|
Івана Момота поклали в могилу до 11 дітей![](<a target=_blank href="http://pres-centr.ck.ua/ximages/news/articles/normal/45785.jpg) http://pres-centr.ck... width='250' alt='Іллюстрація до новини "Табличка на могилі Івана Момота"' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 8.80000019073486px; clear: both;'>Табличка на могилі Івана МомотаФото: http://gazeta.ua/' title='' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 8.80000019073486px; color: rgb(102, 102, 102);'>http://gazeta.ua На хресті написали, що 1933-го там поховали Момота Івана Григоровича й 11 невідомих дітей. —?Люди казали, що це, мабуть, учитель з учнями похоронений. Насправді було не так. Я зустрівся з онуком покійного Олександром Олексійовичем, — розповідає Мицик. — Йому дідову історію розповіла баба. Іван Григорович був чоловіком працьовитим. Розводив худобу, мав коней. Якось на сходці села вирішили побудувати цегляну школу. Він виступив і сказав, що продає своїх волів. Гроші віддає на будівництво. Дуже любив свою жінку Марусю. Одружилися 1914 року, мали синів Олексу, Миколу та дочку Євгенію. Комсомольці й комнезамівці прийшли розкуркулювати Івана Момота першим. Забрали все: хліб до зернини, худобу. В одного з тих, що розкуркулювали, прокинулася совість. Прийшов до діда, розповів, у якій коморі зерно висипане. Мовляв, там можна дірку просвердлити і зерна з відро насиплеться. Момот не схотів. Помер Іван Григорович від голоду 1933 року. Чоловіки на цвинтарі викопали яму — його у селі шанували. Коли на другий день принесли покійного в домовині, то в ямі вже лежали 11 покійників. В школі для дітей, у яких повмирали батьки, створили патронат. Їсти там теж не було. Мертвих дітей повкидали у готову викопану яму. Родичі Момота сказали: він хотів, щоб діти вчилися, то хай тепер разом спочивають. Так їх разом і поховали. |
18 листопада 2014
|
Голова правління Черкаської обласної організації НСКУ, директор навчально-наукового інституту історії і філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького ![](<a target=_blank href="http://histans.com/structure/nsku_chrk/melnichenko_vm.jpg) http://histans.com/s... style='border: 1px solid rgb(153, 51, 0); max-width: 200px; margin: 5px; width: 155px;'>БІБЛІОГРАФІЯ ТА ТЕКСТИ СТАТЕЙ НА САЙТІ http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Василь Мельниченко Інформаційні можливості сайту ' Краєзнавча Черкащина' // Краєзнавство. - К.: ПФ «Фоліант», 2013. - №2. - c.213 - Повний текст.http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. Аграрна реформа 1861 р. на Черкащині та її наслідки // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.. - К.: Інститут історії України НАН України, 2011. - №18. - c.94 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Василь Мельниченко ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА НА ЧЕРКАЩИНІ: ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТРАДИЦІЙ // Краєзнавство. - ТОВ “Видавництво “Телесик”, 2010. - №1. - c.205 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. Третя Всеукраїнська наукова конференція «Соборна Україна: історична ретроспектива» // Український історичний журнал. - Київ, 'Дієз-продукт', 2006. - №5. - c.237 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. До 60-річчя доктора історичних наук, професора А.Г.Морозова // Український історичний журнал. - Київ, 'Дієз-продукт', 2006. - №4. - c.224 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. VI всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії // Український історичний журнал. - Київ, 'Дієз-продукт', 2006. - №6. - c.228 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. III Всеукраїнська наукова конференція 'Соборна Україна: історична ретроспектива' ... // Український історичний журнал. - Київ, 'Дієз-продукт', 2006. - №1. - c.233 -Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. Інформаційно-видавниче забезпечення функціонування окупаційної влади на Черкащині у 1941-1944 рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип.26.. - Київ Інститут історії України НАН України, 2004. - №26. - c.259 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко О.В. Музей історії Корсунь-Шевченківської битви: створення та проблеми розвитку // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип.26.. - Київ Інститут історії України НАН України, 2004. - №26. - c.433 - Повний текст. http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В.М. Торговельні зв'язки між Лівобережною і Правобережною Україною у другій половині ХVІІ ст. // Український історичний журнал. - Київ, 'Наукова думка', 1998. - №1. - c.75 - Повний текст. Мельниченко В.М. Шості Всеукраїнські історичні читання “Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку”. [ м.Черкаси, 1996 р. ] // Український історичний журнал. - Київ, 'Наукова думка', 1997. - №2. - c.147 http://histans.com/J... target='_blank' style='font-size: 12px; font-family: Arial, Helvetica, sans-serif; color: rgb(130, 78, 74); background-color: rgb(245, 255, 234);'>Мельниченко В. M. Створення Центру досліджень історії Середнього Подніпров'я // Український історичний журнал. - К.: «Наукова думка», 1995. - №4. - c.149 - Повний текст. |
7 серпня 2014
|
МЕЛЬНИЧЕНКО Василь Миколайович (01.01.1949) - історик, кандидат історичних наук, Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців, голова Черкаської обл. організації Всеукраїнської спілки краєзнавців. ![](<a target=_blank href="http://kraeznavstvo.at.ua/Kraezn_Herk/image002.jpg) http://kraeznavstvo.... width='150' align='left'>Народився у селі Мурзинці Звенигородського району Черкаської області. Закінчив Петропавлівський (Казахстан) педінститут, Київський інститут політології і соціального управління. Працював учителем, на комсомольській, партійній, журналістській та викладацькій роботі. Нині - професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Впродовж тривалого часу проводить дослідницько-пошукову роботу з питань історичного краєзнавства. Приділяє увагу пам'яткоохоронним та історико-географічним аспектам. Автор циклу газетних матеріалів про діяльність Черкаської Думи у XIX ст., історію Черкас від найдавніших часів, розвиток чумацтва в краї та ін. Праці: навчальний посібник ,,Історичне краєзнавство”, навчально-методичний посібник для учителів та викладачів ,,Моя Черкащина”, керівник авторського колективу видання ,,Мандри Україною. Золота підкова Черкащини”. Автор понад 100 наукових та науково-методичних публікацій. НЕПИЙВОДА Фаня Адамівна (10.07.1924) кандидат філологічних наук, член Всеукраїнської спілки краєзнавців. Народилася у селі Закутинці Бердичівського району Житомирської області. Закінчила філологічний факультет Київського університету (1948). З 1948 до початку 90-х років працювала в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. Наукові інтереси: вивчення рідного краю, українська мова, її історія, діалектологія, культура мовлення. Організатор і керівник діалектологічних експедицій у населені пункти Черкащини, досліджує особливості говірок. Непийвода Ф.А. – редактор нарису 'Черкаси', редактор збірника 'Краєзнавці Черкащини', секретар обласного комітету для присудження літературно-краєзнавчої премії ім. М.О.Максимовича. Праці: Лексика актових книг Стародубсъкого міського уряду другої половини XVII cт. - 1962; Прислів'я і приказки у говірках Черкащини. -1978; Діалектні риси у фразеологізмах української мови. - 1999; Хто слово знає, той долю має. - 1999. |
7 серпня 2014
|
НЕЗАБУТНІ... Такий наказ-заповіт журналістському корпусу залишив по життю відомий публіцист, педагог, науковець, перекладач, патріот України, декан факультету журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1955–1957 рр.) Матвій Михайлович Шестопал. Доля виявилась жорстокою до нього. У 1965-му М. М. Шестопала, фронтовика-орденоносця, викладача зарубіжної літератури, улюбленця студентів, було позбавлено університетської кафедри «за український буржуазний націоналізм без права викладання в навчальних закладах». До останніх днів Матвій Шестопал залишався хоч і напівзабутим, але незламним українським патріотом. З-під його пера вийшли унікальні науково-документальні дослідницькі твори, які побачили світ вже після його смерті, бо лише в останнє десятиріччя ім’я М. М. Шестопала повернулось із забуття в письменницькі та журналістські кола України. 5 листопада в Черкасах у Національному університеті ім. Б. Хмельницького пройшли Шестопалівські читання, в яких взяли участь науковці, історики, студенти М. М. Шестопала і майбутні журналісти — студенти місцевого університету. Відкрив читання ректор вишу професор А. І. Кузьмінський. Вітання від Національної спілки журналістів озвучив її перший секретар С. Томіленко. Учасників поважного зібрання привітала делегація земляків-звенигородців, звідки родом М. М. Шестопал. Хвилюючими спогадами про Вчителя поділились його тогочасні студенти — доцент Інституту журналістики Національного університету ім. Т. Г. Шевченка І. Забіяка, доктор філології в галузі культурології В. Мицик, журналісти газети «Голос України» М. Скорик та В. Підвисоцький, шеф-редактор журналу «Лідер» А. Краслянський, заступник голови Київської організації НСЖУ В. Пасак, кореспондент «Урядового кур’єра» В. Бабенко, доктор філологічних наук Г. Онкович, спонсор і співорганізатор увічнення Великого патріота М. Мариниченко. З великою увагою вислухали учасники читань спогади про М. М. Шестопала випускника факультету журналістики 1958 року, поета-пісняра, народного артиста України, заслуженого діяча мистецтв, професора Вадима Крищенка, який на завершення прочитав поетичні рядки із запізнілою присвятою Матвію Шестопалу. «ПОВСТАНЬ ЖЕ ДУХОМ» Коли прокинешся,народе мій, коли? Коли в душі озветься волі трепет? Запряжені у ярма, як воли, І думаєм, що так воно і треба. Все зганьблено, розпродано усе, Пани твої без совісті і честі. Їх слово втіху нам не принесе, Бо там брехня і клоунада жестів. Тебе цепами тягнуть в «Русскій мір», У хитрощі заплутать хочуть знову. Чого мовчиш? Не чути до сих пір Твоє правдиве і рішуче слово. Ні, ствердитись лиш можна в боротьбі — На часі вже ота критична маса. Як сурму мужності візьми собі Вогненне слово нашого Тараса. Не притуляйся більше до біди — Послухай щирий заклик свого сина. Повстань же духом. Й світу доведи — Що ти — народ, і дім твій — Україна! Учасники Шестопалівських читань відвідали могилу поета Василя Симоненка і поклали до підніжжя пам’ятника квіти. Наступного року вирішили зустрітись знову. Наш кор. м. Черкаси |
8 листопада 2013
|
Життєпис Після закінчення школи проходив виробниче випробування на Донбасі, навчався на робітничому факультеті Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту. У 1941 році закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював в обласних газетах «Київська правда», «Вісті», був перекладачем з польської мови у Путивльському таборі військовополонених (1939 — 1940), директором Державного українського етнографічного ансамблю кобзарів (1941). Під час ІІ світової війни офіцер-контррозвідник, на фронті з 1941 по 1945 рік. Воював під Ржевом, Сталінградом, Ростовом, Нікополем, Миколаєвим, у Білорусії, Східній Пруссії, Польщі, Берліні. Після війни працював у військових газетах, заступником головного редактора, головним редактором видавництва ЦК ЛКСМУ «Молодь». У 1946 — 1949 роках навчався в аспірантурі при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. У 1953 році захистив дисертацію «Відображення дружби народів СРСР в українській радянській народній творчості» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Того ж року М. М. Шестопал прийшов працювати на новостворений журфак, на кафедру історії журналістики — спочатку викладачем, старшим викладачем, потім отримав вчене звання доцента. У 1953 р. був обраний секретарем партійного бюро на факультеті журналістики. Упродовж 1955 — 1957 років виконував обов'язки декана факультету журналістики. Викладав курси «Сучасна зарубіжна преса» та «Історія зарубіжної комуністичної і робітничої преси». Погляди та виключення з університету[ред.] Шестопал поза межами університету викладав студентам курс політграмоти, розповідав про боротьбу українців за визволення, передавав їм заборонену літературу, їздив зі студентами по історичних місцях, наприклад, у Холодний Яр, де відбулися події, про які тоді вголос не говорили[1], до домашнього музею Івана Гончара тощо. Колишні студенти згадують його фразу «Журналіст має бути бійцем, а не лакеєм»[2]. Факультет журналістики, який готував майбутніх провідників ідеологічної лінії КПРС, перебував під наглядом КДБ, яке брало на замітку «неблагонадійних» студентів та викладачів. За традицією патріотично налаштовані українці щороку збиралися 22 травня (цього дня у 1861 р. труна з тілом Тараса Шевченка зупинилася в Києві по дорозі із Санкт-Петербурга до Канева) в сквері напроти Червоного корпусу КДУ біля пам'ятника Кобзареві. В цей час співробітники КДБ фотографували всіх хто перебував у сквері, потім багатьох зафіксованих там студентів і викладачів виключали з комсомолу та університету. Деканам і парторгам факультетів давалася інструкція щодо попередження усього особового складу навчального підрозділу про заборону 22 травня перебувати у сквері Шевченка. М.Шестопал, як декан факультету, цю інструкцію виконував лише на словах, втім віч-на-віч говорив студентам-однодумцям протилежні речі. На нього донесли — у результаті за поданням КДБ Шестопала було знято з посади декана, але він залишився на посаді доцента кафедри історії журналістики. За умов коли в Україні українська мова поступово витіснялися, з 11 по 15 лютого 1963 року у Києві проходила Республіканська конференція з питань культури української мови, організаторами якої виступили Київський державний університет та Інститут мовознавства Академії наук УРСР. З довгою доповіддю виступив академік НАН України директор Інститута мовознавства І. І. Білодід, який говорив про дружбу народів, зокрема російського та українського, зробивши основний акцент у своїй доповіді на питанні двомовності[3]. Були й інші обтічні лояльні доповіді, в яких говорилося про «тенденції зближення мов» і про «зближення мов аж до злиття». Узявши участь в обговоренні доповідей, Шестопал сказав, що справді російський народ великий і мова його велика, але ми маємо дружні стосунки і з великим китайським народом — тож через якийсь час в українського народу буде й третя рідна мова. Свій виступ підкріпив словами Карла Маркса: коли стоїш на колінах, то все здається великим. Шестопал заперечив теорію двомовності, зауваживши, що тільки у змії може бути два язики, а в людини не може бути дві рідних мови. Він висловив думку, що знання кількох мов характеризує людину з позитивного боку, але не означає, що у цієї людини декілька рідних мов. Потім Шестопал показав аудиторії язика і запитав: «Так що, у мене, як у гада, має бути жало?». Через деякій час Шестопала виключили з партії і в березні 1965 року вигнали з університету, його ім'я було занесено до «чорного списку», і редакторам усіх редакцій, директорам видавництв і друкарень, а також керівникам будь-яких підприємств під страхом виключення з компартії та звільнення з роботи було заборонено працевлаштовувати М.Шестопала. У результаті він залишився без засобів до існування, його спочатку матеріально підтримували друзі-однодумці, але тісніші контакти переривав КДБ. Пізніше він змушений був збирати пляшки в обмін на шматок хліба. Коли М.Шестопала вигнали з університету, 12 березня 1965 р. 67 студентів стаціонару з 125 написали заяву до керівництва університету та Міносвіти з вимогою відновити шанованого ними викладача на роботі. Серед організаторів заяви були Юрій Пархоменко, Яким Пальчик, Михайло Скорик, Станіслав Усенко. Студентів підтримали київські журналісти та деякі викладачі, зокрема працівник Укррадіо Віктор Полковенко із однодумцями. Вони також написали заяву на підтримку Шестопала, яку адресували в ЦК КПУ як випускники факультету журналістики. За це В. Полковенка звільнили з роботи та виключили з рядів КПРС. Студенти в коридорі, в аудиторіях протестували. Через кілька днів радіо «Свобода» передало інформацію про заворушення студентів-журналістів у Київському університеті. На підписантів листа стали тиснути, щоб вони познімали свої підписи, усіх хто не погодився, потім відрахували з університету «за поведінку не гідну радянського студента» — щоправда, з дозволом працевлаштування. Нагороди[ред.] Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За оборону Сталінграда», медаль «За перемогу над Германією», медаль «За взяття Кенігсберга», медаль «ХХХ лет Победы», Грамота на конкурсі збирачів фольклору. Бібліографія[ред.] Є автором наукових монографій «Сучасна американська преса», «Голос великого народу. Преса Китаю», кіносценарію «Наш університет», перекладу повісті Е.Респе «Пригоди Мюнхаузена», численних книжок публіцистики, понад 200 наукових та критичних статей, памфлетів, нарисів, а також 5 рецензій на збірники різної тематики. [4]. За 8 років з 1952 по 1960 рік видав сім книг: «Під уолл-стріхою: Збірник фейлетонів» (1952) (у збірці критикувалися «українські буржуазні націоналісти», всього 36 фейлетонів), «Ми — інтернаціоналісти» (1952), «Українська радянська народна творчість про дружбу народів СРСР» (1954), «Святий телепень» (1955), 'Сучасна американська преса. (Монографія, 1959), «Бандитство сучасного ревізіонізму» (1960), 'Голос великого народу: Преса Китаю. (Монографія, 1960). Киевский ордена Ленина государственный университет им. Т. Г. Шевченко. К., 1961 (у співавт.); Шестопал М. Українські народні загадки. / М. Шестопал. — К. : Вид-во АН УРСР, 1963. — 399 с.; Шестопал Матвій. Літературні кізяки на дорогах історії// Дніпро.- 1999.- № 1-2.- С. 111–131. (про П. А. Загребельного) Книгу-дослідження[5]Євреї на Україні (історична довідка) М. Шестопал видав в самвидаві в 1976 році, вперше була офіційно надрукована в 1998 році після того як автор пішов з життя. М. Шестопал тривалий час збирав матеріали для рукопису книги «Євреї на Україні», але за тодішніх умов така книга не могла побачити світ. Після смерті Матвія Михайловича його архів потрапив до професора кафедри історії літератури та журналістики журфаку В. В. Яременка, який упорядковував і підготовив до видання рукопис книги та написав до неї розлогу передмову під назвою «Плекаємо справжню дружбу»[6]. Згадки та пам'ять[ред.] Про нього згадує у своїй книзі мемуарів Ілля Еренбург:Приведу отрывки из письма, написанного мне в сентябре 1942 года фронтовиком капитаном Шестопалом, оно у меня сохранилось: «У меня пропали жена, ребенок (говорю, как о вещи, «пропали» — люди в оккупированных краях пропадают хуже вещей). Мою милую голубоглазую Украину распяли паскудные немцы... Никогда я так не дрожал за судьбу своего отечества, как теперь... Только и слышишь, что отошли на новые рубежи, что враг теснит наши войска... Когда мы кончим войну, помоем руки и сядем судить, кто что сделал для того, чтобы спасти страну, вспомним тех, кого нужно вспомнить и кого следует жестоко высечь за нерадивость или жульничество... Возможно, печать старалась учить общество на хороших примерах, а получалось, что в нашей социальной жизни ни сучка, ни задоринки. Дорого нам обходится эта дидактика! Сталин бьет в набат. Газеты не преминут сейчас же поднять шумиху, сделать из этого очередную кампанию. Успокоить себя и других прежде даже, чем кончится «историческая» кампания. Они ведь кричали: «Не забывайте мудрых исторических слов сверхгениальнейшего (это обязательно, хотя в этом меньше всего надобности) Сталина. Но наша граница на замке, ее надежно защищают верные часовые и т. д.» Это же самоубийство!.. В общем, многое мы делали плохо и за это сейчас отдуваемся. Я думаю, что не только мы немцам мозги вставим, но и некоторым нашим. Война нас многому научит... Не знаю, дожил ли капитан М. Шестопал до наших дней».[7] Його колишній студент заслужений працівник культури України Вадим Мицик згадує[2]:Він був гордістю факультету журналістики. Якщо ми ходили на лекції до Євгена Шабліовського на філологічний факультет, до Олексія Кудіна – на філософський, то на журналістський з інших факультетів приходили тільки на лекції до Матвія Шестопала. ...Тоді М. Шестопал познайомив мене із працею Івана Прижова «Россия под властию царей». Я пів-Києва об’їздив, а таки купив її. Описані принципи царської влади повністю збігалися із діями влади комуністичної. Навіть за назвами розділів можна судити: «Круговая порука», «Не виновен – потому и наказан». У ситуації із Матвієм Михайловичем і моєю це було, як дві краплини води. У ті дні наш шанований викладач розплющив мені очі на справжнього Леніна. ... Під час одного із відвідувань Матвій Михайлович опрацьовував якесь дореволюційне видання з тисненою палітуркою та шкіряним корінцем. Назви не пам’ятаю, але в ній автор нападав на «малороссийский сепаратизм» та «мазепинство». Для мене ці терміни ще були новими і Матвій Михайлович виклав мені курс політграмоти. Професор Василь Яременко згадує[5]:Мав єдину зустріч із ним десь на початку сімдесятих років, зустріч на вулиці, біля університетської бібліотеки, під час якої інший викладач факультету журналістики В. В. Полковенко і познайомив мене. Кілька хвилин розмови — і яскрава пам’ять про нього на все життя: енергійний, ерудований, комунікабельний. Пізніше, коли натрапив у книзі мемуарів Іллі Еренбурга на згадку про зустріч з Матвієм Шестопалом, офіцером, учасником війни 1941-1945 років, я глибше зрозумів цю людину, а враження доповнювали його колишні студенти, які говорили про нього лише з високим пієтетом, а 17 грудня 1997 р. з нагоди 80-ліття від дня народження влаштували прекрасний вечір пам’яті свого вчителя у Спілці письменників, хоча членом Спілки Матвій Шестопал не був. Ппоет-пісняр заслужений діяч мистецтв України Вадим Крищенко[8]:Матвій Михайлович у 1957 році врятував мене від виключення з університету за «буржуазний націоналізм», після випуску допоміг із роботою. Нам, сільським юнакам, міг ненав’язливо подарувати щось із одягу чи взуття, підгодувати, а його лекції із зарубіжної журналістики ми слухали на одному подиху. Поет Микола Холодний у інтерв'ю журналісту Георгію Бурсову «Я ПОМЕР 1972 року…» (г-та «Молода гвардія», 1991 р.) «Ярлик бандерівця в роки брежнєвщини повісили на доцента факультету журналістики КДУ Матвія Шестопала, котрий з автоматом у руках громив бандерівців. І все ж доцент Шестопал залишив світлий відблиск у молодих душах Василя Симоненка, Бориса Рогози, Миколи Шудрі та інших.» Академик Іван Дзюба:[9]Останній приклад - відома історія з викладачем Київського університету доцентом М. М. Шестопалом, якого всі комісії змушені були визнати висококваліфікованим фахівцем, плідним дослідником і зразковим комуністом, але якого все-таки звільнили з роботи за те, що буцімто у якихось розмовах він піддавав сумніву якісь моменти національної політики. І треба знати, з якою жорстокістю, впертістю начальство домагалося його покарання, всупереч протестам усієї маси студентів, тоді як у тому ж університеті є десятки викладачів некваліфікованих, науково безплідних і, певно, не дуже перейнятих ідеалами комунізму. Та то нікого не обходить: у нинішньої бюрократії є один предмет ненависті - 'націоналіст', хоч цей 'націоналіст', може, в тисячу разів кращий, чистіший комуніст, ніж будь-хто і ніж вони, бюрократи. 7 листопада 2007 в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка були проведені наукові читання присвячені 90-літтю від дня народження М. М. Шестопала. У 2008 р. в Інституті журналістики Київського національного університету видано збірник матеріалів, пов'язаних із життям та творчістю Матвія Михайловича Шестопала — книгу приурочено 90-літтю від дня народження цього талановитого українського письменника, журналіста, науковця та патріота. 6 червня 2008 р. на подвір'ї університету імені Шевченка урочисто заклали Алею пам'яті Матвія Шестопала. Під час перерізання стрічки Директор Інституту журналістики Володимир Різун нагадав про плеяду вихованців М. Шестопала — Бориса Олійника, Василя Симоненка, В'ячеслава Чорновола і ще десятків славновідомих імен нашої доби[8]. Джерела Українська журналістика в контексті світової: Збірник наукових праць зі спеціальності «Журналістика» / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. — К., 2007. — Вип. 1 (6). — 164 с. Вадим Мицик. ЗА СТІНАМИ «ЖОВТОГО КОРПУСУ» Міф про український антисемитизм Василь ЯРЕМЕНКО, «Сільські вісті» № 135, 15.11.2002. Шестопал Матвій Михайлович Наукові читання. Присвячено 90-літтю від дня народження М. М. Шестопала. 7 листопада 2007 р. / За ред. В. В. Різуна; Упоряд. І. М. Забіяка. — К.: Інститут журналістики, 2008. — Вип. 13. — 272 с. — Бібліогр.: с. 259–271 Анна Подлужна. До історії журналістської освіти в Київському університеті (за архівними матеріалами, 1953–1963) Інститут журналістики Шестопал Матвій Михайлович Бурій В. Вчений, журналіст, патріот / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2003. - 9 груд. - С. 2. - (Постаті). Те саме // Місто робітниче (Ватутіне). - 2002. - 22 лист. - С. 4. Посилання[ред.] Плачинда С. Юрій Яновський. К., 1986; Шудря М. Вічність першої години // За радянські кадри. 1964, 13 жовт.; Коваль В. «Не туди б'єш, Іване» // Літ. Україна. 1988, № 35; Лазебник Ю. «Справа Шестопала» // Народна газета. 1995, Квіт., № 12 Іванченко Р. «Перевиховання» остракізмом // Демократична Україна. 1997, 13 грудня Кіпоренко М. Матвій Михайлович любив допомагати // Укр. газета. 2005, 20-26 жовтня Колесник С. Сіяч на ниві українства // Сільські вісті. 2007, 8 листоп.; Пепа В. Трагедія укр. душі // Київ. 2007, № 11; Степовик Д. Батько сучасної укр. журналістики // Культура життя. 2007, 7 листоп.; Тимошик М. Загартований в борні // Іст. календар 2007. Вип. 12, К., 2007. Арх.; Лідія Орел. Штрихи до портрета Матвія Шестопала. // Вид-во КДУ ім Т. Шевченка. — 2008. Архів КНУ імені Тараса Шевченка, 1965, спр. 89-ПВС. (Особова справа Шестопала М. М.) І. М. Забіяка Скорик Михайло. Зима. Сповідь про пережите. — К.: Вид-во «Правда Ярославичів», 2000. |
9 липня 2013
|
Народився 12 вересня 1939 (с. Мурзинці, Звенигородський р-н, Черкаська область) в сім'ї колгоспника; українець; одружений; має дочку. Освіта: Київський технологічний інститут харчової промисловості (1963), інженер-технолог. Нар. деп. України 12(1) скликання з 03.1990 (1-й тур) до 04.1994, Звенигородський виб. окр. № 422, Черкас. обл., член Комісії з питань АПК. Групи «Аграрники», «Земля і воля». Нар. деп. України 2 скликання 07.1994 (2-й тур) до 04.1998, Переяслав-Хмельницький виб. окр. № 212, Київ. обл., висун. виборцями. Член фракції АПУ (до цього — групи «Відродження та розвиток агропром. комплексу України», до цього — гр. «Аграрники України»). Член Комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соц. розвитку села. На час виборів: 1-й заст. гол. Держ. комітету України з харч. пром. 1963–1967 — начальник зміни, заступник головного інженера Лохвицького цукрового комбінату, Полтавська область. З 1967 — інструктор відділу легкої і харчової промисловості Полтавського обкому КПУ. З 1970 — заступник керівника — головний інженер Полтавського бурякоцукротресту. З 1971 — інструктор, завідувач сектору відділу легкої і харчової промисловості ЦК КПУ. З 1981 — перший заступник Міністра, 01.1985-11.1985 (час ліквідації посади) — Міністр харчової промисловості УРСР, потім — перший заступник голови Республіканського комітету харчової і переробної промисловості Держагропрому. 06.1992-05.1998 — перший заступник Голови Державного комітету України з харчової промисловості. Був депутатом Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Орден «За заслуги» ІІІ (06.1997), II (08.1999), I ступенів (11.2009). |
9 липня 2013
|
Історія[ред.] До наших днів зберігся переказ про Мурзу (татарського князя), що нібито збирав данину з населення. Чи правдива ця історія, але назва села, безсумнівно, татарського походження. Розпочалася історія села у першій половині XVIII століття, найдавніша згадка про село датується 1726 роком. Тоді збудована церква, що описана у візиті Корсунського деканату за 1741 рік. Першим священником був отець Леонтій, посвячений у Києві в 1730 році. Про церкву говорить у своїх «Спогадах про Звенигородщину» О. Кошиць: «Над ставком невеличка церква-капличка». Точна дата її руйнування не встановлена. Ще в першій половині XVIII століття до церкви в села Мурзинці входила парафія села Хлипнівка, згодом там збудовано Свято-Михайлівську церкву. В 1900 році в Мурзинцях було дворів — 125, жителів двох статей ? 786, із них чоловіків — 410, жінок — 376. В селі була одна православна церква, одна церковнопарафіяльна школа, два вітряні млини, одна кузня селянська, друга — панська[4]. 16 травня 1914 року у селі відкрилася семирічна школа. Сучасність[ред.] Сьогодні в селі господарює приватне мале підприємство «УРОС», очолюване Савелієм Івановичем Ульяніцьким. Спеціалізується господарство на вирощуванні зернових та технічних культур. Функціонують у селі медичний пункт, сільський клуб, бібліотека, відділення поштового зв'язку, магазин райспоживспілки. Організована заготівля молока у населення. Персоналії[ред.] В селі в 1917 році народився Матвій Михайлович Шестопал — доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, декан, публіцист. У 1897 році в Мурзинцях оселився Володимир Опанасович Караваєв — зоолог і мандрівник, автор багатьох наукових праць, засновник музею зоології в Києві. Посилання[ред.] Портал «Черкащина» ? Погода в Україні ? maps.vlasenko.net(рос.) ? who-is-who.com.ua ? «Список населених міст Київської губернії» К., 1900 р., с. 659—660 |
9 липня 2013
|
Мурзинцы (укр. Мурзинці) — cело, подчинено Неморожскому сельскому совету Звенигородского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Неморожской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии Мурзинцы, помещичья деревня, в коей жителей обоего пола 382. Лежит при реке Тикиче в одной версте выше села Хлыпновки. Половина этой деревни с 493 десятинами земли принадлежит Казимиру Кишковскому, а другая с 457 десятинами Северину Хойновскому. Вдеревне этой существовала первоначально церковь во имя Преображения Господня. Она описана в визите Корсунского деканата за 1741 год, построенная 1726 года. Дворов тогда к ней принадлежало 30; священником при ней был Леонтий, посвященный в Киеве Варлаамом Ванатовичем в 1730 году. Метрические книги по селу Мурзинцынаходящиеся на хранении в ГАЧО Київська губернія Київська єпархія Преображенська церква, с.Мурзинці Звенигородського повіту Неморозької волості Народження: 1809: ф.152, оп.20, спр.2; 1838: ф.152, оп.61, спр.1 Шлюб: 1838: ф.152, оп.61, спр.1 Смерть: 1838: ф.152, оп.61, спр.1 |
8 липня 2013
|
ПЕДАГОГ, КРАЄЗНАВЕЦЬ, ЖУРНАЛІСТ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ У с. Мурзинці народився голова правління Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук, директор навчально-наукового інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, професор ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ МЕЛЬНИЧЕНКО, член конкурсної комісії обласної Симоненківської премії. Я добре знав батька Василя Миколайовича - головного редактора Катеринопільської районної газети, котрий опублікував десятки моїх текстів на її шпальтах, давав мені, початківцю-дописувачу, цінні поради... А ''Моя Черкащина'' і ''Краєзнавство Черкащини : сторінки історії'' В.М. Мельниченка - є моїми настільними книгами... |
12 січня 2013
|
ВЧЕНИЙ, ЖУРНАЛІСТ, ПАТРІОТ 7 листопада виповнюється 95 років від дня народження Матвія Михайловича Шестопала ( 1917 - 1986 ), перекладача, журналіста, уродженця с. Мурзинців Звенигородського району. Свого часу наш земляк говорив: Адже ні для кого не секрет, що національна самосвідомість пересічного українця нижча, ніж у клопа. І ще... Журналіст має бути бійцем, а не лакеєм. Див. мої публікації: Вчений, журналіст, патріот / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2003. - 9 груд. - С.2. Те саме // Місто робітниче. - 2002. - 22 лист. - С.4. Цікаво, а як вшановують пам'ять свого відомого краянина земляки з Мурзинців?.. |
5 листопада 2012
|
| Закрити |
