|
Описание Военно-патриотический центр: Военно-патриотичный центр-музей в п. Шампания создан в 2011 г. братьями Олегом и Русланом Бойко при участии Украинского союза ветеранов Афганистана. На территории предприятия «Шампаньтранс» можно ознакомиться с действующей военной техникой советских времен: разные модификации БТР, БРДМ, БМП; ракетовоз БАЗ 6944 и тягач АТС-59; грузовики ЗИЛ 157 и ЗИЛ-131; армейские вездеходы, мотоциклы и др. Также представлено разнообразное стрелковое оружие (пулеметы MG-34, «Максим», КПВТ, ПТК; пистолеты-пулеметы «Томпсон», МР-38, ППШ, ППС, автоматы АК-47 и их модификации, винтовки, пистолеты и др.) и военная форма разных времен. Экскурсии проводятся в парке техники и на складе оружия. Есть возможность переодеться в военную униформу разных армий и периодов (для фото с оружием), а также пострелять из стрелкового оружия. Работает прокат военной техники. 'Музей Военно-патриотический центр' находится по адресу: Звенигородка, п. Шампания. На этой странице Вы можете посмотреть контакты (телефон) компании 'Военно-патриотический центр', оставить свой отзыв, посмотреть карту проезда к улице 'Звенигородка, п. Шампания'! Если Вам нравится 'Военно-патриотический центр' Вы можете поделиться ссылкой с друзьями, а также добавить в свой справочник! Источник: http://zvenigorodka.... ![](<a target=_blank href="http://img1.globalinfo.ua/im/2013/08/05/NVDPIU_400w_250h.jpg) http://img1.globalin... alt='Военно-патриотический центр'> |
2 вересня 2014
ЗВЕНИГОРОДСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ МУЗЕЙ ВІДПРАВИВ НА ФРОНТ САМОРОБНИЙ БТР 0 Допомогти українській армії узялися власники приватного військового музею, що на Звенигородщині. БТР-60, що роками служив експонатом, модернізували, доповнили необхідними деталями та відправили у бій. Нині старенький транспортер, хваляться його власники, нічим не поступається сучасній бойовій машині. Ще місяць тому цей БТР був експонатом приватного військово-патріотичного музею на хуторі Шампань. Зараз транспортер – повноцінна бойова одиниця. Таким його зробили власники музею – брати Бойко. Практично без вихідних, разом з товаришами, вони модернізували машину. Замість двох бензинових двигунів поставили один дизельний, зрізали дах і зняли вежу. Відремонтований бронетранспортер передадуть на східний фронт. Віктор Савівський, товариш власників музею: 'Треба допомагати Державі, хоч якась допомога від таких, як ми з Олександром. Хоч Якийсь внесок внесемо!' Старенький БТР-60 зовні нагадує транспортер НАТОвського зразка, пишається Руслан Бойко. Каже, така модернізація далася не легко, та й не дешево. Гроші на деталі збирали всім світом. Більшу частину суми особисто виділили черкаський губернатор і місцева агрофірма. Руслан Бойко, власник музею: 'Коли кумулятивний снаряд влітає в броню, він тут создає великий тиск, що одразу гинуть не тільки всі, а і детонує боєкоплект. Якщо в наш БТР без даху потрапив кумулятив, загине тільки два бійці в яких він потрапив, а всі інші залишаться живі'. Робота кипить, брати поспішають якнайшвидше передати машину у війська. Перекур роблять тільки, для того, щоб прийняти чергову партію допомоги для солдатів. Майстерня музею стала перевалочною базою. Сюди жителі навколишніх сіл звозять продукти військовим. Брати планують переробити ще 5 машин, які стоять у музеї. І теж віддати їх на східний фронт. Якщо пощастить, і всі транспортери вціліють, військові пообіцяли після перемоги повернути їх назад до музею. |
26 липня 2014
утір на Звенигородщині 'озброївся' військовою технікою![](<a target=_blank href="http://pres-centr.ck.ua/ximages/news/articles/normal/18197.jpg) http://pres-centr.ck... width='250' alt='Іллюстрація до новини ""' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; font-size: 11px; clear: both;'>Фото: Сергій КОСЕНКО Всюдихідні броньовики – два БРДМ-2 і два 'БАЗи' прибули на хутір Шампанія на Звенигородщині. Селяни з відкритими ротами спостерігали таку появу: тут військову техніку можна побачити хіба що по телевізору. Як виявилося, нічого надзвичайного в той день не відбулося: насправді ця техніка тепер прикрашатиме хутір і, можливо, прославлятиме його на всю Україну. Адже це – перші ластівки, що 'залетіли' у історико-патріотичний центр-музей, щойно створений на базі місцевого підприємства-автоперевізника 'Шампаньтранс'. Броньовики, які не доїхали до Іраку, і останні в Україні ракетовози Першими у Шампанію прибули два БРДМ-2, вироблені у Росії, в Нижньому Новгороді в 1980 році. Ці машини повоювали у Афганістані, а після бойових дій відправились на заслужений відпочинок – на Миколаївський завод ремонту бронетехніки. У 2005 році їм зробили капітальний ремонт – броньовики спеціально готували для відправки в Ірак. Однак після того, як наші війська вийшли з Іраку, їх залишили на бойовому зберіганні. Обидві машини встигли повоювати: на корпусах є бойові ушкодження. Щоправда, вони не були на підривах, не горіли, тому мають хороший стан. У колекції – і дві машини БАЗ-6944, призначені для монтажу оперативно-тактичного ракетного комплексу. У радянській армії вони були одними з найважчих і найпотужніших (двигун БМП-2 потужністю 300 к. с.), однак прослужили недовго. У 1989 році, після підписання Горбачовим договору про роззброєння, більшість 'БАЗів' пустили на металолом, а частину переобладнали на 'плаваючу машину піхоти'. В Україні лишилися всього два такі ракетовози – донедавна вони були у Миколаївській школі прапорщиків, доки їх не вирішили продати. Тепер вони – у Шампанії. Звенигородські колекціонери планують також переобладнати машини на плаваючі і зробити в них по 50 місць для пасажирів. На створення музею надихнула 'Лінія Сталіна' Ідея створення музею виникла у керівників підприємства, братів Олега та Руслана Бойків. – Нас надихнула 'Лінія Сталіна' – музей у Білорусі, під Мінськом. На його потужній базі площею 300 гектарів розташовано 1600 екземплярів військової техніки. Там навіть можна розбити намети, – розповідає Олег Бойко. – Схожий музей, тільки з меншим розмахом, створюємо і ми. У нас можна буде пожити військовим життям: не лише подивитися на техніку, а й покататися на місцевому полігоні, поселитися у наметовому містечку, посмакувати солдатською кашею і навіть влаштовувати страйкбольні 'бої' за сценарієм. Відвідувачів плануємо поселяти у Моринцях, в садибах зеленого туризму. Ми можемо приймати багато людей. Хоч музей лише на стадії створення, у ньому вже побували перші відвідувачі – учні четвертого класу з Тального. Колекціонери розповіли дітям про історію техніки, продемонстрували її. Навіть видали каски й іграшкові автомати – щоб ті відчули себе справжніми вояками. Школярі були в захваті від побаченого. Підтримує ідею Бойків Звенигородська райдержадміністрація, зокрема голова районної ради Валентин Мельничук, очільник української спілки ветеранів Афганістану Сергій Червонописький та її керівники в районі й області. – Усі пропонують свою посильну допомогу – і влада, і громада. Так, підприємець із Вільшани безкоштовно надав свої тягачі для транспортування військової техніки, а селяни пропонують допомогу з облагородження території для музею. Усі розуміють, що це унікальний проект, якого в Україні поки що немає, – каже Олег Бойко. 'Міністр оборони думав, що ми несповна розуму' Щоб отримати дозвіл на придбання воєнної техніки та обговорити створення музею, Олег Бойко та голова районної спілки афганців Олександр Антонюк прибули на особистий прийом до міністра оборони України. – Спочатку він був шокований, що є такі люди, як ми. Думав, що несповна розуму. Мовляв, кому це цікаво робити за свій кошт, своїми зусиллями, – говорить Олег Леонідович. – Однак таки 'змирився' і підтримав нашу ідею. Надалі брати Бойки планують привезти кілька машин часів Великої Вітчизняної війни, допомагають їм у цьому друзі з Росії, України, Європи. Так, наразі тривають переговори з іноземцями про придбання військової техніки з-за кордону. Техніка з музею, можливо, прибуде на цьогорічний парад 9 травня у Звенигородці. Крім того, нині на 'Шампаньтрансі' 'ставлять на ноги' старий добрий грузовик 'Катюша' на базі 'Студебеккера', який, імовірно, також візьме участь у параді. @~Любо, братці, любо - Тарас Житинський~7098185~68 |
26 липня 2014
|
|
25 жовтня 2013
|
ДИВО-САД ЛЕОНІДА БОЙКА Шампанським у цьому хуторі і не пахне. Натомість славиться Шампанія медом, садами і, зрозуміло, тамтешніми господарями-особистостями. Як от і Леонід Петрович Бойко, до якого останнім часом їдуть за досвідом з усіх усюд садівники-любителі. Бо чого лише не побачиш у його саду! Тут і деревовидний піон, і безколючкова обліпиха, і аралія маньчжурська, і крупноплідні малина та смородина, і інші фруктові дерева і кущі, зібрані, здається, з усієї Європи і Азії. Свого часу взявся він й за вирощування дещо незвичної на той час для Шампанії яблуні – так званої карликової на високорослій підщепі. Маючи корінь дички, вона краще інших забезпечує себе водою, менш вибаглива до кліматичних умов. І звичайно ж, гарно плодоносить. Та це для нього, так би мовити, вже пройдений етап. Як, скажімо, і лимонник китайський чи там кизил і фундук. Та бачили б ви той же фундук! Він у Бойка майже такий такий, як звичайний волоський горіх. Звичайний – бо й грецькі горіхи в його саду значно більші тих, що їх ми звикли бачити. І як би не був заклопотаний Леонід Петрович, він обов’язково повідає вам історію того чи іншого дерева. Як от і горіха, що потрапив до нас за часів Київської Русі і став на сьогодні неодмінним атрибутом і сільської садиби, і придорожніх посадок. - Без горіха я взагалі не уявляю сільського подвір’я, - ділиться він своїми думками. - Проте ті горіхові дерева, до яких ми звикли з дитинства, характеризуються багатьма недоліками. Це, в першу чергу, пізнє плодоношення - на восьмий чи навіть на п’ятнадцятий рік після садіння. А скільки проблем виникає при збиранні врожаю, коли дерево сягає десяти і більше метрів! Не знаю, як кому, а мені завше боляче було дивитися, як збивають горіхи разом з листям, нерідко пошкоджуючи гілки. Чим же так завинило перед людьми це дерево, здатне забезпечити цілу сім’ю надзвичайно поживними і смачними плодами? І після короткої паузи: - Саме тому я постійно намагався шляхом селекції «удосконалити» це дерево, зробити його і скороплідним, і нижчим. І не пропускав жодної, навіть найменшої замітки в наукових і популярних журналах про роботу в цьому напрямі. Так і познайомився, заочно, можна сказати, з селекціонером з Узбекистану Сергієм Калмиковим, який вивів сорт горіхів, які починають плодоносити у дворічному віці. Повідомлення про це викликало справжній бум серед садівників. Проте, як виявилося згодом, наші кліматично-погодні умови для нього не підходили – горіх підмерзав, піддавався хворобам. Та пошук тривав. Й незабаром в Полтавській області було виведено місцевий сорт низькорослих скороплідних горіхів. Подібне горіхове дерево з’явилося і в моєму саду… Цей сорт, над виведенням якого Леонід Іванович трудився дванадцять років, носить його прізвище – Бойко. Та на цьому чоловік не заспокоюється, продовжує експериментувати. Водночас не полишає займатися вирощуванням фундука. Кущі цієї багаторічної культури чередуються в нього з горіховими деревами і займають цілу плантацію. Щодо цього він має свої міркування. - Нерідко фермери скаржаться, що їм по виділяли малопридатні для господарювання площі, - каже садівник. – Ось тут і потрібно подумати їм про горіх чи фундук, які, при правильному доборі посадкового матеріалу та належному догляді за насадженнями, можуть дати їм значно більші, аніж зернові та інші сільськогосподарські культури, прибутки. При цьому варто пам’ятати, що фундук, який використовується в основному як сировина для кондитерської промисловості, то не лише ласощі, а й необхідний лікувальний компонент для дітей і дорослих. Ядра його горіхів містять 60-70 відсотків олії, 16 -20 – білків, а ще вуглеводи, мінеральні солі та вітаміни, а 400 його ядер за калорійністю прирівнюються до добового раціону харчування дорослої людини. А ще, як розповідає він, жодна з інших плодових культур не може зрівнятися по довговічності з фундуком. Його насадження можна використовувати протягом 70 років, а у сприятливих умовах і своєчасному омолоджуванні кущів, він дає повну віддачу 100 -150 років. - Отож, - розмірковує Леонід Іванович, - саджаючи фундук, ми не тільки забезпечимо себе поживними горіхами й матимемо певний зиск від їх реалізації, а й готуємо гарний подарунок своїм дітям і внукам. Взагалі ж, він годинами може розповідати про ту чи іншу рослину або дерево, ділячись своїми секретами їх вирощування. Не промине й можливості пригостити вас якимось диковинним плодом. А якщо хочете полюбуватися модриною, якої у нашому краї немає ніде, то теж завітайте до Бойка. Вона красується через дорогу від його садиби, де вже починається ліс. Чому, запитаєте, не в подвір’ї? Бо, вважає чоловік, негоже таку красу за парканом ховати. До того ж, на його думку, модрина повинна рости саме в лісі. І слухаючи його, навіть не віриш, що за фахом він хімік-технолог, який, до виходу на заслужений відпочинок, тривалий час пропрацював на Моринському хлібокомбінаті. Професія, погодьтеся, далека від садівництва. Значить, поклик душі? - Мабуть, саме так, - посміхається він. – Хоч, думаю, що у мене це від батька, який чимало знань запозичив, товаришуючи з колишнім садівником Будищанського маєтку тамтешніх поміщиків Енгельгардтів. Ті знання він передавав і мені. Так що вже підлітком я володів необхідними навичками і вже просто не уявляв себе без роботи в садку. Власне, в більшості випадків для мене то була не робота, а своєрідний відпочинок, можливість хоч на якийсь час «відключитися» від життєвих клопотів. І дуже правильно сказав колись Лев Симиренко, що той, хто дихає садом, - дихає здоров’ям, молодістю, радістю життя, довголіттям. Тож раджу всім, хто ще може, кому ще час: поспішайте зайнятись садом. Прислухайтесь до цих слів… Феофан БІЛЕЦЬКИЙ |
15 липня 2013
|
Сучасність[ред.] Станом на 2009 рік в селищі мешкало 67 людей, серед них — 14 дітей. Населений пункт межує з селами Моринці й Шевченкове. Має одну вулицю — Пролетарську, на якій 36 будинків. Чотири з них порожні. Селище не має магазину, за товарами мешканці їздять або в Шевченкове, або в Моринці. В Шампані розташоване транспортне приватне підприємство «Шампаньтранс». Історія[ред.] У 19 столітті пан Енгельгардт мав кілька економій: у Моринцях, Будищах, Майданівці, Козацькому, де управителем був поляк на прізвище Шампанський. У революцію господарство розібрали, а ділянка відійшла до Пединівки. Тоді цей хутір назвали Шампань. У 1960-х, до 150-річчя з дня народження Шевченка, побудували дорогу, що зв'язав Шевченкове, Моринці й місто Городище. Тоді на карті написали Шампанія. За радянських часів на в'їзді в селище поставили знак, на якому назву написали по-іншому — «Шампань». Джерела[ред.] «Із Шампанії їздять у сусіднє село по хліб» «Газета по-українськи» № 912 за 15.10.2009 р. (укр.) Посилання[ред.] Портал «Черкащина» ? Сайт Верховної Ради ? Погода в Україні ? maps.vlasenko.net(рос.) Ресурси Інтернет[ред.] Шампанія без бульбашок |
9 липня 2013
|
Шампания (укр. Шампанія) — поселок, подчинен Пединовскому сельскому совету Звенигородского района Черкасской области. Авторские заметки Алексей Сидорук был в селе 2 мая 2012 Летом 2006 года решили мы с женой отдохнуть под Севастополем. Несмотря на то, что у нас уже как два месяца был свой автомобиль, жена настояла ехать на автобусе, из-за моей малой практики в вождении. Нашим перевозчиком, в обе стороны, была фирма «Шампаньтранс». Тогда я так и не понял, почему фирме, занимающиеся пассажирскими перевозками, дали псевдо-французское названия да еще вызывающие ассоциации с алкогольным напитком. Пять лет спустя проезжая первый раз через небольшой хутор Шампания я опять вспомнил о «Шампаньтранс». В этом небольшом хуторке и находится главный офис «Шампаньтранс», от названия которого и пошло название фирмы. Но еще интересней было узнать, что на территории этой фирмы расположен необычный музей. В мае 2011 года правлением Украинского союза ветеранов Афганистана в Звенигородском районе Черкасской области было принято решение о создании на территории фирмы «Шампаньтранс» военно-патриотического центра-музея. Музей был задуман как музей-панорама Советского периода, чтобы каждый посетитель мог почувствовать себя как в роли партизана, побывав на воспроизведенной партизанской базе, так и в роли воина-афганца, посетив отстроенный кишлак, и многое другое. Кроме всего, каждый человек может ощутить, что такое военная техника, прокатавшись на ней по полигону музея. Есть возможность пострелять холостыми патронами с разных типов оружия, а также отведать солдатской каши с полевой кухни. |
8 липня 2013
|
Коли туристи прямують до Шевченкових Моринців, то обов’язково проїжджають повз сусіднє селище Шампанія. Звісно, подорожні завжди дивуються: «Звідки така оригінальна назва?» «Я шама шобі пані!» «У наших місцях колись жив пан Енгельгардт. А поряд мешкала стара й шепелява пані. І якщо хтось із проїжджих запитував: «Хто тут із панів живе?», то вона відповідала: «Я шама шобі пані». Так і виник хутір Шампанія», — розповідає місцева листоноша Зінаїда Тарануха. За іншою легендою, котру так само переказують жителі Шампанії з покоління в покоління, у маєтку пана Енгельгардта була економка, котра шепелявила. І коли пан був у від’їзді, а люди приходили і запитували, де пан, то вона ставала на ґанку і з гордо піднятою головою відповідала: «Я шама шобі пані». Ще одну історію про назву селища повідав мешканець Шампанії Леонід Бойко. Він каже, що в садибі Енгельгардта було кілька економій, зокрема в Моринцях, Будищах, Майданівці, Козацькому. Управителем там працював поляк Шампанський. У революцію майно Енгельгардта розтягнули, а частина земель відійшла до села Пединівка. З тих пір цей хутір і почали називати — Шампань (так, до речі, й досі написано на старому вказівнику на в’їзді у село). «У 60–х роках минулого століття, коли відзначалося 150–річчя з дня народження Тараса Шевченка, через наше селище було прокладено дорогу, котра з’єднала Моринці та Шевченкове. Відтоді на картах з’явився й напис «Шампанія», — пояснює Леонід Іванович. Пролетарською вулицею пройдусь У Шампанії нині мешкає 67 сільчан. Це селище чи не єдине на Черкащині, котре має всього одну вулицю під назвою Пролетарська. Будинки на ній, а їх тут 36, розташовані тільки з одного боку і «дивляться» вікнами на ліс. «Живеться нам тут добре. Ми з дружиною свого часу переїхали сюди з Кривого Рогу, побудувалися та так і залишилися назавжди. Поряд бачите який ліс, а опеньків скільки там буває! Природа гарна у нас!» — щиро хвалиться 73–річний мешканець Шампанії Григорій Сорока. У дворі на лавці сидить його дружина Світлана. До подружжя пенсіонерів якраз прийшла листоноша Зінаїда Тарануха і принесла пенсію. Тим часом шляхом повз нас ідуть дві літні жінки. В руках у них — пластикові відра та палиці. «Ми не хутірські, а з Шевченкового. Ходили по гриби та вертаємось із порожніми відрами. Не вродили цього року опеньки», — кажуть нам жартома жіночки. Трохи далі, біля одного з дворів, стоїть кілька відер з апетитними яблуками. Поряд табличка: «Продаю ячмінь, мед». Коли ми зупиняємося там, то з двору майже вибігає його господиня — 82–річна Марія Щербак. «Червоні — по 25 гривень за відро, а «збиранка» — по 15», — каже вона нам. Але дізнавшись, що ми журналісти, Марія Григорівна починає розмірковувати про теперішнє життя–буття. Називає його справжнім знущанням над селянами. «Он виростили пшеницю, а вона — по 700 гривень тонна. А скільки ж туди праці пішло...» — зітхає жінка та починає згадувати минуле. Каже, в останні роки у колгоспі добре було жити, хто не лінувався, гарну зарплату мав, сільські доярки по півтори тисячі одержували тими грішми. «То ж були гроші. На карбованець можна було купити шість хлібин, а пачка сірників 10 копійок коштувала. Зараз у магазинах вибір великий. Але була якось у Черкасах в онуків, бачила, що ковбаса 80 гривень коштує. А на смак — ніяка!» — дивується Марія Щербак. «От якби хліб хоч раз на тиждень привозили» Через кілька хат під тином стоять шість білих мішків. Вони «по вінця» наповнені яблуками. «Це яблука, котрі з дерева попадали, машини із Золотоноші скуповують у нас їх по 25 копійок за кілограм», — пояснює нам Василь Підручний, ще один мешканець Шампанії. Він сидить у своєму дворі біля великого пенька–столу й крутить у руках цигарку. Каже, що його родина продає й молоко, але ж за літр платять по гривні. «Хіба це нормально?» — не приховує здивування чоловік. «Василю, піди корову вижени, бо вже пора», — виходячи з хати, гукає до нього його дружина Галина Шарапова. Вона розповідає нам, що в череді їхнього селища тепер тільки п’ять корів. А раніше були в кожній хаті. «Це двір моєї доньки, а ми живемо трохи далі по вулиці. Діти поїхали в Моринці на храм. Я до цього в Моринцях жила, а тут тільки три роки. Мій чоловік помер вісім років тому, прожили з ним 27 років. А Василь ходив до мене, ще як ми молоді були, та так і не женився. А це забрав назад», — розповідає про свою долю Галина. Вона каже, що живуть із Василем із власного господарства. Добре, що гарбузи на городі гарно родять, то є чим годувати живність. От тільки вода в криницях зникає, може через те, що осінь цього року не дощова випала. Два відра витягнеш, і треба чекати, поки набереться знову. Та ще й з хлібом проблеми, бо ж магазину в Шампанії немає. То ж за хлібом люди їздять до сусідів — у Шевченкове та Моринці. «От якби яка машина хоч раз на тиждень привозила нам хліб», — виказує спільне бажання хуторян Галина Шарапова. Її односельчанка — 60–річна Раїса Бойко — проблему з хлібом вирішує самотужки. Господиня запрошує нас до літньої кухні й показує українську піч, у якій вона завжди пече собі домашній хліб. «Печу хліб раз на два тижні. За один раз поміщається до десяти півторакілограмових хлібин. Майже на півмісяця вистачає», — ділиться з нами пекарськими секретами Раїса Іванівна. Цікаво, що домашні паляниці дуже добре зберігаються і довго не черствіють... І в маленькій Шампанії можна бізнесувати Але в селища із красивою «французькою» назвою не надто втішне майбутнє. У Шампані всього 14 дітей, молодих — лише дві чи три сім’ї на весь хутір, решта ж мешканців — пенсіонери. Та навіть у такому невеличкому хуторі є бізнесмени, які відомі далеко за межами Шампанії. Сини вже згадуваного Леоніда Бойка — Олег та Руслан — створили фірму «Шампаньтранс». Більше 15 років молодші Бойки займаються міжнародними перевезеннями пасажирів та вантажів, співпрацюючи з багатьма туристичними фірмами не тільки в Україні, а й у сусідній Росії. Нині це підприємство має з десяток автобусів марок «Мерседес» та «Сетра». «Перший свій автобус ПАЗ Бойки обміняли на 20 ящиків яблук і п’ять лисячих шкурок. Возили ним на базар людей у Чернівці, Москву, де продавати олію, квашені яблука, цукор, насіння, м’ясо та сало. Це вже згодом змогли пригнати з Чехії новий автобус «Kaроса». Тепер «Шампаньтранс» має сучасні автобуси, котрі замовляють для перевезень пасажирів туристичні фірми та зірки шоу–бізнесу, такі як Ані Лорак, Потап і Настя Каменських, Вєрка Сердючка та інші. Для своїх концертів по Росії та Україні автобус замовляє російський гурт «Сплін» , а торік автобуси з Шампанії супроводжували колону машин після скасування ралі «Париж—Дакар». Нині на цьому підприємстві 34 працівники. Окрім водіїв, є диспетчер, механік, є навіть медпункт. «Шампаньтранс» не лише подорожує своїми автобусами світом, тут створили солідну ремонтну базу і вже ремонтували автобуси чехам та полякам. |
8 липня 2013
|
| Закрити |
