Євгеній М

Свiдчення

с. Парипси

Журахівський Микола Маркович, 1922 р.н.

Хліб трусили місцеві активісти… Їз хати в хату ходили із металевими шпачками, якими протикали копички, совали нагорі, загати і земл навколо хати, щоб знайти зерно, картоплю чи інші припаси. Торбинки з зерном шукали навіть за іконами. Люди вимирали сім’ями. В нашому селі лише влітку 1933 р. вимерли сім’ї Бабенка Івана, Генюка Івана, Венгера петра.

Ховали людей по 7-10 чоловік в одному рові, ніхто ніяких написів не робив. Виживали завдяки тому, що їли кропиву, кінський щавель, лободу, лопухи і інший бур’ян. Наша сім’я вижила  дякуючи тому, що моя мати з іншими жінакми пішки ходили у Київ (100 км від нашого села), де міняли на харчі, в кого що залишилось – золоті обручки, ланцюжки, одяг. Діти з 7-8 років працювали на різних роботах.

Записав Орел В.П. у 2003 р.