Село Новина-Добрятинська Млинівського району до розряду історично-знаменитих не віднесене, але й воно має власну унікальну історію.

         Село знаходиться на відстані 5 км від Добрятина. У свій час на території села росли дрімучі ліси. Ліс починався від села Муравиця, де зараз знаходиться хутір Стоморги, ріс на території села Новина-Добрятинська, навколо шляху, що проходить з Млинова на Торговицю через Добрятин.

         Село Новина-Добрятинська відноситься до Добрятинської сільської ради Млинівського району Рівненської області.

         Нажаль, ні в Млинівському районному архіві, ні в краєзнавчому музеї  ми не змогли отримати жодної інформації про село, тому, пишучи його історію, користувалися спогадами колишніх жителів, доля яких розкидала по різних куточках нашої країни і Польщі.

      На початку ХХ століття на території наших сіл, як уже було сказано вище, росли дрімучі ліси і людям, які тут селилися, приходилося докласти чимало зусиль, щоб “відвоювати” землі для ведення сільського господарства. Нам відомо, що в ті часи за відомою тепер назвою існувало три різних поселення: Адамівка, Марушин і, власне, Новина Добрятинська. В Адамівці жили в основному поляки,  на Марушині – українці, а в Новині Добрятинській поруч з українськими було чимало німецьких родин. Більшість родин були заможними, мали значні ділянки землі. Сім'ї були багатодітними.

         Сьогодні ми хочемо зупинитися на історії саме села Новина Добрятинська. Знайомлячись з історією сусідніх сіл (Долина, Добрятин, Мальована), слухаючи спогади старожилів, ми зробили висновок, що село могло виникнути в другій половині ХІХ століття, коли на вирубку лісових масивів їхали сюди селяни з Гродненської губернії ( в основному - поляки). Село було новим, знаходилося недалеко від Добрятина, тому і виникла така назва (на противагу Новинам Чеським).

               Майже в той же час на Волині з’явилась нова хвиля колоністів з Німеччини. У праці доцента кафедри українознавства Луцького державного технічного університету Михайла Костюка «Німецькі колонії на Волині (ХІХ – початок ХХ століття)»  поселення Новина-Добрятинська згадується в переліку німецьких колоній на Млинівщині.

         Найбільший потік німецьких переселенців зафіксовано після скасування кріпосного права (1861 рік) та польського повстання 1863 року.

         1884 року у Волинській губернії нараховувалося вже 120 тисяч осіб німецького походження. А на початку ХХ  століття  за кількістю переселенців з Німеччини Волинь була на другому місці після Самарської губернії. Здебільшого волинські німці звичайнісінькими селянами. До речі, варто пригадати і відому історію про те, як українські селяни сміялися з ”недолугих“ німців-диваків, які розкидали гній по городу. Лише з часом ця важлива агротехнічна справа  ввійшла у практику наших краян.

Німецькі землероби орендували, зазвичай, необроблені, піщані, заболочені землі. Через три-чотири роки ця пустка завдяки їхній праці перетворювалася на квітучу плантацію. Очистивши від лісу і осушивши заболочені місця, колоністи чітко розділяли свої ділянки на орну землю, город, сад, сінокіс, вигін і ліс. Всі ці частини відгороджували  одну від одної плотами чи рівчаками, що справляло враження зразкового порядку. Високоефективне  сільськогосподарське виробництво колоністів стало основою для розвитку тваринництва.

         М. П. Костюк у травні 2005 року побував у Новинодобрятинській ЗОШ І-ІІІ ступенів, куди направили його працівники Млинівського краєзнавчого музею. Завітав не сам, а з гостями з далекої Англії та Німеччини – Сільвіє ю Тітьєн, Карлом та Пітером Крюгерами.

 Нам було відомо, що в довоєнні часи в Новині Добрятинській жило чимало німецьких родин – Зиндер, Кельнер, Кноблюх, Муха, Біґалка, Рудольф, Ґ Крігер. Лишився в селі і німецький цвинтар.

         Завуч школи Пюрко А.С. разом з несподіваними гостями звернулися за допомогою  до Ольги Андріївни Шклярук (Яворської).

         Сільвія, Пітер і Карл розповідали, що дідусь добрим словом згадував сусідів-українців. Як і всі німці, Отто Крюгер був вправним ґаздою, мав чимало землі. Недалеко від його поля знаходився німецький цвинтар. Знався Отто і на ковальській справі. Разом із односельцями брав участь у будівництві школи, в якій навчалися і його діти. Щоправда, недовго, бо в 1937 році родина переїхала під Луцьк – ближче до німецької кірхи. Сім’я була великою – п’ятеро дітей. Пітер і Карл доводяться Сильвії двоюрідними братами. Привезли вони і кілька фотографій польського періоду, на одній з яких О.Шклярук пізнала Отто Крігера.

Багато фактів, про які розповідала Ольга Андріївна, співпадали з розповідями гостей. Але чи одна і та ж особа Крюгер і Крігер?

І тут Сільвія пригадала,  що тривалий час її мама Іда вимовляла своє прізвище Крігер, а не Крюгер. Мабуть, тривале спілкування з поляками та українцями призвело до трансформацій німецького Kr?ger в Крігер.

Ольга Андріївна пригадала, що в 1937 році перед від’їздом глава  німецької родини  запросив на вечерю сім’ю Яворських. Довго сиділи дорослі та діти, згадували прожиті по-сусідству роки, спільні справи та проблеми. А прощаючись, розплакалися одні та другі. Ця розповідь остаточно переконала гостей, що вони натрапили на слід своєї родини, бо і дідусь згадував про вечерю перед від’їздом та щемливе прощання з українською родиною.

Внуки Отто Крюгера зі здивуванням та душевним трепетом сприйняли повідомлення, що і дотепер збереглася криниця, викопана і обладнана їх дідусем. Не втрималися від спокуси посмакувати водою з дідусевої криниці. Звичайно, довелося трішки попотіти, щоб витягнути відро води, але якою смачною вона виявилась! Гості впивалися джерельною прохолодою, вмивалися, а одну пляшку наповнили водицею і повезли її у Німеччину.

М.П.Костюк підтвердив, що криниця за особливостями будови дійсно відноситься до тих, що їх будували німці.

Повернемося знову в ті далекі часи.

Як оберіг від хвороб, засухи було споруджено в 20-их роках фігуру у вигляді хреста, освячену польським ксьондзом. До наших часів не збереглася табличка з підписом, але молоде подружжя Прокопків  впорядкувало територію навколо фігури, доглядає пам’ятне місце.

           За спогадами колишньої жительки с. Новина Добрятинська, а нині громадянка Польщі Марії Максимівни Лукащевої (Марії Джбік),  ми знаємо, що селяни турбувалися про майбутнє своїх дітей, тому й дбали про їх освіту. Школи в селі не було. На Новинах в будинку Ліпінського Андрія дітей навчав Леванодовський Станістав. Після закінчення будівництва школи в селі Новина Добрятинська в 1936 році діти з Адамівки, Марушина, Новин продовжили навчання в ній. Дітей навчали Ванда і Станіслав Левандовські, Марія Біліковська , Ванда Монюківна.

         Село було багатолюдне. Лише на вулиці, що вела від фігури до лісу було 21 двір. В кінці 30-их років на батьківщину масово почало виїжджати німецьке населення, залишаючи обжиті домівки.

         Після приєднання в 1939 році західноукраїнських земель до Радянської України в селах Млинівського району було проголошену Радянську владу. Розпочалася колективізація, в лютому 1940 року в селах почали створювати колгоспи. Більшість жителів Новини Добрятинської  чинили спротив колективізації, але під тиском та погрозами змушені були віддавати домашні інструменти, господарський інвентар, коні, худобу. Як згадує Кононов Олександр, багатьох, в тому числі його батька, по кілька днів тримали в льосі, піддаючи катуванням, змушуючи написати заяву в колгосп. 

         Нова радянська влада диктувала політичні, економічні зміни. Усі діти шкільного віку почали навчатися в школі. Навчання в школі велося українською мовою за новими планами та програмами безкоштовно.

Школа стала називатися Новинодобрятинською неповною середньою.

У 1939-1940 роках директором школи була Молчановська. Географію та природознавство викладав Молчановський. В школі деякий час працювали Друзко Любецький, Кобилянський, Петро Семенюк, Гаврильчук, Надія Миколаївна (прізвище невідоме), Євдокія з Полтавщини.

З розповідей вчителів та з книжок діти дізнаються про діяльність піонерських організацій в нашій країні. Виникає у дітей цікавість до різних ігор, танців. Діти вчаться читати українською мовою. На початку 1940 року виникає в школі дитяча організація на зразок інших піонерських загонів, які були на Україні. Галстуків і значків у дітей не було. Діти займалися розучуванням віршів, пісень, садили дерева біля школи. А запалювала дитячі серця старша за віком учениця Лукащева Ольга Максимівна. Вона й очолювала дитячий колектив. Весною 1941 року О.М. Лукащева поступила до лав комсомолу.

З копії свідоцтва, надісланої Криштофом Штехміллером, дізнаємось, що в той час в школі вивчалась українська та російська мови, арифметика, природознавство, географія, малювання, співи

В 1940 році з’явилися перші переселенці – з с. Соколики Турківського району Львівщини.  Змінювався державний кордон Радянської держави, тому з прикордонної зони виселяли жителів.  Так в селі з’явилася роботяща багатодітна  родина Моспана  Степана .

У червні 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на нашу країну.  В перші дні війни були окуповані західноукраїнські землі, в тому числі і Новина Добрятинська. Більш детальної інформації про той період в історії села дізнатися не вдалося. Відомо , що до 1943 року життя тривало досить спокійно.

Жорстока українсько-польська різня розпочалася в 1943 році. Прості землероби стали заручниками великої політики. У цьому конфлікті, окрім німців, була зацікавлена і Москва. Історики наводять дивну закономірність: «Масові знищення польських сіл відділами УПА починаються там, де з’являються перші більшовицькі партизанські загони». Диверсійні групи НКВД  нападали на села, видаючи себе то за вояків УПА, то за вояків АК(Армії Крайової). Такі напади були дуже жорстокими – ні в якому разі не можна було лишати свідків. Проголошуючи при цьому то українські, то польські патріотичні гасла, вони перешкоджали українсько-польському порозумінню. Після цього починали мститися справжні загони УПА та АК.

Ці трагічні події не оминули і Новини Добрятинської. Щоночі палахкотіли то  польські, то українські домівки. Було дуже страшно, - згадували жительки села Тимчишин Ніна та Яворська Ольга. Однак, відмічали вони, майже завжди находились добрі люди, які встигали попередити сусіда (хоч ніби-то і ворога) про небезпеку. Так вдавалося врятувати життя.

Незабаром,  після визволення від фашистської окупації в лютому 1944 року, нова біда постукала в двері жителів села:  розпочався злочинний захід польського окупаційного режиму проти українського населення на окупованих Польщею  українських етнічних землях.

 В жовтні 1944 – серпні 1946 років, за даними польських джерел,  примусово було переселено 482 тис.осіб.

Волею недалекоглядних правителів тисячі українців було позбавлено рідної землі, батьківських осель, прадідівських могил, древніх святинь. Було знищено цінний пласт духовної і матеріальної культури українського народу, знищено тисячі сіл і церков, замордовано тисячі ні в чому не винних людей лише за те, що вони були православними і носили горде ім’я - українці.

У відповідь почалось переселення поляків з України до Польщі. Тривала операція «Вісла». В терміновому порядку поляки отримали наказ негайно готуватися до виїзду в Польщу. Важким було прощання з українськими сусідами. Подалися в далекі краї родини Качинських, Радзевичів, Божицьких, Штехміллерів, Осієвських, Ліпінських…

Після тривалих поневірянь  східними та південними областями України, прагнучи бути ближче до рідної землі, десятки переселенців поселилися  в Новині Добрятинській.

Список переселенців села Новина-Добрятинська

Бодня Іван Степанович

Бодня Катерина Максимівна

Бодня Олена Іванівна

Бодня Євгенія Іванівна

Васюти Йосип та Марія

Вуйтік Володимир та Марія

 Вуйтік Надія

Голод Кіндрат та Катерина

Драган  Михайло та Євгенія

Дудик Михайло та Софія

Дудко Михайло та Марія

Іванашко Юзька

Ксьондз Михайло та Зіна

Князь Микола Андрійович

Козак Марія та Василь

Козак Лідія та Петро

Кнот Ольга

Кнот Василь

 Лаба Андрій Васильович

Лаба Євдокія Михайлівна

Лаба Михайло Васильович

Лаба Федір

Лаба Марія Григорівна

Остапкович Володимир

Піскорський  Володимир Піскорський Іван

Піскорський Василь та Олександра

Піскорська Зіна та Віра

Пюрко Степан Григорович

Прокопюк Йосип та Ольга

Романюк Павло та Ганна

Рубік Володимир

Синиця Ганна Андріївна

Синиця Михайло

 Стаднійчук Ольга

Уразюк Антон та Єлизавета