Артур Буковинець

                         ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ  села ВАЛЯ КУЗЬМИНА

     ВАЛЯ  КУЗЬМИНА –село  Глибоцького  району  Чернівецької  області.Розташоване  воно  в  долині  річки  Невільниця за  десять  кілометрів  від  обласного  центру містаЧернівці та  за  двадцять  кілометрів  від  районного  центру  селища  Глибока. Довжина  села  становить чотирнадцять  кілометрів, площа  села  становить  -2546  гектарів  землі. через  село  протікають дві  річки : Невільниця та  Дерелуй.

      В селі  Валя Кузьмина  проживають 1874  жителі – люди  різних національностей (понад 10 національностей), які  проживають  у мирі  та  злагоді  між  собою.
      Згідно  погосподарських  книг Валякузьминської  сільської  ради  в  селі налічується  600  дворів і  надалі  село розбудовується  молодими  сім’ями.
      З  північної  сторони  село Валя  Кузьмин  захищене  Молодійськими  пагорбами. З південної  сторони  село  межує  із  селами Волока  та  Грушівка. Західна  частина  межує із  селом  Коровія. Східна  та  південно – східна частина  захищена  заповідними  лісами. Отже  село розташоване  в  лісостеповій  зоні  з  помірно-континен- тальним  кліматом.
      Лісовий  фонд  села становить 1476  гектар  землі, де  ростуть такі дерева: буки, клени,граби  та  інші.
      Тваринний  світ  представлений:зайцями, лисицями, дикими  кабанами. косулями та  іншими.
      Місцевість  багата  рослинністю,серед  яких  понад  80  видів  лікарських рослин. Ґрунти  родючі, в  основному  чорноземи , дерново –підзолисті.
      На  території  села є  два озера : штучне  біля  птахофабрики  та  природнє біля  турбази «Зелена діброва».
      Буровими  свердловинами відкрито підземні  мінеральні  води, які КП Валякузьминське випускає  під  назвою столово – лікувальна вода «Валя Кузьминська».
      Наше  село  розташоване  в улоговині, ніби  дитина  в  колисці. Воно надзвичайно  гарне, манить  до  себе  людей  з усіх  кінців  світу.

Посилання:

http://bukportret.in...

Артур Буковинець

АРХЕОЛОГІЧНІ  ЗНАХІДКИ

НА ТЕРИТОРІЇ СЕЛА  ВАЛЯ  КУЗЬМИНА

     Археологія  користується  власною  періодизацією  історії  людського  суспільства. В  її  основі  лежать  зміни  у  використанні  людиною  матеріалів  для  виготовлення основних знарядь праці, предметів побуту, озброєння. На  основі цього археологія  виділяє такі періоди: кам’яний, мідно–бронзовий  і  ранньозалізний віки, кожний  із  яких  поділяється в  свою  чергу  на  етапи, а  останні  -  на  археологічні  культури.
     Одним  із  регіонів  України,  де  виявлено понад  2  тисячі  археологічних  пам’яток, є  землі  Буковини (сучасна  Чернівецька область), розташовані  в  межиріччі  Сірета, Прута та  Дністра  і   українському  Прикарпатті. Дослідження  старожитностей  Буковини  дозволили  визначити  приналежність знайдених  тут  пам’яток  до  певних археологічних культур, встановити час  їх  існування, в  багатьох  випадках  визначити  етнічну  належність  їх  насіїв, простежити  впливи  давнього  населення  регіону  із  сусідніми  племенами  на  народами.
     На  території  нашого  села   виявлені  артефакти, які  відносяться до  різних  археологічних  культур. 
У  «Списку  слов»янських археологічних  пам’яток  5 – 9 століть  на  Північній  Буковині»  записано:
    1.Валя  Кузьмина  І Глибоцького  району ( басейн Пруту). Селище  знаходиться  у  центрі  села, на  правому  березі  р. Невільниця. У 1969 р. виявлено зруйновані  печі – кам»янки та  знайдено  уламки  кераміки  празького  типу. Тут  також  виступають  знахідки  культури  карпатських  курганів.
    2.Валя  Кузьмина  ІІ  Глибоцького  району. Селище знаходиться  у  центрі села, на  лівому  березі р. Невільниця  в  ур. Грушова. У  1968 р. на  невисокому мисі  виявлено  чотири  зруйновані  печі – кам»янки  та  знайдено  уламки  кераміки типу  Луки  Райковецької.
    3.Валя Кузьмина  ІІІ Глибоцького  району. Селище  знаходиться    у  центрі  села, на  правому  березі р. Невільниця, в  ур. Гора  Будака. У 1972 р. розкопано  прямокутну  піч – кам»янку  та  знайдено  уламки  ліпного  неорнаментованого  слов»янського  посуду.
    4.Валя  Кузьмина  ІV  Глибоцького  району. Селище  знаходиться  за  0,5 км  на  схід  від  північної  окраїни  села, на  лівому  березі  річки  Дереглуй, в  ур. Селище. У 1973  році  виявлено  зруйновані  печі – кам»Янки  та  знайдено  уламки  кераміки  типу  Луки  Райковецької. У   східній  околиці  селища  виявлено три  зруйнованих  наземних  залізоплавильних  горни.
     Учні  школи  та  вчителі  не  раз  приносять  до  школи  артефакти  різних  археологічних культур, які  знаходять  у  себе  на  городах, бо дощові  води  вимивають  неодноразово  із  ґрунтів  ту  чи  іншу  археологічну  знахідку. Дмитро  Михайлович  Коропчук, вчитель  географії  Валякузьминської  школи,  на протязі  багатьох  років проводив  пошукові роботи, які  дали  нам  змогу  на  даний  момент  оперувати  різноманітними  археологічними  артефактами.
     Згрупувати  наші  знахідки  допоміг  нам  Пивоваров  Сергій  Володимирович, доктор  історичних  наук, завідувач  кафедри  етнології , античної  та  середньовічної  історії, директор  Буковинського  центру  археологічних  досліджень  при  ЧНУ  ім.. Ю. Федьковича.

Артур Буковинець

З  історії   села  Валя  Кузьмина

ПОШУКОВА  ГРУПА  ВАЛЯКУЗЬМИНСЬКОЇ  ЗОШ:
                                 Керівник  групи:  

Вчитель  українознавства  Валякузьминської  ЗОШ І – ІІ ступенів
Котик Домніка Іллівна
                                 Члени  групи:
1.Чупак  Ольга  Михайлівна – завуч  школи, вчитель  біології.
2.Кирилюк Зінаїда Степанівна – вчитель української мови та літератури
3.Мельничук Крістіна  Тодорівна – педагог – організатор
4.Галущак Юлія Вікторівна – вчитель  початкових  класів
5.Щербань  Анастасія – учениця  9  класу
6.Репчук Яна – учениця 8 класу
7.Лодба  Крістіна – учениця 8 класу
8.Гросу  Софія – учениця 8 класу
9.Штирбу Марія – учениця 8 класу
10.Кіндрачук  Петро – учень 7 класу 
11.Тихон  Олександра – учениця  5 класу
12.Флореску Петро – учень 5 класу
13.Дамян Руслана – учениця  7 класу  

                                                                  Хто  не  знає  свого  минулого,
                                                                     той  не  вартий  свого  майбутнього.
                                                                                               Максим  Рильський

     Земля  нашої  малої батьківщини – єдина  в  світі. Тут  наше  коріння, могили  предків  і  чиста  криниця  дитинства, незабутній  смак  бабусиного  хліба  і дідівські  пороги , від  яких  кожен  з  нас  стартував  у  самостійне життя. Кожен  клаптик  землі  нашої  батьківщини, кожна порошинка  пам»ятає все: і гіркий  смак  крові та поту  наших  предків й  чуйність  їхніх  хазяйських рук, і те, як  кінськими  копитами  дикунських  орд  вибивали  саму  душу  нашої  мальовничої  буковинської  землі.
Історія – це  зв»язок  між  минулим  і  сьогоденням . Вивчаючи  історію,  ми  шукаємо  шлях  у  майбутнє.
     Минуле  вивчають  фахівці – історики, які  досліджують  історичні  джерела – пам»ятки  минулого: це  речові  знахідки (знаряддя  виробництва, предмети  побуту  тощо), усні  джерела (народні  пісні, перекази, легенди, казки), писемні  джерела / літописи, угоди, листи, спогади тощо/. Подібно  до  того, як  з  окремих  цеглин  руки  будівничих  створюють  будинок, історики  з  окремих фактів  відтворюють  минуле  людей.
     Подібно  історикам ми, учні  Валякузьминської  ЗОШ, збираємо   по  крупинках  факти, речові  докази  історичного  минулого  нашого  села  та  краю.
      Перші  письмові  згадки  про  село  Козьмин /Козминул/ відносяться  до  15  століття. У  феодальній  грамоті, написаній  старослов»янською  мовою  в  Сучаві, говориться: «що  молдавський  господар /князь/ Стефан  передає  «на  веки» Путнянському  монастирю /Південна Буковина/ село на  имя Козминул  в  Черновской волости». В  грамотах  від  1490  і 1575  рр. воно  іменується  Козмин. На  даний  момент  ці  грамоти  зберігаються  в  Путнянському  монастирі  на  румунській  території.
Австрійський  історик  Вікенхаузер  доказує, що  назва  села  Козмин походить  від землевласника  або  адміністратора. Цей землевласник отримав  від  молдавського  воєводи ці  землі, як  дар  за  героїзм  у  битві  з  турками. Цю  відважну  людину  звали  Козьма.
     26    жовтня  1497  року  у  лісі  біля  села  відбулась  битва, у  якій зійшлися  польські  та  молдавські  війська. Передісторія  битви  така:

     Польський  король Ян І Ольбрехт  мав  намір  посадити  на  молдавський  престол  свого  брата  Сигізмунда: Молдавія  розглядалася як  зручний  плацдарм  для  майбутніх  воєн  з  Османською  імперією. Польська  армія  нараховувала  близько  60  тисяч  чоловік. З  них  від  5  до  10  тисяч  були  шляхтичі  Речі  Посполитої  і Великого  князівства  Литовського. Спочатку  все  ніби  йшло  добре: війська  Яна  Ольбрехта  взяли  в  облогу  фортецю  в  Сучаві , де  заховався  Штефан  Великий. Облога  тривала  чотири  місяці, але не  принесла  результатів. В  таборі  поляків  почалися  хвороби. Коли  військо  Яна  Ольбрехта  пішло  через  гори в  напрямку  своїх  домівок, Штефан  зі  своїми  людьми (близько  22  тисяч  вояків) напав  на  них  біля  лісу  боярина  Козьмина. 5000  тисяч  гарно  озброєних  шляхтичів  зразу  потрапило  в  пастку.
     Їхні  лати  і  коні  були  гарними  помічниками  на  полі  битви, але  не  в  лісі. За  переказами молдовани, не  маючи  зброї, почали  вирубувати  дерева  у  лісі, скидаючи  їх  на  супротивників. Існує  версія, що  саме  на  території  нашого  села  поховано  2000  поляків  у  братській  могилі  за  християнським  звичаєм.
      Ті  з  поляків  і  литвинів, хто  вижив, втекли  за  Прут, у  напрямку  Львова. Інші  ж  або  полягли, або  потрапили  в   полон. Пізніше  поле  битви  Штефан  наказав  розчистити  і  засадити  дібровою.  На  даний момент  з  посаджених  поляками  дубів  залишився  лише  один, який  зараз  носить  ім.»я  господаря  Молдови  Штефана.
      Австрійський  історик  стверджує , що  перші  жителі  почали  заселяти  село  приблизно через  100  років  після  того, як  тут  відбулися  бої  Штефана чел Маре  у  1597 р. Перші  жителі  поселилися в Кодрах  Кузьмина. Пізніше село  розрослося в  тому  місці, де  впадає  річка  Невільниця  у  Дерелуй.
     Рештки  поселення  першої  письмової  згадки  виявлені  в північній  частині  сучасного  села – на  обох  річки  Дерелуй і  вздовж  лівого  берега  річки  Невільниця. Розкопано  багато  залишків  дерев»яних  жител  15  століття. Вони  свідчать, що  на  той  час  село  було  досить  великим  і  складалося  з  центра (урочище  Селище)  та  кількох  кутів. У  східній  частині  Козьмина  знайдено  залізоплавильні печі. Земельні  ж  володіння  охоплювали  угіддя  сучасних  сіл  Молодії   та  Чагра.
     У  центрі  стародавнього Козьмина ( на  правому  березі  р. Дерелуй) вдалося  дослідити  заглиблені  житла, які  дотуються  15  століттям. Вважається, що  село  виникло  у  першій  половині  14  століття. Це  був  період  масового  заселення  земель  Прикарпаття. Тоді  Північна  Буковина  входила  до  складу  Галицько – Волинського  князівства і  в  наші  ліси  переселялося  руське  населення, яке  втікало  з – під  гніту  татаро- монгольських  ханів.
     На  стародавньому  сільському  кладовищі (лівий  берег  річки  Дерелуй, урочище  Селище) відкрито  так  звані  підплитові  поховання, що  характерні  лише  для  слов»янського  населення  Галицької  Русі. 
     Колишній  вчитель  географії  Валякузьминської  школи  Коробчук  Дмитро  Михайлович  знайшов  на  місці  стародавньої  фортеці  залишки  стародавнього  глечика  та  кружки, які  зумів  склеїти . Зараз  ці  знахідки  посідають  на  чільному  місці  в  музейній  кімнаті.
В  історичній  версії  Фішера  говориться  про  те, що  між   селами  Коровія  та  Чагор  знаходилося  село  Селище (це  була  одна  із  перших    історичних  назв  нашого  села), яке  знищене  було  в  одному  із  боїв  між  турками  та  молдавським  воєводою  Штефаніца  Воде. Після  того  бою  декілька  сімей  переселилися  на  пагорби  річки  Дерелуй. Таким  чином  життя  продовжувалось. Утворилося  село  Плаюл Козьмин (це  друга  назва  нашого  села).
     До  1930  року  Валя  Козьмин  і  Плаюл  Козьминулуй  входили  в  одну  комуну. Вони  розділилися  по  кордону  пагорбів , які  розділяють  ці  два  села. Плаюл  Козминулуй  тепер  називається  село  Молодія.
     В  1782  році підтверджується австрійською  комісією, що  село Козьмин належить  Путнянському  монастирю. Ігумен цього  монастиря  підтверджує, що на  території  села  Козьминул знаходяться  села  Чеахор  та  Молодія. Всі  три  села  складали  одне  село.
     З 1785 року територія села Валя Кузьмин переходить із особистої влас- ності Путнянського монастиря в особистість австрійської держави.
     За  проведеними  археологічними  дослідженнями  Козьмин  проіснував  до  другої  половини  17  століття. На  той  час  Молдавське  князівство, до  якого  входила  й  Північна  Буковина,  охопила  економічна  криза, викликана  гнітом  турецьких  поневолювачів. Через  голод  та  епідемію  холери  й  чуми в  кінці  17-го на  початку  18  століття  багато  буковинських  сіл  припинило  своє  існування.
     Відродження  багатьох  зниклих  сіл  припадає  на  2  половину  18 –го  століття. Щоб  освоїти  пустинні  землі, влада  австрійська  заохочувала  переселенців  з  інших  країн.  

     На  території  зниклого  Козьмина  в  кінці  18-го на початку  19  століття  з’явилися  два  села : Францталь (з  німецького – долина Франца) – німецька  колонія  на  місці  нинішньої  бази  відпочинку  та  Козьмин. 
     В  50-их  роках  20  століття  Францталь  і  Козьмин  злилися  в  одне  село  під  назвою  Валя  Кузьмина. 
     Ось  така  коротенька  історія  нашого   села.