https://e.mail.ru/cg...=1&refresh=1&cnf=c21ee9&url=https%3A%2F%2Fvk.com%2Fverty64&msgid=14218767040000000706;0;1&x-email=sova.mikola%40mail.ru" target="_blank">

https://e.mail.ru/cg...=1&refresh=1&cnf=c21ee9&url=https%3A%2F%2Fvk.com%2Fverty64&msgid=14218767040000000706;0;1&x-email=sova.mikola%40mail.ru" target="_blank">Олексій Вертий
Дослідницько-краєзнавчий напрямок
«Людські долі»
2011 рік

Вертій Іван Васильович.
Вертій Іван Васильович кавалер ордена Знак пошани, нагороджений медалями та має ряд подяк за самовіддану працю, за служіння народу.
Його батьки жили на березі річки Хорол, яка протікає через села Червону Слободу, Семенівку (там і народився Іван Васильович), Липову Долину, а далі в Полтавську область. 
Іван Васильович розповідає: «… В 1940 році вперше селом проїхав трактор ЧТЗ. З півсотні малечі (тоді в кожній сім'ї було по троє-четверо дітей) бігли за трактором по кісточки в піску, здіймаючи клуби куряви, це було дивом, адже транспорт був лише гужовий – запрягали коней, або волів. 
До школи діти ходили в полотняному одязі, покрашеному в бузині та вільховій корі, в одному взутті на двох, писали чорнилом з ягід бузини між рядками газетних клаптиків (не було ні зошитів, ні підручників).
Тягарем для кожної сім'ї були податки, обкладалися навіть плодові дерева. Кожен двір в обов’язковому порядку повинен був продати державі 90 кг картоплі, 40 кг м’яса і 200 кг молока (в кого була корова).
А молодь, кому виповнилося 18 років платили податок за бездітність.
Працю колгоспників обліковували трудоднями (палочкою), дехто з колгоспників заробляв за робочий день по 2-3 трудодні. Працю оплачували в кінці року, нараховуючи на кожен трудодень по 2 кг зерна. 
В 1941 році розпочалась війна. Два роки окупації, з вересня 1941 по вересень 1943 року, залишилось в пам’яті як чорна хмара мого життя. Ми жили в сараї та погребі, бо в хаті був німецький штаб. Хата велика, в ній свого часу була школа. 
Після окупації до школи я пішов переростком, як і інші мої товариші.
26 липня 1944 року на храмове свято апостола Гавриїла я збирався на хутір до тітки Хванухи по ягоди. Але сусідські хлопці переконали мене погнати пасти корів в урочище Сидорове, де лежала машина із снарядями 76 калібру, будемо розряджати їх і збирати порох. Цікавість перемогла. Набравши снарядів, заховалися в яр і почали розряджати. В одного в руках розірвався снаряд… Загинули мої товариші: Степан Сова, Григорій Ткаченко. Михайла Товстого і мене поранило. Першу допомогу надав нам бригадир дільничої бригади Микита Зубатко, який повернувся з фронту інвалідом, в нього не було руки.
В повоєнні роки, після тривалого лікування поренень, та покращення стану здоров’я, я продовжив навчання в Семенівській школі яку закінчив в 1951 році, особливо запам’ятався голодний 1947р., люди виживали завдяки корові-кормилиці, їли листки липи, бутони калачиків, насіння буряків, квіти конюшини.

З 1 вересня 1951 року по 30 червня 1954 року я навчався в Сумській фельдшерсько-акушерській школі. Це був єдиний медичний заклад в області. Навчатися було важко, бо за три роки потрібно було отримати середню і спеціальну освіту. Кожного дня було 4-5 пар теоретичних і практичних занять, а це – 8-10 годин навчання. Спеціальні предмети викладали практичні лікарі міської і обласної лікарні. З нашого 30 випуску 7 студентів закінчили навчання з Червоним дипломом і продовжили навчання в Харківському і Курському медінститутах. Два чоловіки – Олександр Скоромець із с. Анастасівна Роменського р-н і Василь Никоненко з с. Сакуниха – професори, доктори медичних наук, працюють: Сиромець в Санкт-Петербурзі, Никоненко –
в м. Тюмень. 
В роки навчання на 3-х курсах навчалося 180 осіб. Стипендію одержували лише ті, хто навчався на «4» і «5». Це був дружній колектив і ми знали один одного, спілкувалися.
Директором був Коротенко Б.П. В роки навчання приймав участь в громадській роботі, був редактором курсової газети «Медик», приймав участь в місцевому радіомовленні. У колективі працював лікар-інфекціоніст, на той час кандидат медицинських наук, Зіновій Йосипович Красовицький, який пізніше став професором, почесним громадянином міста Суми. При житті його ім’я було присвоєно клінічній, інфекційній обласній лікарні . Вічна йому пам'ять. 
Перші трудові будні.
Після закінчення мед. школи нас, випускників, направили на роботу в Західну Україну і райони Сумської області. О