| Олександр Шабала ЧОМУ СЕЛО НАЗВАЛИ ТЕЛЬЧІ?
Краєзнавство
Серед мальовничих лісів Волинського
Полісся між селами Красноволя, Нічогівка та Велика Осниця розташувалося
село Тельчі Маневицького району. Перша писемна згадка про село датована
1577 роком. Тобто селу всього-на-всього 435 років. Але немає жодного
сумніву, що поселення західнослов’янського племені волинян там існувало
задовго до того, як про це було засвідчено письмово. У селі, наприклад, й
досі збереглася його, так би мовити, праісторична частина, що має
красномовну назву – Селище. А сусідні Колки, як городище Колк, в
писемних пам’ятках згадуються ще у Х-ХI ст., тобто в добу Київської
Русі. Загальноприйнятим є висновок, що пам’ятки просвіти та самостійної
писемності на Волині з’явилися лише в ХI ст. Але ж відсутність писемних
згадок, чи навіть відсутність писемності, не означає відсутність життя.
Не так давно світу стало відомо про індіанців племені амондава, які
живуть вже багато століть, а може, й тисячоліть, у джунглях річки
Амазонки. У них відсутнє поняття «час», у мові не має слів «тиждень»,
«місяць», «рік», «календар», але це не заважає їм жити і продовжувати
історію свого племені.
Тельчі – село невеличке, всього (станом на 3
липня 2012 року) у ньому мешкало близько шестисот, а точніше – 592
людини. Розташовано село на висоті 169 (за Вікіпедією – 171) м. над
рівнем моря. Поблизу села протікає неширока річка, що має назву Кормин і
яка впадає у річку Стир. Через село проходить дорога Луцьк —
Кузнецовськ. Колись дворів було багато, і людей жило значно більше, для
дорослих були робочі місця. Ще якихось п’ятдесят років тому село
оточували густі ліси та важкопрохідні болота, де гніздилися чорні
лелеки, дикі качки й птахи з дивною назвою «книга». У сімдесяті роки ХХ
ст. влада болота бездумно осушила (меліорувала), вікові дерева в лісах
зрізали, книги полетіли до інших країв, а молодь поїхала до міста.
Що
ж до етимології цього рідкісного слова «тельчі», то у більшості джерел,
зокрема й у Вікіпедії, знаходимо коротенький (всього три з половиною
рядки) запис про те, що назва села походить від стародавнього слова
«течі», тобто течія. З посиланням на невідомих старожилів (?)
вказується, що з давніх-давен поблизу села протікала невеличка річечка, а
після весняної повені утворювалися швидкоплинні рівчаки,
по-староукраїнські «течі». Течії, так течії, хоча на Волині щодо
рівчаків і струмків більш уживаним є слово «біжить». А «тече» – це
річка, діжка чи бочка. Крім того, не зрозуміло, звідки взялося те
змістовно й структурно не логічне «ль» у середині слова?
Офіційне,
так би мовити, тлумачення походження назви села єдине та таке, що ніким і
ніколи не ставилося під сумнів. Відсутність всебічних та більш глибоких
досліджень і альтернативних думок щодо етимології назви села Тельчі
можна пояснити його заштатністю, а також тим, що у ньому не відбувались
якісь загальновідомі чи значущі історичні події. Відсутні в селі й
будь-які, що заслуговують на увагу, історичні споруди. Поки що не
народилися і не проживали в ньому й історично відомі постаті, хоча
уродженці села розсіяні по всьому світу. Звичайне поліське село, яких на
Волині багато. От тільки назва села, навіть з огляду на
старослов’янську мову, незвична, одна єдина в Україні. І в межах
кордонів колишнього Радянського Союзу ця назва теж була одна-єдина. І
вже цим вона заслуговує на увагу, зокрема, щодо змісту назви та її
походження.
Наприклад, навіть щодо загальноусталеної (правда, без
письмового підтвердження – Р.С.) точки зору, точніше легенди, про
походження назви столиці України від імені одного з братів полянських
князів – Кия існує й інша, зовсім несподівана версія. Нібито назва Києва
походить від слів до «кийова», що в перекладі з татарської (тюркської)
означає – до «зятя». Дійсно, князі слов’янського племені полян не тільки
воювали з Ордою, хозарами і татарами, але й родичалися з ними. Ми й
сьогодні достеменно не знаємо, хто за походженням і якого роду були
жінки князя Олега (Віщого), а тим більше його попередників, тих же
князів полянських.
Отже, на нашу думку, можлива й друга, дещо інша, а
точніше, зовсім інша версія етимології слова та походження назви села
Тельчі.
Як годиться, почнемо з історії, дуже далекої. Як свідчать
письмові джерела, у 869-870 рр. слов’янські просвітителі та проповідники
християнства Кирило і Мефодій домоглися дозволу на організацію у
західнослов’янській Великоморавській державі незалежної від германського
єпископату слов’янської церкви. Пізніше, на початку ХVI ст. Моравія (до
того – Богемія) перебувала під владою імперії Габсбургів, до якої
входила і частина сучасної Західної України. Дореволюційний
вчений-історик П. Лавровський зазначає, що коли Великоморавську державу
було розгромлено, то її населення пішло в інші слов’янські землі.
(Лавровский П.А. Кирилл и Мефодий как православные проповедники у
западных славян в связи с современною им историею церковных несогласий
между Востоком и Западом. – Харьков, 1863. – С. 245. Цит. за: Великая
Моравия, ее историческое и культурное значение. – Москва «Наука», 1985. –
С. 286).
Додаткове підтвердження та уточнення цього історичного
факту знаходимо й на сторінках інших письмових джерел (Наприклад, див.:
Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. – С.-Петербург, 1888. –
С. 14-15), де з посиланням на «Очеркъ исторіи православной церкви на
Волыни» П. Карашевича, въ «Христианскомъ Чтеніи» за 1855 г., ч. 1, стор.
13 і 14, вказується, що «з іншого боку (крім Константинополя – Р.С.),
православна віра проникала на Руську землю й з заходу, з Великої
Моравії. Адже східні кордони єпархії св. Мефодія проходили по річках
Західний Буг і Стир і цілком могли займати західну частину Волині. Коли
наприкінці IX ст. (точніше, 908 р. – Р.С.) царство Моравське занепало,
багато слов’ян, які сповідували Христову віру, залишивши Моравію,
розсіялися по сусідніх землях, серед яких слід вважати й теперішню
Волинь».
Наша версія полягає у тому, що саме слов’яни – вихідці з
Моравії (сучасної Чехії), прийшовши на землі Волині, поряд з місцевими
заснували свої поселення, надавши їм відповідно свої назви. Так, у тому ж
Маневицькому районі є села з назвою Рудки і Нова Руда, у Рожищенському –
Рудка Козинська і Рудня, а ruda у перекладі з чеської означає красна,
червона. Є також село з назвою Гута-Лісівська. До речі, в Україні
чотирнадцять населених пунктів мають назву Гута і ще близько тридцяти –
подвійну назву, де першою є саме Гута. У перекладі з чеської, Huta –
завод, наприклад, Huta skelna – скляний завод. Існує сусіднє з Тельчами
село Гута Рівненської області, яке заснували і де, навіть у роки Другої
світової війни, ще проживали чеські колоністи. Є й інші населені пункти
Волині та Полісся, в назві яких вгадується чеська (моравська, богемська)
основа.
До речі, у сучасній Чехії, а саме в південній частині
Чесько-Моравського підвищення існує невелике (всього 7 тисяч мешканців)
стародавнє моравське місто з назвою Тельч (Telc). Якщо ж повернутися до
етимології слова та назви села Тельчі, то тeleci (телечі) – у перекладі з
чеської означає… «телячий». Можливо, для декого навіть «телятко»
звучить не дуже симпатично, але, як кажуть, – істина дорожче. І в цьому
сенсі афоризм нашого першого Президента – доречний: «Маємо те, що
маємо».
На Волині й сьогодні збереглося багато населених пунктів,
назва яких має «тваринне» або ж «звірине» походження: Жабче і Жабка,
Козятин і Козлів, Видричі й Видраниця, два Вовчицька і двоє Козлинич,
Козовата і Козін, Туровичі, Турін і Туропін, Заячиці, Звірів, Щенятин і
Щурин та ін. Думається, що всі ці стародавні назви місць свого поселення
для племені волинян, або ж народу «валінана», про який писав ще у Х ст.
арабський історик, географ і мандрівник Масуді, були природними та
звичними, знаковими і символічними. А тому першородність назви для
історії, географії, краєзнавства, зокрема, топоніміки є дуже важливими.
Для тельчан – також.
Роман САВОНЮК
м. Сімферополь |
