(колиш. Міжгір'я, 468 мешканців) Перемишлянський р-н. Археологічні дослідження свідчать про існування в Уневі монастиря ще з кінця XIII ст. Перша письмова згадка про нього міститься в джерелах від 1395 р. В 1549 р. шляхтич Олександр Ванько Лагодовський почав будівництво оборонної кам'яної церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Храм заклав поруч з цілющим джерелом. Зберігся надгробок Ванькові Лагодовському. Конструкція храму-фортеці давала змогу оперативно готувати споруду до оборони. Цьому слугували й бійниці у фризі під самим куполом. Згодом до південного фасаду притвору була прибудована двоярусна вежа-дзвіниця. Наприкінці XVI ст. звели 4 кутові вежі. П'ята - зі східної сторони над в'їзною південною брамою. Зовні мури оточував глибокий рів з водою і високий вал. З боку двору до мурів прилягали келії. Розквіт монастиря пов'язаний зі шляхетським родом Шептицьких. Після поділу Речі Посполитої Унів опинився в складі Австрійської імперії. Монастир закрили. А відродився він завдяки митрополитові Галицькому Михайлу Левицькому (1774-1858). який став першим кардиналом українського походження. Тоді ж монастир набув слави найбільшого паломницького центру Європи. Чернече життя в Уневі відродив митрополит Андрій Шептицький. 1919 р. відновлена святиня одержала в греко-католицькій церкві статус Лаври.