Війна залишається в душах…

Щорічно 22 червня відзначається День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни (початок німецько-радянської війни, яка забрала життя кожного п’ятого українця).

http://www.tercentr-... border='0'>

http://www.tercentr-... border='0'>

Цей день встановлено в Україні «…з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності… на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…» згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 р. № 1245/2000.

З нагоди цього дня у Вишгороді на алеї Дружби було проведено культурно-мистецький захід, організований Вишгородським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) та андеграудним гуртом «Гайдамаки» (керівник Анатолій Мисько).

Наші підопічні, сидячи на свіжому повітрі, із задоволенням слухали пісні другої світової війни у виконанні гурту «Гайдамаки». Багато хто з них тоді були ще дітьми, але пам’ять про ті страшні часи назавжди залишилася в їхніх серцях. І вони ділились з присутніми своїми спогадами, а Віра Андріївна Шишкіна - ще й з кореспондентом районного радіо Лілією Олексій. Учасники заходу говорили і про те, що їм тоді нелегко було рости сиротами — багато в кого батьки не повернулися з тієї війни… І саме тому так важливо сьогодні огорнути увагою дітей-сиріт, дітей напівсиріт, допомагати родинам, котрі потрапили в складні життєві обставини…

А на алеї Дружби в цей вечірній час було людно, батьки прогулювалися з маленькими дітьми, підлітки з цікавістю розглядали артистів у формі військових часів, навіть підходили послухати їх спогади, дехто з молодих батьків знімали виступ на відео - війна, далека війна, вона і сьогодні болючою раною залишається в душах і серцях прийдешніх поколінь…

Ірина ВОЙТЕНКО, завідуюча відділенням соціально-побутової адаптації Вишгородського районного територіального центру соціального обслуговування.

На знімку: під час заходу.

Фото автора

http://www.tercentr-... border='0'>

У православне свято Вознесіння Христового благодійний фонд «Покоління» організував для вишгородчан духовну екскурсію у Межигір’я.

http://www.tercentr-... border='0'>

http://www.tercentr-... border='0'>

http://www.tercentr-... border='0'>

До екскурсії долучились і учасниці клубу «Майстриня», що працює при Вишгородському територіальному центрі соціального обслуговування.

- Надзвичайно приємно, що ця наша подорож відбувається у день православного свята та ще і в День вишиванки, - сказав, звертаючись до учасників екскурсії, голова правління благодійного фонду Валерій Виговський. – Ми свідомі того, що ми – українці, і більшість з нас в українських вишиванках. Ми свідомі того, що тільки духовне відродження по справжньому відродить Україну, і ми зберігаємо наші духовні традиції, збагачуємо і примножуємо їх.

Екскурсія обмежилась невеличким зеленим майданчиком у центрі Межигір’я, але завдячуючи одному з ентузіастів відродження святині Геннадію Ніколаєнку, який взяв на себе роль екскурсовода, вона стала настільки масштабною і емоційною, що її учасники фактично поринули у тисячолітню історію Межигірського монастиря, постояли поруч з Семеном Палієм, який доживав тут останні дні свого славетного козацького життя, пройшлися чернечими келіями, почули їх натхненні молитви про кращу долю України та її багатостражденного народу, дослухались до монастирських дзвонів…

Межигір’я полонить своєю духовною величчю відразу. І це відчував і Тарас Шевченко, який декілька разів відвідував ці святі місця у ХІХ столітті, відтворив краєвиди Межигір’я на своїх живописних полотнах та оспівав у своїх поетичних творах. Наслухавшись розповідей новопетрівчан про Межигірський монастир та пов’язані з ним історії й легенди, поет написав п’ять балад.

- Ми їхали сюди на духовну екскурсію і те, що ми почули від екскурсовода, надзвичайно збагатило і наші знання про історію Межигір’я, і наші душі, дякуємо Валерію Павловичу Виговському та Геннадію Миколайовичу Ніколаєнку за подароване нам справжнє свято, - говорить учасниця екскурсії Ольга Дяченко. - Зараз, нажаль, багато хто поспішає до Межигір’я, щоб побачити, як розкошував наш колишній Президент, але справжня цінність Межигір’я - саме в його історичній та духовній спадщині…

…Тут надзвичайно сильна енергетика, яка зцілювала душі ченців і вірян й продовжує зцілювати зараз. Тут, навіть незважаючи на те, що не залишилося культових та історичних споруд, відчуваємо надзвичайно сильний духовний потенціал, тут біля стін президентської резиденції, якою було Межигір’я до останнього часу, - Дзвонкова криниця з цілющою водою… Не можна не погодитись зі словами Геннадія Ніколаєнка, що це місце ми по праву можемо називати українським Єрусалимом, адже саме з Межигір’я з 988 року розповсюджувалась православна віра, саме в цій духовній обителі і біля неї зосереджувалась, групувалась і діяла велика кількість українського духовенства, діячів культури і мистецтва.

То маючи такий духовний потенціал, чи не варто відродити це місце у первозданному його образі, не розтоптати, як це було вже не один раз? Адже кілька разів монастир горів, його відновлювали, а остаточно зруйнували при радянській владі у 1937 році, віддавши під дачі для державних чиновників. Тут до тридцятих років минулого століття можна було віднайти місця поховань запорозьких козаків, сановного духовенства і щедрих благодійників-мирян, але цей пантеон перед війною жорстоко зрівняли з землею. А те, що вціліло до останнього часу, змарнувалось у догоду колишньому Президенту при облаштуванні його резиденції. Добре, що йому вистачило розуму все тут упорядкувати, але школа, що при цьому ніхто не думав зберегти насліддя справжніх господарів – духовенства, ченців, козаків, котрі приїздили сюди із Запорожжя на прощу чи доживати віку.

Тепер ось, коли територія монастиря знову перейшла у державну власність, тут пропонують облаштувати розважальний центр… Танці на чернечих та козацьких кістках? То про яке ж духовне відродження у такому випадку можна говорити? Сподіваємось, що таким ентузіастам як Геннадій Ніколаєнко, і таким фондам, як «Покоління», за підтримки громади Вишгородщини і всього свідомого українського суспільства все ж вдасться відновити колишню славу монастиря і слово «Межигір’я» будуть пов'язувати саме з духовним відродженням України, а не з «золотим батоном» чи «хонкою»…

Галина МАКАРЕНКО.

На знімку: під час екскурсії до Межигір’я.

Фото автора