РУДІВКА

Село Рудівка засноване в XI ст. По опису старої Малоросії Олександра Лазаревського т. III (полк Прилуцький, Київ видання 1902р.) читаємо таке : \'Село Рудівка. Руда Росош. Про початок цього селаbмісцеві старожили при генеральному обслідуванні показали : когда орды поbУкрайну виходили того часу, Рудовка теми ордами спустошена, а когда поселилось там малое число людей до Д. Горленка, отдал людей (рудовских) Демьяну Якубовичу...»(ст. 193 - 194).
На 74 стор. цього тому згадується, що:«Руда по названию своєму указывающая, чтоbна месте некогда текла настоящая река; затем обсохшая и обратившаяся в Руду или Рудку, т. е. в обсохшую ложбину, по которой в это время виднеются лишь ржавыеbлужи...»
Можна вважати, що назва села згідно історичних документів походи від назвиbрічки Руда.
Село Рудівка в минулому було волосним. Воно мало З тис. жителів, дві церкви, побудовані одна в 1804 р., друга в 1879 р.; лікарню, земську станцію, декілька магазинів - лавок, 25 вітряних млинів, декілька маслобійних заводів. В 4 верстах до південного заходу знаходився винокурний завод поміщика Масляннікова.
На території с. Рудівки багатий чорноземний грунт з монолітом 1,1 м. Твариннийbсвіт загальний. Степи, як і скрізь, розорані. Вирощуються зернові усіх сидів, овочеві і технічні культури, цукровий буряк, м\'ята, тютюн.
Переміщення населеного пункту не було, але виникли хутори, які з\'єдналися вbодне село, а саме : Хелемський, Хотинівський, Рудівський і ін. Всього 11bхуторів, з них відійшли до інших сільських рад:
а) х. Покрівка, х. Нова Тарнавщина - до Нетяжинської сільської ради;
б) х. Кроти, х. Галаганівщина, х. Сухоставець – до Канівщинської;
в) X. Ладівщина, х. Нигволодівщина - до Першотравневої сільської ради.
До Жовтневої революції всі ці хутори підлягали Рудівській волості. По ревізії 1740 р. було показано 11 Рудівських хуторів з населенням 93 жителі, поміщики володіли 3000 десят. землі. Серед них Масляник В.П. мав 807 десятин. Згідно перепису, зробленого по Прилуцькому повіту в 1910 р., число господарств становило 647. Поміщики мали наймитів, які працювали постійно і сезонно. Наймити працювали від зорі і до зорі. Малоземельні І безземельні селяни працювали в поміщиків у жнива, за третій сніп, брали землю з половини, обробляли вручну.
Історичних подій в с. Рудівці не відбувалось. Але за переказами старожилів поbтериторії села проходили монголи, шведи, після яких тут залишилось 18 могил.
Не обійшли с. Рудівку події 1905 р. Організатором революційних подій був авторbкниги \'1903 р. на українському селі. Спогади\' М. К. Новицький. Він жеbбув першим членом Компартії в Р»удівці. М. К. Новицький - виходець з бідної сім\'ї службовців. Закінчив Прилуцьке повітове училище, склав екзамени на право учителя в Прилуцькій гімназії. Після цього працював учителем в с. Рудівці,bпізніше в Товкачівці.
Після революційних подій 1905р. був заарештований і висланий в Сибір. Післяbжовтневих подій Новицький останній час працював зам. редактора газетиb\'Українські вісті\' в м. Харкові.
Радянська влада повністю встановлена в грудні 1917 р. А в 1918 р. було створеноbмісцевий революційний комітет.
В період ліквідації неписьменності було організовано 23 групи лікнепів, до яких були прикріплені вчителі і культармійці. у Рудівці до Великої Вітчизняної війни було 2 клуби на 500 І 150 місць, три бібліотеки, одна початкова і одна середня школи, три хати - читальні, розширенаbаптека, медпункт, населення обслуговувалось кінопересувкою. Часто відвідували с. Рудівку професіональні артисти і аматорські групи м. Прилук. Колгоспники одержували на трудодень до 4 кг. хліба, до 2 крб. грішми, картоплю, солому, сіно і ін.
Під час війни 1941 - 1945 рр. все населення піднялося на оборону. С. Рудівка було окуповане німцями 17 вересня 1941 р. Звільнене від фашистів 19 вересня 1945 р.
Яблунівським райкомом партії була організована підпільна група для боротьби з ворогом. Очолював групу секретар РК КПУ Самусь Г. Безпосереднім керівником в с. Рудівці був член партії Кузьменко В. М. В скпад групи входили: учитель Куриленко П.П., Леута Василь, Леута Степан, Вернигор І. А. Групу зрадили і вона була знищена фашистами. В війні брали участь 25 офіцерів і 830 сержантів і солдатів рудівчан. Всі жителі села надавали допомогу фронту: шили шапки, рукавиці, в\'язали шкарпетки, теплі кофти і все відправляли на фронт. Школа і колгоспи брали шефство над госпіталем. Населення прийняло активну участь в зборі коштів на танкову колону. Капітан Шейко А. В., будучи на фронті, здав на танкову колону 14000 крб., за що одержав урядову подяку.
Як і кожне давнє поселення на Україні, так і с. Рудівка залишило чимало добрих спогадів про своїх поселенців. Кожний куток села, кожен шматок рудівських земель дихає сивою давниною, навіває спогади про народних умільців, його патріотів, людей, які своєю працею, чи розумом намагалися збагатити село, прикрасити його. Так, у селі є багато ставків, і кожний ставок носить ім\'я свого творця. Серед них, Павликів ставок (викопав пан Павлик), Володимирський ставок, Жульянів ставок. До речі, пан Жульян залишив після себе «цілющий» камінь, вагою десь біля 5 т. В пана боліла спина, він замовив цей камінь, грів його на сонці, а потім лягав на нього спиною і таким способом лікувався. Ще й зараз зберігається цей камінь під назвою Жульянів. Дехто з жителів села лікується таким способом.
Односельчани пам\'ятають і ще довго будуть пам\'ятати народного умільця Дем\'яненка Павла Степановича, який був і швець І на дудку гравець. В селі стояв вітрячок - красень, збудований його руками. Млин-вітрячок називали \'снайперів млин\'. Господар млину Дем\'яненко П.С. був на війніbвідмінним стрілком - снайпером. От і пристало прізвисько до нього. Так називають і весь його родовід, а дітей було в нього семеро: снайперова Маруся, снайперів Микола і ін. Але теперішні мешканці села не особливо дбають про красу села, знищили вітрячок. Не одна будівля в селі, безліч селянських пічок, колодязів збудовані народними майстрами. А як вигравала в його руках гармошка!
Нагадують про мешканців села і його кутки: Леутівщина (жила династія Леут), Богдани, Чобіток, Чорномор\'я, Волощина, Красний хутір, Солонці, Башлик. Можна ще багато писати про приємне минуле. Але гіркота хапає за душу, коли усвідомлюєш сьогоднішнє. Люди стають дедалі байдужішими до свого села, не дуже дбають про красу й благоустрій, а навпаки руйнують надбане. Болить душа престарілим людям, а молодь, здається, байдужа до цього. Не залишить таке покоління ні Леутівщини, ні Богданів.
Пустіють двори, заростають бур\'яном садки і городи. Населення села знизилося до 1000. Смертність переважає народжуваність в 10 раз.
Але не покидає рудівчан надія на краще майбутнє, чи вистачить у них сили і віри?
 

Галина Горіла - м. Прилуки
Галина Дем\'яненко - с. Рудівка