ПЕТРУШИН

 Нині Чернігівського району, центр сільради.

'Положение имеет от Чернигова на восточной стороне, по проселочной дороге, от пахотного поля на искатистых местах, в середине коего небольшой яр, которым от снегу и дождей протекает вода'. Належало Чернігівському магістрату.

З часів Київської Русі дещо північніше Петрушина існувало поселення ('Селище'), яке, очевидно, знаходилося на правому березі притоки Замглаю Оскривки (нині – ледь жевріючий канал, який місцеві жителі називають 'Джерело'). Поселення пережило монгольську навалу, оскільки археологічні розвідки чітко фіксують матеріал ХІІІ–ХVІ століть. Імовірно, запустіло в період Смути на початку ХVІІ ст.

В 1625 р. за універсалом Сигізмунда ІІІ петрушинська земля увійшла до володінь Чернігівського магістрату. Внаслідок колонізаційної активності чернігівських міщан, село відродилось наприкінці 1620-х рр., але вже під сучасною назвою (родина засновників Петруш (Петрушиних), як здається, мала корені в Любечі) і як власність магістрату.

За П. Кулаковським, під час Смоленської війни (1632-1634 рр.) незначні загони московського війська (воронезькі, трубчевські і новгород-сіверські частини) влітку 1633 р. вирушили у напрямку Чернігова. Біля річки Снов назустріч їм вийшло польсько-козацьке військо на чолі з Шафраном, Гацеєвичем, Олександром Розсудовським, Почеповським та Волком, а битва між супротивниками відбулася 'в селі Петрушкіно, за сім верст від Чернігова'. Ідентифікація 'Петрушкіна' з Петрушином не видається беззаперечною: викликають сумніви і версти (в ті часи село знаходилось за 20 км від Чернігова), і важкопрохідне болото Замглай, яке мало здолати московське військо на шляху до Петрушина. З іншого боку, головні події явно розгорталися десь у цьому регіоні, оскільки пізніше основні сили Московщини рухались на Чернігів через переправу в районі Клочкова, від якого до Петрушина по прямій кілометрів 15. А прохід серед боліт могли вказати місцеві жителі.

Підтвердні універсали і грамоти Чернігівському магістрату на село Петрушин: гетьманів Івана Самойловича (13.07.1672), Івана Мазепи (17.09.1687), царів Івана та Петра Олексійовичів (26.03.1690), гетьманів Івана Мазепи (не пізніше вересня 1703 р.), Івана Скоропадського (7.02.1709), Данила Апостола (22.06.1732).

Ратушним селом Петрушин залишався до початку ХІХ ст. Опісля місцеві селяни були передані у державне відомство.

Основні козацькі родини: Шихуцькі, Герасименки, Левоненки, Лобаси, Карпенки, Миненки.

Отамани: Шихуцький Семен (1697, 1707), Шихуцький Микола (1708, 1711), Шихуцький Семен (1717, 1718, 1724), Пархоменко Данило (1727), Шихуцький Микола (1729), Жемер Федір (1730), Шихуцький Микола (1730), Пархоменко Данило (1732), Левоненко Семен (1734), Пархоменко Мойсей (1736, 1737), Лобас Михайло (1738), Левоненко Терех (1740), Левоненко Семен (1741), Шихуцький Пархом (1741, 1742, 1744), Левоненко Терех (1744), Шихуцький Пархом (1745, 1746, 1747), Левоненко Семен (1749), Шихуцький Яким (1750, 1751, 1753, 1754, 1755, 1757, 1758), Шихуцький Яків (між 1748–1762), Шихуцький Яким (1760, 1761), Левоненко Семен (1763, 1764), Шихуцький Яким (1765, 1767), Биченок Ісак (1774, 1777), Лобас Наум (1780–1782).

Двори козацької старшини: хорунжого сотенного Стефана Шихуцького (1747, 1750, 1755, 1767, хорунжого артилерійського Якова Шихуцького (1741, 1747, 1750, 1755, 1767).

Церква Різдва Богородиці (XVІІ ст.). У 1767 р. – 'деревянная, новая…, зъ еднимъ престоломъ, без огради. При оной колоколня деревянная, новая'.

Школа (1732, 1740 – 'въ оной дячокъ', 1741, 1747, 1750, 1755, 1767 – 'школная изба, въ оной живетъ дякъ', 1772 – 'дячокъ и пономаръ живутъ въ школе, состоящей на церковной земле').

Шпиталь (1732, 1740 – 'въ ономъ старецъ слепій', 1741, 1747, 1750, 1755).

Шинки: полковника чернігівського (1736, 1740), хорунжого сотенного Стефана Шихуцького (1741), хорунжого артилерійського Якова Шихуцького (1741), магістрата чернігівського (1750).

Власники посполитих у 1781 р.: магістрат чернігівський (79 дворів), полковник чернігівський Петро Милорадович (6 дворів).

За ревізією 1782 р. у Петрушині мешкало козаків: виборних – 98 осіб чоловічої статі і 108 жіночої, підпомічників – відповідно 102 і 108, старшинських дітей – 13 і 9, а також артилерійських служителів – 10 і 8, артилерійських служителів понад розклад – 13 і 9, рангових підданих – 22 і 21.

В ХІХ столітті в селі значну частину населення становили дворяни (Карпинські, Шихуцькі, Тарасевичі, Леоненки, Будашевські, Савичі, Рашки, Сенюти-Радичі, Скварські, Блохіни), кількість їхніх маєтків становила близько 15% від загальної кількості дворів. Але всі вони були дрібними власниками. До початку ХХ століття майже всі вони перебрались у більш престижний Чернігів.

Головним заняттям населення у всі часи було землеробство. Найбільш малоземельні в дореволюційні часи ходили на сезонні заробітки в Таврійську губернію (Крим).

В січні 1918 року встановлено радянську владу і утворено сільський ревком, який у 1919-му реорганізований в сільську раду.

З утворенням районів (1923 рік), Петрушин спочатку входив до складу Бобровицького, а з 1929 року – до Чернігівського району.