Микола Сова

СВЯТКОВА КАША НА ВУЛИЦІ ВИШНЕВІЙ

Сонячного червневого дня в Сакунисі по вулиці Вишнева пахло польовою кашею, зійшлися жителі вулиці з радісними посмішками на обличчях, в святковому вбранні та з гарним настроєм. І є чого цим сільським натрудже­ним людям радіти, адже 15 червня по цій вулиці нарешті було завершено ремонт дороги.

Село Сакуниха фактично складають три вулиці, дві з яких - Рябова та Вишнева (ко­лишня Жовтневої революції) перетинаються трасою Не- дригайлів Липова Долина. Третя вулиця села - 40-річчя Перемоги (в народі - Черьо- мушки) - це комплекс житло­вих колгоспних новобудов 1970-1980-х років. Всі ці ву­

лиці заасфальтовані, крім лівої частини Вишневої, фун­тової, яка донедавна була лише частково підсипана щебнем на в'їзді.

Селяни постійно скаржи­лися, особливо перед вибо­рами, на відсутність твердо­го покриття, багнюку на до­розі після дощу, немож­ливість під 'оду.

- Навіть автомобіль 'швидкої допомоги” зупиняв­ся на центральній дорозі, а фельдшери на виклик доби­ралися пішки по коліна в грязі, - розповідає одна жіночка з цієї вулиці.

Та ось на початку червня сільська рада взялася покла­сти цьому край і серйозно взялася за справу.

З сільського бюджету було виділено 135 тисяч гри­вень на капітальний ремонт вуличного покриття, укладе­но угоду з нашим районним автодором на виконання ком­плексу дорожніх робіт.

На вулиці - а це 1 км 200 м, дорожньою технікою підго­товлена основа, яку засипа­ли цегельним та асфальтним
боєм, вкатали важкими кот­ками, а потім все це висипа­ли 200 тоннами щебеню не­великої фракції. Насамкінець все це покриття ще раз підрівняли котками.

Тепер вулиця не те що проїздна у будь-яку погоду, а й вже спокушає місцевих шумахерів промчатися на швидкості, де раніше стриба­ли по ямах та калюжах.

Всі підготовчі та основні роботи були виконані протя­гом 10 днів.

По закінченню на радо­щах місцеві жителі зібралися край вулиці, накрили просто неба столи, зварили кашу, на яку запросили керівництво сільської ради та всю брига­ду філії Недригайлівський райавтодор'.

І сфотографувалися на згадку про цю непересічну подію.

На відкриття дороги при­була Сакунихський сільський голова Лариса Осіння зі своїм колективом праців­ників сільської ради. Вона подякувала за

підтримку виборців, за плідну співпрацю з депутатським корпусом, з її вуст звучали слова подяки керівнику 'Не- дригайлівського райавтодору' Анатолію Смоленському та його дружному колективу, які в стислі терміни виконали таку необхідну роботу.

-   Кошти на будівництво дороги в сумі 134 942 грн. виділені з сільського бюджету, також зроблено частину дороги до цвинтаря в селі Велика Діброва, де теж залучені кошти з сільського бюджету в сумі 31 тис. грн. Планується провести поточний ремонт доріг по вулиці Рябова та вулиці Вишнева, також за кошти сільського бюджету, - говорить сільський голова.

Депутат сільської ради по вулиці Вишнева Микола Кушнір також дякував і працівникам 'Недригайлівського райавтодору', і особисто сільському голові Ларисі Осінній за те, що мрії жителів вулиці Вишнева нарешті здійснилися, що вона виконала свою передвиборну обіцянку про будівництво дороги по вулиці Вишнева. До смачної каші додалась і смачна риба, яку підприємець Олександр Рогуля від щирої душі надав жителям села.

І полинула над Сакунихою пісня, пісня ніжна солов'їна, і про мамині руки, і про рушник український, і долю, адже в душі кожного з нас є сподівання на краще життя, на розквіт такого мальовничого села, щоб було чути тут і народну пісню, і сміх малечі.

-   І нехай по дорозі новій поїдуть весільні кортежі, хай буде мир і злагода в кожній родині, хай процвітають наші українські села, хай буде мирним наше небо, нехай ніколи не взнають наші діти, ща таке біда і війна, - побажала всій громаді сільський голова Лариса Осіння.

Ігор СКРИПЧЕНКО

Микола Сова

? З НОВИХ ПОЕЗІЙ

ОТЧИЙ КРАЙ

Як важко там ходити по землі І дихати отим повітрям милим,

Де в піднебессі, ніби журавлі, Батьки навіки пам'яттю лишились Як легко там ходити по землі,

Де в зустрічах з людьми

впізнаєш тата І маму, що у душах зберегли Сільську родину, на добро багату. Сміється сонце, ніжиться земля І земляки вітають серцем щирим. О рідний краю, зблизька і здаля Наш Сакунихський,

ти - один-єдиний! ДІна ШВЕЦЬ, смт Терни

Микола Сова

Хвалять, мамо, люди нас:

ви мене, а я вас

В районній газеті 'Голос Посулля' від ЗО грудня 2016 року був надрукований матеріал під заголовком 'Щира, привітна і проста', де співають хвалебну оду Сакунихському сільсько­му голові Осінній Ларисі Петрівні від імені жителів сільської ради. Хто написав даний матеріал - невідомо, але частина жителів висловлює своє незадоволення з приводу цієї теми. Коли читаєш статтю, здається, що сільська громада жила в попередні роки в далекому середньовіччі • не бачила ні світла, ні концертів, ні свят, а в селі панував повний хаос. Усі напра- цювання за попередні роки були приписані сільському голові за рік 11 роботи, адже всі знають, що вуличне освітлення по селах було проведено завдяки роботі і попередніх сільських голів. Кожного року організовувались суботники, прибира­лись кладовища, а огорожі були поставлені вже декілька років тому, так само як і лавочки в селах сільської ради. За потре­би проводився ремонт меморіального комплексу в селі Са- куниха і, мабуть, така потреба виникла і в минулому році.

В статті було написано, що сільська рада вперше брала участь у святі Івана Купала та Масляній, що викликає навіть сміх. Кожного року громада брала участь у цих святах, навіть коли сільська рада переживала не найкращі часи. Молодь села постійно брала участь у районних змаганнях та спарта­кіадах. До різних свят проводились концерти. До нас не при­їжджали 'закордонні' гості, а намагались зробити своїми силами, бо це приносило більше задоволення людям, адже побачити таланти своіх односельців набагато цікавіше, ніж спостерігати за людьми, яких бачиш вперше. Сільські артис­ти відвідували села інших сільських рад зі святковими кон­цертами. За часів роботи попередніх голів кожного року до Дня Перемоги проводилися мітинги, а в останні роки - учас­ників пригощали польовою кашею.

Виконком сільської ради, депутати, сільський голова зав­жди вггали жителів сільської ради через районну газету з Новорічними святами та 8 Березня. А наш сільський голова дійсно проста, коли на Різдвяні свята всі дороги були майже три дні заметені снігом, то вона не брала телефонної слухав­ки від жителів сільської ради, які хотіли запитати, коли ж роз­чистять дороги, а стаціонарними телефонами працівники сільської ради не користуються. Жителі однієї з вулиць навіть найняли приватний трактор, щоб хоч якось вибратись із сніго­вої заметілі.

Тож не слід приписувати чужі заслуги одній людині. Недар­ма в народі кажуть 'Хвалять, мамо, люди нас: ви мене, а я вас'.

Громада щиро просить редакцію районної газети надру­кувати нашого листа.
  'Голос  Посулля'

Микола Сова

Криві дзеркала...

Прийшла в Сакуниху зима, така чарівна, красива, біле­сенька, накрила осінню землю своїм пухким покривалом білого та чистого снігу. І так гарно навкруги, наче в казці, в тій казці, де добро перемагає зло, де все чисте, наче ар­куш, на якому ось-ось буде написано нову сторінку чиєїсь історії життя, без бруду, без людського осуду.

Щось щемить у душі, відлітають літа, вицвітають сади, покривають сніги все те, брудне і зубожіле, всю ту кривду, яку породжують на землі люди - байдужі та мовчазні...

Десь там засміялась дитина, потім ще одна, це дгти ра­діють зимі, хоча вона і холодна, і морозна, але дуже чарів­на. От і я вмію слухати цю морозну тишу і вмію слухати людей, а ви вміли?

А ось і приміщення сільської ради, заховалось за зас­ніженими ялинами, колись, рік тому, воно нагадувало за­недбану ратушу. Потім все це чиїсь трудолюбиві руки взяли і відремонтували, пофарбували, і стало там затишно і при­вітно, адже сільська рада - це дзеркало того села, того ке­рівника. І стало видно втому дзеркалі і чорнобривці, і маль­ви, що процвітали по сільській раді, та випав сніг, чи за­цвітуть вони знову?

Але є хтось, хто заглядає в криве дзеркало, і бачить там все навпаки, і хвалебні оди, і незаслужену похвалу... І поли­вся бруд і на ті чорнобривці, і на ті трудолюбиві руки, чисті руки - жінки, матері...

Є впевненість в тому, що той, хто кидає бруд в інших - ніколи не буде мати чисті руки. Ще бабуся мене вчила, що на добро потрібно відповідати добром, а на зло треба відпо­вісти справедливістю.

Люди, добрі та невтомні люди Сакунівської громади, вірте в себе і мінуйте свою думку, не треба нічого боятися, будь­те вільні в своїх думках. Коли оглянутися назад, видно - за цей рік багато зроблено для сіл Сакунихської сільської ради, тому що весь цей рік не було страшно своїх опонентів, які до цих пір не можуть змиритися з тим, що за всю каденцію свого керівництва не змогли зробити самі.

Це - життя, і, головне, цініть одне одного, любіть завжди кожну хвилину свого життя і не заглядайте в криві дзеркала чиєсь нещирої душі...

А на останок хочеться додати: не витрачайте своїх сил і нервів на обливання когось брудом, не заважайте працю­вати, а погляньте кожен на себе, але ви ж не будете себе споглядати в кривому дзеркалі, бо це ви, ви важливі для себе, а подивіться в чисте дзеркало і побачивши своє відоб­раження в чистому дзеркалі, можливо і ваша душа стане чистішою! І звідки беруться ті криві дзеркала?

Лариса ОСІННЯ, Сакунихський сільський голова

Микола Сова

Бой 23 сентября 1941 года и знакомство с девочкой Лерой.

Расскажу,   что интересного произошло со мной и моими друзьями из отряда АППО 'Днепр-Украина', а также о ребятах, которые навсегда остались лежать в спасённой земле.
В один прекрастный летний день 2016 года одному поисковику нашего отряда позвонил сотрудник музея из городка Недригайлов и рассказал, что в одном из сёл Сумской области в огороде местного жителя находится яма, в которой лежат бойцы РККА, погибшие в 1941 году.
Собственно абсолютно рядовой разговор состоялся у них, особенно учитывая, что в 'каждом' украинском селе есть сбитый немецкий самолёт, танк, штаб и на худой конец мотоцикл Вермахта. Решили проверить. Решено - сделано. Выезжать решили в субботу в 3 часа утра....
   Вобщем 3 часа езды по убитой дороге, которую судя по всему до сих пор долбят румынские миномёты и мы были на месте. Познакомились с хозяевами, переоделись, вооружились.....и стали слушать бабулю 1930 года рождения и её соседку, много моложе, но хозяйку того самого огорода.
Вобщем предыстория....23 сентября 1941 года, село Сакуниха, Недрыгайловский район, Сумская область.....в селе находится жиденький немецкий гарнизон, расположившийся в хатах. В это время пехотное подразделение Красной армии колонной начинает втягиваться в село, начинается стрелковый бой, колонна рассредотачивается по ближайшим огородам и начинает продвижение к центру села, немцы отступают, все кроме двух человек - пулемётчика и снайпера, который занял позицию на церковной колокольне. Пулемётчик начинает прижимать пехоту очередями к земле, ребята залегли на невыгодной позиции - в низине, на огородах. В это время заработал снайпер, начал стрелять по ногам залёгшей пехоте. Боевые товарищи, стремясь помочь раненым, пытаются перебежками приблизиться к ним - вобщем дальше снайпер стрелял на поражение точно в голову.........
...послушали мы послушали, подошли к обозначенному бабулей месту на огороде рядом с огромной кучей навоза и немного впали в уныние.....хозяева хоть и расчистили предполагаемое место от травы и деревьев, но
выкапывание пней старых фруктовых деревьев рядом с 'хорошо' пахнущей кучей навоза в 30-ти градусную жару особо не радовало. Но делать было нечего....взяли щуп, потыкали для годится, погудели глубинным прибором и начали копать....
   .....снайпер продолжал работу, хлопцы больше не поднимались. Несмотря на полуавтоматический огонь СВТ, подавить МГ и карабин не получалось, старая деревянная церковь держала обстрел.....
Выкопав около метра земли, мы снова с умными лицами воткнули щуп в землю. Поисковик сплюнул сигарету в сторону и изрёк фразу - есть, кости. Дальше молча в 4-ре лопаты, матюкаясь про себя и улыбаясь под взглядами селян мы начали углубляться и расширяться. Засунули в яму верховой прибор - всё гудит. Потыкали щупом - металл в перемешку с костями. Успокоились только тогда, когда увидели останки солдат. Дальше началась настоящая работа, кропотливая расчистка и просеивание отвала. После первого поднятого солдата местные женщины начали рыдать, после первого поднятого солдатского смертника у ямы остались только мужчины... Жара нарастала, время шло к обеду, пришлось спрятаться под зонтом....
  .....немцам подоспело подкрепление, отбить село красноармейцы в ту атаку не смогли. На огороде и в саду лежали тела убитых красноармейцев. Предприимчивый местный дед решил снять приглянувшиеся сапоги с убитого офицера. Солдат неожиданно пришёл в себя и начал просить помощи. Разбув солдата дед деловито побежал к немцам и привёл с собой группу солдат....которые к удивлению старого мародёра приказали вернуть бойцу сапоги, перебинтовали раненого в голову и разрешили оставаться в селе. Боец этот несколько месяцев жил у разных женщин пока не выздоровел окончательно и в один прекрастный момент просто исчез из села.
Убитых красноармейцев две местные жительницы стащили в яму и накрыв их телегой, засыпали. .....Оружие под присмотром немцев было выброшено в озеро....
На поляне начинал строиться пехотный взвод. Ребята курили через мундштуки и читали газету 'Правда'. Кто-то укладывал смертный медальон в портмоне.....или готовил к бою РПГ и РГД. Парни стояли красиво - в касках, в ремнях, с царскими подсумками и боекомплектом. Блестели штыки сороковых СВТ, булькала вода в стеклянных флягах. Через плечо ждали своего часа противогазы и котелки......не было только сапёрных лопаток у хлопцев - эх, старшина, пригодились бы они в пустом огороде.....
   .....шёл 1943 год. В село вошло пехотное подразделение Красной Армии. В хату одной из местных жиельниц забежал улыбающийся усатый солдат и начал обнимать хозяйку. В улыбчивом солдате селяне узнали пропавшего в 1941 году раненого солдата, которому немцы великодушно разрешили остаться в деревне. Где тот дед, который меня немцам сдал - спросил солдат.....нет его больше, помер год назад, ответила женщина. Парень вышел во двор, зашёл к соседям и начал копать возле угла дома. Из земли он вынул пилотку в которую были завёрнуты документы и партбилет. Пока дед продавал раненого солдата, хлопец штыком успел зарыть документы возле угла хаты....эх, старшина.....
.....сентябрь 1941 года, улыбчивый снайпер спускался со старой церкви, грязный пулемётчик улыбнулся и помахал ему из окопа на пригорке.....
21 солдат построился на огороде. Некоторые стояли с перебитыми снайпером ногами, некоторые улыбались, хотя каски были пробиты навылет, смертельные ранения в лица...
А что живые ? Живым светило солнце.......живые сидели и отдыхали, раздумывая о том, что это единственный раз в их поисковой карьере рассказ старой женщины в деталях совпал с тем, что было найдено в земле. Да и всё таки копать и заполнять документы, это не в атаку на пулемёт ходить.
  Плакала возле шеренги из 21 бойца старая женщина, плакала женщина помоложе. Куда только не обращались мы, кому только не писали про эту яму, сказала она. Ни в Советском Союзе ни в Украине никому не было дела....боялась умру, да так и забудется всё.....
Вечерело. Наутро нас ждала новая встреча с семью погибшими солдатами и чудной девочкой Лерой, у которой вся жизнь впереди, только мы об этом ещё не знали.....мы искали место для захоронения солдат на местном мемориале и готовились ночевать в гостеприимной деревне...
  Наступило утро следующего дня. Друзья вылезли из палаток, позавтракали, сложили палатки, попили чаю и поехали обратно на заветную улицу в дом под номером 100. Приехали, нехотя с ленцой забросали то-ли котлован, то-ли яму, то-ли воронку. Неожиданно хозяин огорода, всё утро ходивший между мешками с бойцами изрекает......я место знаю, только не совсем помню где оно, тут недалеко....кум в 2004 яму копал, наткнулся на кости и зарыл.......повисла пауза, потом все начали куда-то собираться...
   Прибыли на место....
Был 2004 год, 2 местных кума решили выкопать яму у дороги, прошли метр грунта и благополучно зарядили лопатой то-ли по каске то-ли по пулемёту 'ДП-27'. Поскольку кумовья плохо разбирались в таких вещах как пулемёт и каска, они решили это занятие бросить от греха подальше....
Поскольку наша команда на поффессионнальном уровне отличает эти две вещи, мы первым делом загнали щуп в землю. Удивлению не было предела - на точно указанном местным жителем, абсолютно ровном, без признаков копа месте, щуп упёрся в кости. Все тут же занервничали и начали копать. Второй день работы - семь бойцов в одной яме.....перебинтованные, с перебитыми руками-ногами, пулевыми-осколочными ранениями, диски для ДП, горы патронов, гранаты.......
   За два дня работы нам, пятерым поисковикам, удалось поднять 28 солдат РККА.
С ними были найдены и переданы эксперту 9 смертников и 2 солдатских портмоне с бумагами.
За эти два дня мы познакомились с чудесными и гостеприимными людьми, главой сельсовета, главой района.
Простые украинцы разделили с незнакомыми им людьми в камуфляже кров и пищу, поделились всем, чем могли....а главное сквозь годы пронесли память о Героях Великой войны и нашли способ достучаться до других неравнодушных людей....спасибо вам, друзья.
Девочка Лера, на фотографии у меня на руках, у неё вся жизнь впереди и дай Бог ей вырасти такой, как её родные.
   3 капсулы были с вкладышами. Заполнены, прочитаны. Остальные без вкладышей. В двух портмоне лежали ладанки по первой Мировой - в труху. Более ничего читабельного не было. Данные вкладышей выложу чуть позже.

    Народ, тут это.....мужики вот с войны вернулись только что............

Гуров Алексей Иванович 1900 года рождения. Воронежская область, Хохольский район, первая Станция.
Кряквин Фёдор Филиппович 1901 года рождения. Воронежская область, Эрмильский район, рядовой.
Чекмарёв Леонтий Алексеевич 1900 года рождения. Воронежская область Хохольский райвоенкомат, рядовой.

       RADIUS

  Сайт:   https://reibert.info...

Микола Сова

 25 червня зранку в Сакуниху прибули представники пошукової організації з Києва «Київ-Дніпро», які за участі директора Недригайлівського краєзнавчого музею Івана Абаровського та краєзнавця з Тернів Володимира Богатиря зробили розкоп на місці, де, за свідченням старожилів, знаходиться поховання офіцерів та бійців 4-го Воронезького добровольчого полку, які загинули у запеклих боях під Сакунихою 21-22 вересня 1941 року.
   Пошукова організація легальна, має всі документи, свій музей і відповідних фахівців.
   На городі садиби Олександра Панасенка, що по вулиці Вишневій (колишня Жовтневої революції), на глибині 2,5 м, знайдено останки 21 червоноармійця. До цього вважалося, що там поховано 17 осіб. За свідченням старожилів Сакунихи, поховання було здійснено у вересні 1941 року вночі трьома жінками.
Всі останки скелетів воїнів разом з їх речами, складені у спеціальні поліетиленові мішки, опечатані та будуть передані в недригайлівську церкву на зберігання до перепоховання. 
   Знайдено 5 капсул з записками, які, напевне, вдасться розшифрувати, та ідентифікувати останки. На це піде до місяця.
Також під час розкопок, які проводилися до темна, знайдено залишки зброї, амуніції, особистих речей військовослужбовців та інші різні речі.
У разі ідентифікації останків будуть повідомлені їх рідні, а потім буде проведено ритуал перезахоронення захисників Вітчизни.
75 років пролежали останки воїнів у Сакунихській землі. 
  http://golnedr.at.ua... style='float: left; width: 500px; height: 375px;'> Війна не закінчується допоки не поховано останнього солдата. Ніхто не має бути забутий. Це потрібно і мертвим, і живим.
   Докладнішу інформацію читайте у найближчих номерах «Голосу Посулля». 
   Є фотознімки всіх знайдених останків похованих воїнів, але з етичних міркувань ми їх не публікуємо.

   Практично всі червоноармійці були в армійських стальних шоломах (касках). Німці забороняли ховати загиблих воїнів, тому селяни потайки вночі їх закопували.

   26 червня розкопки продовжили на цвинтарі. Директор нашого музею Іван Абаровський повідомив, що на кладовищі села (на рівному місці, без могилки і хреста) викопали загалом останки ще 7 бійців. Капсул з індивідуальною інформацією про загиблих вчора знайшли 5, сьогодні ще 4.
   Згідно з поданою заявкою Недригайлівського краєзнавчого музею ДІКЗ «Посулля» пошукова група продовжить розкопки наступними вихідними.
     'Голос  Посулля'