Леся Кушка

Понад 200 'бандитів' проти 6000 війська НКВД...24032012339.mp4

Леся Кушка

ПРОРИВ

Вже у віддалі 25-30 кілометрів на північ від Львова починається ланцюг лісів, поперериваний тільки вужчими то ширшими поясами густіше заселених теренів, розположених передусім вздовж залізничних шляхів, автострад та містечок. У період німецької окупації численні повстанські відділи на цих теренах не давали спокою гестапівцям та їх вислужникам, а зараз вони теж тут непокоять сталінських окупантів.

Після довгих перемаршів, доходячи аж до совєтсько-польського кордону, сотня Української Повстцнської Армії 'Галайда І' під командою сотенного командира Перемоги дня 20 березня 1945 року добрела до села Верини (район Куликів, обл. Львів). На південь від цього села, по середині віддалі між містами Жовква і Кам'янка Бузька простягається ліс Зіболщина. Сотня 'Галайда І' на день виходила із села до ліса, щоб не росконспірувати свого місця побуту перед численними большевицькими розвідчиками.

Вечером, дня 21 березня 1945 року большевики стягнули поважні сили в довколишні села, а ніччу довкола лісу Зіболщина поробили численні застави. Було ясно, що ворог задумує. За своєю уже давно усталеною практикою, прошукати ліс.

Дня 22 березня 1945 року над ранком уже о год. 5-ій повстанська сотня відступила до ліса й там одразу вибрала відповідні становища й почала їх укріплювати. Треба було приготовитися до тривалішого бою, бо ліс на весну, не покритий ще густим листям, не дає доброї можливости зручно маневрувати по між ворожі угруповання, тим 6ільше, що ворог діє переважаючими силами.

Становища відділу були добре вибрані. Відділ примістився у лісі в закритому терені, на південь від села Верини. На північ від повстанських становищ досить велика поляна, яка дала можливість скоро зауважити ворога. На схід від становищ, у напрямі на село Воля Жовтанецька був зруб, який теж з цього боку унеможливлював ворогові провадити безкарно наступ на повстанську сотню.

У відділі 'Галайда І' було тоді 167 повстанців. Ділився він на три чоти, кулеметну та гарматню ланки і рій розвідчиків. Більшість сил відділу вміщено для оборони північного становища, бо звідтам найскоріше треба було сподіватися ворога. Тут від північного заходу зайняла становище чота Лісового, а від північного сходу чота Ігоря. Чота Сивого заняла становища від південного заходу. Решта відділу остала в запасі. Повстанці вибудували окопи та очікували на ворога.

Дані, що їх приносила розвідка, та часті стріли большевиків зорієнтували повстанський відділ, що ворог почав уже концетричне перешукування ліса, виходячи із сіл: Верини (із півночі) Воля Жовтанецька (від сходу), Зіболки (від півдня), Персдриміхи Малі (від південного заходу) та Білий Ліс (захід).

Як пізніше стало відомо, в облаві на цей ліс брала участь одна большевицька дивізія (біля 6 тисяч чоловік) внутрішніх військ НКВД, у тім свіжозмобілізовані рекрути. Штаб цієї дивізії з якимсь генералом містився у селі Воля Жовтанецька. Большевики ішли кількома лавами. На переді йшли рекрути, а в останній лаві загорілі чекісти, які підганяли попередні лави.

О годині 11-ій одна ворожа групка у силі 20 чоловік вийшла з ліса на галявину, просто становищ чоти Лісового. Командир Перемога дав наказ: вогня. Майже ціла передня групка ворогів упала від повстанського кулеметного вогню. В передніх большевицьких лавах почувся нелюдський зойк, а за тим і вороги почали відступати. Тут енкаведисти змусили передні свої лави до нового наступу. На декілька хвилин цілий повстанський відділ зі всіх сторін оточено. Большевики підтягали безнастанно свої сили і раз за разом кидали їх до масових атак. Ворогів було так багато, що безнастанні серії повстанських кулеметів (МГ 42) не давали собі ради з їх великим числом. На місці тих, що впали, негайно появлялись нові большевицькі вояки.

О годині 12-ій дістав поранення в праву грудь сотенний командир, друг Перемога. Він продовжував дальше командувати боєм, щоб недопровадити до будь якого замішання чи заламання серед повстанців. Доперва пізніше, вже цілковито перемучений, передав команду чотовому командирові Сивому, але дальше не переставав подавати бойові поради.

Сили ворогів зросли до такого ступеня, що вони вже почали вдиратися на повстанські становища. Повстанці по-геройськи відбили большевиків рукопашним боєм, кололи їх штиками, багнетами, били прикладами.

На відтинку чотового командира Ігоря кипів теж завзятий бій. Але тут його чота мала дуже гарне становище, від півночі полянку, від сходу зруб. Ворог не міг до неї підступити цілком близько.

Енкаведисти найбільше натискали на становище чоти Лісового. В кульмінаційнім пункті бою вислано їй на підкріплення гарматню ланку, а опісля ще й кулеметню. Мимо того ворог наступав сильно й часто. Кожної хвилини грозило перервання оборонних повстанських становищ.

Критична хвилина бою що-раз то наближувалася. Командир Перемога узяв під увагу свої сили та переважаючі сили ворога, а теж малий запас муніції, що її при собі мали повстанці. Він постановив усякими способами не допустити до кризи, та в рятувати повстанські відділи перед розбиттям.

Видано вже остаточннй наказ повстанцям прориватися боєм через вороже кільце. Власне у цій хвилині ворог прорвав становища чоти Лісового. Найгіршим було те, що не можна було повідомити чотового командира Ігоря про плянований прорив та відступ. На полі бою пало двох зв'язкових, що їх вислав к-р Перемога до Ігоря. Дещо пізніше вислано в тому ж напрямі й бунчужного сотні, друга Крука. Але ворожа куля ранила і його. Він мусив на полі бою дострілитися, щоб не попасти живим у ворожі катівські руки.

Було вже після години 14-ої. Дві чоти приготовилися до прориву. Повстанці рушили в одному напрямі. Це побачив ворог і негайно у тім місці скупчив свої сили. Тоді повстанські чоти рушили в цілком іншому напрямі. Першою прорвалася через три ворожих лави чота Сивого, а відтак Лісового. Чота Сивого гураганним вогнем прорвала в однім місці угруповання ворога, завдаючи йому важких втрат. Але прорив і повстанцям приніс жертви. Згинув тут смертю героїв чотовий командир Лісовий та став поранений чотовий к-р Сивий.

Чота Ігоря, віддалена дещо на схід від інших повстанських чот не зауважила прориву повстанців та дальше продовжувала бій. Доперва тоді коли пробувано нав'язатися з командиром Перемогою, зауважено, що ворог посилив свої атаки власне з тих сторін, де перед тим стояли сусідні повстанські чоти. К-р Ігор додумався про те, що вже сталося, і тому постановив прорватися в східному напрямі через зруб, перед своїми становищами. Ворог власне заляг перед зрубом. Але іншого виходу для оточеної повстанської чоти не було. Чота Ігоря сипнула по ворогові густим вогнем, а відтак з окликом 'Слава!' кинулася на ворожі становища. Мимо сильного ворожого контрвогню повстанці прорвалися через ворожі становища в бажаному напрямі.

Негайно після прориву двох чот к-р Перемога задержав повстанський відділ, зорієнтувався, що чота Ігоря не зауважила його прориву. Для допомоги ще оточеній чоті повстанці заатакували большевицький перстень із заду, в його ліве крило. Це власне в дуже великому ступені допомогло чоті Ігоря прорватися через сильні ворожі лави.

Негайно після прориву повстанців большевики панічно відступили аж до села Колонія. Там наткнулися вони на нові большевицькі частини, що йшли своїм з допомогою. Не зорієнтувалися, що це можут бути їхні відділи, і почали стрілянину. Тоді, в селі Колонії, з обох большевицьких сторін впало багато окупантських посіпак.

Зате повстанцям після цього майже все пішло щасливо. Дві чоти з к-р Перемогою рушили з місця бою в південно-східному напрямі, щоб получитися з чотою Ігоря. Але її важко було віднайти. Зате за дорогою Верини-Зіболки командир Перемога зустрінув дві інші повстанські чоти з відділу 'Галайда ІІ'. Ці дві чоти допомогли нести ранених повстанців, яких було 12. Під дорогою Зіболки - Воля Жовтанецька ці два повстанські відділи відпочали, перев'язали ранених та приладили для них відповідні ноші.

Вже вечоріло, коли повернулися розіслані стежі та повідомили, що ворог стягнув свої сили із ліса в села. Треба було ще вночі опустити Зібольщину, щоб не мати діла з новими облавами.

Ніччю повстанські чоти рушили на захід, перейшли за шосе Кам'янка Бузька - Мости Великі й там у лісах віднайшли повстанського лікаря. Ранених, між ними командира Перемогу, віддано під лікарську опіку. Команду над сотнею перебрав тимчасово сотенний писар друг Аміль.

Чота Ігоря після прориву подалася через шосе Жовква - Кам'янка Бузька аж під село Дальнич-Заріччя. Там перемучені повстанці зустріли одну чоту з віддіпу 'Галайда ІІ'. Із зміцненою бойовою силою повстанці відпочили, а відтак подалися на побоєвище під село Верини. Там поховали поляглих повстанських героїв.

В часі бою згинуло сорок повстанців, а 18 було ранених, жоден повстанець не попав ворогові живим у полон. Легко ранені повстанці продовжували безнастанну боротьбу, а тяжко ранені, як що не можна було їх підібрати з поля бою, дострілювалися або розривали себе гранатами. У повстанськім відділі служило двох рідних братів. Один з них в часі бою був смертепьно ранений. Другий брат хотів його, наражаючись на ворожий вогонь, підібрати та винести з поля бою. Ранений брат на це не дозволив і ще попросив себе дострілити, бо він вже й так був смертельно ранений. Зі сльозами на очах здоровий брат виконав останню повстанську прислугу свому братові.

Зате большевики мали багато більше втрат, а саме понад 470 вбитими і раненими. На другий день після бою большевикіи поховали в місті Жовкві 38 своїх вбитих офіцерів. Між вбитими офіцерами були 2 полковники, 3 майори (між ними майор-лікар). Большевики ще декілька днів товклися по сусідніх лісах, гайках, шукаючи за повстанськими відділами. 25 березня 1945року в часі перешукування лісу Сто Морги (недалеко міста Мости Великі) наскочили червоні людозвірі на рій друга Сокола, що в часі прориву під селом Верини відбився від повстанських чот. В часі перестрілки згинули ройовий командир друг Сокіл та ще один повстанець. Решта повстанського роя продерлася через ворожі війська.

1 квітня 1945 року до сотні повернувся її командир-друг Перемога, хоча ще цілковито не виздоровів. Він негайно наладнав свою сотню, яка в часи прориву була розділилася на окремі частини. Незадовго потім відділ 'Галайда І' повернувся до своєї бойової форми та по збільшенню своїх проріджених кадрів брав участь у багатьох нових боях. В часі наскоку на місто Радехів (26.ІV.1945 р.) Та в часі бою в лісі під селом Радванці (28.ІV.1945 р.) Повстанці друга Перемоги не засоромили імени свойого командира.

Не зважаючи на свої жертви, по-геройськи прямують українські повстанці до перемоги над окупантами. Ідея Вільної Самостійної України - сильніша у них від усіх трудів, небезпек і жертв.

   http://upa1.donklass...>Назад

Леся Кушка

Село Воля Жовтанецька

На східній околиці села Воля Жовтанецька, на пісковиковій дюні і заплаві правого берега ріки Желжець, навпроти лісництва, на дюні стоїть щогла високовольтної електропередачі – тут поселення скіфського періоду, культурний шар зруйновано.