всього Закарпаття, переживають не найкращі часи. Добра справа тримається виключно на ентузіазмі чи то сільських голів, чи то президентів клубів або ж самих гравців. Організація тренувань, участь у першості,  поїздки на матчі потребують чималих матеріальних затрат. І без спонсорської підтримки сільським футболістам було б взагалі сутужно. 

Усвідомлюючи це, Віктор Балога нещодавно виступив з пропозицією надати командам Мукачівщини посильну допомогу. Така ініціатива була радо підтримана районною федерацією футболу. І ось сьогодні, саме в день, коли українське суспільство живе в очікуванні головного футбольного турніру Європи, перші 8 команд отримали подарунки. Це комплекти спортивної форми для гравців та воротаря, футбольні м’ячі, сітки для воріт і кутові прапорці.

Презенти представникам команд сьогодні вручив син Віктора Балоги – Андрій, завітавши до населених пунктів району. Він побував у селах Іванівці (на території цієї сільської ради є дві футбольні команди), Бобовище, Ракошино, Медведівці, Гооронда, Дерцен, Нижній Коропець. Передаючи подарунки, гість одночасно оглянув і кілька місцевих стадіонів, поспілкувався з сільськими головами, президентами і капітанами команд, вислухав їх пропозиції та прохання щодо організації змагань.

- Утримувати футбольну команду сьогодні дійсно непросто, наголошує сільський голова Іванівців Михайло Мішкулинець.- Однак наші дві команди грають в першості Мукачівщини доволі успішно. Так, «Латориця» зі Старого Давидкова стала фіналістом Суперкубка району, а «Колос» - стабільно перебуває в середині турнірної таблиці. Тож нинішня спонсорська допомога нам вкрай пригодиться.

- А для нашої молодої команди, яка після 36-річної перерви знову грає на першість району,  такий презент, як кажуть на вагу золота, - зізнається президент ФК «Латориця» Олександр Лостик. – Це не просто матеріальна підмога, а й чудовий стимул для успішної гри. І запевняю, що ми нову форму носитимемо гідно.

ФК «Рокошино»  минулого року став  лідером серед команд Мукачівщини. І тепер, за словами сільського голови Василя Коштури, у них важке завдання: знову відстояти перші позиції. Представники команди дякуючи за подарунок, найбільше зраділи новій сітці для воріт – вона необхідна і для тренувань, і для організації домашніх матчів. А сітки, на жаль, часто рвуться. Тепер цю проблему в селі вирішено.

Вперше нинішнього року  представила свою команду на першості району й громада села Медведівці. Спочатку, каже президент місцевого ФК Ігор Прокопець, були аматорські матчі між сусідніми селами. А потім вирішили спробувати грати на більш професійному рівні, зібрали команду, облаштували сільський стадіон. Й дуже потішилися, що подарунки вручають не лише лідерам і старожилам чемпіонату,  й новачкам.  Їм така увагу з боку мецената  особливо приємна.

- Ми раді, що Віктор Іванович не забуває про жителів Мукачівщини, опікуючись і футбольними командами, - зазначає Ігор Прокопець. - Дякуємо від усієї нашої громади.

- Головна мета акції – підтримка місцевого спорту, й футбольного руху зокрема, - переконаний Андрій Балога. – Адже спорт – це рушійна сила для молоді, чудова організація дозвілля і прекрасний привід для самовдосконалення, демонстрації власних можливостей і волі до перемоги.

Радо вітали гостей і в Нижньому Коропці. Сільський голова Магдалина Молнар наголосила, що нинішні подарунки для футболістів вже добра традиція постійної допомоги цьому населеному пункту  від  Віктора Балога. Нещодавно за його сприяння тут було реконструйовано дошкільний навчальний заклад. Нині сільська влада переймається спорудження спортивного майданчика зі штучним покриттям для місцевих школярів. І так само розраховує на підтримку спонсорів.

Загалом, за словам Андрія Балоги, впродовж найближчих днів комплекти форми та спортивного інвентарю отримають усі 18 команд Мукачівщини, які входять до складу районної Федерації футболу.

http://zakarpattya.n... style='border: none; border-radius: 4px; width: 535px; height: 401px;'>

 http://zakarpattya.n... style='border: none; border-radius: 4px; width: 535px; height: 401px;'>

http://zakarpattya.n... style='border: none; border-radius: 4px; width: 535px; height: 401px;'>

http://zakarpattya.n... style='border: none; border-radius: 4px; width: 535px; height: 401px;'>

http://zakarpattya.n... style='border: none; border-radius: 4px; width: 535px; height: 401px;'>


3 грудня 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко

Плоди хурми збирають перед заморозками

Автор: фото: СніжанА РУСИН
http://static.gazeta... alt='Василь Заяць у своєму саду в селі Медведівці Мукачівського району Закарпаття. Селекціонер скаржиться, що цього року хурма вродила слабо' width='300' style='border: 0px; display: block;'>
Василь Заяць у своєму саду в селі Медведівці Мукачівського району Закарпаття. Селекціонер скаржиться, що цього року хурма вродила слабо

73-річний Василь Заяць із села Медведівці на Закарпатті вирощує хурму. Екзотичним фруктом зацікавився понад 35 років тому.

— Першу деревину сорту Кавказька привіз із Нікітського ботанічного саду. Вона давала дрібні плоди на 80–90 грамів. Потім дістав Росіянку. Смачний сорт і морозостійкий. Витримує до мінус 35. А в Угорщині я знайшов хурму невідомого сорту, зрізав гілочку. Назвав Будапештом.

За три десятиліття Василь Андрійович вивів 12 сортів. Каже, мріє про морозостійкий із плодами на 150–170 г.

— І щоб цукристість висока була, відсотків на 40.

Селекціонер веде до саду. Плоди на деревах уже дозріли.

— Цього року хурма слабо вродила. У врожайний рік з одного дерева маю 20–25 кілограмів. Збирати врожай буду перед заморозками. Їсти хурму зразу не можна. Фрукти мають добре пом'якнути. На тиждень розкладаю їх на підлозі у кімнаті. Хурма корисна при шлунково-кишкових захворюваннях. Листя багате на вітамін С, із нього заварюю чай.

Каже, дерева не потребують особливого догляду.

— Обприскувати не треба, бо шкідники хурму не люблять. У лютому дерева обрізую.

Перші плоди саджанець дає за два роки.

— Його закопую у відкритий ґрунт. Дехто спочатку закорінює у відрі й тільки після цього пересаджує. Затим кілька тижнів саджанець поливаю, щоб укорінився. Дерева віком до 5 років приносять по 15–20 кілограмів плодів, старші — по 25–30. У Ялті є хурма, котрій біля сотні літ. Такі дерева дають урожаю до 1,5 центнера.

Хурма буває чоловічої та жіночої статі. Плодоносять ті, що жіночої.

— Сорт Росіянка — гібрид. Плоди дає незалежно від статі.

Дерева сортів Кавказька та Віргінська від Василя Заяця ростуть у ботанічному саду Ужгородського університету, на пл. Лаборця та по вул. Гойди. Вони заввишки до 0,5 м.

— Раніше субтропічну хурму на Закарпатті не вирощували. Її батьківщина — Кавказ і Японія. Купити саджанці можна на місцевих ринках. Привозять їх з Італії, Греції, Туреччини. Якби закарпатці знали, скільки можна заробити на вирощуванні цих дерев, то масово б займалися хурмою.

На базарі 1 кг фруктів коштує 29 грн. З одного дерева можна продати на 700–800.

Обрізати можна не більше 10 відсотків гілок

Садовод 63-річний Олексій Горбаль радить восени підстригати плодові дерева й кущі.

— Як тільки скинуть листя — обрізуємо гілля. Це косметична очистка. Без неї дерева можуть загинути. Обрізати можна не більше 10 відсотків гілок, інакше послабиться імунітет дерева. Решту гілля лишіть до весни. Зламаних од вітру гілок зимувати не залишайте, бо травмовані місця можуть стати розплідниками хвороб.

Олексій обрізує віття при стовбурі, щоб не затікала й не затримувалася волога.

— Якщо залишити шпичака — почне гнити. Після операції всі хворі місця замащую садовим варом. Хворі гілки спалюю, інакше віруси та грибки перекочують на інше дерево.

Восени садовод також формує крону дерева.

— Щоб дерево виросло невисоким, прищипую або обрізую головний пагін на дворічках. Тоді всі соки підуть у бічні гілки, вони швидше розвиватимуться.

Анна УСІК

3 грудня 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко

Василь Заяць вивів персик Медведівський жовтий

Автор: Фото: Сніжана РУСИН
http://static.gazeta... alt='Василь Заяць із села Медведівці Мукачівського району Закарпаття вивів сорт персика Медведівський жовтий. На одній гілці дозріває по 10–15 плодів' width='300' style='border: 0px; display: block;'>
Василь Заяць із села Медведівці Мукачівського району Закарпаття вивів сорт персика Медведівський жовтий. На одній гілці дозріває по 10–15 плодів

У саду 73-річного Василя Заяця із села Медведівці Мукачівського району Закарпаття дозріває персик Медведівський жовтий. Сорт чоловік виводив 30 років. Та лише 2006-го отримав авторське свідоцтво і віддав перші саджанці на сортодільниці України.

Василь Андрійович веде у свій сад. Він займає площу 6 га. Тут ростуть 250 сортів персиків, 70 сортів слив, 50 — абрикосів, 20 — мигдалю, хурма, кизил. Найшвидше дозрівають персики.

— Місяць тому зібрав урожай Парацельса, — каже. Цей сорт персика дозріває найшвидше у світі — 10 червня. Його вивів Василь Заяць. — Тепер дозріває Медведівський жовтий. Дивіться, як під плодами гнуться вітки. Це промисловий сорт — дає 100 кілограмів з дерева. Якби фермери почали його вирощувати — заробляли б непогані гроші.

Дерева Медведівського жовтого густо вкриті червоно-жовтими плодами. На гілці дозрівають по 10–15 персиків. Господар зриває дозрілий плід, розламує його. Пропонує скуштувати. Персик солодкий на смак, відчувається легка терпкість.

— А це тому, що він ще дозріває, — говорить Василь Андрійович.

Каже, готовий безкоштовно роздати фермерам живці. Їх треба прищепити на саджанець будь-якого іншого сорту персика. За два роки можна отримати перший урожай.

— Медведівський жовтий добрий тим, що рано дозріває, дає плоди вагою 180-200 грамів, — пояснює селекціонер. — Крім того, щороку без винятку дає гарний урожай.

Василь Заяць захопився селекціонуванням, коли перейшов до шостого класу. Закінчив біологічний факультет, учителював, викладає в університеті.

Розповідає, як доглядати за персиком.

Цей сорт персика дозріває найшвидше у світі — 10 червня

— У лютому деревцята необхідно підрізати. Це головна передумова доброго врожаю. У березні потрібно обприскати, щоб запобігти кучерявості листя. Для цього беремо розчин мідного купоросу й вапно: у 10 літрів води вливаємо 300 грамів купоросу та 400–500 грамів гашеного вапна.

За три місяці на деревах персика зазвичай з'являється попелиця. Із нею Василь Андрійович радить боротися одразу.

— Інакше завдасть непоправної шкоди, — пояснює. — Користуюся препаратами, які купую у господарських магазинах. Беру, наприклад, 'Бі-58'.

Медведівський жовтий дозріває у перших числах липня. За два тижні персики відходять.

— Скуштувати цей сорт можна поки що тільки в моєму саду. Та якщо ним зацікавляться фермери, за кілька років фрукт з'явиться й на прилавках магазинів і ринків.

3 грудня 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко

Українська дерев'яна церква в Празі

Опубліковано  вхід Про Прагу · 
http://www.praga-gid... title='' alt='' style='margin: 0px 15px 0px 0px; padding: 0px; border: none; outline: 0px; font-size: 13.3333px; vertical-align: baseline; float: left; width: 401px; height: 600px; background: transparent;'>Що б ви в Празі не шукали? Українську бойківську дерев'яну церкву з елементами бароко! Мало хто з українців, що живуть в Празі, знає про цей храм в історичній частині міста. А туристи до нього напевне ніколи не доходять.
Храм Святого Архангела Михаїла було збудовано в другій половині XVII століття в селі Великі Лучки біля Мукачева, але двічі в своїй історії він подорожував. Вперше селяни в 1793 році його продали до тоді заможнішого села Медведівці. Храм було розібрано, перевезено і знову складено. А вдруге в 1929 році храм було з Медведівців подаровано до столиці Чехословаччини Праги. Висловлю припущення, що перевезенням церкви на 900 км з Медведівців до Праги здолали світовий рекорд з перевезення церков! Профінансовало транспортування міністерство освіти Чехословаччини. Храм зібрали в садах Кінских на найвищому пагорбі міста на Петршіні. Порослий деревами схил пагорбу хоча б трохи пригадує карпатські терени. 10 вересня 1929 року в урочистій церемонії передачі храму Празі брали участь представники столичної мерії, губернатор Підкарпатської Русі (це була офіційна назва нинішньої Закарпатської області в складі Чехословаччини) і селяни з Медведівців в карпатських національних костюмах. Повністю дерев'яна церква є завдовжки 14 м і завширшки 8 м. Висота дзвіниці є 17 м. Внутрішній простір є розмальований білою, зеленою і червоною барвами, що мають символізувати віру, надію і любов. Довгий час церква Святого Архангела Михаїла була частиною експозиції етнографічного відділення Національного музею, що знаходиться поблизу в палаці Кінских. В 2008 році після ремонту її було передано в користування Православній церкві в чеських землях та на Словаччині. Настоятелем парафії є священник румунського походження отець Андрей Йоан Данціу. Якщо розклад богослужінь не змінився, то всередину можна заглянути в неділю від 10 години, на великі церковні свята від 8 години ранку. Напередодні недільних і святкових днів о 17 годині служиься вечірня.  
В 2013 році було записано до списків світової спадщини ЮНЕСКО 16 українських дерев'яних храмів, з котрих вісім знаходиться на території України, а інших вісім на території Польщі. Українське народне дерев'яне бароко високо оцінили в Чехії набагато раніше. Це не є єдииний український дерев'яний храм в Чехії. Наприклад, у місті Бланско біля Брно є ще одна церква з XVII століття, перевезена в 1937 році з Нижнього Селища на Закарпатті. Служить для богослужінь і вистав Чехословацькій церкві гуситській. Загалом є в Чеській Республіці п'ять дерев'яних церков, перевезенних з Закарпаття перед Другою світовою війною.
Найшвидше до церкви Святого Михаїла в Празі можна дійти від зупинки 'Швандово дівадло' (?vandovo divadlo) трамваїв № 9 і 12.

15 листопада 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко
МЕДВЕДІВЦІ Церква св. арх. Михайла. 1625(?). Церкву св. Михайла було збудовано в селі Великі Лучки у 1625 р. (більш вірогідним є датування початком XVIII ст.). Пізніше церкву було перевезено в Медведівці (за чеським дослідником З.Віртом це відбулося у 1793 р.) і тоді провели капітальний ремонт із заміною перекриття та увінчали шатрові верхи бароковими главками). В газеті 'Руський вісник' за 7 вересня 1924 р. було оголошено про продаж церкви, збудованої з чистого дуба, а в селі взялися за спорудження мурованої церкви, яку закінчили у 1928 р. З 1925 р. велися переговори про перевезення церкви в Прагу. Громада отримала 1000 чехословацьких корон, і у 1929 р. відбулося перевезення. У Празі церкву було встановлено в парку Кінського, на високому пагорбі Петршіна під наглядом архітектора В.Фабіана та митця А.Богача, котрий провів консервацію інтер’єру, й урочисто відкрито 10 вересня 1929 року з нагоди 10-річчя входження тодішньої Підкарпатської Русі до Чехословаччини. На відкритті були присутні 10 губернатор Підкарпатської Русі Антон Бескид, єпископ Мукачівської єпархії Петро Ґебей, ректор Українського вільного університету Дмитро Антонович, куратор з Медведівців М.Довганич, а також урядові особи та керівництво празької мерії. У виступах висловлювалось побажання, щоб церква була діючою. Зараз церква стоїть замкнута, це єдина недіюча церква із перевезених у Чехословаччину. Бракує також тексту, який би розповів про походження цієї чудової споруди. Особливістю церкви є розкішний ансамбль розвинутих барокових бань і главок над трьома верхами. У стінах зрубу укладено по 10–11 колод, галерея має 10 різьблених стовпчиків. Біля церкви стоїть привабливої форми дерев'яна каркасна одноярусна дзвіниця під бляшаним шатром, збудована у 1935 р. зі старих дубових брусів. Великий дзвін виготовлено в Малих Ґеївцях у 1927 р., а малий є, очевидно, ровесником перенесеної дерев'яної церкви і має напис: ЗВОНАР БЕЧА РБ АJЛS(1736). 

15 листопада 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко

Отже, відгадка: фото зроблене... в центрі Праги. Точніше - в парку на горі Петржин. На задньому тлі фото видно черепичні дахи і готичні шпилі Златої Праги. У церкви св. арх. Михаїла явно карма мандрівниці. Первісно вона була побудована в другій половині XVII ст. в селі Великі Лучки, а 1783 року її перевезли в село Медведівці біля Мукачева. Але і там церкві не судилося лишитися. 1929 року (знову повертаємося в часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословацької республіки) її було цілком офіційно куплено і перевезено до Праги, в парк на горі Петржин, де Михайлівська церква стала частиною збірки Етнографічного музею.
Петржин - величезна гора, де серед величезного парку розташовані такі цікаві об'єкти як фунікулер ('лановка'), вражаючий зеркальний лабіринт 'Блудіштє' (від слова 'блукати') і знаменита вежаhttp://www.petrinska... rel='nofollow' target='_blank' class='avtorstvo' style='font-family: Arial, Verdana, Times; color: rgb(0, 64, 128); font-weight: bold; font-size: 9pt;'>'розгледна', з якої відкривається найбільш вражаючий краєвид Праги. 'Розгледну' було споруджено на Петржині з ініціативи Клубу чеських туристів, 363 члени якого у 1889 році відвідали Світову виставку в Парижі й були вражені Ейфелевою вежею.
Петржин мені страшенно сподобався, нагадавши київські парки на схилах Дніпра. Його територія величезна; ближче до цивілізації - все, як має бути: упорядковані (але без фанатизму) лавочки, доріжки, фонтанчики. Але варто зайти подалі, починаються справжні джунглі, дуже схожі на київські: хащі, старі дерева, оповиті 'ліанами', стрімкі схили і 'козячі' стежки, руїни будиночка, освоєні місцевим бомжиком, загадковий отвір гроту, виходи скель - жодної цивілізації, суцільне захоплення принаймні для мене). А серед верхівок дерев проглядається панорама Дніпра і Києва Влтави і Праги. :-)

http://www.derev.org... width='364' height='480' vspace='5' hspace='5' align='center' alt='Михайлівська церква, фото Олени Крушинської, серпень 2008 р.' style='border: 0px;'>
http://www.derev.org...>http://www.derev.org... width='300' height='480' vspace='5' hspace='5' align='center' alt='Михайлівська церква на старій чеській листівці' style='border: 0px;'>

Михайлівська церква на сучасному фото (серпень 2008 р.) і на листівці, відправленій з закарпатського селища Тур'я Ремета на Мораву у 1936 році (http://www.derev.org... class='avtorstvo' style='font-family: Arial, Verdana, Times; color: rgb(0, 64, 128); font-size: 9pt;'>подивитися на зворот). З особистої колекції автора сайту

Щоб знайти Михайлівську церкву, довелося оббігати всю гору (от і добре :-)), аж поки моє натреноване око випадково не вихопило за деревами силует церковної маківки - все, що було видно з доріжки. На фото - так виглядає церква з пагорба. Потім виявилося, що і знизу, буквально з центральної алеї парку, її видно в гущавині дерев - але тільки в тому випадку, коли точно знаєш, куди саме дивитися :-) Найсмішніше було те, що перелізши крізь реп'яхи і кучугури, ми зустріли біля церкви.. двох японців з фотоапаратами. От же ж і наполеглива нація :-))! Раз написано в путівнику, зачить фсьо, треба розшукати і сфоткати :-) Церква в занедбаному стані - але це тимчасово. Якраз цього року, влітку, було виконано перший етап реставраційних робіт, фінансованих магістратом Праги, другий виконають у 2009 р. Храм передали у використання Православній церкві чеських земель і Словакії, і 18 жовтня цього року його переосвятили. Нині він використовується Румунською православною церковною громадою під юрисдикцією Православної церкви. Богослужіння проводяться в другу і останню суботу місяця румунською і чеською мовами. Для огляду інтер'єр доступний кожну суботу і неділю з 10:30 до 16:00, але нині він дуже скромно виглядає і пристосований до потреб богослужінь. В майбутньому його планують відновити в стилі сільських карпатських церков. 
А навесні 2009 року ми спеціально їздили в Мукачівський район подивитися, як тепер виглядають Медведівці і місце, де колись стояла дерев'яна церква.


http://www.derev.org... border='0' width='520' height='390' alt='Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.' align='center' hspace='8' vspace='8' style='border: 0px;'>

Мурована церква в Медведівцях, що постала замість дерев'яної (і на кошти з її продажу) 
після її перевезення до Чехії. У такому ландшафті дерев'яна церква мала виглядати 
просто фантастично... Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.

http://www.derev.org...>http://www.derev.org... border='0' height='235' alt='Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.' align='left' hspace='20' vspace='8' style='border: 0px;'>http://www.derev.org...>http://www.derev.org... border='0' height='235' alt='Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.' align='left' hspace='1' vspace='8' style='border: 0px;'>
http://www.derev.org... border='0' width='520' height='346' alt='Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.' align='center' hspace='8' vspace='8' style='border: 0px;'>http://www.derev.org...>http://www.derev.org... border='0' height='250' alt='Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.' align='left' hspace='20' vspace='8' style='border: 0px;'>http://www.derev.org...>http://www.derev.org... border='0' height='250' alt='Фото Олени Крушинської, квітень 2009 р.' align='left' hspace='1' vspace='8' style='border: 0px;'>

Звичайна забудова у Медведівцях та сусідніх селах - хоч зараз до скансену




15 листопада 2016

Рошко Андрій, користувач 1ua
Андрій Рошко

Гарне слово про закарпатське село Медведівці

  • 20
  • http://transkarpatia... title='Плохо' class='r1-unit' style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; display: block; height: 16px; position: absolute; text-indent: -9000px; width: 17px; z-index: 17; left: 0px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>1
  • http://transkarpatia... title='Приемлемо' class='r2-unit' style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; display: block; height: 16px; position: absolute; text-indent: -9000px; width: 17px; z-index: 17; left: 17px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>2
  • http://transkarpatia... title='Средне' class='r3-unit' style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; display: block; height: 16px; position: absolute; text-indent: -9000px; width: 17px; z-index: 17; left: 34px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>3
  • http://transkarpatia... title='Хорошо' class='r4-unit' style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; display: block; height: 16px; position: absolute; text-indent: -9000px; width: 17px; z-index: 17; left: 51px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>4
  • http://transkarpatia... title='Отлично' class='r5-unit' style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; display: block; height: 16px; position: absolute; text-indent: -9000px; width: 17px; z-index: 17; left: 68px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>5
20-01-2015, 11:34; Переглядів: 986;
http://transkarpatia... style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>http://transkarpatia... alt='Версия для печати' style='border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>
http://transkarpatia... style='color: rgb(20, 80, 119); text-decoration: none; border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>http://transkarpatia... alt='Гарне слово про закарпатське село Медведівці' title='Гарне слово про закарпатське село Медведівці' style='border: 0px none currentcolor; margin: 0px; outline-style: none; outline-width: 0px; padding: 0px; background: none 0% 0% / auto repeat scroll padding-box border-box transparent;'>

Два брати Туряниці – Юрій (1936 р. н.) і Стефан (1939 р. н.) – написали та власним коштом видали унікальну книжку про рідне село Медведівці, що на Мукачівщині. Вабна і читабельна спільна творча праця, яка «народжувалася» з-під їх пера три роки, так і називається – «Любов наша – Медведівці» (370 стор.). 
Із цього маленького села, що розкинулося в мальовничій передгірській місцевості, де мешкає 470 чоловік, у світи широкі вони пішли у далеких 50-их роках минулого століття. Юрій Васильович скоро святкуватиме своє вісімдесятиріччя. Як отримав прописку в Ужгороді ще наприкінці 50-их років минулого століття, так і живе в ньому дотепер. Закінчивши економічний факультет УжНУ, він згодом став його проректором («постарався» тодішній перший секретар обкому партії Г. Бандровський) із господарської частини, а доти очолював «Закарпатремпобутрест», працював головним інженером Ужгородського райпобуткомбінату. Згодом перейшов у бізнесові структури (фірма «Ялинка»). Як і молодший на три роки брат Стефан, який живе у Кишиневі. Він – кадровий військовий, дослужився до полковника, але міг стати й генералом, адже після Мукачівського с/г технікуму закінчив Ульяновське танкове училище та вельми престижну в ті часи Військову політакадемію у Москві. Останнє місце служби – Кишинів, де він став заступником начальника Політуправління Південно-Західного напрямку у Збройних силах СРСР, куди входили Київський і Одеський військові округи, Південна група військ в Угорщині та Чорноморський флот (а це сотні тисяч солдат і офіцерів). Звідси й пішов на заслужений відпочинок, віддавши армії 32 роки. Має дружину Галину та сина Андрія й онуків Маринку з Даринкою.
– Книжку про рідне село можна було видати й раніше, але непросто збирався фактаж, – розповідає член Національної спілки журналістів України і член Нацспілки краєзнавців, активний дописувач газет «Старий замок-паланок», «Фест» «Ужгород», «Відомості міліції» та «РІО», завжди акуратний, стильний, педантичний, пунктуальний і точний Ю. В. Туряниця. – Як завше, бракувало часу, а треба було зустрітися (і не один раз) та порозмовляти з односельчанами, записати їхні спогади, пошукати «по хатах-сховках» світлини (старожилів, солом‘яних хат, інших знакових місцин і осіб), відвідати архіви в Мукачеві, Ужгороді та навіть за кордоном, відтак блокнотні записи систематизувати й набрати на комп‘ютері текст. Робота споро пішла з того часу, як став пенсіонером. Завше відчував підтримку брата, який, буваючи на батьківському обійсті у Медведівцях, де в нянька Василя з мамкою Анною народилося аж п‘ятеро дітей (Марія, Василь, Анна, Юрко, Стефан), сприяв у пошуку тої чи іншої інформації. Згодом діяння-пошуки трохи пригальмувалися, адже раптово померла моя чарівна дружина-односельчанка Маргарита, з якою побралися у 1959 році й щасливо та при здоров‘ї прожили 48 років, 4 місяці, 3 дні й 7 годин. Вона закінчила Мукачівський кооперативний технікум і 36 років працювала у споживчій кооперації, у т. ч. головним бухгалтером на одній із баз Ужгородщини, де директорувати Михайло Гайданко, Павло Янович (уродженець Плав‘я) та інші. Я кохав дружину так, як не міг любити жінку ніхто у світі. Тож коли її не стало, думав-гадав, що зупинився світ й сонце перестало світити…
Зрештою, книжку про Медведівці, де народилися лауреат Державної премії України, бригадир верстатників Мукачівської меблевої фабрики Василь Янцо, який 7 років навчав виробляти меблі у Монголії тамтешніх колег, відомий науковець-селекціонер, доктор с/г наук і Соросівський професор, автор понад 100 друкованих праць Василь Заяць, з ініціативи якого зібрано чи не найбільший у Європі генофонд кісточкових культур, знаний фахівець у такій галузі, як «Космонавтика», Василь Русин, що брав участь у розробці зенітно-ракетного комплексу С-300 («Сатана»), заслужений конструктор Російської Федерації і професор Харківського авіаінституту (має 60 наукових праць і 33 винаходи у сфері науки й техніки) тощо треба прочитати. І не між рядками, а вдумливо, розважливо, з олівцем у руках та серйозно. А дається вона легко, невимушено, вільно, кожна сторінка переповнена цікавими даними, унікальними та рідкісними фактами, змістовною інформацією з минулого цього невеличкого населеного пункту, бо написана від щирого серця та із великою любов‘ю до земляків, до тих, хто творив історію з найдавніших часів до сьогодення. У книжці чується голос духівників, учителів, інтелігенції тощо. Варто лишень ознайомитися з неймовірно цікавими розділами про медведівські урочища, дерев‘яну церкву, яка має прописку у Празі (її у столиці Чехії називають Карпатським храмом). До речі, у святі встановлення після перевезення цієї дерев‘яної будівлі без жодного гвіздка взяв участь тодішній губернатор Підкарпатської Русі Антон Бескід. А що вже казати про теми єврейські родини та їх трагічну депортацію, часи угорської окупації, втікачів до СРСР, добровольців Червоної Армії, народну архітектуру села, хрести, цвинтарі, радісні та сумні події Медведівців, його традиції тощо. Віриться, що так само змістовно та читабельно буде подано спогади про міністра транспорту Г. Кирпу, з яким Ю. Туряниця знався досить непогано, про поїздку останнього з доброю приятелькою та чарівною колегою пані Галиною до німецького міста Потсдам, про минуле ужгородських мостів тощо. Звісно, наразі це все «розсипано», доведеться багато даних опрацювати, скласти їх воєдино, як кажуть, «склеїти», тим паче, що є чимало інших малих і великих буденних справ.
Ще кілька штрихів з приводу минулорічного виходу цієї чудової книжки у твердій палітурці в одному із видавництв обласного центру. Історико-етнографічний нарис, який побачив світ тиражем 300 примірників, роздарований дуже багатьом людям Ужгорода та закарпатської глибинки. Він уже став раритетним і його встигли полюбити численні читачі. Особливо після презентації в сільському клубі Медведівців під час торішнього храмового свята. Авторів засипали запитаннями, молоді й старші сельчани цікавилися, як писалося, радили, чим варто було доповнити цю працю тощо. Починаючи від розділу про екскурс, колодязі та річки-потічки, археологічні пам‘ятки довкола цього села, книжка завершена доволі своєрідним словничком церковної лексики та слів медведівчан, відмінних від літературної мови. Зауважимо: коректором видання є Т. П. Лазоренко, а редагував працю кандидат наук Д. М. Федака, корені якого також із сусіднього Кальника. Отож, хочете знати, де знаходиться гарне та ошатне село Медведівці (18 км. від Мукачева), як жили, харчувалися, закохувалися у давнину селяни, що співали і як живуть нині, хто піднімав його після війни своїм талантом і знаннями, прочитайте цю книжку братів-пошуковців Юрія та Стефана Туряниць.
Між іншим, вони обидва мають потяг до письма, друкувалися у тодішніх дивізійних, армійських, окружних і центральних військових часописах, писали вірші й дарували їх генералам і маршалам (за декламацію вірша на армійську тему Ю. Туряниця якось здобув визнання від колишнього першого секретаря ЦК ВЛКСМ В. Семичастного). За творчу струнку, наполегливість, настирливість отримували відзнаки – подяки, премії, навіть відпустки додому. А отчий поріг і тепер є для них своєрідним перелазом, за яким батьківська хата, пахощі найрідніших рук, що сповивали, доглядали, годували (таке не забувається ніколи), де ходили босими, де пасли корів, де поспішали до місцевої школи, де багато приємних і милих серцю медведівчан. Словом, усього не переказати – варто самому перелистати твір й завдяки творінню братів Туряниць (хоча, слід бути об‘єктивним й сказати, що більше організаторських і творчих зусиль таки доклав Юрій Васильович, бо він тут, «удома», близько «до теми») опинитися у казковому селі на Мукачівщині. Осмислити його вчорашнє та поміркувати над днем сьогоднішнім. Отже, завдяки старанням двох братів ще одне закарпатське село має документальну згадку-оповідь. Книжна праця «Любов наша – Медведівці» збагатить інтелект, кругозір, розширить пізнання ще про одну сільську глибинку рідного краю.

Михайло Синьоокий, журналіст

15 листопада 2016


1


  Закрити  
  Закрити