|
Відповідь
Марина Корнилова сама хотела бы это узнать
Марина Корнилова сама хотела бы это узнать
9 серпня 2015
Запитання
Сторінка Розробників Каково состояние дорог по сравнению с другими населенными пунктами есть?
Відповідь
Марина Корнилова раньше дороги были отвратительные,теперь незнаю-давно не была
Марина Корнилова раньше дороги были отвратительные,теперь незнаю-давно не была
9 серпня 2015
Чт, 12/03/2015 - 19:25 За недавней бойней в Житомирской области, в результате которой погиб человек, стоят бандиты, связанные с пророссийским движением «Антимайдан» и кланом Януковича. Конфликт в с. Паволочь (Попельнянского р-на Житомирской обл.) может привести правоохранителей к боевикам, стрелявшим в митингующих на Майдане в феврале 2014 г. Как сообщает сайт «Антикор», бывшие титушки перешли на службу в агрохолдинг ТАКО. Руководство бандитами осуществляет криминальный авторитет Александр Щербань, по кличке Грек, ранее занимавшийся рекрутингом боевиков для Антимайдана. Щербаня-Грека называют другом и партнером Ивана Бойко, объявленного в международный розыск. По данным следователей Генпрокуратуры, именно Бойко в конце 2013 – начале 2014 г.г. свозил в Киев группы «титушек», причастных к исчезновению и убийствам протестующих. 7 марта 2015 г. агрохолдинг ТАКО попытался незаконно вывезти зерно, арестованное за долги компании перед банком. Как показывает анализ видеозаписи, в массовом побоище участвовали несколько десятков «титушек» Грека, которые «отметились» на Майдане. Молодчики пустили в ход огнестрельное оружие, убив представителя частной охранной фирмы и серьезно ранив еще 15 человек. При этом, как и на Майдане, милиция решила не вмешиваться в происходящее. Главный акционер проблемного холдинга – Дмитрий Колесник, уроженец Краматорска. После нескольких скандалов с бывшими бизнес-партнерами Колесник перебрался в столицу, где не раз хвастался связи с Александром Януковичем. Свою аграрную империю Колесник строил вместе с двоюродным братом Юрием Пучинкиным. Взаимодействие братьев с фермерами, переходивших рамки закона, прикрывал Грек и его команда. В итоге под контроль Колесника перешло до 100 тыс. гектар земли. Один из главных партнеров владельца ТАКО – Борис Подольский, известный своими попытками отобрать телеканал News One у Вадима Рабиновича, а также акции меткомбината Ильича в Мариуполе. Именно при Подольском холдинг ТАКО начал активно брать кредиты. В данный момент общая сумма долга, который изначально не планировалось отдавать, достигла 60 млн долл. Из них – свыше 17 млн. долл. ждут в банке ПУМБ. Юристам ПУМБ удалось арестовать 49,5 тыс. т кукурузы, которую представители ТАКО попытались «по-тихому» вывезти с полей к месту хранения. В ТАКО приготовили липовые документы о происхождении продукции и задним числом перевели на подставные структуры («Деас Трейд» и «Стивидорную компанию «Херсонский морской терминал»). После безуспешных попыток обыграть банк юридически Колесник обратился за помощью к Греку и его головорезам. Зерно попытались увезти на элеватор, при этом расстреляв нанятую банком охрану. Источник иллюстрации: obozrevatel.com tags: Паволочь, Попельнянский район, Житомирская область, «титушки», титушки, драка, избиение, убийства, антимайдан, Александр Щербань, ТАКО, агрохолдинг ТАКО, Иван Бойко, розыск, Дмитрий Колесник, Александр Янукович, зерно, Юрий Пучинкин, коррупция, мафия, Борис Подольский, деньги, происшествия, криминал, Янукович, crime |
12 березня 2015
Меня зовут Екатерина. Я представляю организацию по связям с общественностью и статистики.Обращаюсь к вам за помощью.Мы в частном порядке проводим опрос жителей сел . О их жизни , о их нуждах и чаяниях . Наша цель заставить наших политиков выполнить свои обещания до того как они придут к власти , чудесно , что все делается ровно до выборов . И у народа есть возможность заявить о своих желаниях и получить результат именно сейчас , в свете нынеших событий. Жители сел , помогите себе , помогите нам,сделать нашу жизнь хоть на толику лучше , ведь мы достойны этого. Хотелось бы знать что уже есть в селе ? На сколько развита инфраструктура,есть ли церковь,школа,детский сад,магазины,в каком состоянии дороги . Каков рейтинг головы сельсовета, чего хотелось бы жителям , в чем нуждается народ.Наша задача помогать людям, узнать свои права и получать все необходимое. Спасибо вам откликнувшиеся. Это наши села , наши дома, наши дети и никто не сделает их лучше , пока мы не заявим о желании перемен во всеуслышание.Давайте творить будущее вместе , это наше право и мы должны им воспользоваться. |
14 липня 2012
|
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Паволоцький полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця України. Створений 1648 року. Полковий центр — місто Паволоч (нині село Попільнянського районуЖитомирської області). Після Зборівського договору 1649 року об'єднаний з Білоцерківським, а 1651 року відновлений. Чіткого поділу на сотні в полку не зафіксовано. Полкові міста — Паволоч, Сквира, Антонів, Торчиця, Борщагівка, Погребище, Тетіїв, Ружин, Дзюньків та інші. Полковниками були Іван Миньківський (1651—1656), Михайло Суличич (1653—1654), Михайло Богаченко (1654—1657), Іван Богун (1658—1664), Іван Попович (1661, 1663),Григорій Гамалія (1672—1673), Андрій Дорошенко (1673—1674) та інші. Після Андрусівського перемир'я 1667 року населення Паволоцького полку продовжувало боротьбу проти польсько-шляхетського режиму й турецько-татарських нападників. Припинив своє існування на початку 70-х років XVII століття, коли людність Правобережної України було масово переселено на Лівобережжя й Слобожанщину. |
28 квітня 2012
|
Країна Україна Область Житомирська область Район Попільнянський Рада Паволоцька сільська рада Основні дані Засноване 1590 р. Населення 1437 Площа 10,8 км? Густота населення 133,06 осіб/км? Поштовий індекс 13545 Телефонний код +380 4137 Географічні дані Географічні координати 49°52?09? пн. ш. 29°26?57? сх. д. (G) Середня висота над рівнем моря 201 м Водойми Роставиця, Паволоч Місцева влада Адреса ради 13545, Житомирська обл., Попільнянський р-н, с.Паволоч, вул.Містечко , тел. 78-2-35 Па?волоч — село в Україні, в Попільнянському районі Житомирської області. Розташоване при впадінні річки Паволочки в річку Роставицю. Населення становить 1437 осіб (за станом на 2001 рік). Етимологія назви поселення Паволоч Дослідники пов'язують назву з паволокою — дорогою шовковою тканиною, що завозилася із заморських країн. Як доказ, етимологію назви Паволоч пов'язують із транспортуванням паволоки по річках Дніпро, Рось, Роставиця з наступним її зберіганням у фортеці, яка згодом дістала назву Паволоч. Іншою версією походження назви села є походження від міри площі — волоки. Кожному селянину надавали по волоці. Імовірніше за все, через це село часто називають «Поволоч». Історія Паволочі Давні часи Всі археологічні розкопки, проведені на території села, свідчать про безперервність проживання людей у цій місцевості починаючи принаймні з 4 тисячоліття до н. е. — років поширення трипільської культури на території України. Поблизу Паволочі та Соколового Броду виявлено залишки поселення трипільської, 4-х поселень черняхівської культури, а також 2 давньоруські городища другої половини 1 тисячоліття.[1] Трипільське городище розташоване на південний схід від південної околиці містечка у кінці вулиці Ліски на пагорбах урочища Пристань. Займає високий мис правого берега річки Роставиці, з півдня і півночі оточене балками. Городище овальної форми 94?126 м, укріплене двома лініями валів та ровів, глибина рову 1,5-2 м. Зі східного боку розташований в'їзд шириною 6 м. Друга лінія розташована в південно-західній частині на площі 46?60 м, ширина рову 2 м, глибина 1 м. Відкрито в 1946 р. експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом В. К. Гончарова. Досліджувалося в 1947 р. М. Л. Макаревичем. Виявлено 5 наземних жител з глинобитними печами та, вірогідно, 1 зруйноване трупопокладення, яке супроводжували мідна булавка, мініатюрна посудинка та просвердлений зуб оленя. Пам'ятка відноситься до пізнього трипілля етапу СІІ.[2] Княжа доба Історичний регіон Поросся, до якого належить Паволоч, в ХІ — на поч. ХІІ ст. заселяли слов'янські племена, названі в літописі поршанами (порошанами), та тюркські племена берендеїв або чорних клобуків. Існувала так звана Пороська оборонна лінія Руської держави. На ній було відомо 13 давньоруських городищ — Товарі(о)в, Дверен (нині — с. Набутів), Богуслав, Володарів (нині — Володарка), Ростовець (нині — с. Білилівка), Борови(о)й, Чуднаїв — фортеці зі змішаним слов'янсько-тюркським населенням, деякі з них (Корсунь, Торче(в)ськ, Юр'їв тощо) були значними міськими центрами. Чорні клобуки захищали південні рубежі держави, воювали в дружині князя.[3] Під 1177 роком в «Літописі руському» згадуються на лівому березі р. Роставиці шість берендицьких міст. В. Б. Антонович стверджував, що в число шести давніх городищ на р. Роставиці входило і давнє городище Паволоч. Цю думку поділяв і М. С. Грушевський.[4] Литовська доба Після золотоординської навали початку ХІІІ ст. землі навколо Паволочі були суцільною пусткою. Лише після завоювання Київської землі в другій половині ХІV ст. Литовським князівством та включення її земель до Великого князівства Литовського тут знову почали селитися люди, відновлювались або засновувались нові поселення. Першим відомим із Литовської метрики власником Паволочі був двоюрідний брат Остафія Дашкевича Федько Дашкевич, землянин Брацлавський, який у 1505 році дістав від короля Олександра І Ягеллончика грамоту, яка стверджувала за ним володіння селами, серед яких згадується і Паволоч, надані ще його дідові Германові Дашкевичу за бойові заслуги.[5] За іншими даними, 1503 року Олександр Ягеллончик «пожаловал своєму дворянину Йвану Дашкевичу вь Белоцерковскомь обводе поселение Паволочь».[6]Остафій Дашкевич, староста канівський та черкаський, отримав її у володіння, знову таки, по одній версії у спадок від батька, по іншій — за заслуги у битвах проти татар від короля Сигізмунда І Старого орієнтовно в 1527 році. Дашкевич першим спорудив в ній замок. При ньому Паволоч стає містечком, починає зростати її населення. Після смерті Дашкевича в 1540 р. Паволоч перейшла у володіння князів Ружинських. Нею володіли: Остафій Ружинський (намісник польського воєводи у Києві (1575–1581), козацький гетьман (1581–1583)) з 1540 по 1587 рр., з 1587 по 1601 рр. його сини Микола або Мись (низовий гетьман) та Кирик (отаман на Запоріжжі, наказний гетьман (1588), згодом черкаський підстароста) Ружинські.[7] Паволоч у складі Речі Посполитої Після інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої за актом Люблінської унії 1569 р. Паволоч також опиняється під владою Польщі. В 1589 році місто отримує магдебурзьке право.[8] Населення Паволочі та навколишніх сіл активно брало участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI. Так, паволочани були активними учасниками повстання під проводом Криштофа Косинського у 1591–1593 рр. У кінці 1596 — на початку 1597 рр., під час повстання під проводом С. Наливайка, Г. Лободи та М. Шаули, загони повсталих на чолі з полковником Саськом гуртувалися біля Паволочі. Повстанці були там же розбиті, залишки їх втекли до Києва.[9] Спадкоємцем і наступником Кирика Ружинського близько 1601 р. став його син Роман Ружинський (гетьман військ Лжедмитрія II (1608). У 1609–1610 роках брав участь у поході польських військ на Москву). Під час походу до Московського царства він помер 8 квітня 1610 р. Одружений був із Софією Корапчейовською, яка стала власницею наступних населених пунктів: Паволоч Нова та Стара з селами Почуйки, Саверці, Опарипси (Парипси), Попільня, Лісівці (Великі Лісівці), Койловка (Кіловка), Лозовики, Маркова Воля (Маркова Волиця), Харліївка, Гальчин, хуторами Ярешки, Бровки, Мойсеївка (Мусіївка), Ярки (?), Андрушівка, Макарова (Макарівка), Шпичинці, Верхівня, Турбійовка (Трубіївка), Вербова (Вербівка), Слобода Міньковецького (Миньківці), Кривошинці (Кривошиїнці), Сельжиновка (Селезенівка), Голуб'ятин, Єрчикова Слобода (Великі Єрчики); містечко Котельня стара та нова з Гальчином, Мінкова Воля (Міньківці), Павлівка (можливо, Павелки), Лебедині озера (Лебединці), Орапівка (?), Сокільча, Війтівці (?), Вербкова (Любимівка), Зарубинці, Красносілка (?), Довжик, Підкамінь, Озеряни; Новий та Старий Ружин, з слободою Чарнорудського (Чорнорудка), слободою Зерославського, містечком Городком, Вчорайшим, Ягнятином, Калинівкою, Чернижівкою, Старосіллям, Комарівкою, Гарапівкою. Княгиня зазвичай жила в замку в Паволочі, але пізніше між Паволоччю та Ружином заклала село, котре від свого дівочого прізвища назвала Корапчиєвом (Карабчиїв), побудувала в ньому для себе другий замок-резиденцію.[10] В 1612 р. маєтності паволоцькі лежали в руїнах, їх спустошив татарський набіг. У першій половині XVII ст. посилився козацько-селянський повстанський рух. Історичні документи донесли до нас скаргу пана Петра Стрибиля з с. Студениця, датовану 1618 роком, на жителів Паволочі, Верхівні, Ходоркова, Корнина та інших містечок і сіл, які, зібравши загін у 2000 чоловік і напавши на маєток, спалили його, селян пограбували, а його «власний будинок не зруйнували заради викупу». Вони систематично здійснювали напади на маєтки інших місцевих шляхтичів.[11] В 1619 р. відбулася поблизу Паволочі відбувалася так звана Роставицька комісія, в результаті якої була підписана 8 (17) жовтня 1619 р. між українською козацькою делегацією на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, з одного боку, і великим коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, з іншого, Роставицька угода про підпорядкування реєстрових козаків польському урядові. В угоді йшлося про обмеження козацького реєстру з 10600 до 3000 чоловік, про припинення козаками походів на Чорне море й обмеження свободи вибору козацької старшини, до королівської волі.[12] Згідно з люстрацією 1620 р. в Паволочі платили подимне 754 двори.[13] У 1625 р. Станіслав Конєцпольський, гетьман великий коронний, вирушаючи у похід на Подніпров'я для придушення козацького повстання під проводом Марка Жмайла, стояв табором біля Паволочі і відвідував княгиню Ружинську в її будинку. На зворотному шляху з того походу він знову проходив повз Паволоч.[14] 10 травня 1630 р. Паволоч згоріла від пожару. Близько 1634 р. в Паволочі постав католицький костел.[15] В той час у Паволочі біля старої вдови князя Ружинського Ядвіги Ходкевич з'явився відомий на всю Річ Посполиту розбишака та авантюрист Самійло Лащ, котрий доводився їй родичем. Він різноманітними способами намагався отримати після неї у спадок паволоцькі маєтності. Не отримавши свого, він силою загарбав ці маєтності, змусив у 1631 році стару княгиню переписати їх на нього та вигнав її. Лащ у отриманих маєтностях всіляко придушував і обдирав місцевих жителів, збираючи з них винайдені ним «поволовщину» і «рогове від товару». Княгиня поскаржилася на нього до Сейму. Сейм скасував записи і Лащові з вини інфамії (позбавлення честі і доброго імені) загарбані маєтності велено було повернути. Проте Лащ маєтності не повернув. Тоді княгиня у вересні 1634 р. передала вирішення своєї справи знаному на всю країну вельможі Томашу Замойському, підканцлеру коронному, переписавши на нього всі свої маєтності, і судовий процес, який провадився по тому ж Лащу. Замойський послав від свого імені свого слугу, Яна Доброціського, мечника брацлавського, для набуття у володіння маєтностей. Проте, коли Доброціський приїхав до Вчорайшего, Лащ на нього напав та убив. Розгніваний Замойський ще того ж року добився інфамії для Лаща. Зрештою, після багатьох конфліктів сторони домовилися та підписали мирову угоду 28 січня 1635 р. в Замості, за якою Лащ зрікся перед урядом від своїх надуманих прав і записів на користь Замойського, отримавши як компенсацію близько 90 000 злотих. Звідтоді Паволоч, Ружин, Котельня і Вчорайше дісталися Замойським.[16] В 1637 р. Микола Потоцький, гетьман польний коронний, йдучи в похід вглиб України проти повсталого Павлюка, відпочивав з військом в Паволочі цілий день.[15] Від імені Томаша Замойського розпорядниками Паволочі були Ян Дубровський, потім Стефан Гарниш, котрий називався «реґіментарем козаків та драгунів волості котельнянської та паволоцької». За їхнього правління містечко розрослося; тут почали поселятися євреї. З метою залюднення своїх маєтків Т. Замойський переманював до себе селян інших феодалів. Це робили за його дорученням так звані «викотці», які допомагали втекти селянам до нового господаря, спокусившись на перспективи кращого життя, що їм змалювали агенти землевласника. В Паволочі була броварня, пиво якої було відоме по всій країні. При Томашеві Замойському зростає роль Паволочі в торгівельних відносинах краю. Підтвердженням цього може слугувати скарб із 173 польських срібних монет XVII століття, знайдений тут 1866 року. Цього ж року було знайдено ще один скарб голландських талерів і польських шелягів.[17] Але Томаш Замойський недовго користувався набутими маєтностями, тому що помер в 1638 р. Паволоцькі маєтності перейшли у власність його сину Яну, підстарості калуському.[15] Паволоч в роки Хмельниччини 1648–1657 рр. З початком Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького м. Паволоч опинилось у вирі буремних подій. Спочатку Паволоч відносилась до Білоцерківського полку, а саме сотенне містечко мало 99 козаків-паволочан і 21 карабчиївця.[17] Влітку 1648 року біднота Паволочі і Котельні разом із населенням села Лісівці зруйнували маєток і садибу шляхтича А. Бонковського в с. Кіловці.[18] Паволоцький війт Іван Куцевич-Миньківський підняв повстання в Паволочі, арештував польських урядовців, сформував Паволоцький полк, який і очолив. Костел католицький був спалений, а замок завойований.[19] Після Корсунської перемоги армії Богдана Хмельницького, коли коронні війська покинули Київщину, татарська орда спрямувала туди свої загони у пошуках ясиру. Як оповідає очевидець тих подій Яким Єрлич, що на Київщині залишились самі селяни, які не були захищенні від татарів — ні козаками, ні своїми панами. Орда йшла через Паволоч, Котельню, Брусилів і Радомишль.[20] Козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким зайняло Паволоч і перебувало в ній з перервами з 15 липня по 3 серпня 1648 р. Містечко невдовзі перетворилося на величезний козацький табір. Звідси він видав кілька своїх універсалів. Тут він приймає посланців, зокрема з Московського царства Болховського. 24 липня він пише листа московському цареві, в якому прохає допомогти. Та відповідь Москви була невизначеною: Московська держава ще не була готова до війни з Річчю Посполитою, а обіцянка допомогти Хмельницькому означала б проголошення війни з останньою.[21] Звідси ж вирушив у похід під Пилявці, причому в його війську був і Паволоцький полк.[22] Паволоч була обрана контрольним пунктом просування козацької армії. Тут Хмельницький простояв протягом тижня, з 27 липня по 3 серпня, чекаючи, імовірно, оперативного орієнтування від Максима Кривоноса та підтягуючи військо. В Паволоч гінці від М. Кривоноса принесли йому приємну звістку про перемогу під Старокостянтиновим і про те, що цей район вільний для виходу козацької армії. Вранці 3 серпня Хмельницький вирушив далі.[23] У грудні 1648 р. Богдан Хмельницький зі своїм штабом знову прибув до Паволочі, коли повертався із походу в Західну Україну і облог Львова та Замостя.[24] 8 серпня 1649 р. Після закінчення битви під Зборовом було укладено Зборівський мир. Згідно умов цього миру, кордон між польським і українським військом, так звана «Козацька лінія», проходив по річці Случ, через місто Звягель, трохи західніше Димера, Овруча, Коростишева, Івниці, Паволочі, Погребища, Вінниці. Були ліквідовані Звягельський, Овруцький, Любартівський, Миропільський полки.[21] За умовами цього договору у 1649 р. Паволоцький полк було перетворено в однойменну сотню Білоцерківського полку. Паволоцька сотня нараховувала 776 козаків. Хмельницький призначив в 1649 р. сотником Довгаля.[25] Після підписання Зборівського договору Богдан Хмельницький прибув до Паволочі, звідки розпустив свої війська по домівках. Перебуваючи в Паволочі, Хмельницький в серпні 1649 р. знову зустрічався з посланцем Московської держави. Трохи пізніше кримський хан, також на зворотній дорозі зі Зборова, напав на містечко і «посік його».[21] З відновленням Паволоцького полку у 1651 р. його сотні повернулися з Білоцерківського полку[26] (його східна частина — Паволоч, Сквира, Антонів, Торчиця), крім того ввійшли Погребищенська і Борщагівська сотні Кальницького полку. Сотником Паволоцького полку у квітні 1651 р. був названий син Максима Кривоноса.[27] В цей час французький дипломат П'єр Шевальє називає Паволоч серед «найвидніших міст та фортець, які займають козаки». Повз містечко проходили караванні (торгівельні) шляхи, які зв'язували Київ з Царгородом та країнами Західної Європи.[28] На цей час в Паволочі згадуються нові укріплення. Центральна частина міста з трьох боків була оточена річками Роставицею та Паволочкою, а з четвертої сторони проходив вал, перед яким був викопаний рів, який тягнувся від річки Паволочки до річки Роставиці. Вал у Паволочі укріплено дубовим частоколом та вежею з воротами, перед якими стояли рогатки — своєрідні загородження зі збитих колод, що утруднювали проїзд. Для оборони з півдня був старий замок, відділений від містечка ровом і валом. Замок той довкола був оточений дубовими палями, містив будинок та господарчі приміщення; підземний таємний хід вів до річки, в часи облоги неприятелем він слугував комунікацією містечка, в тому числі, для забезпечення його водою. З того замку було видно могилу «Івана» в полі, на котрій постійно стояв козак на варті. Біля нього була віха з в'язкою соломи, котру він запалював у разі наближення небезпеки. Цей вартовий попереджав населення містечка про наближення татарів або поляків, щоб вони могли втекти або стати до оборони. У східній частині містечка, на високому мисі над Роставицею згадується ще одне укріплення. Воно складалось з дерев'яних оборонних споруд і було оточено потрійним рядом частоколу. Можливо, це було вже згадуване вище укріплення Остафія Дашкевича.[29] В червні 1651 р. під час битви під Берестечком кримський хан Іслам-Ґерай вийшов з бою, захопивши за загадкових обставин з собою Б. Хмельницького. Він вирушив до Криму, паралельно набираючи ясир на Волині та Поділлі. Паволоцький полк на чолі з Куцевичем-Миньківським виступив з Паволочі на допомогу обложеним козакам.[19] Після виходу з оточення до Паволочі прибув І. Виговський, організувавши тут додаткові загони козаків, які стали громити ординців котрі, відступаючи, вели з собою ясир. Козацькі загони розбили під Паволоччю і Чудновим кількатисячну орду ногайських татар, які йшли попереду основних військ кримського хана. Дослідники вважають, що ці дії були направлені на визволення з полону Б.Хмельницького. І дійсно, 2 липня 1651 р. під Любаром Хмельницький був звільнений.[21] Врятувавшись з полону, Хмельницький, конвойований татарами, прибув до Паволочі, де стояв три дні. 6 липня дізнається від полковника Адама Хмелецького про гірку поразку під Берестечком. Гетьман зібрав 3 000 злотих для сплати ординським мурзам, а потім провів козацьку раду щодо організації відсічі ворожому наступу. Звідси були розіслані гетьманські універсали із закликом підніматися на боротьбу і збиратися до Маслового Ставу на козацьку раду. 7 липня Богдан Хмельницький рушив з Паволочі до Білої Церкви. А в Паволочі залишився формувати козацькі загони полковник І. Куцевич-Миньківський. Проте міська верхівка не підтримала заходи полковника, через що він змушений був зі своїми однодумцями податись до Б. Хмельницького. Після згаданої вище ради Паволоцький полк разом з Білоцерківським і Переяславським вирушив на північ, щоб стримати наступ карателів князя Януша Радзивілла.[30] Польська армія, йдучи з-під Берестечка, грабувала населення, хоча в окремих регіонах місцеві селяни і козаки й чинили опір. Пройшовши через Межирічку (Ємільчине), Трощу, Янушпіль, Ружин, 6 серпня 1651 р. передові частини коронного війська стали табором в Паволочі. З ними прийшов до своєї господи і паволоцький власник Ян Замойський.[21] Військо почало відходити від голодного походу, почало дуже пити, гуляти. Кілька корогв втекло до Таборівки. Паволоцький війт повідомив про це козаків. Двохтисячний загін козаків вступив в околицях міста в бій з наступаючим польським військом, яким командував кам'янецький староста Петро Потоцький (син полководця польської армії Миколи Потоцького). Поразка поляків була б неминучою, але їм на допомогу підоспіли вояки князя Яреми Вишневецького і примусили козаків відступити до Білої Церкви.[31] 14 серпня 1651 р. ціле коронне військо під керівництвом великого коронного гетьмана Миколи Потоцького вступило до Паволочі і стало обозом біля містечка. Ян Замойський приймав вельможних гостей у своєму спорожнілому будинку. Після цього прийому князь Ярема Вишневецький важко захворів і невдовзі помер 20 серпня.[32] 20 вересня 1651 р. під Паволоччю це польське військо розгромили козаки. Коронний гетьман ледве вийшов з життям і втік з невеликими рештками, залишивши в козацьких руках коло тисячі возів із нагарбаним добром.[33] Пізніше головні події розгорнулися під Білою Церквою. Бої тут чергувалися з мирними переговорами. 28 вересня 1651 р. було підписано відомий Білоцерківський мирний договір.[34] Відповідно до нього польсько-козацький кордон пролягав через Вінницю-Самгородок-Паволоч-Макарів-Чорнобиль. Після цього Паволоцький полк тимчасово припинив своє існування.[21] В 1654 р. Паволоцький полк було відновлено. Тоді ж частина території Кальницького полку з містечком Дзюньків (нині село Погребищенського р-ну) відійшла до Паволоцького полку.[35] Після переходу Богдана Хмельницького під протекторат Московського царства після Переяславської ради, до Паволочі приїжджає московський представник Телепнєв для вислуховування присяги на вірність цареві від полку Паволоцького.[36] У Паволочі відбувся збір до спільного походу разом з московськими військами в липні 1654 року.[37] В січні 1655 року перед Охматівською кампанією тут знову були козацькі війська. Хмельницький востаннє перебував у Паволочі 26 листопада 1656 року. Відомо кілька універсалів та листів, написаних тут.[38] Паволоч в роки Руїни Паволоцький полк після вступу на гетьманство Юрія Хмельницького перейшов на його сторону і під його керівництвом брав участь у битві під Слободищем (1660) проти коронного війська. Юрій Хмельницький в тій битві був розбитий і, втікаючи, впав до Паволочі, звідки випровадив гінців до короля «жебрати милосердя».[39] За гетьманства Павла Тетері полковником паволоцьких козаків був Іван Попович з Ходоркова, який до того був священиком. Саме він став прообразом полковника Шрама у романі П. Куліша «Чорна рада». Діставши булаву, Тетеря негайно почав налагоджувати зв'язки з польським королем, щоб разом протистояти Московській державі, а згодом приєднати під свою булаву та до Польщі й Лівобережну Україну. Такі плани подобались далеко не всім полковникам Правобережжя.[40] Також, гетьман робив спроби відновити деякі правові норми, що фіксували соціальну залежність одних станів від інших і які існували в Україні до 1648 р. Все це призвело до протигетьманських виступів. Найпотужнішим з-поміж них було повстання паволоцького полковника І. Поповича в травні 1663 р.[41] Попович зв'язався з московським воєводою у Києві й почав ображати та виганяти шляхту з території свого полку. За це Тетеря хотів скарати його на горло. Попович став шукати захисту в козацької старшини, в митрополита та ченця Гедеона — Юрія Хмельницького, обіцяючи облишити шаблю, взяти до рук хреста, аби тільки лишитися живим. Тетеря прислухався до заступників, змилостивився, і Попович справді пішов у священики. Але не минуло й року, як Попович, бачачи, «які кривди чинять ляхи й жиди священикам і взагалі православним», скинув рясу і зодяг знову полковницький жупан. Він відновив зв'язки з московським воєводою у Києві та пообіцяв схилити на свій бік козаків і знову привести Правобережну Україну в підлеглість московському цареві. Отримавши від воєводи грамоту, Попович почав готувати повстання проти Тетері. Насамперед він зв'язався з Якимом Сомком і прибув до Паволочі. Тут він винищив усю шляхту, яка повернулась у свої маєтки на Україні і сподівалась на захист Тетері, а також не пошкодував євреїв і багатих міщан. На те гасло і міщани теж повстали і цього «попа» видали, а хулігани розбіглися на всі сторони. Очевидно, в повстанні взяли участь найширші верстви простого люду. Зі всіх боків почав гуртуватися навколо Поповича «чорний народ». Він створював озброєні загони, які з Паволочі розходилися в усі кінці краю, грабували та вбивали купців й інших. З'єднавшись із Сомком, Попович провів із поляками ряд битв і щоразу перемагав. У цей час на допомогу полякам підоспіла частина козацької старшини — полковники, сотники, що присягали на вірність королеві й Речі Посполитій. Спільними силами вони облягли в Паволочі Поповича разом із його загоном, який налічував до 1000 чоловік.[42] На допомогу повстанцям ішов загін запорізьких козаків на чолі з І. Сірком, але, зупинений ворогами, змушений був повернутись на Січ. Не бажаючи бачити місто спустошеним, він добровільно вийшов з нього разом із п'ятнадцятьма своїми товаришами й віддався до рук Тетері. Решта повсталих просили пощади — у них відібрали коней, зброю, майно, побили киями та обухами й пустили на волю. За словами літописця, «живих випустили, даруючи їм здоров'я».[43] Сам Тетеря провадив слідство над бунтівником. 15 червня цього ж року Івана Поповича страчено. Його смерть приглушила полум'я повстання. Літописець описує деталі страти Поповича: 15 червня цього попа засуджено до такої смерті: спочатку розпеченою цеглою або каменем зітерти «гуменце», що й було вчинено; тоді Поповича віддали до рук ката, який його терзав. Гетьман Тетеря нікого не допускав до підсудного. Він наказав катові прикласти йому до ребер розпечене залізо, потім звелів і катові одійти. Взявши папір і чорнило, сам допитував: хто його підмовляв до повстання, чи, може, сам його задумав, і кого з полковників або сотників він міг би назвати як своїх співучасників. Кат кілька разів мучив свою жертву й після кожного разу відходив од нього, а Тетеря допитував у четверо очей, і насамкінець звелів відтяти жертві руки й ноги, а тулуб кілька годин лежав на майдані, аж доки не спалили. Відтоді полк паволоцький тримався при Тетері та Речі Посполитій.[44] В 1664 р. Стефан Чарнецький, повертаючись із задніпровського походу, залишив у Паволочі артилерію та драгунів, а сам із німецькою піхотою і гусарами поспішив на порятунок Тетері, обложеному І. Брюховецьким у Чигирині. Потім він наказав зміцнити Білу Церкву, Корсунь і Паволоч, поставити їх на оборонну ногу, їхні фортеці, котрі були сильно поруйновані, відновити, і помістив у них постійні залоги під командуванням генерал-майора Яна Стахурського. В Білій Церкві та в Паволочі була залога не більше ніж 1000 чоловік. Проте, під боком тих залог стали теж і полки козацькі. Залоги містилися у замку, полки у місті та по маєтках. Проте ще в цьому ж році Стахурського від командування було усунуто і залоги були зняті.[45] За Андрусівським перемир'ям 1667 р. між Московською державою та Річчю Посполитою Паволоч залишилася у складі останньої. За гетьманування Петра Дорошенка у Паволочі з'явилась гетьманська залога, котра постійно грабувала населення навколишніх населених пунктів. У 1674 р. король Ян Собеський з 35 тисячами увійшов до України; Немирів і Брацлав та інші міста одразу йому здалися, лише Паволоч чинила опір. В 1675 р. Міхал Казимір Радзивілл, гетьман польний литовський, обложив Паволоч.[46] Воно здобуло місто, яке було під Дорошенковою владою і яке мало у себе в залозі від Дорошенка сердюцький полк. А Дорошенкові серденята, що схилилися Литві на умови, були відпущені з Паволочі і прийшли у Брацлав до короля Собєського, який, давши їм обмундирування й грошову плату, затримав при собі для подальшої служби.[47] Взимку 1675 польський уряд дізнався про похід на Правобережну Україну гетьмана Дорошенка і його союзника Хаджі Селім Ґерая — кримськотатарського хана. Проти них зібрали військо з М. Синявським та литовським князем М. Радзивіллом. Бій стався під Паволоччю, в якому татари зазнали поразки. Однак наступного року польський король змушений був укласти мир (Журавненський мирний договір) з татарами, за яким Паволоцька земля, поряд з Київською та Білоцерківською, залишилися за козаками у підданстві Польщі.[48] Після смерті Яна Замойського, старости калуського, наступником і спадкоємцем маєтностей його став Станіслав-Ян Конецпольський, проте він помер у 1682 р. і всі маєтності, як і «тракт Паволоцький», записав Яну Олександру Конецпольському «як найближчому по крові до дому його». Але вже тоді паволоччина була повністю безлюдна. Людей порозганяли війни. Існує інвентар Паволочі і сіл, які до неї належать, написаний під час вступу до маєтностей тих Яна Олександра Конецпольського 20 січня 1683 р. «Населення того міста 42 підданих, жидів 3 тільки… Всі навколишні села пусті, на котрих люди мешкали, з котрих урочища пусті розміщені над ріками Роставиця, Верхівня, Ольшанка, Паволочка, Кам'янка, Унава». Новий власник віддав їх у оренду відповідно до контракту в 1701 р. за 18 тисяч Якубу Ледуховському.[49] В 1691 році селянські та козацькі загони громили шляхту поблизу Паволочі. В 1694 р. відбувалися бої між козацькими і шляхетськими військами в районі міст Фастів, Корнин, Коростишів. Шляхті з великими зусиллями вдалося придушити ці виступи.(Архівні дані). |
26 квітня 2012
|
Паволоч Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Па?волоч — село в Україні, Попільнянському районі Житомирської області. Населення становить 1437 осіб (за станом на 2001 рік). Історична дата утворення: 1590 рік. Перша згадка про село датована 1503 роком. Саме тоді батько Євстафія Дашкевича отримав у власність село від польського короля.Зміст [показати] Паволоцький полк 1648 року було утворено Паволоцький полк - адміністративно-територіальну та військову одиницю .Після Зборівського договору 1649 року полк було об'єднано з Білоцерківським полком, а 1651 знову виділено в самостійну одиницю. Чіткого поділу на сотні не встановлено. Відомо, що до складу полку входили такі міста і містечка: Паволоч, Сквира, Антонів, Торчиця, Борщагівка, Погребище, Тетіїв, Ружин, Дзюньків, Івниця, Чуднів, Шамраївка та ін. За реєстром 1654 у полку налічувалося 14 міст і містечок. Полк перестав існувати після 1674 року у зв'язку з переселенням жителів Південної Київщини на Лівобережну Україну й Слобожанщину. Під час Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, козацький ватажок неодноразово бував у Паволочі і навіть після Берестецької битви шукав грошової допомоги у паволоцьких селян, щоб заплатити викуп турецькому султану. 20 серпня 1651 р. у військовому таборі під Паволоччю помер князь Ярема Вишневецький. Етимологія назви поселення Паволоч Дослідники пов’язують назву з паволокою — дорогою шовковою тканиною, що завозилася із заморських країн. Як доказ, етимологію назви Паволоч пов’язують із транспортуванням паволоки по річках Дніпро, Рось, Роставиця з наступним її зберіганням у фортеці, яка згодом дістала назву Паволоч. Іншою версією походження назви села є походження від міри площі — волоки. Кожному селянину надавали по волоці. Імовірніше за все, через це село часто називають «Поволоч». Археологічні розкопки та стародавні знахідки Археологічні розкопки на території Паволочі проводилися 1946 року в її південній частині, у кінці вулиці Ліски на пагорбах урочища Пристань. Тепер там ліс. Роботи велися археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом кандидата історичних наук Гончарова Володимира Кириловича. Виявлені два давньоруські городовища другої половини першого тисячоліття, залишки поселень трипільської та черняхівської культур. Археологічні знахідки свідчать про безперервність проживання людей у цій місцевості. |
18 січня 2012
|
C.Паволоч, історія якого пов’язана з подіями козацтва в Україні. Жителі Паволочі брали участь в повстаннях 1591-1593 рр. Криштофа Косинського, 1594-1596 рр. Северина Наливайка. 1648 в Паволочі сформовано полк. Тут в 1648, 1649, 1653, 1655 рр. був Б. Хмельницький. Пам’ять про ці історичні події зберігає сільський історико-краєзнавчий музей, який розміщений в приміщенні єврейської синагоги (XVІІІ). |
4 грудня 2011
|
Паволочь (укр. Паволоч) — село на Украине, основано в 1590 году, находится в Попельнянском районеЖитомирской области. Население по переписи 2001 года составляет 1437 человек. Почтовый индекс — 13545. Телефонный код — 4137. Занимает площадь 10,8 км?. Историческая дата образования 1590 год. Первое упоминание о селе датируется 1503 годом. Именно тогда отец Евстафия Дашкевича получил в собственность село от польского короля. Село имеет богатую историю. Во время Национально-освободительной войны под предводительством Богдана Хмельницкого, казацкий предводитель неоднократно бывал в Паволочи и даже после Берестейской битвы искал денежной помощи у паволоцких крестьян, чтобы заплатить выкуп турецкому султану. 20 августа 1651 в военном лагере под Паволочью умер князь Ярема Вишневецкий. |
3 грудня 2011
|
Село Паволочь
|
3 грудня 2011
|
| Закрити |
