Форум Шполы

http://shpola.in.ua/... rel='lightbox[2270]' title='3' class='cboxElement' style='background-color: transparent; border: 0px; margin: 0px; padding: 0px; vertical-align: baseline; color: rgb(116, 51, 153); background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>http://shpola.in.ua/... alt='' width='150' height='150' style='background-color: transparent; border: none; margin: 4px 24px 12px 0px; padding: 0px; vertical-align: baseline; display: inline; float: left; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Біля стін Шполянської райдержадміністрації нині встановлені траурні вінки, запалені свічки. Про це повідомляє кореспондент «Шпола онлайн». Мешканці Шполи несуть сюди квіти. Біля входу до адмінбудівлі є гасло з надписом: «Шполянська райдержадміністрація без кривавої Партії регіонів».

Микола Сова

Черкащина: у Шполі демонтовано Леніна та розпущено Партію регіонів

http://shpola.in.ua/... rel='lightbox[2266]' title='1' class='cboxElement' style='background-color: transparent; border: 0px; margin: 0px; padding: 0px; vertical-align: baseline; color: rgb(116, 51, 153); background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>http://shpola.in.ua/... alt='' width='150' height='150' style='background-color: transparent; border: none; margin: 4px 24px 12px 0px; padding: 0px; vertical-align: baseline; display: inline; float: left; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Як повідомив кореспонденту «Шпола онлайн» голова Шполянської районної організації партії «УДАР» Юрій Плосконос, 22 лютого у Шполі демонтовано пам»ятник Володимиру Леніну, який стояв на центральній площі міста. Сьогодні ж проведені сесії районної та міської Рад під час яких прийнято рішення про розпуск фракцій Партії регіонів.Заяви про відставку з займаних посад написали голова райради Тимошенко і секретар міської Ради.

Під час засідання сесії Шполянської райради депутати висловили недовіру Голові райдержадміністрації Черевку.

Микола Сова

НА МАЙДАНІ — НАРОДНЕ ВІЧЕ

Мій народ — не покірливе бидло.

Лиш поглянь на ясні обличчя,

На окрилені, чисті, світлі,

Що зібрались сьогодні на віче.

Наче хвиля могутня вирує Міліонна душа України!

Боже милостивий, чи ти чуєш,

Як встає із колін Людина!? Поможи, врозуми, дай сили,

Дай наснаги звитязі синівській,

Щоб розквітла моя країна На правічній землі українській.

А Майдан гуде — ревно, свято! Лиш поглянь, які світлі обличчя! Велич духу, як вал дев’ятий.

На Майдані — народне віче.

м.Шпола. Любов ГРУШНИК

Микола Сова

МОЛИТВА ЗА УБІЄННИХ ГОЛОДОМ

Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю, ненечко! Крихітку хлібця!» Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає мою душу на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, молить, плаче, квилить, голосить і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу!? У ній ні дна, ні берегів...

І знову вони йдуть. Щодня, щоднини, щоночі. Мільйони тіней, мільйони очей. Прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця... Ідуть українські Варвари- великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі праведниці в домотканих сорочках, пливуть святі новомучениці роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк білих крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою...

Йдуть з осінніх боліт, із снігових заметів, із весняних дібров і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабою лугах падають.

Чи ж то я, чи ж моя пам’ять, а чи душа летить у ту весну і квилить-голосить у Всесвіт. Кричу до мовчазного неба з разками пташиних ключів, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник поминальної свічі. Заклинаю землю, на якій дотлівають свічки людських життів. Мільйони погаслих свічок...

«Небо! Поможи! Дай манни небесної нагодувати помираючих! Саде! Сотвори диво! Плоду дай помираючим! Місяцю! Сили дай помираючим! Земле! Жита дай, гречки дай, проса дай не в липні, а у весняну пору!

Господи-Вседержителю наш! Чи ж Ти осліп від горя і людських гріхів?! Поглянь - червона орда знову жнивує на моїй землі. Глянь на ті покоси! Таких жнив, такого жнива світ не знав від сотворення! Таких покосів іще не бачили ні Земля, ні Небо. Подивись на те різнотрав’я, на квіт, на пуп’янки, на зав’язь, на... Господи! Невже ж і там, у Твоєму раю, є Україна, яку заселяєш віднині святими душами?

Сину Божий Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого червона орда забрала до зернини! Ти ж умів двома хлібинами й п’ятьма рибинами нагодувати п’ять тисяч. Сотвори диво - нагодуй, порятуй!

Пресвятая Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько люду свято-руського! Куди ж ви всі відійшли? Чого залишили мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського древа? Чи ж не бачите криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж Ви, Сили Небесні?»

...І стояла вона, осліпла від горя, оглухла, обдерта, сива, напівбожевільна, мукою підпирала Небо, моторошно роззиралася, хрестилася, Мати-Україна, на велетенському хресті розіп’ята, й вишіптувала:

«Дітоньки мої! Заждіть! Ось квасок, петрушечка зійшли. Вже ген зозулька маслечко колотить, вже ген жита зеленіють, сади біліють... Івани, Марії, Горпини, Тараси! Стривайте! Зачекайте! Куди ж ви? Як же я без вас у світі житиму?»

Ганно! Ганно! Блаженна Ганно! Стеряна Ганно! Дитя в казані зварила і, як вовчиця, рвала його зубами, і вила, вила, вила, аж холонули далекі світи, аж памороззю взялося сонце...

Прости, Небо! Прости, Земле! Простіть, зорі! Прости, Божий світе, муку і божевілля мого народу! Ту моторошну дику ніч, усі жахи, не бачені від сотворення світу, простіть!

Микола Сова

Щасливе дитинство' - до річниці ГОЛОДОМОРУ

Прийшла мені в голову думка зробити фоторепортаж про репортера. З літа цього року редакцію нашої газети 'Шполяночка+' очолила Наталія Сторчак. Газета приватна і не завжди її виступи співпадають з 'цінними вказівками' нашої влади.
Знаючи, що пані Наташа часто їздить по району, я напросився в супутники. Їхали в с.Скотареве. Що там хотіла побачити редактор, я не знав.
Приїхали, взяли з собою голову сільради пані Галину і вперед!
Виявляється, що пані Наташа хоче взяти інтерв'ю в двох сестер, які пережили Голодомор.
Отже: Карбівнича Версавія Сергіївна, 1926р.н. і Карбівнича Ольга Сергіївна, 1931р.н.
Жила сім'я: батько. мати, 13 дітей. Мали 15 га землі, худобу, коні, дві комори, дві клуні. млин. А гусей, качок, курей - ніхто і не знав скільки. Хату побудували в 1925р.
І тут - давай в колгосп! Батько відмовився і тоді всю сім'ю вивезли в поле. Батька побили і дали 3 роки в'язниці і 12 років заслання. Сім'ю залишили в степу і заборонили вертатися до рідної хати.
Істи було нічого і діти почали мерти. Там, в степу і поховали четверо діточок.
А потім пощастило. Приїхав з району (області?) якийсь начальник і випадково побачив в полі цю сім'ю. Діти були як скелети. По його наказу сім'ї дозволили повернутися в свій дім.
Але...Всі будівлі, крм хати, були знесені..Вивезли все, залишилася гола земля. В хаті було пусто - голо! Навть не залишили жодної дерев'яної ложки.. Сусід дав подерту бурку, щоб можна було спати не на голій землі, хтось приніс ложку, миску.. А що їсти? Ходили по полях, збирали колоски, якусь картоплину. Вже тут померли від голоду два брати: одному було 3 роки, а другому 17. Могили їх тут, в кінці городу.
Для мене такі розповіді не новина. Ще на початку 60-х років про таке розпівідали мені мої бабусі, які жили в Сумській області..
Але кожний раз, коли чуєш це жахіття, очі застиляють сльози і серце кричить: 'За що? Чим винні ці діточки, яких і могил навіть немає'
А потім була війна. Двох братів забрали на фронт і з криком 'За Сталіна!' вони лягли в сиру землю далеко від рідної хати.
Батько вернувся з Півночі в 1946р.. Працювали в колгоспі. Версавія була в шлюбі, а Ольга так і прожила весь вік одна. Старша живе в старій батьківській хаті, а менша в будинку, який побудували вже після війни.
Отакий в мене вийшов репортж про репортера.
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Сестри Карбівничі

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'>
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Страшні спогади

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Батьківська хата. ПОбудована в 1925р.

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Там могилки двох братиків

Микола Сова

Урочисто відкрили стелу пам’яті загиблого визволителя

Минулої п’ятниці, 25 жовтня, житель Кривого Рогу Вадим Олещенко разом з дружиною Тетяною приїхали на запрошення шполян до села Те- решки, де відбулися урочистості з нагоди 69-ї річниці визволення України від фашистських загарбників. До цієї дати було приурочене й відкриття встановленої нещодавно паном Ва- димом стели пам’яті на честь його дядька, гвардії сержанта командира відділення 7-ої ГМСБ Михайла Олещенка. Як уже неодноразово повідомлялося в щотижневику «ІІІпо- ляночка+», місце загибелі Михайла Олещенка підчас бойових дій Великої Вітчизняної війни — хутір Ховківка Терешківської сільської ради, вдалося встановити цього року місцевому краєзнавцю Миколі Сові.

У проведенні заходу участь взяли районні керівники, учнівсько- педагогічний колектив Терешківського навчально-виховного комплексу, жителі Терешок. У виконанні учнів місцевої школи прозвучали поетичні рядки та пісні на воєнну тематику,

хвилиною мовчання та покладанням квітів до пам’ятного знака відбулося вшанування пам‘яті загиблих героїв- визволителів. Вадим Олещенко у своєму виступі подякував багатьом людям, котрі допомогли йому знайти могилу дядька, яку він багато років розшукав. Слова його щирої вдячності адресувалися шполянину Миколі Сові, заступнику голови Шполянської райдержадміністрації Ользі Шпиці, сільському голові Кавунівки Катерині Козій-Голобородько, сільському голові Терешок Валерію Білецькому. Пан Вадим радо сповістить своїх тіток, які проживають в Росії, про належно вшановану пам’ять їх брата.

«ІІІпо- ляночка+»,

Микола Сова

Встановлено ще одне ім’я воїна-визволителя

http://shpolavisti.c... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>Встановлено ще одне ім’я воїна-визволителяhttp://shpolavisti.c... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

Минулої п’ятниці жителі Терешок зібралися біля обеліска Слави на урочисте відкриття пам’ятного знаку ще одному воїну-визволителю села.
Історія з встановлення імені і місця поховання гвардії сержанта Михайла Олещенка почалася багато місяців тому. Племінник загиблого, Вадим Олещенко з Кривого Рогу, звернувся до місцевих пошуковців з проханням встановити місце поховання дядька. Колишній дитячий лікар, а нині краєзнавець Микола Іванович Сова допоміг Вадиму Геннадійовичу знайти місце поховання дядька. У ході пошукової роботи з’ясувалося, що загинув гвардії сержант в Ховківці, а поховали його в братській могилі на території Терешок.
На відкриття пам’ятного знаку завітали заступник голови райдержадміністрації Ольга Шпиця, заступник голови районної ради Олександр Павлов. Приїхав і Вадим Олещенко з дружиною Наталею. Він за власні кошти виготовив пам’ятний знак. І ось настала урочиста хвилина відкриття.
«Війна закінчиться лише тоді, коли буде похований останній солдат», — звернувся до присутніх Микола Сова. Микола Іванович привіз на могилу фотографії сестер Михайла Олещенка з Росії. Вони були ще зовсім маленькими і не пам’ятають старшого брата, який 20-річним загинув, визволяючи Україну. Зараз родина Олещенків, за винятком гостей з Кривого Рогу, проживає у місті Орськ Оренбурзької області, тож Вадим Геннадійович знімав увесь захід на відеокамеру, щоб при нагоді передати рідним до Росії. Він подякував терешківцям за теплий прийом і допомогу при встановленні місця поховання воїна.
Ольга Шпиця, в свою чергу, відзначила патріотизм, ентузіазм і терпіння усіх, хто причетний до цієї події. «Пам’ять про ще одного визволителя шполянської землі передаватиметься з покоління в покоління довгі-довгі роки», — наголосила Ольга Іванівна.
Учні місцевого НВК підготували виступ, присвячений важким рокам воєнного лихоліття. Наприкінці заходу усі присутні поклали до пам’ятного знаку і обеліска вінки та квіти.

Катерина Вальчиковська'Шполянські вісті'

Микола Сова

На Шполянщині реорганізують райлікарню «через коліно».

http://progolovne.ck... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>На Шполянщині реорганізують райлікарню «через коліно». Опозиція подає до суду!Написано 31 Октябрь 2013. Tags: http://progolovne.ck... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>Про Головне, http://progolovne.ck... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>райлікарня, http://progolovne.ck... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>Шпола
http://progolovne.ck... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>Сьогодні відбулася сесія Шполянської районної ради, на якій розглядалося скандальне питання реорганізації районної лікарні. Команда «фас!» у справі начебто добровільних рішень про так звані «реорганізації» райлікарень збурює громади в усіх районах області.
Сьогодні «дали добро» нищити Шполянську райлікарню. Рішення про це прийняли на сесії, щоправда, опозиція оскаржуватиме його у суді, бо запевняє, що результати голосування сфальшовано.
Півсотні обурених шполян прийшли під стіни райради. Люди забажали прорватися до обранців, однак на сесію не пустили навіть запрошених, а також сільських голів та журналістів.
Зате на допомогу більшості прибув мало не увесь склад райвідділку міліції. Міліціянти заважали опозиції висловитися з болючого питання, обговорити його належним чином. Рішення прийняли, як кажуть, «через коліно». Результати голосування, за свідченням представників «Батьківщини» та «УДАРУ», сфабриковані. За рішення проголосувало 28 із необхідних 29 депутатів. Тим не менше, до протоколу записали 30. Опозиціонери завимагали показати їм протокол з результатами поіменного голосування, однак документ їм відмовилися надати (відео дивіться ТУТ).
Питання реорганізації райлікарні не підтримали на профільній комісії. Проект рішення для ознайомлення депутатам вчасно не надійшов. Ніяких громадських слухань щодо реорганізації лікарні не проводили.
Рішучі наміри відстоювати райлікарню засвідчив голова Шполянської районної організації «Батьківщина» Володимир Горбач. «Рішення про реформування закладу прийнято з порушеннями. Голосів більшості не вистачило. Питання у профільній комісії теж не підтримали. Вважаю, що силоміць питання, проти яких виступає громада, не можна вирішувати. Ми будемо опротестовувати результати сесії, бо вони сфабриковані», — сказав очільник «Батьківщини» на Шполянщині.
Голова обласної організації «УДАР» Віталій Іляшенко був присутній на сесії та запевнив: «Вже завтра ми подамо позов на керівництво Шполянської райради за порушення регламенту та процедури голосування. За нашою інформацію, напередодні сесії депутатам райради погрожували та тиснули на них з вимогою закрити лікарню, на фінансування якої в районної влади немає грошей. При цьому інтереси людей ніхто не враховував», — пояснив опозиціонер.
Людмила Коваленко

Микола Сова

Рушник 'Оберіг Шполянщини'

Громадський музей «Оберіг Шполянщини»
розповідає про історію
старовинної культури і побуту українців

Такий культурно-просвітницький осередок знаходиться в центрі Шполи, на другому поверсі приміщення весільного салону «Три горішки для Попелюшки». «До нас постійно приходять допитливі шполяни, особливо — учнівська молодь, які цікавляться минулим нашого народу, його культурою, способом життя», — розповідає голова районної громадської організації «Союз українок» Тетяна Ільченко, яка опікується музеєм. Ось чути на сходах жвавий дитячий гамір — до української світлиці завітали дошкільнята з дитсадка «Калинка» з вихователями. Тетяна Миколаївна провела гостей до експозицій, дітлахи поринули в чарівний світ різноманіття старовинних речей, заглядали в піч, колисали немовлятко в плетеній люлі, переглядали начиння великої дубової скрині, хрестилися до образів на вквітчаній покуті. Всі уважно слухали розповідь Тетяни Миколаївни про те, як колись жили наші діди і прадіди, яким був їх світогляд, культура, обряди.

«В першу чергу ми завдячуємо приватному підприємцю Павлу Мальчику, який надав приміщення для музею, допомагав у його наповненні, — зазначає Тетяна Миколаївна. — Багато шполян долучалися до збору експонатів, облаштування експозицій. Найціннішим з них, звичайно, є наш районний рушник єдності — «Оберіг Шполянщини», який і дав назву музею. П’ять років тому представниці з кожного села нашого району власноруч вишили на ньому найголовніші українські символи — хліб-сіль, матір з немовлям, дуб-калину, а також зобразили кожен по-своєму свої сільські герби». Тож наш Шполянський край має особливий оберіг, який містить в собі цілу історію і мистецький дар талановитих жителів.
Ганна ШВЕЦЬ.
Таку замітку я надибав в нашій газеті. Про цей музей я чув і раніше, але якось руки-ноги до нього не доходили. Колись заїхав, а він закритий. Нарешті домовився з Тетяною Миколаївною і поїхав.
Виставляти всі фото, а це предмети побуту наших батьків, дідів, я не буду.. Вони будуть на моїй сторінці.
А ось рушник 'Оберіг Шполянщини' покажу

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>
Тетяна Миколаївна
http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>

http://fotki.yandex.... target='_blank' style='color: rgb(137, 53, 177);'>
Пісня про матір

На сьогодні в районі налічується 37 населених пунктів, і щоб розмістити їх на рушнику визначили розмір рушника - 7 мх0,75м.
Чому саме 7 метрів довжини? Тому що, цифра сім має магічне значення, бо є сім днів тижня, сім струн, сім нот, сім кольорів веселки, сім чудес світу тощо
В кожному селі народ сам створював ескіз герба села, а народні майстрині переносили його на полотно. Ті села, які не мають сільради, позначені на рушнику гілочкою калини.
Ця робота тривала два роки - 2007-2009рр.

Микола Сова

Рушник

«Оберіг Шполянщини»

Ж. '

Той, хто пам'ятає минуле, має чимало шансів не помилитися у майбутньому. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо співати - то дзвінко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.

Важко уявити український національний побут без вишивки. Вишивка — один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Але узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають («відгороджують») від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

Раніше вишивальниця в процесі роботи промовляла кілька разів молитву, щоб злі вітри не принесли якісь нові лиха й напасті.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Можна багато говорити про різні орнаменти на рушниках та сорочках, про їх різноманітність, про їх древню символіку, котра для нас вже мало доступна й зрозуміла. В різних областях України існують свої орнаменти вишивок, кружев, мережок, ниток, свої особливості вишивання, за ними можна зрозуміти, з якого куточка України той чи інший рушник.

До XVII ст. візерунки були геометричні, вони переважають в західних областях України, а в східних - на Донбасі, на Кубані частіше вишивають гладдю. Вже після козаччини стали з’являтися стилізовані квіти, калина, рідше - птахи: голуби, солов’ї, півні та жар-птиці. Стали вишивати різні написи, які часто вказували на призначення рушника: «Хліб-сіль», «Козацькому роду нема переводу», «На щастя, на долю» тощо...

Вже з дитинства дівчаток в наших родинах привчали шити й вишивати, років з шести мама чи бабуся показують, як тримати голку, вишивати на полотні хрестиком узори так, щоб на зворотному боці не було жодного - боронь Боже! - вузлика. На вечорницях дівчата готували собі придане, в тому числі й рушники для свого весілля - на щастя, на долю, для сімейного оберегу.

Весільних рушників, бувало, колись готували не один десяток. Ще до весілля старостам при сватанні треба подавати хліб на рушникові. Подала дівчина старостам рушники - то значить дала згоду вийти заміж, а як піднесла гарбуза - значить, не схотіла, насміялася... На весіллі треба перев’язувати рушниками через плече сватів, дружків, боярів.

Рушник! Як багато промовляє це слово. Скільки зворушливих спогадів навіває він. Рушник завжди був при руці, тому і придбав собі таке ймення. Рушника передавали і передають нині, як оберіг з роду в рід, із покоління в покоління. В Україні понині бережуть рушник, як родову реліквію, і нізащо не віддають реліквію з рідної хати. Хата, оздоблена рушниками, створює поетичний настрій. Рушник у нашому побуті живе і сьогодні. Його використовують на весіллі, під час проводів хлопців до армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Весільний рушник кожна дівчина готувала сама. Вишивати рушник, сорочки матері навчали дочок змалку.

Мені сорочку мама вишивала,

Неначе долю хрестиком вела.

Щоб я легких стежинок не шукала,

Щоб я завжди привітною була.

Виконуй, доню - мамо говорила,

Життя закони істини прості.

Не зраджуй землю що тебе зростила,

Не залишай нікого у біді.

Ідея виготовлення рушника «Оберіг Шполянщини» виникла завдяки інформації про «Рушник національної єдності», який вишивали всі області України у 2007-2008 роках. Так, захопившись дослідженням звичаїв українського народу, голова Шполянської районної організації «Союз українок» Тетяна Ільченко замислила не просто докласти рук до відродження цих самих традицій, а створити для рідного краю подібний оберіг, який би мав енергетичну силу та захищав краян від усіляких негативних проявів сучасності. Вона ж і здійснювала керівництво над процесом підготовки і вишивання рушника при великій підтримці та сприяння голови райдержадміністрації О. Пірогова та працівників відділу з питань внутрішньої політики апарату райдержадміністрації Н. Сторчак, О. Гукало, Г. Григор’євої.

На спільному засіданні «Союзу українок» та членів гуртка української національної вишивки при центральній районній бібліотеці (створеного за сприяння завідуючої читальним залом Іванкіної В. П.), яке відбулося восени 2008 року, було вирішено зобразити на рушнику Шполянщину як географічний центр України та вишити символи кожного населеного пункту нашого району. Коли ця пропозиція надійшла до сіл, люди радо погодилися її втілити у життя. Кожне село по-своєму творчо підійшло до створення свого герба, саме так, якими б вони хотіли бачити свою малу Батьківщину на рушнику.

На сьогодні в районі налічується 37 населених пунктів, і щоб розмістити їх на рушнику визначили розмір рушника - 7 мх0,75м.

Чому саме 7 метрів довжини? Тому що, цифра сім має магічне значення, бо є сім днів тижня, сім струн, сім нот, сім кольорів веселки, сім чудес світу тощо.

Далі стало питання, як розмістити все задумане на рушнику. За цю справу взялася Валентина Федорівна Борозніченко. Вона на 7-метровому відрізку шпалер зробила проект рушника. Вона ж запропонувала на рушнику зобразити село, жінку з дитям на руках, бо як писав великий Т. Г. Шевченко: «Нічого кращого немає, як тая мати молодая з малим дитяточком своїм...», хлібину на рушнику, символ танцюючих козаків, як пам’ятка художнім колективам, які бережуть народну пісню і дарують її людям, бо ж, як кажуть, коли живе пісня - живе село:

Як у нас на Україні Всі поля квітучі,

Як у нас на Україні Люди всі співучі.

Хай же щастя буде довгим І пісень багато,

Бо без пісні в Україні Не буває свята.

Потім пожвавилася робота по збору символів кожного села, які простіше назвати гербами. Були великі тривоги, що всі вони будуть схожі, але вийшло навпаки - самі селяни дуже відповідально поставилися до виготовлення гербів, хоч і підхід був аматорський - не професіональний. І вони вийшли дуже цікаві, різноманітні, красиві і, навіть з філософською мудрістю.

Коли було вирішено вишити жінку з дитям, виникли побоювання, що чоловіки образяться, але села запропонували нам ще 8 козаків, ще одну жінку, колоски на 23 гербах, калину - на 15, хліб на рушнику - на 5, сонце - на 9, соняхи - на ю, зате буряк та кукурудза - по і, два герби України, одна корона з цегли, один млин, з церкви, один монастир, один замок, один трактор, один серп, одна ліра, три шаблі, одна булава, ще три рушники, п’ять фрагментів прапора України. На деяких гербах зафіксовано і дату заснування села. Отаке різноманіття символів зберігаються в душах наших шполян , які запропонували все це вишити на рушнику «Оберіг Шполянщини».

Особливе місце на рушнику відведено селам, які вже зникли з мапи району і входять до найближчих громад. їх в районі 9, це - Козачани, Вітязеве, Коротине,

Глиняна Балка, Межигірка, Георгіївка, Ховківка, Кам’януватка, Устимівка. Вони позначені на рушнику гілочкою калини.

Далі всі герби були переведені на полотно та виготовилися вишиті зразки. Розпочався зв'язок з вишивальницями району.

Сам процес вишивки рушника був розпочатий 21 листопада 2008 року. Спочатку було вишито безконечник як символ оберегу рушника. Його допомагали вишивати Ганна Варфоломіївна Волкова та Валентина Володимирівна Довгаль. А центральну вишивку рушника ми довірили найкращій майстрині м. Шполи Валентині Миколаївні Музиченко. Це вона вишила пам’ятний знак «Шполянщина - географічний центр України».

Після цього сільські голови допомагали доставити рушник в село і довірити найкращій вишивальниці вишивання герба свого села.

Кожний герб по-своєму красивий.

На жаль, в деяких селах хоч і створили герб, але вишити не вдалося, тому 9 сіл вишивали «союзянки» у Шполі, 18 сіл - шили місцеві майстрині. Як уже було сказано, 9 сіл, які вже не мають окремої сільської ради, позначено гілочкою калини; місто Шполу зображено посередині рушника у вигляді храму Божого та мапи України з позначками «Київ», «Шпола», «Мар’янівка»(географічний центр України), а також зафіксовано емблему торгової марки «Жайвір» ЗАТ «Шполянський завод продтоварів» - підприємство, керівництво якого з радістю погодилося виступити головним спонсором проекту. І, звісно, ж сонечко - найважливіший символ життя, якому споконвіку поклонялися наші пращури.

Вишивати рушник допомагали і школи. Урочисто прийняли рушник і вишили козачків-танцюристів учні Шполянської ЗОШ № 5. 31 березня 2009 року відбулося справжнє свято рушника з українською піснею і танцем за що ми дуже вдячні директору школу Сотник Світлані Володимирівні. Вишила козачків Саша Алекеандрова під керівництвом Арестової Олени Валентинівни, педагога, лауреата районної премії ім. Івана Гончара. Також допомагала організувати вишивання символу села і директор Соболівської школи Курій Ніна Федорівна.

Хліб на рушнику та жінку з дитям вишивали Довгаль Валентина Володимирівна, Бойко Оксана Володимирівна та Набережна Тетяна Костянтинівна - члени «Союзу українок» зі Шполи.

Картинка села на Україні, де росте калина і верба біля річки, хата, криниця з журавлями, хлібне поле біля села та ще казковий Івасик-Телесик на гусаку - така чарівна картина є символом нашого одвічного центру духовності - мальовничого села, який завжди був є і буде основою родовідної пам’яті українців.

В пам’яті шполян збереглися істини, що ми таки живемо в козацькому краї. От тому молода жінка - сільський голова села Капустине Валентина Іванівна Пташник запропонувала вишити на рушнику слова: «Козацькому роду - нема переводу!». А це означає, що у нас на генному рівні живе пам'ять про козацьку добу в історії України.

У часи, коли ми ще нічого не знали про долю українського народу, в селі Лебедин існував дитячий колектив художньої самодіяльності під керівництвом І. І. Коливая «Лебединські козаки». Вже тоді їх голоси сповіщали світові, що Україна стане таки українською. Такі колективи стали провісниками нашої незалежності і тому слова шанованого Іллі Івановича: «Всі на землі ми велика родина - істина вічності дуже проста» вишиті на нашому рушнику. Знову ж Ілля Коливай випереджає час і бачить світле майбутнє нашого українського народу у духовних цінностях. А скільки мудрості закладено в гербі села Топильна, створеному секретарем сільської ради Начос Ларисою Михайлівною: образ людських рук, якими створено все на землі.

Наш рушник вишивали небайдужі майстрині-шполяни 277 днів. Він увібрав у себе весь позитивний потенціал наших прекрасних людей, тому і має велику силу справжнього Оберегу нашої рідної землі - Шполянщини.

«Союз українок» щиро дякує всім небайдужим людям, які

и • • • и • •••

перейнялися цією шляхетною акцією та постійно сприяли втіленню її в життя, зокрема - Пірогову Олексію Івановичу, голові Шполянської райдержадміністрації, Сабадашу Миколі Андрійовичу, голові Шполянської районної ради, Дуженку Анатолію Ананійовичу, раднику голови районної ради, Шевченку Сергію Олександровичу, генеральному директору ЗАТ «Шполянський завод продтоварів» - головному спонсору проекту, Мальчику Павлу Олексійовичу, Мальчик Катерині Павлівні, приватним підприємцям, які надали приміщення для музею, сільським головам

• • •

району. Всі ці люди не лише сприяли успішному проведенні акції, а и зі щирістю і розумінням співпереживали за результат. Нехай же Господь Всевишній береже Вас, добрі люди, на благословляє на нові добрі справи!

...

Закрыть