Вопросы-ответы Интервью Все записи

... 3

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Народна майстриня презентувала виставку

До Великодня у читальному залі районної бібліотеки триватиме персональна виставка писанок народної майстрині, методиста з фольклору районного будинку культури Інни Вовк. Виставку урочисто відкрили 17 квітня.
http://shpolavisti.c... width='389' height='259' border='0' class='post_img' style='border: 0px;'>Майстриня вже має досвід у виготовленні іграшок і сувенірів з капрону, ляльок-мотанок, багато працює з текстильною скульптурою. Учасник багатьох виставок і презентацій в районі і області, у свій доробок Інна Дмитрівна внесла й зовсім новий вид декоративно-ужиткового мистецтва — писанкарство.
На презентації Інна Вовк, яка цим видом мистецтва займається всього рік, представила понад сто експонатів, виконаних у стилі писанкарства з орнаментами різних регіонів України, включаючи й Черкащину. А ще – шкрябанки, крапанки, зерновки, яйця з вишивкою на яєчній шкаралупі, бісерки, мальованки, різьблені яйця з великодніми орнаментами.
Після розповіді про тонкощі писанкарства, Інна Вовк провела для бажаючих майстер-клас.

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'>
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'>
  Це  Інна  Вовк. Її  32  роки.  Я  пам'ятаю  Інночку  ще маленькою.Поступила  в  відділення  у  важкому станв - запалення легень. 
  З  цьго стану ми  Інну вивели.  але процес  видужання йшов якось мляво.  
 Виписали  з лікарні,  але залишилися   ще   залишки  пневмонії. 
   Я домовився  з колегами в  Києві і батько   звозив  її туди. 
  Нічог  нового  цк нам не  дало,  але совість була чиста-зробив все.  що міг .
  А потім все наладилось і ось  це тепер красива молода жінка.
  З батьками я подружився і підтримую зв'язок.
  Старий  Вовк   у свій час  організував  гурт  'Срібні  струни', який потім  
 став народним  і навіть  їздиив за кордон. А нині  Вовк  керує
 культурою і туризмом в нашому районі.

  Так нас вітав  'Соловейко'


http://my9.imgsmail.... class='IEpng' border='0' width='15' height='15' style='border: 0px;'>
- ня про Шполу03:51  А це співає   старий  ВОВК Д.В. 

29 апреля 2013

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
                            СВІТЛОЇ 
ПАМ'ЯТІ

  ОТЦЯ 
ВАДИМА  СОЛОМАТІНА-

  ЛЮДИНИ 
СВІТЛОЇ  ДУШІ




 13 квітня,  субота. 
Вийшов покурити.  Стоїть сусід і
раптом як обухом по голові:  

'Помер Вадим  Соломатін'.  Як ?  
Йому  тільки  48 років!

Вадим був настоятелем  Храму Марії
Пресвятої  Богородиці  (УПЦ КП)

 Біжу додому. Звонимо колезі,  яка працювала сьогодні.  Так!

 Правда! 
Привезли вночі у важкому стані – геморагічний  інсульт. 

Лікарі  боролися за його  життя, 
але в  16.30  Вадим не стало

  У нього 
і  раніше були проблеми  з 
кровяним тиском і ось такий

  фінал!

  Моє ставлення до релігії
специфічне.  Я не з тих людей,  які 
кричали:

«Релігія-опіум  для народу»  і руйнували 
церкви,  а  потім бігали в церкву

і  ставили свічки.  Я поважаю віру  людей, 
але сам цього не виставляю

 на показ.  Можливо тому, 
що віру дає сім'я, 
виховання.

  А мій батько (вчитель) навіть в  50-ті роки не дозволяв  красити 
крашанки.

  На 
Паску нас-учнів виганяли садити дерева вздовж  дороги до райцентру.

Якби всі  ці дерева виросли,  то нині там вже шумів  великий ліс.

    А Вадим був для  нас не тільки священиком. Це наш сусід.

   В 1977р. ми отримали квартиру в новому
будинку біля лікарні.

  Тут поселилися медики. Батько  Вадима працював шеф-поваром в лікарні

 і вони також отримали квартиру. Так що
Вадим ріс на наших

очах.

  В 2001р. померла мама  Вадима. 
Пішла в гості і раптова  смерть.

  В 2009р.  помер старший брат Микола. Він також був
священиком.

 А було 
йому  53 роки.

   В нас є церква Московського  Патріархату.

  А 
Вадим  відкрив  Українську 
Церкву. Випросив у влади старе приміщення:

 там були колись дитячі  ясла, потім 
хімчистка, зробили ремонт

 і 
почав правити  службу. Поруч
почали будувати нову церкву.

  В с.Антонівка  також почали будувати церкву.

  Скільки нервів це стояло  Вадиму?

   Голова райРади допікав:  'А чому 
Київський  Патріархат?

 А 
погоджено це  з отцем
Софронієм  Черкаським?'  

  А яке 
відношення має цей отець,  якщо
він керує по лінії  Московського  Патріархату.

  Всі ці негаразди не  проходять безслідно.

  І ось такий фінал.

              СВІТЛА  ПАМ'ЯТЬ….

      Хай буде  йому 
Земля  Пухом.

http://content.foto.... width='399' height='600' border='0' alt='' style='border: 0px;'>
http://content.foto.... width='600' height='399' border='0' alt='' style='border: 0px;'>
http://content.foto.... width='600' height='399' border='0' alt='' style='border: 0px;'>



 

18 апреля 2013

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
   ХУТІР  БРАТСЬКИЙ (Пошук-3)
   
Чому  я зацікавився хутором Братським?  

  Вивчаючи списки полеглих офіцерів
3.02.1944р. в селах нашого району,  я
бачив,  що вони поховані в с.Водяне,  Лип?янка, 
Кавунівка,  Антонівка
Калигірського  рн.  Кіровоградської  обл.. Це зрозуміло.  Черкаської обл.. тоді ще не було.  А 
деякі поховані в с.Толмачівка і на хуторі Братський  Шполянського рн. Київської обл..



 
Здавалося,  що до лейтенанта  Князева С.Г., місце поховання якого ми  шукали, 
це не має ніякого відношення,

 Але тут 
зателефонував  онук  Князева С.Г  
Олег і заявив, що  в записах,  які він робив  з слів своєї 
бабусі,  згадується  хутір Братський.

Отже,  треба шукати. На картах  його немає.

 Але на карті  на шляху до Антонівки  є якісь будівлі  і 
маленькими буквами написано 
Товмач 

  Сусід Олександр  (він з Лебедина)  подав таку ідею. За його словами, якщо  йти 
в  Лебедині з бувшого
колгоспу  «Росія» в бік  Кримок, 
то там був хутір і ліс  Братський.  Другий 
сусід Бахмач П.М. дав другий напрям: 
по дорозі з Товмача на  Антонівку
був хутір і називався  він  Шевченкове.

 Стоп!! А майже всі офіцери, які  загинули 3.02.1944р. і поховані (по даним
штабу  138 СД) в селах нашого району,  лежать в 
братській  могилі  в сШевченкове 
Кіровоградської обл..

Що це?  Збіг обставин?  Перепутали, 
коли складали списки

   Петро Михайлович  говорить, що цей хутір заснували брати Кавуни
і, можливо, це і дало йому назву. І ще: 
на хуторі була релігійна община, а деякі з них називали  називали 
себе  «Братство» 

 Звернувся до істориків.  Але і Кузьмін В.М. і Шевчук  про цей хутір нічого не чули.  В.М.Кузьмін  
порадив  продивитися його
книгу  « Нариси із історії  Шполянщини»

  В 1787р. князь Ксаверій
Любомирський  продав землі нашого району
князю Григорію Потьомкіну.  Там є ліс
Братерський. Оце і все.

 Сусід порадив звернутися  до Кавуна Андрія, який мешкає в Шполі і є
вихідцем з цього хутора.

Я поїхав, але на жаль,  пан Андрій  рік тому покинув цю грішну землю.   Його
дружина, Пані Галина розповіла мені таке:

 за назву Братський вона не чула, А
розповідала її свекруха, що в 1944р. в хутір зайшли  4-5 наших розвідників і зупинилися вони  в дядька  
Степана. Німці  їх вичислили і
розстріляли,  а хазяїна  хати повели на Антонівку і по дорозі вбили
пострілом в потилицю. Бійців і дядька поховали в хуторі. Прах солдатів,
здається,  перенесли в  Товмач.

  Знайшов я ще одну жінку,  яка 
народилася на хуторі, але вона теж про назву хутора не знає.  

  Нарешті мені порадили  звернутися до Гіріча І.М.  Я похав. Але Іван Миколайович народився і
виріс в другому районі. Знов невдача?  А
тут виявляться,  що його  дружина/ 1943р.н., з роду  Кавунів і виросла на цьому хуторі. 

  І ось   що вона мені розповіла:

  Так, хутір називався Шевченкове, але за
словами   її матері, німці, які стояли
тут, називали його  Братський!

  І 
ще. Мати розповідала її про загибель наших розвідників. А коли наші
війська відбили у німців хутір і чекали допомоги, раптом появилися танки. Наші
вирішили, що це радянські танки, а це були німецькі.

  Як відомо,  3.02.1944р. німецька танкова дивізія  СС «Мертва 
голова» почала наступ з метою деблокувати  німецькі війська оточені в районі Корсунь- Шевченківського.
Наші солдати почали втікати. А куди? 
Вони заховалися в скирди, які були на полі.  Німці підпалили солому і всіх
перестріляли.  Були могили наших воїнів
тут і , здається, їх перенесли в Товмач.

Дійсно, лейтенант  Морденко І.А.  похований на хуторі (по  спискам штабу),  а по паспорту поховання лежить в братській
могилі в с.Товмач.

  А Іван Миколайович приймав участь в
перепохованні жителя хутора, якого розстріляли німці за переховування наших
розвідників. 

  І нарешті я зв?язався з  Фартушнм 
ІЛ. який підтвердив, що дійсно цей хутір називався  БРАТСЬКИЙ-ШЕВЧЕНКОВЕ!

 А чоловіка, який  заховав наших розвідників і  за  це
поплатився своїм  життям ,звали

  КАВУН 
СЕМЕН  САВИЧ

  Оце така історія моїх пошуків.  Треба поїхати і подивитися. Жду тепла.

25 декабря 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

Війна не відпускає

      Допоможіть  онукові  знайти  могилу  діда
       
      В №38
газети в - публікації «Щоб зберегти частинку історії» шполянин Василь Коваленко
ділився своїми спогадами про минуле нашого міста. Прово­дячи екскурсію
центральними вулицями міста, Василь Олек­сандрович показав деякі моги­ли
старого кладовища, в одній із яких, за розповідями шполян, покоїться тіло
невідомого солда­та, котрий, отримавши поранен­ня, помер і був похований саме
на цьому кладовищі.

Могилу невідомого солда­та доглядала шполянка Ганна
Гринчук. А після її переїзду до Росії нею почав опікуватись В.Коваленко. Василь
Олексан­дрович розповів також, що він був одним із ініціаторів щодо
увіковічення пам'яті загиблих шполян під час голодомору 1932-1933 років.


Після цієї публікації до редакції звернувся шполя­нин
Микола Сова, який якраз займається пошуковою роботою і допомагає жителю м.
Кривий Ріг В. Олещенку в розшуку загиблого в цих краях діда. Ось що він розповів:


— В Книзі Пам'яті (том 6; Оренбургская обл.) я знайшов
запис, який свідчить, що... «Оле-щенко Михаил Дмитриевич, 1924 г.р.; гв. сержант 7 гв.
мо-тостр. бригади; погиб 31.01 1944 года; похоронен в с.Сигнаевка, Киевской
обл.,Украйна».


Я також
знайшов донесен­ня незворотних втрат, в яких вказується: «Олещенко Миха­ил
Дмитриевич, 1924 г.р.;
место рождения: Чкаловская обл., г. Орск, раб. городок, бар. З, 94 дата и место
признва: Орский ГВК, Чкаловская обл., г. Орск. Последнее место служби: штаб 7
гв. мотострелк. бр.; воинское звание гв. сержант; причина вмбьітия: убит; дата
внбнтия: 30.01.1944».


В донесенні воєнних років та­кож вказано й місце поховання
Олещенка М.Д. за №22.: «севе-ро-западная окраина возле рай-больницн».


Згідно з
тими записами, це кладовище 
знаходиться  зліва    від дороги на с. Терешки (раніше територія райлікарні
була біля центрального ринку).. Там зна­ходяться старе українське та єврейське
кладовища.


Микола
Іванович розповів також, що ще влітку він їздив туди. Один із жителів навко­лишнього
масиву показав, де орієнтовно можуть бути військові поховання. Та зі
встановлених надгробних трикутників було ясно, що то поховання загиблих з
офіцерського складу.


— Вадим зробив запит в цен­тральний архів Міністерства
оборони Росії (м. Подольск),— розповідає М.І.Сова. — Згідно з тими архівними
даними, його дід помер 31.01.1944 року і по­хоронений на північному заході в 3 км по дорозі, що йде на
Сигнаївку, а захоронення вка­зане №23,а не №22.


Це трішки поставило в тупик обох пошуковців.


Словом, онук загиблого Олещенка М.Д. днями зно­ву
приїхав з Кривого Рогу до Шполи. Разом із М.І. Совою та В.О.Коваленком вони
побували на старому кладовищі біля мо­гили тому невідомому солдатові. І хоча
пан Вадим точно не впев­нений, чи то насправді могила його діда, та висловив
готовність щодо облаштування її в разі по­годження міської ради на
пере-захоронення останків загиблого солдата у парк Слави.


В міській
раді, куди зверну­лись М.Сова та В.Олещенко, пообіцяли розглянути це питан­ня.


А днями Микола Сова знай­шов топографічну карту Шполи
та ближніх сіл, де відзначені за­хоронення за № 22 та № 23, які знаходяться в
іншій місцевості (по дорозі на х.Ховківку). Ми­кола Іванович зустрівся також із
шполянами, які пам'ятають 50-роки, коли проводились перепоховання останків
воїнів від пам'ятника Шевченка, з району вул. Корнійчука та Пролетарської.

   Лариса  Бачинська.   'Шполяночка'

   Ця історія тягнеться з літа.. Але  як  напишуть  наші...
  Вадим шукає  могилу свого двоюрідного  дядька.  А  в  оренбурзських  'степях'  живуть  племінник  загиблого  сержанта  і дві рідні  сестри-близнята,  1937 р.н.
   Спочатку  я знайшов  опис місця  поховання. Це за три  км  від траси.  А потім  знайшов  топокарту  з   вказівкою місця  поховання.  Це  км два від міста. Зараз там поле. Не буде  снігу і багнюки- поїдемо туди. 
  Але ще одна  проблема:  Бійців  після  війни  перепоховали  в братську  могилу.   Є  списки,  далеко не повні.   Ні в одному  селі   прізвища  Олещенко  немає.  Зате  по  Книзі  Пам'яті  він  похований  в с.Сигнаївка  нашого рн.  А  це  за 10км  від місця  загибелі.   Регбус!1  Кроксворд!

  Будемо  працювати далі.    
                                         'И  вновь  продолжается  бой!'

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Тут лежать  невідомі    солдати

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Невідома  могила

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Пан  Василь розповідає  про  могилу  невідомого  солдата


 

14 декабря 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

           КОВАНИЙ   ІКОНОСТАС

Кожне  місто  неповторне  по своєму.  І  кожний  патріот  свого міста  хоче,  щось  його  Мала  Батьківщина   виділялась  чимось  особливим.   Наше   місто  Шпола  знаходиться  в Географічному  Центрі  України.   Це вже  виділяє  наше  місто.   Але  знайшлися  два  ентузіасти  в  нашому  місті,   які  хочуть  зробити  в  нашому  місті  те,  чого  немає  ніде  в  Україні.
-
    В  центрі  міста,   біля  Пам'ятного  Знака  Жертвам   Голодомору  будується  нова  церква.   І  художник  Ярослав  Андрійченко  і   майстер  ковальської  справи  Нанаєв  Володимир (про нього  писали  в  журналі    'Ковальська  майстерня')   вирішили  зробити в  цій   церкві Кований  Іконостас.     Розміри  його  5  на  5 метрів.  Там  буде розміщено  60-70   ікон.  Зразок   ви можете  побачити на  фото.  Всі  елементу інтер'єру  церкви:  престол,  трон,  аналої,  свічники,  кіоти  також  будуть  ковані.
    Я  перелопатив   Інтернет і не  знайшов  подібного.
   Є  проект,  перші  зразки.  І,  як  завжди,   бракує  коштів.
     Друзі!    Прохання  допомогти  фінансово цим двом  талановитим  майстрам.
  Імена  благодійників  будуть  увіковічені.
    Звертатися  прямо  до  майстра:

  НАНАЄВ  ВОЛОДИМИР   АРСЕНІЙОВИЧ

 моб. Тел..  067  998  09  57

   З  повагою   СОВА  М.

10 декабря 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

ПОШУК – 2

              



От  же. 
Яким чином  вийшло  так, 
що  лейтенант  Князев С.Г., 
який  загинув  3.02 1944р. і 
був похований  в с.Кавунівка,  Шполянського району  (згідно 
списку  втрат 138  СД), 
раптом опинився в  братській  могилі 
в  с.Шевченкове,  Кіровоградського рн.,  Кіровоградської  обл..? 
Це  ж  біля 
100км  на південь!   Загадка.

      Вивчаючи  списки 
наших  бійців,  які 
лежать в с.Шевченкове,  я
звернув  увагу  на 
таке:   майже  всі офіцери 
загинули  3.02.1944р.  і по списку 
штабу  138  СД,  
вони поховані  в селах  нашого району:  Водяне, 
Лип?янка,


  Товмач,   Кавунівка, 
Антонівка.  А рядові  бійці, 
які  поховані  в 
с.Шевченкове,  загинули  8-9 березня 
1944р.   Як так  виходить?  
Офіцери  гинуть  3.02.1944р., 
а  рядові—8-9.03.1944р.

  Підняв 
я карту  бойових  дій  за  цей 
час.  І ось що  виходить.

   24.01.1944р.,  коли 
2-й  Український  фронт почав 
наступ  з метою  оточення 
Корсунь-Шевченківського   угрупування,  53-я  
армія,  в склад  якої входила 
і  138-я  СД,  
знаходилася  північніше  м.Каніж 
Кіровоградської обл..   А  це за 
50км  від  Шевченково.  
24.01.1944р. дивізія  почала  наступ 
на  північ  і 
27.01.1944р.  булт  звільнені 
села  Лип?янка,  Водяне, 
Кавунівка.  Але  3.02.1944р. 14  танкова 
дивізія  німців  почала 
наступ  з  району 
Новомиргорода,, Капітанівки  з  метою деблокувати   Корсунь-Шевченківське  угрупування. 
Бої  були  жорстокі.  
Німецькі  танки  давили 
наші  вогневі  позиції,  
утюжили  окопи.  Втрати були 
дуже  великі.   Після 
цих боїв   вся  138 СД 
вміщувалася    у  8 
теплушек.   І  німці 
знову  зайняли сепа  Водяне, 
Кавунівку,   Товмач,   які 
були  звільнені   остаточно  
8.03.1944р.

   І 
в  документах  внука 
нашого  лейтенанта  ОЛЕГА   
значиться:  3.02.1944р.  138 
СД  вела  бої 
в  с. Водяне,  Товмач, 
Кавунівка.

  То як 
міг  лейтенант  Князев С.Г. бути похований  в Кіровоградській  обл..,  
в селі,  яке   звільнили 
8.03 1944р.  Парадокс!

   Вирішили,  що 
Олег  напише  запит в  
Головний  архів  МО в м.Подольськ.

   Але 
тут випливло  друге:  хутір 
Братський  Шполянського  району. 

    Але 
це  вже  зовсім  
друга  історія.   Про це - 
в наступній  статті.   



http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Внук приїхав на могилу  діда

http://content.foto.... width='450' height='600' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Від  внука

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Лейтенант  Князев С.Г.


http://img.mail.ru/r... class='IEpng' border='0' width='15' height='15' style='border: 0px;'>
Марк Бернес - Журавли04:13 

3 декабря 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

ГОЛОДОМОР


               Михайло    Пронченко

    Забирали останню зернину






Забирали останню зернину. 

Виганяли із хати вночі, — 

Як сльозою, садок і хатину 

Обливали журбою сичі.



І душа досі ниє і плаче, — 

Бо була це і дійсність, і яв. — 

Наче демон і Каїн неначе 

Більшовик серед двору стояв.



В хаті — дітки, а батька немає. 

І нема повороту йому... 

Комсомолець мішок підіймає 

І несе, як життя, у пітьму.



І остання надія упала, 

Як зернину останню взяли... 

Під вікном дика осінь стояла, 

Де троянди уже не цвіли.



Де мороз лютував, як у серці 

Сум камінний, що все переміг... 

Зарипіли одвірки і дверці, 

Коли вийшли кати за поріг



Тільки зойки дитячі невпинні. 

Тільки сльози і «хлібця нема». 

І на очі сумні удовині 

Ліг одчай, як холодна зима.



І стояла убита й безсила, 

Далі хворо вступила у тьму 

Комуністів благати ходила. 

Й дали їй... Сибір і тюрму.



1933 р.



25 ноября 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
http://shpola.gov.ua... class='contentpagetitle_homepage_style' style='font-size: 15px; line-height: normal; font-family: Arial; color: rgb(0, 0, 153); text-decoration: initial;'>Шполяни вшанували жертв Голодоморуhttp://shpola.gov.ua... title='PDF' rel='nofollow' style='color: rgb(0, 0, 153); text-decoration: initial;'>http://shpola.gov.ua... alt='PDF' style='border: none;'>http://shpola.gov.ua... alt='Друк' style='border: none;'>
П'ятниця, 23 листопада 2012, 09:47

DSCN9401http://shpola.gov.ua... height='225' width='300' style='margin: 5px; float: left;'>Близько сотні шполян з числа громадськості міста Шполи 23 листопада взяли участь у заходах зі вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Вранці на міському цвинтарі, що по вул. Лесі Українки, відбувся мітинг біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору на могилі масового захоронення загиблих у 1932-1933 роках від голоду шполян. До учасників мітингу з промовами звернулися заступник міського голови Віталій Плетінь та перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Боїн.

«Голодомор став національною катастрофою. Тільки протягом 1932-1933 років загинула п'ята частина сільського населення України. Шполянщина втратила понад 10 тисяч життів. У місті Шполі померло 4 тисячі населення. Саме на цьому священному місці, у могилі масового поховання, покояться душі наших земляків. Сьогодні ми всі помолимося за їх спокій і царство небесне», - йшлося у виступі першого заступника голови райдержадміністрації Олександра Боїна.

DSCN9412http://shpola.gov.ua... height='225' width='300' style='margin: 5px; float: right;'>Після звернення районного керівництва учасники мітингу поклали вінки та квіти до пам’ятного знаку, а благочинний церков у Шполянському районі Української православної церкви Київського патріархату, протоієрей Вадим Саломатін разом зі священиками церков у районі відправив панахиду по загиблим від голоду шполянах.

Кожен учасник заходу запалив свічку пам’яті і подумки пом’янув невинно убієнних в часи жахливого лихоліття.

DSCN9399http://shpola.gov.ua... height='225' width='300' style='margin: 5px; float: left;'>


23 ноября 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова

http://shpola.gov.ua... class='contentpagetitle_homepage_style' style='font-size: 15px; line-height: normal; font-family: Arial; color: rgb(0, 0, 153); text-decoration: initial;'>До Дня української мови та писемності

787http://shpola.gov.ua... height='170' width='300' style='margin: 5px; float: left;'>День української мови й писемності встановлене Указом Президента України в 1997 році і відзначається щороку в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора, послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, монаха Києво-Печерського монастиря (бл. 1114 р.), давньоруського письменника й літописця, одного з авторів «Повісті временних літ».

Кожна бібліотека Шполянської ЦБС в цей день проводили той, чи інший захід. Відділом довідково-інформаційної та краєзнавчої роботи підготовлено інформаційний матеріал на тему «Українська мова – мова державна»; Капустинська сбф провела годину спілкування «Кращої, ніж рідна, мови не буває»; Лип’янська сбф, Веселокутська сбф - організували бесіду «Мово моя, барвінкова»; Водянська сбф провела день інформації «Доля мови - доля народу»; Ярославська сбф, Мар’янівська сбф - годину спілкування «Наша мова - древо мудрості»; Терешківська сбф - усний журнал «Мова, що земля тобі дала» та ін.

DSCN1813http://shpola.gov.ua... height='225' width='300' style='margin: 5px; float: right;'>В читальній залі центральної районної бібліотеки до Дня української писемності та мови організовано книжкову виставку «Українська мова – наш скарб». Література представлена на виставці – це словники,   довідники, енциклопедії з української мови,   книги   з   історії   української   писемності,

мовознавства, література з питань ділового мовлення, періодичні видання -

журнал «Дивослово» та газета «Українська мова та література».

Працівники районної бібліотеки для дітей організували 9 листопада усний журнал «Я знаю, мова мамина – свята» з учнями 8-А класу школи-гімназії №3. Діти з задоволенням готувались до цього свята, вивчили нові вірші про українську мову «Рідна мова», «Наша мова, калинова», гуморески П. Глазового «Кухлик», «Українське сало», активно відповідали на запитання вікторини, декламували прислів’я та приказки про українську мову. Учень Шполянської школи мистецтв Олександр Скляр грав на бандурі та виконав українські пісні «Думи мої, думи мої…», «Україна».

IMG_20121109_120532http://shpola.gov.ua... height='225' width='300' style='margin: 5px; float: left;'>Школярі ознайомились з виставкою «Буду я навчатись, мови золотої».

Для тих, хто більш детальніше цікавиться вивченням української мови є можливість використовувати Інтернет-ресурси, які допоможуть відшукати необхідну інформацію про українську мову.

Запрошуємо до бібліотеки всіх, хто шанує, вивчає,   любить українське

слово, бажає поповнити свої знання вивченням більш детальніше українську мову.

19 ноября 2012

Сова Микола, пользователь 1ua
Микола Сова
http://shpola.gov.ua... class='contentpagetitle_homepage_style' style='font: normal normal normal 15px/normal Arial; color: rgb(0, 0, 153); text-decoration: none; '>Державна нагорода - заслуженому вчителю Україниhttp://shpola.gov.ua... title='PDF' rel='nofollow' style='color: rgb(0, 0, 153); text-decoration: none; '>http://shpola.gov.ua... alt='PDF' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; '>http://shpola.gov.ua... alt='Друк' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; '>
Вівторок, 09 жовтня 2012, 02:57
918http://shpola.gov.ua... height='225' width='194' style='margin-top: 5px; margin-right: 5px; margin-bottom: 5px; margin-left: 5px; float: left; '>До Дня працівників освіти Президентом України Вікторем Януковичем видано  указ про  відзначення державними нагородами України кращих освітян держави. За значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахівців, багаторічну плідну педагогічну діяльність, високий професіоналізм  орденом княгині Ольги ІІІ ступеня нагороджено директора Сигнаївського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-IIIступенів» Шполянської районної ради Людмилу Свердел.

Людмила Павлівна розпочала трудову діяльність у 1964 році  вихователем дитячого відділення лікарні залізничної станції м. Шполи, а з 1967 року тривалий час працювала вчителем англійської мови.  У березні 1981 року і донині очолює Сигнаївський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів». За період своєї роботи зуміла створити творчий колектив однодумців - вчителів, учнів та їх батьків, і як результат, у 1990 році закладу встановлено статус «школа-родина». За значну результативну роботу школа в 2001 році нагороджена пам’ятною ювілейною медаллю «10 років Незалежності України», неодноразово ставала переможцем районного та обласного оглядів на кращу модель сучасної  сільської школи. У 2006 році  досвід роботи навчального закладу вивчений і узагальнений Академією педагогічних наук України, його включено в десятку кращих шкіл України. Тоді ж школа виборола перше місце в номінації «Школа-родина», а наступного року взяла участь у виставці Академії педагогічних наук України.

Наслідком понад 30-річної співпраці педагогічного, учнівського та батьківського колективів під керівництвом Людмили Павлівни є відсутність правопорушень та злочинів серед неповнолітніх у навчальному закладі, а досвід роботи з даного питання включено  до картотеки передового педагогічного досвіду України. Директор зуміла створити  такий колектив, який на засадах партнерства вирішує не лише проблеми навчально-виховного процесу, а й  ключові питання розвитку сільської громади.

У цій місцевій школі на тільки навчають дітей знанням та виховують їх, цей заклад став також соціокультурним центром села. Ще одним підтвердженням цього стала реалізація у 2012 році міжнародного проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду – ІІ».

На базі навчально-виховного комплексу проводяться обласні семінари за участю фахівців освітньої галузі, гуманітарної сфери, організовуються зустрічі щодо обміну досвідом роботи з педагогами України.

Людмила Павлівна вміло налагодила чіткий механізм міжгалузевої співпраці з органами місцевого самоврядування, неодноразово обиралась депутатом сільської та районної рад. Відзначалась подяками,  грамотами  і дипломами на різних рівнях: 1988 рік – знак  «Відмінник  освіти України», 2004 рік – почесне звання «Заслужений вчитель України», 2007 рік  – грамота  Міністерства освіти і науки України.

За інформацією відділу освіти райдержадміністрації

 

15 октября 2012


... 3


  Закрыть  
  Закрыть