|
прізвища мешканців села
Культура села Слобідка Виконавець: Романюк Діана учениця 8-го класу; Керівник: Кукурудзяк Валентина Радівна Народне вбрання – це вияв святкового, урочистого, піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів.Сучасні жителі села Слобідка теж мають народний одяг, який носили їх батьки і діди.Чоловіче вбрання не відзначається великою кількістю деталей, але заслуговує на увагу. Головним елементом чоловічого, втім як і жіночого, одягу була вишита сорочка, поверх якої одягали «кептар» (безрукавку). Також чоловіки носили білі штани «портяниці» з овечої шерсті. Необхідною приналежністю чоловічого костюму був пояс «крайка». На голову одягали шапку – «кучму» з хутра ягняти. Капелюхи оздоблювали вовняними китицями або пір’ям. Взуття – «постоли» (морщениці) – прикрашали металевими пряжками. Чоловічі чоботи не прикрашали.Чоловіча сорочка шилася з білого домотканого полотна. Комір сорочки вишивали сірими, чорними, синіми і червоними нитками. Маніжка і кінці рукавів теж вишиті, але вже іншим кольором. Комірець сорочки стоячий. Сорочка часто вбиралась в штани «портяниці», «гачі», а інколи поверх штанів. Старі люди носили сорочки зовсім не вишиті або тільки невеличкі мережки на маніжці та рукавах.Вузькі штани «портяниці» шили лише з білого домотканого полотна тканого з овечої шерсті молодих овець. Їх одягали не лише в будні дні, а й у вихідні.Нагрудний одяг «кептар» (безрукавка) – шкіряна, оздоблена по краях хутром куниці та оздоблена аплікацією із стрічок, вив’язаних з чорних ниток, що має вигляд тканини букле. Ці безрукавки характерні і для чоловіків і для жінок.Кожух шили із дубленої вибіленої телячої шкіри, оздоблені хутром із тхорів і куниць біля рукавів, вздовж застібки і внизу по краях. Поле кожуха оздоблене візерунком (у формі зигзагів) з кольорових ниток.Сардак шили з овечої шерсті і вовни в основному чорного і коричневого кольорів, оздоблені китицями «ботяницями» біля шиї. Жіночий одяг включав в себе вишиту сорочку з білого домотканого полотна і горбочку. Сорочка вишита шовковими нитками різних кольорів. Її називали «сорочка з тичками», бо узори були вишиті і на грудях, і на рукавах. Внизу сорочка була оздоблена «циркою».Жінки підперезувалися горботкою. Її підв’язували поясками «барками», які також були ткані з різних ниток.На голові жінки носили хустку, а молоді дівчата – стрічки, або заколювали квітку збоку з вазона.На ноги взували постоли або капці. Як і чоловіки, жінки носили безрукавки «кептарі», «кожухи» і «сардаки».
|
Видатні особистості села Слобідка
Виконавець:Піцул Анна учениця 8-го класу;
Були в нашому селі і жителі, які жили і працювали на благо села. Серед них: Г.Г. Горак, М.Ю.Засухін, М.М. Слободян. 28 квітня 1944 року син коваля, Георгій Георгійович Горак, був призваний на службу. Його відправили на збірний пункт. Швидко пройшов підготовку і через деякий час разом з іншим поповненням у складі Другого Українського фронту прибув до місця боїв, брав участь у визволенні столиці Румунії – Бухареста.
Микола Юхимович Засухін – штабний офіцер, учасник Великої Вітчизняної Війни. За бойові заслуги нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями.
Одна з багатодітних сімей села Слобідки в часи керування державою Й.В.Сталіна стала жертвою репресій та голодомору. Це була сім’я Романюка Амбросія Івановича. Донька Романюк Амбросія, Гаврилой Зіновія, з болем в серці і сльозами на очах розповідає про тяжку долю, що спіткала її матір, Романюк Наталію: http://bukportret.in... height='186' width='255' style='border: 0px; padding: 0px; margin: 5px; float: left;'> -Наша сім’я складалася з десяти осіб: мами, батька і вісьмох дітей. Найстаршому виповнилось 22 роки, а наймолодшому – 6 років. В 1940 році батько помер. Ми залишилися напівсиротами. Залишившись вдовою, без годувальника, двоє дітей мама похоронила. В господарстві була корова і телиця. Держава доводила до кожного господарства обов’язковий план здачі молока. Мама корову продала і не було звідки здавати це молоко. Його не мали і ми –Діти.В село приходили сталінські уповноважені, які з великим старанням виконували його розпорядження і заповзято вишукували «зрадників» Батьківщини, «ворогів народу». Не виконуєш доведений план – ворог народу. В цьому і звинуватили нашу маму. Покликали в сільську раду і наказали з’явитись в район. Крім того пришили мамі наклепницьку політику, буцімто вона має зв'язок з-за кордоном, а значить шпигун і зрадник Батьківщини. Без суда і слідства маму заарештували і засудили на 5 років. Потім забрали весь хліб, залишивши шестеро дітей на голодну смерть. Йшов 1947 рік – рік голодомору і організації колгоспу в нашому селі. Старші, неповнолітні -діти, працювали на фермі та колгоспних полях, молодші – подались в найми випасати людські корови. Ввечері сходились додому голодні і змучені, а їсти не було що. Щоб якось вижити збирали і варили кропиву, лободу. Їли малясу і жом, варили гриби без муки, від яких отримали отруєння і божевілля. Та не зжалилась влада над сиротами, не подала хоч яку-небудь допомогу, як це є тепер. В 1948 році після дворічного ув’язнення, нелюдських катувань, ми одержали звістку про смерть матері. Мама перебувала в криміналі в Сталінській області, місті Чистякові. Так і не повернулася до своїх дітей. Де похоронена не знаємо і досі. Звертались із запитами до обласної прокуратури. Хотіли дізнатись про правдивий судовий вирок матері, та даремно. Прокуратура довго зволікала, і на кінець отримали звістку, що судова справа не збереглася. |
|
Закрити |