Форум Ямполя

Питання-відповіді

Інтерв'ю

Всі записи

Килимник Олег Володимирович (* 26 липня 1913, https://uk.wikipedia... title='Ямпіль (Катеринопільський район)' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Ямпіль, Катеринопільський район — † 2лютого 2001, https://uk.wikipedia... title='Київ' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Київ ) — український критик та літературознавець, доктор філологічних наук, член Спілки письменників України.

Народився в селянській родині. Навчався у Первомайському педагогічному технікумі. В 1933–1935 роках викладав українську мову вhttps://uk.wikipedia... title='Алчевськ' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Алчевську.

Справжнє прізвище Розенберг — взяв прізвище дружини.

1939 року закінчив https://uk.wikipedia... title='Південноукраїнський національний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Одеський педагогічний інститут. Викладав в https://uk.wikipedia... title='Сміла' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Смілянському технікумі, з 1940 — аспірант.

Учасник Другої світової війни, весь час був на передовій, усі 900 днів https://uk.wikipedia... title='Блокада Ленінграда' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>блокади Ленінграда, артилерист. За часи нацистсько-радянської війни пройшов від рядового до підполковника; нагороджений чисельними нагородами; інвалід війни.

По війні закінчив аспірантуру при https://uk.wikipedia... title='Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>інституті української літератури АН УРСР. 1948–1949 — вчений секретар, 1949–1950 — старший науковий співробітник відділу української радянської літератури Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Є упорядником таких видань:

1956 — «Андрій Головко. Критико-біографічний нарис»,
1958 — «Володимиру Сосюрі. Збірник, присвячений шістдесятиріччю з дня народження і сорокаріччю літературної діяльності поета»,
1960 — «Максимові Рильському. Збірник, присвячений шістдесятип'ятиріччю з дня народження і п'ятдесятиріччю літературної діяльності поета»,
1960 — «Дніпрова чайка. Твори»,
1962 — «Юрій Яновський. Очерк творчості»,
1964 — 'Романтика правди: питання романтики в українській радянській літературі ',
1968 — «Крізь роки: літературно-критичні нариси»,
1969 — «Голос ніжності і правди. Спогади про Володимир Сосюру»,
1973 — «Поет і час. Літературно-критичні нариси»,
1976 — «Письменники радянської України — бібліографічний довідник» — з О. І. Петровським та https://uk.wikipedia... title='Шабатин Полікарп Юхимович' style='text-decoration: none; color: rgb(11, 0, 128); background-image: none; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'>Полікарпом Шабатиним,
1980 — «Про Андрія Головка: спогади, статті»,
1983 — «Світло отчого дому: Статті, етюди, все про Василя Козаченка»,
1988 — книжки спогадів «З вершини літ» — про П. Тичину, М. Рильського, В. Сосюру.
1998 - 'Незабутні',
«Олесь Гончар»,
Спогади про О. Гончара, О. Копиленка, М. Стельмаха, Г. Епіка.

Джерела[ред. • ред. код]

Експерт
http://katerlib.at.u... style='text-decoration: none; color: rgb(102, 51, 102); background-image: url(); padding-right: 13px; background-position: 100% 50%; background-repeat: no-repeat no-repeat;'>Катеринопільська центральна бібліотечна система
http://www.uk.orgsun... style='text-decoration: none; color: rgb(102, 51, 102); background-image: url(); padding-right: 13px; background-position: 100% 50%; background-repeat: no-repeat no-repeat;'>Електронна бібліотека
Електронічна книжниця
http://1ua.com.ua/c3... style='text-decoration: none; color: rgb(102, 51, 102); background-image: url(); padding-right: 13px; background-position: 100% 50%; background-repeat: no-repeat no-repeat;'>Село Ямпіль

Література[ред. • ред. код]

Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації. Черкаська обласна бібліотека для дітей. Славетні українці — наші земляки (літературознавці).
Бурій В. Літературознавець, критик, педагог / Валерій Бурій // Шевч. край (Звенигородка). – 1998. – 23 верес. – С.3.
Бурій В. Письменник, літературознавець, критик, громадянин / Валерій Бурій // Катеринопільс. вісник. – 1998. – 22 січ. – С.2.
Бурій В. Нова книга Олега Килимника / Валерій Бурій // Катеринопільс. вісник. – 1999. – 20 січ. – С.4.
Бурій В. Олег Килимник-Розенберг / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). – 2003. – 8 серп. – С.4.
Бурій В. Пам’яті Олега Килимника / Валерій Бурій // Катеринопільс. вісник. – 2001. – 7 квіт. – С.4.
Листи : Олег Килимник - Валерію Бурію // Валерій Михайлович Бурій: біобібліографічний покажчик; тексти. - Черкаси : Вертикаль, 2013. - С. 169 - 181.

Валерій Бурій 26 липня
100 років від дня народження
літературознавця
О. В. Килимника
(26.07.1913 – 2.02.2001)
… Ми глибоко цінуємо твою роботу, бо вона вся в сучасності. Твої книги є справді цінним вкладом в нашу романтичну і прекра-сну літературу.
А. Малишко
Бабишкін, О. Літа уявляються вершинами / О. Бабишкін // Рад. освіта. – 1988. – 26 лип. – С. 3.
Олег Володимирович Килимник – відомий літературознавець, письменник, досвідчений педагог. Він написав десятки книг, сот-ні статей, не одну тисячу студентів навчав української літератури, яку обрав своїм фахом.
Олег Володимирович – наш земляк. Народився в селі Ямполі Катеринопільського району в сім’ї бідного селянина. Тут закінчив школу. Ще сидячи за шкільною партою, твердо вирішив стати вчителем.
Далі навчався у Первомайському педтехнікумі. Саме тут виз-ріла у хлопця любов до літератури, тому вищу освіту він здобуває на мовно-літературному факультеті Одеського педагогічного ін-ституту.
Потім розпочалися неспокійні і щасливі учительські будні. Ще будучи учнем і студентом, він придивлявся до роботи своїх учителів. Застосовуючи їхній досвід, відточував на своїх уроках кожне слово, розкривав його красу.
Одночасно із педагогічною діяльністю писав вірші, які друку-вала газета „Комсомолець України', виступав з рецензіями і літе-ратурознавчими статтями.
Навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевчен-ка АН УРСР.
З 1940 року служив в армії. Аспірант став курсантом, началь-ником полкового клубу, а з початком війни пройшов шлях від

комісара батареї до заступника начальника відділення агітації Во-сьмої армії.
У 1946 році О. В. Килимник – кавалер трьох бойових орденів, підполковник повернувся в аспірантуру. Через два роки захистив кандидатську дисертацію і став старшим науковим співробітни-ком Інституту літератури. Науковий ступінь доктора філологіч-них наук Олег Володимирович здобув у 1964 році.
Протягом 1948 – 1962 років наш земляк очолював кафедру лі-тератури Вищої партійної школи при ЦК Компартії України, Українського поліграфічного інституту, Київського інституту ку-льтури.
Уважний і вимогливий, знаючий і тактовний, він умів відчу-вати студентську аудиторію. Обравши собі на все життя за мету – дослідження української літератури, він залишив велику спадщи-ну книг. Це монографії про Олеся Гончара й Григорія Епіка, кни-ги про Юрія Яновського і Олександра Довженка та інших україн-ських письменників. Частина його книг, у свій час, високо оціне-на К. Федіним, М. Тихоновим, М. Рильським.
Про О. В. Килимника Павло Тичина писав: 'Чистоту велику у Вас бачу, чистоту, яка так потрібна усім нам, творцям слова, те, що я зазнав від Вас, ніколи не забудеться у моїй душі”.
Літературознавець пише методичну літературу для вчителів, студентів. Це книги під заголовком „На допомогу вчителеві'. Крім цього написано безліч статей, рецензій і нарисів.
Олег Володимирович дуже хотів побувати у Ямполі, де наро-дився, але не судилося. Про те, як він любив свою маленьку бать-ківщину, йде мова в кожному листі до краєзнавця Валерія Бурія, та в його останній сороковій книзі „Незабутні'.
О. В. Килимник – доктор філології, професор, член Націона-льної Спілки письменників України. Автор книжок „Володимир Сосюра”, „Андрій Головко', „Олександр Копиленко”, „Романтика правди”, „Крізь роки”, „Поет і час”, „Перед лицем історії”, „З вер-шини літ' та ін.
Помер наш славний земляк на 88-му році життя 2 лютого 2001 року. Похований у Києві.

ЛІТЕРАТУРА:
Основні видання праць О. Килимника
З вершин літ: спогади [про укр. рад. письменників] / О. В. Килимник. – К. : Рад. письменник, 1988. – 237 с.
Світ правди і краси: проза Михайла Стельмаха / О. В. Килим-ник. – К. : Рад. письменник, 1983. – 219 с.
Поет і час: літ.-критич. нариси / О. В. Килимник. – К. : Рад. письменник, 1973. – 250 с.
Олесь Гончар : літ. портрет / О. В. Килимник. – К. : Дніпро, 1966. – 159 с.
Про О. Килимника
Килимник Олег Володимирович // Письменники Радянської України : біобібліогр. довід. – К., 1981. – С. 110.
Бурій, В. Олег Килимник-Розенберг / В. Бурій // Катеринопіл. вісник. – 2003. – 25 лип. – С. 2.
Бабишкін, О. Літа уявляються вершинами / О. Бабишкін // Рад. освіта. – 1988. – 26 лип.

Валерій Бурій Сиваченко Микола Єфремович (1920-1988) - український літературознавець і фольклорист. Директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УРСР (з 1964). Член-кореспондент АН УРСР (обрано 20 грудня 1967 року). Народився 1920 року в с. Ямполі Катеринопільського району в селянській сім'ї. Дослідник-текстолог творчості Леоніда Глібова, Панаса Мирного, Степана Руданського й інших українських письменників 19 століття.Головний редактор академічних видань творів Панаса Мирного в 7 томах (1968–1971).Автор праць «„Енеїда' І. Котляревського: (До 150-річчя з часу опублікуванн)», «Панас Мирний — перекладач Островського», «Анатолій Свидницький: (До 115-річчя з дня народження)», «Неопубліковані листи Василя Стефаника», «Архип Тесленко», «З історії створення роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?'», «Анатолій Свидницький і його роман „Люборацькі'», «До питання про канонічний текст „Народних оповідань' Марка Вовчка», «Про текстологічне вивчення й видання художньої спадщини Панаса Мирного: Деякі підсумки і перспективи» та багатьох інших.Помер 1988 року.

Валерій Бурій Килимник Олег Володимирович(1913-2001) –літературознавець.Народився 26.07.1913 року в с. Ямполі Катеринопільського району на Черкащинів селянській родині якраз напередодні першої світової війни. Навчався у Первомайському педагогічному технікумі. У 1939 році закінчив Одеський педагогічний інститут. А потім була війна. Усі 900 днів блокади Ленінграда Олег Килимник був на передовій. За час війни пройшов від рядового до підполковника. Нагороджений численними нагородами. По війні Олег Володимирович закінчив аспірантуру при Інституті української літератури АН. Він написав багато книг про творчість українських письменників – В. Сосюру, А. Головка, О. Гончара, Ю.Я новського, О. Копиленка, М. Стельмаха, Г. Епіка та інших. Знав багатьох письменників та літературознавців. Мало хто знає, що справжнє прізвище нашого краянина - РОЗЕНБЕРГ. Зміну прізвища О.В. Килимник пояснив мені так: ''Я взяв прізвище дружини і мене скрізь знають як Килимника... У німців був міністр пропаганди Розенберг. Зрозуміло, що носити одне прізвище одного з фашистів я не міг і не хотів...''. Ось така інтимна подробиця.На жаль, його вже давно немає в живих. Але живуть його колишні учні і студенти, які пам’ятають його як добру, щиру і привітну людину.Помер наш славний земляк на 88-му році життя 2 лютого 2001 року. Похований в Києві. О.В. Килимник - доктор філології, професор, член Спілки письменників України. Автор книжок ''Володимир Сосюра'', ''Андрій Головко'', ''Олесь Гончар'', ''Юрій Яновський', ''З вершини літ'', ''Незабутні'' та ін.

Валерій Бурій Административно-территориальное деление

Ямполь (укр. Ямпіль)— cело, центр сельского совета Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Петриковской волости Звенигородского уезда Киевской губернии.
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии

Деревня Ямполь (причислена к Троицкой церкви с. Петраковки) на запад от Петриковки в 7-ми верстах, при самой реке Выси Жителей обоего пола 412; земли удобной 1543 десятины.
Наиболее распространенные фамилии по селу Ямполь на конец ХІХ –начало ХХ ст.

Аргатюк
Артанов
Бабенко
Бойченко
Бондаренко
Бугаенко
Галузинский
Галькевич
Годлевский
Голик
Гурницкий
Дащенко
Демченко
Диденко
Залевский
Кавун
Каминский
Козаченко
Короленко
Крыворученко
Крыжановский
Кукуруза
Лозинский
Марковский
Михалевский
Морковский
Орловский
Павловский
Пойдюк
Прокопенко
Рабов
Реин
Рогальский
Рыбицкий
Савеленко
Совеленко
Стремецкий
Суский
Суской
Сусский
Ткаченко
Успаленко
Храновский
Хрыбченко
Шерепенко
Бондаренко
Метрические книги по селу Ямпіль находящиеся на хранении в ГАЧО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Димитріївська церква, с.Ямпіль Звенигородського повіту Петриківської волості
4.
5. Народження: 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.382; 1890: ф.931, оп.1, спр.382; 1892-1897: ф.931, оп.1, спр.382; 1898-1903: ф.931, оп.1, спр.580; 1904-1909: ф.931, оп.1, спр.694; 1910-1914: ф.931, оп.1, спр.812; 1915: ф.931, оп.1, спр.745а; 1916-1917: ф.931, оп.1, спр.812
6. Шлюб: 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.382; 1890: ф.931, оп.1, спр.382; 1892-1897: ф.931, оп.1, спр.382; 1898-1903: ф.931, оп.1, спр.580; 1904-1909: ф.931, оп.1, спр.694; 1910-1914: ф.931, оп.1, спр.812; 1915: ф.931, оп.1, спр.745а; 1917: ф.931, оп.1, спр.812
8. Смерть: 1887-1888: ф.931, оп.1, спр.382; 1890: ф.931, оп.1, спр.382; 1893-1897: ф.931, оп.1, спр.382; 1898-1903: ф.931, оп.1, спр.580; 05.-12.1902: ф.931, оп.1, спр.647а; 1904-1909: ф.931, оп.1, спр.694; 1910-1914: ф.931, оп.1, спр.812; 1915: ф.931, оп.1, спр.745а; 1916-1917: ф.931, оп.1, спр.812

Валерій Бурій

З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ

НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ

Мико?ла Єфре?мович Сиваче?нко (* 22 листопада 1920 — † 7 жовтня 1988) — український літературознавець і фольклорист. Директор Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УРСР (з 1964). Член-кореспондент АН УРСР (обрано 20 грудня 1967 року). Народився в селі Ямпіль Катеринопільського району Черкаської області.

Дослідник-текстолог творчості Леоніда Глібова, Панаса Мирного, Степана Руданського й інших українських письменників 19 століття.

Головний редактор академічних видань творів Панаса Мирного в 7 томах (1968–1971).

Автор праць «„Енеїда“ І. Котляревського: (До 150-річчя з часу опублікуванн)», «Панас Мирний — перекладач Островського», «Анатолій Свидницький: (До 115-річчя з дня народження)», «Неопубліковані листи Василя Стефаника», «Архип Тесленко», «З історії створення роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“», «Анатолій Свидницький і його роман „Люборацькі“», «До питання про канонічний текст „Народних оповідань“ Марка Вовчка», «Про текстологічне вивчення й видання художньої спадщини Панаса Мирного: Деякі підсумки і перспективи» та багатьох інших.

Видання
Історія створення роману «Хіба ревуть воли як ясла повні?». — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1957.
Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі. — К.: Видавництво АН УРСР, 1962.
Корифей української прозию Нарис творчості Панаса Мирного. — К.: Наукова думка, 1967.
Леонід Глібов. Дослідження і матеріали. — К.: Наукова думка, 1969. Співавтор: О. Деко.
Today's Festivals Ukraine. — Kyiv, 1971.
Літературознавчі та фольклористичні розвідки. — К.: Наукова думка, 1974.
Студії над гуморесками Степана Руданського. — К.: Наукова думка, 1979.
Над текстами українських письменників. — К.: Наукова думка, 1985.
Текстологія поетичних творів П. А. Грабовського. — К.: Наукова думка, 1988.
Сторінки з історії української літератури і фольклористики. — К.: Наукова думка, 1990.
Студії над гуморесками Степана Руданського: Порівняльно-культурологічний аспект. — Вид. 2-ге, доп. — К., 1995.

Галерея

Меморіальна дошка Миколі Єфремовичу Сиваченку на вулиці Інститутській, 16

Література
Сарна Ф. К. Сиваченко Микола Єфремович // УРЕ. — 2-е вид. — К.: УРЕ, 1983. — Т. 10.
Микола Єфремович Сиваченко [Некролог] // Радянська Україна. — 1988. — 11 жовтня.
Микола Єфремович Сиваченко [Некролог] // Радянське літературознавство. — 1988. — № 12.
Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
Добжанська Б. Микола Сиваченко працював на долю України: У столиці відкрили пам'ятну дошку видатному фольклористу і літературознавцю // Хрещатик. — 2002. — 17 квітня.
Федченко, Павло. Наукова спадщина Миколи Сиваченка // Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія. — К.: ПЦ «Фоліант», 2004. — Т. 1. Пам'яті Миколи Сиваченка.
Бурій В. Видатний літературознавець та фольклорист / Валерій Бурій // Туристичні меридіани (Черкаси). - 2001. - січень. - №9.
Бурій В. Видатний літературознавець та фольклорист / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). - 2000. - 14 жовт. - С. 8. - (Наші славні земляки).
Бурій В. Видатний літературознавець / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2000. - 18 жовт. - С. 3. - (Наші славні земляки).
Бурій В. Видатний літературознавець та фольклорист / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 1999. - 7 серп. - С. 4. - (Батьківська світлиця).

Валерій Бурій

ЛИСТИ

О.В. КИЛИМНИК – В.М. БУРІЮ

Київ, 25 листопада 1998.

Вельмишановний Валерій Михайлович!

Учора – 24.11.98 – був день народження мого внука – Олега – студента другого курсу Економічного університету м. Києва, це для мене був радісний день – йому стукнуло рівно18 років, а до цього я ще одержав від Вас листа, з Спілки письменників мені його переслали. Це була для мене ще одна радість, значить, є ще люди, не повністю перевелися від дій дєрмократів, які довели наш народ до злиднів і здичавіння. Я Вам сердечно вдячний, на радостях навіть розплакався. У мене в Ямполі з рідні вже нікого немає. Є там могила батька, бо мати похована в Києві, жила вона у мене. Я збираюся весною чи літом наступного року (коли дозволить здоров’я: адже мені вже 86-ий, а війна, болячки та й дурне нині життя – чи дозволять мені відвідати рідний край?) приїхати на могилу батька і згадати дитячі і юнацькі роки. Адже село Ямпіль (я його згадав у новій книзі у статті «Дещо автобіографічне» ), то моя колиска, миле, красиве було село. А яке воно нині – хотілося б побачити. Може, коли мені пощастить, ми тоді з Вами зустрінемось! Думаю, що тепер ми з Вами будемо листуватися. А поки скажу: я Вам від душі, всього серця дякую за те, що Ви Згадали про мене. Коли буде можливість, зробіть ще ксерокопію статті про мене, що була (як Ви згадуєте в листі до мене) надрукована у Звенигородці, в газеті.

Що ж до книг – я одержав перші примірники останньої – 40-ої книги, що має назву «Незабутні». До Нового року вона вийде в типографії повністю і я Вам і в Катеринопільську бібліотеку надішлю, Подивлюся до своєї бібліотеки, можливо надішлю ще 2-3 книги з тих, яких у бібліотеці немає у Вас, Катеринополі…

Мені приємно, що хтось із студентів мене ще згадав. А хто там є? Що дєрмократи довели культуру, освіту і все життя до злиднів, то це на їх совісті, хоч вони, очолені Кучмою, чхали на все це і на наш народ. Набили собі кишені і думають, що так і треба. Народ їм це незабуде.

Коли одержите цього листа, вітайте від мене моїх студентів. Коли мені пощастить відвідати рідні місця, то ми постараємося побачитися зі всіма, перш за все з Вами. Отже, ще раз велика Вам дяка, що згадали про мене. Передавайте всім, хто мене не забув, привіт і добрі всім побажання. І пишіть. А я свою обіцянку до Нового року виконаю.

Щиро О. Килимник

*** Київ, 5.12.1998.

Шановний Валерію Михайловичу!

Щиро дякую за лист і статтю у Звенигородській газеті. Я сьогодні розмовляв з Наєнком. Казав він, що ніяких вісток в Інституті від Вас не одержував. Де правда – не знаю. Казав, що його приятель – зав. відділом культури у Катеринопільському райвиконкомі, і з ним у нього є контакт. А про Вас він вперше від мене почув.

Тепер про справи. У Смілі нині нікого нема, хто мене пам’ятає. Та Бог з нею, Смілою. Я десь весною (літом) маю приїхати в Ямпіль, там могила батька, хочу попрощатися. А мама похоронена тут у Києві на Байковому цвинтарі. Може тоді ми зустрінемося. У Ямполі нема нікого з рідні і знайомих. Я ж виїхав з села вже років біля 70.

Книга нова «Незабутні» вийшла вже, через тиждень буде тираж, з нього я вишлю Вам 2-3 примірники, Вам, в райбібліотеку. Це буде через тиждень – днів 10.

Хай Вам щастить у всьому. Може, доживемо до кращих часів, може, будуть обкрадати менше людей і всю країну власть імущі, то хоч дихнемо легше.

Пишіть. Радий Вашим вісточкам. У моїй книзі, яку я Вам надішлю, є коротенька моя автобіографія.

Щиро О. Килимник

***

Київ, 14.12.1998.

Вельмишановний Валерій Михайлович!

З Новим роком, доброго здоров’я і всяких гараздів Вам!

От я одержав авторські примірники і висилаю Вам дві книги – одну Вам, другу – Катеринопільській бібліотеці. Передайте. Згодом ще вишлю (небагато) кілька книг старого видання, бо залишилося у мене їх одиниці. Як живете? Пишіть. Мене все, що зв’язано з рідним краєм, цікавить. Як дозволить здоров’я, то, можливо, весною чи літом зустрінемось. Я збираюсь приїхати в село попрощатися з могилою тата мого. У Вас є телефон? Щоб я тоді Вам подзвонив. Мій телефон у Києві (коли буде потреба) №225-72-96. Коли одержите книги – повідомте.

З пошаною О. Килимник

P.S. А чи не змогли б Ви передати книгу Звенигор. городській б-ці. Я б Вам її надіслав.

***

Київ, 26.12.1998.

Вельмишановний Валерій Михайлович!

Середечно вітаю Вас з Новим роком і бажаю Вам міцного здоров’я, спокою душі і віри в те, що нинішньому лихоліттю буде кінець і наша рідна земля знову буде мати спокій і благополуччя!

Протягом січня я Вам перешлю ще кілька книг і книгу для Звенигородки. Їх дуже обмаль залишилось та невеличку кількість надішлю.

Нехай Вам щастить доля!

Хто з моїх студентів ще мене пам’ятає, їм сердечне вітання від мене.

Щиро О. Килимник ***

Київ, 16.01.1999.

Вельмишановний Валерій Михайлович!

Певний час я мовчав, бо погано себе почував. Почав оживати. І от пишу. Вам бажаю доброго здоров’я і всіляких гараздів.

Днями вишлю Вам деякі книги, які ще маю, бо давно виходили і всі вже розійшлися. Вишлю такі: 1) останню книгу, щоб Ви передали у Звенигородську міську бібліотеку, 2) «Юрій Яновський»(1957), 3) «Світ правди і краси»(1983), 4) «Григорій Епік»(1960). Всього 4 книги. Більше нема. Останні 3 книги – у бібліотеку районну Катеринопільську. Це для моїх і Ваших земляків.

Новин у мене ніяких. Старію, хворію, а радостей ніяких. Власть імущі брешуть народові, крадуть все і крім брехливих обіцянок – нічого. Ми (Україна) були в економічному стані 10 чи 12-ою країною у світі, а зараз на якомусь місці після сотні: «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають», - писав наш геній безсмертний Шевченко. Чи пощастить мені ще хоч би одну книгу написати – непевен. Нема радощів і ніякого натхнення.

Як Ви? Пишіть, радий Вашим вістям. Як там з Вашим страйком?

Я, може таке статися, коли потепліє попробую вирватися хоч на день у Ямпіль, попрощаюсь з рідним селом і могилою батька, бо мама жила у мене і похована на Байковому цвинтарі у Києві. Повідомте, як Вас розшукати, щоб десь з Катеринополя, а ще краще з Києва Вам подзвонити і може побачимося. А я дуже хотів би з Вами побачитися. Я попробую десь, як потепліє і як будуть гроші, найняти машину на день і під’їхати в рідні місця. Буду радий зустрічі.

Коли одержите 4 книги (днями я вишлю), повідомте.

Щиро Ваш О. Килимник

***

Київ, 21.01.1999.

Вельмишановний Валерію Михайловичу!

Учора послав Вам лист, а сьогодні вирішив – книги. Ой, як жаль-жаль! Перечитав Ваш лист і зупинився. Думав пошлю ті, які у мене є по 3 примірники. Та у Вашому листі сказано, що ці книги Ви дістали з бібліотеки. І вони у Вас про Смілянського і Яновського є. Є у мене ще 3 книги (примірники) про Гр. Епіка. Та я непевний, чи нема часом у Вас і цієї книги. Коли нема – вишлю. Виходячи зі сказаного, посилаю «Незабутні». Для Звенигородки. Може, Ви її там передасте.

Про себе написав у листі. Новин ніяких. Оце передавали під старий Новий рік по телебаченню концерт, що його організував акордеоніст Ян Табачник. Я назвав цей концерт «концерт під час чуми». («Пир во время чумы»). Тоді, коли пенсій не платять, зарплати не платять, коли люди голодні, вони ( в тому числі і президент) відплясують. Ось чому «концерт під час чуми». Отже, висновок – власті імущі чхали на народ, який бідує. Брешуть, обманюють і крадуть, а для них народ це бидло, нехай, мовляв. Подихає. Я зараз знервований і злий, рука труситься. Ось чому так пишу погано. Пишіть мені. Не забувайте. Обнімаю всіх. О. Килимник

***

Київ, 30 січня

Вельмишановний Валерій Михайлович!

Дякую за вісточку, де Ви повідомляєте, що бандероль і листи мої одержали. Ближчими днями відішлю Вам деякі книги, зокрема «Г. Епік». Тепер про справи. У моїй книзі на стор. 276 сказано: «Серед цих поселенців колишньої Старостіни з’явилося три німецькі прізвища – це роди Рейн, Росятер та Розенберг. Вони також через певний час втратили все, що зв’язувало їх з походженням, крім прізвища, нічого національного, німецького не зберегли». Ото Ви через Залєвську Франю й розшукали моє (моїх далеких предків) походження. Цієї Франі я не пам’ятаю. Адже з села у педтехнікум я втікав у 1928 році (ще порівняно босоногим пацаном) і більшості ні своїх ровесників, ні молодшого покоління не знаю. А до мами Даценко Єфросинії Тихонівни ще перед війною, як в селі казали «грамотієм» на канікули (я вже був до війни викладачем Смілянського технікуму, а з 1940 року – аспірант) появлявся рідко і більшість людей з села забув. 60 років я, взявши прізвище дружини, вже ношу її прізвище і мене скрізь знають як Килимника. Отже, прошу Вас ніде не поновлювати старого мертвого прізвища. Чому? У німців був міністр пропаганди Розенберг. Вам зрозуміло, що носити одне прізвище з одним з фашистів я не хотів і не міг. До того, в Києві, коли над гітлерівцями були суди, то один з тих, хто звірствував у Києві в роки війни, теж носив це прізвище. Його розстріляли. Думаю, що ви мене зрозумієте, чому це прізвище стало мені ненависним. Та головне в тому, що вже 6-7 поколінь я – слов’янин, українець.

Залєвській передайте моє вітання, хоч я її і не пам’ятаю.

Моя родина. Син – доцент, читає (викладає) англійську мову в Києві у вищій школі – університеті. Дочка, внучка та їхні сім’ї живуть далеко, вони володіють 4-5 моввами і працюють в ООН.

Далі. Дочку Сиваченка М.Ю. я розшукав. Вона доктор філологічних наук. Вона все зробить і я Вам тоді надішлю про Миколу Юхремовича всі дані, які готує нині його дочка про нього.

Нехай Вам щастить у житті!

Щиро О.Килимник.

Чекаю на відповідь.

***

Київ, 18.02.1999.

Шановний Валерій Михайлович!

Довгенько Вам не писав: трохи був прихворів. Зараз уже очапав. Ви одержали мій попередній лист і, очевидно, розгубилися. Не треба. Для кого треба, всі знають. Це нормально все. Адже в книзі, де є автобіографічне – про це сказано в тій мірі, за яку переходити – не варто.

Посилаю крім Епіка, Воронька – Нагнибіду. Більше книг у мене нема, є по 1 примірнику, то залишено для себе.

Про Сиваченка – дочка його, вона доктор наук, дещо готує і я потім Вам все, що буде у мене – пришлю.

Як живете? Хіба це життя – скажете Ви і я Вас підтримаю. Та що вдіємо?! У кого влада, в того сила. На жаль, народом прикриваються (словесно) і роблять йому все гірше і гірше.

Новин у мене немає. Єдина – це в «Літ. Україні» іноді я щось там надрукую і то маленьке, на більше щось уже нема сил.

Коли одержите книги – напишіть. Я маю надію у рідне село, в школу, яку я кінчав у 1924 році, послати книгу. Ви не знаєте № пошти? На Ямпіль?

Пишіть мені. Буду вдячний.

Щиро О. Килимник

***

Київ, 28.02.1999.

Вельмишановний земляче Валерію Михайловичу!

Від душі вдячний Вам за статтю в газеті рідної Катеринопільщини. Радий і схвильований! Як кажуть в народі, хоч я і атеїст: і послав Бог на моєму шляху життєвому Вас. Інакше в ріднім краю ніхто б не узнав про мене і про книгу.

У Ямпіль в школу книгу послав. Кілька слів про Сиваченка. Надсилаю Вам донькою його (вона доктор наук, працює в Інституті літератури, напишіть їй, пославшись на мене) підготовлені короткі дані про нього. Адреса: 252001, м. Київ, вул. Грушевського, №4 , І-нт л-ри ім.. Т.Г. Шевченка НАН України Сиваченко Галині Миколаївні.

М. Наєнкові передав Вашу просьбу. Сказав він, що подумає над цим.

Почуваю я себе погано. Старість і болячки воєнні володіють. А дружина лежить, без мене і встати не може. Отака старість. Зате ми стали «незалежні». Кажуть, що ми були колонією Росії, а тепер чиєю стали? Американською колонією. А німців, яких ми розгромили впрах, тепер у нас купляють заводи і фабрики. Не доведи бог, ще й землю куплять. Отоді ми станемо повними їхніми рабами. А Кучма до цього веде діло. А в Росії уже демонстрації відбуваються баронів, що на рукавах носять фашистські знаки і кричать «Хайль!».

Безсмертний Тарас Григорович: «Доборолась Україна до самого краю: гірше ляха свої діти її розпинають!». Гірко. Боляче. А ціни ростуть, жити стає все важче і важче. А здоров’я все гірше і гірше. І оце ми, старше покоління, заради цього воювали??

Пишіть, Не забувайте мене старого.

Щиро вдячний О. Килимник.

P.S. Я послав Вам Епіка і 2 брошури (Нагнибіда і Воронько). Одержали чи ні?

***

Київ, 24.04.1999.

Вельмишановний Валерій Михайлович!

Щиросердно вітаю Вас з 1 травнем і Днем Перемоги! Бажаю Вам доброго здоров’я, родинного благополуччя, спокою душі і всіляких житейських гараздів! Пишіть мені, не забувайте. Можливо, ми влітку зустрінемося. Пишу «можливо», бо у мене вже 2 місяці лежить тяжко хвора дружина. Правда, нині їй трохи полегшало. Вже (хоч і з трудом) до кухні, щоб поїсти дибає сама, хоч і дуже поволі. Якщо їй полегшає, то постараюся обов’язково добратися до рідних місць, щоб попрощатися з цим місцем і могилою тата. Буду Вас про мої справи інформувати.

Новин у мене жодних. Старію активно, хвороба і воєнні болячки активно даються взнаки. Все важче стає жити, особливо морально. Ціни ростуть, пенсія йде нормально (військова), але … ледве зводимо кінці з кінцями.

Десь в кінці травня чекаю у відпустку дочку, вона працює в ООН. Донька і зять знають по кілька мов європейських і слов’янські. Я вже став двічі прадід по лінії онучки. Місяць тому народився правнук, а правнучці 6 років. Вони, як і дочка, працюють далеко, а відпустка у них десь в кінці року. А син з сім’єю живе поряд з нами.

Пишіть. Не забувайте.

Щиро Ваш О. Килимник

***

Київ, 16.05.1999.

Шановний Валерій Михайлович!

Давненько не одержую від Вас ніяких вістей. Як здоров’я? Що цікавого у Вашому житті? Чи одержали Ви що-небудь від Наєнка? Він мені обіцяв, що Вам напише листа і всі питання вияснить.

Що у мене нового? Анічогісінько. Жити все важче стає, ціни ростуть, життя все складнішає, а попереду від власть імущих – одна болтовня: все буде добре, почекайте. А людина живе один раз, що чекати? Чергової брехні?

У мене лежить уже 3 місяці хвора дружина. Я за хазяйку, повара і т. п. Та що поробиш. Доводиться терпіти. Отже – чи вдасться мені відвідати Ямпіль – я не певен. Нема ж на кого залишити хвору дружину, а вона себе обійти не може: старість і хвороба. Та побачимо - життя розсудить. Десь через 2 тижні має приїхати на днів 10-15 донька Людмила у відпустку. Вона з чоловіком працюють у Женеві в ООН. Порадимось, як бути далі. Весна у нас погана. Все холодно і нерадісно. Таких морозів, як зараз, не було на Україні вже 99 років. Так повідомили метеорологи. Як буде з урожаєм? Фруктів не буде: не зав’язалися через морози у травні. Та й з овочами і зерном нелегко буде. Скрізь з радістю сутужно. «Доборолась Україна до самого краю: гірше ляха свої діти її розпинають»,- писав Тарас Григорович.

Пишіть. Не забувайте.

Щиро. О. Килимник

***

Київ, 18.07.1999.

Дорогий друже Валерію Михайловичу!

Одержав від Вас листівку і сказав сам собі: Ой, жаль-жаль…,що ми з Вами не зустрілись. Дуже шкода. Адже я вже дуже старий: оце 26-го цього місяця мені стукне 86. То чи й доведеться нам зустрітися? У мене дуже хворіє дружина, одну її я не можу залишити, то чи й пощастить мені цього року відвідати могилу тата, я непевен. Вона вже (дружина) 4 місяці не була надворі. Ледве-ледве рухається по хаті. Їй уже ближчим місяцем піде 80-ий. Ми вже старі і хворі люди, а мені так хочеться відвідати рідні місця, подихати рідним повітрям, випити води з криниці. Та чи судилося?

Щиро Вам вдячний, що не забуваєте мене. Новин у мене ніяких. Божевільна спека, дихати важко, а я ледве дибаю при допомозі ковіньки. Війна на старості виходить. Та й життя дурацьке. А власті – чхають на народ. Їх купила Америка. А ціни ростуть, навіть на хліб та й все інше. Отже, радостей жодних. А здоров’я все гіршає.

А як Ви? А я так хотів Вас бачити, може б навіть по коньяку вдарили б за зустріч. Та будемо сподіватися на краще.

Пишіть. Не забувайте.

Щиро Ваш О. Килимник

***

Київ, 09.08.1999.

Шановний друже Валерію!

Дуже шкодую, що Ви, бувши в Києві, не завітали до мене. Ми б хильнули хоч по чарчині. Жаль, жаль!

Новин у мене жодних. Дружина вже шостий місяць хворіє, хоч уже їй капельку легше. Я добув німецькі ліки (200 таблеток, 1 таблетка 3 гривні). Це добрі ліки і їй трішечки полегшало. Уже сама ходить в туалет, по хаті. Але ще дуже квола. Будемо сидіти в Києві, із Ямполем у мене нічого не вийде цього року. Одну її залишати не можна. Отакі мої справи. Жодних радостей і просвітку на них нема. Я почуваю себе теж недобре, адже вже пішов 87-ий рік. І де воно взялося? Ніби вчора бігав по селу босий, а вже став двічі прадідом, бо в січні народився Антон – правнук, (у доччиної дочки), а правнучці – її дочці – 7 років. Вона зараз в Женеві, були (працювали) 3 роки, десь в жовтні мають повернутися.

Почуваю я себе також поганенько, але кручусь-верчусь, бо ж треба. Все на моїх плечах.

А як Ви? Пишіть. Не забувайте. А що Вам написала Сиваченкова дочка?

Нехай Вам щастить у всьому.

Щиросердно з повагою О. Килимник

***

Київ, 11.10.1999.

Вельмишановний Валерію Михайловичу!

Щось Ви давненько не подавали про себе вістей. Були в Києві і навіть не подзвонили мені (232-72-96), я Вам відповів – Ви знову ні гу-гу. Може чимось я Вас образив, то це не властиве моїй душі. Пишіть хоч би листівки, я радий чути голос добрих людей, яким Ви мені видаєтеся.

У мене жодних новин, крім однієї – я вже давненько розміняв 87 рік. У Спілці таких, як я,. за віком не більше двох десятків залишилося, решта вже всі пішли з життя.

Дружина лежить уже 8 місяців хворою, на вулицю не виходить, хоч по хаті вже ледве-ледве дибає. Хочеться мені вірити, що згодом їй стане ще краще і я з весни наступного року все ж приїду до рідних місць і побачимось. А може будете в наших тут Київських краях, то заходьте і дзвоніть.

Життя стає все важчим і складнішим. Власть імущі, крім пустих слів та образ, нічого не роблять. Для них народ (уже й цього слова відцурались. Замінили його словом «електорат») – нічого не вартий. Спекулюють ним цим словом. А жити стає все важче, ціни на все ростуть і на зміни в сторону поліпшення життя ніякої надії нема. А крім того здоров’я все гірше стає, адже мені пішов уже 87-ий, а дружині 79. А я до всього цього інвалід війни, без ковіньки і ходити не можу. А так хочеться дожити до кінця цієї затіяної колишніми вождями КПРС, а тепер тими, що стали дєрмократами, і все обіцяють краще життя. Для себе вони зробили незалежність від народу, ставши буржуями. Та хай їм грець!

Пишіть. Радий Вашим вісточкам. Не забувайте мене старого.

Щиро Ваш О. Килимник

***

Київ, 26.11.1999.

Вельмишановний Валерій Михайлович!

Щиро вдячний за вісточку з рідного мого краю. Співчуваю Вашому клопоту з не дуже добрими учнями. Мені це добре зрозуміло! Я ж вперше став педагогом укр.. мови на Донбасі в Алчевську 5-7 класи були у мене в 1933 -35 роках, а далі… життя вело мене по різних перепуттях, доки я не став аспірантом і артилеристом уже в 1940 році.

Про Сиваченко Галю – нічого не скажу: вона заносчива і чванькувата. Та Бог з нею.

Що зараз важко жити – мені це зрозуміло, хоч я й одержую пенсію як професор і інвалід війни. А Вам співчуваю від душі.

А Вам раджу – пописуйте, шкоди не буде, а користь, хоч і без грошей, є і буде. Я зараз рідко дописами займаюся і не тому, що не платять, а виходячи з сімейних обставин. Дружина моя вже 10 місяців не виходить з ха

Валерій Бурій

Килимник Олег Володимирович

Серед відомих літературознавців варто назвати Олега Володимировича Килимника. Він народився 26.07.1913 року в с. Ямполі в селянській родині якраз напередодні першої світової війни. Навчався у Первомайському педагогічному технікумі. У 1939 році закінчив Одеський педагогічний інститут. А потім була війна. Усі 900 днів блокади Ленінграда Олег Килимник був на передовій. За час війни пройшов від рядового до підполковника. Нагороджений численними нагородами. По війні Олег Володимирович закінчив аспірантуру при Інституті української літератури АН. Він написав багато книг про творчість українських письменників – В. Сосюру, А. Головка, О. Гончара, Ю.Я новського, О. Копиленка, М. Стельмаха, Г. Епіка та інших. Знав багатьох письменників та літературознавців. На жаль, його вже давно немає в живих. Але живуть його колишні учні і студенти, які пам’ятають його як добру, щиру і привітну людину

За джерелами:

Шабатин, П. Олегові Килимнику - 85 / П. Шабатин // Літ. Україна. - 1998.- 10 верес. - С.6.

Килимник Олег Володимирович // Волинець Л. М. Письменники Черкащини : біобібліографічний покажчик / Л. М. Волинець, М. Ф. Пономаренко, М. І. Пшеничний. - Черкаси, - 1990. - С.29.

Валерій Бурій

З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ

За даними Лаврентія Похилевича (1864) населення Ямполя складало 412 осіб; землі, яка використовувалась, було 1543 десятини. Церкви в той час не було і Ямпільські парафіяни були приписані до Св.-Троїцького храму с. Петраківка.

У 1900 р. - Ямпіль уже було казенним селом. Дворів - 261, жителів - 1497. Займалися вони переважно землеробством, деякі селяни їхали на заробітки у Херсонську губернію. Землі числилось 1768,71 десятини, церкві належала 41 десятина і колишнім державним селянам - 1727 десятин. У селі була православна церква, церковно-парафіяльна школа, водяний і 2 вітряні млини, сільський банк, хлібний магазин, винна лавка. Пожежна частина складалася із 1-го насоса.

У 1913 р. у селі була Дмитрівська дерев'яна церква, побудована 1875 р., парафіянами якої, було чоловіків - 664, жінок - 674. Церква мала 34 десятини землі, парафіяльну однокласну школу. Настоятелем храму був Олексій Олексійович Григорович.

У 1926 р. у селі налічувалось 340 дворів, жителів - 1418. Голодомор 1932-1933 рр. забрав більше 200 краян. У 1937-1938 рр. частина жителів села була несправедливо репресована сталінськими опричниками.

У 1972 р. населення складало 550 чоловік; у 2001 р. - 375; у 2012 - 341.

Перші поселенці - Дащенки, Коваленки, Сиваченки, Герасименки,а поряд з ними з'явилися поселенці польського походження - Смолінські, Камінські, Залєвські, Полінські, Миколаєвські; три німецькі прізвища - Рейн, Росятер, Розенберг... (О.В. Килимник-Розенберг).

Валерій Бурій

З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ

ДОБРА ЗГАДКА ПРО ОЛЕГА В. КИЛИМНИКА-РОЗЕНБЕРГА

Зберігаю книги з дарчими написами і листи нашого знаного, а сьогодні уже призабутого земляка - літературознавця, критика Олега Володимировича Килимника, як реліквії. Не вдалось йому , учасникові Другої світової, дожити до свого 90-ліття...

Дуже хотів він побувати в Ямполі, де народився - не судилося. Як він любив свою маленьку батьківщину - про це в кожному листі до автора цих рядків (чи вдастся їх опублікувати і видати - сам Господь знає), в його останній сороковій книзі ''Незабутні'' (К., 1998).

Укоротили віка нашому землякові переїзд з Хрещатика на нову квартиру, загострення давніх хвороб. ''Переїжджати на нову квартиру - рівносильно познайомитись на практиці з пожежою'', - писав в одному з останніх листів Олег Володимирович.

Мало хто знає, що справжнє прізвище нашого краянина - РОЗЕНБЕРГ. Зміну прізвища О.В. Килимник пояснив мені так: ''Я взяв прізвище дружини і мене скрізь знають як Килимника... У німців був міністр пропаганди Розенберг. Зрозуміло, що носити одне прізвище одного з фашистів я не міг і не хотів...''. Ось така інтимна подробиця.

О.В. Килимник - доктор філології, професор, член Спілки письменників України. Автор книжок ''Володимир Сосюра'', ''Андрій Головко'', ''Олесь Гончар'', ''Юрій Яновський', ''З вершини літ'', ''Незабутні'' та ін. В останній книзі дуже багато цікавого краєзнавчого, автобіографічного матеріалу - варто її перечитати...

Помер наш славний земляк на 88-му році життя 2 лютого 2001 року. Похований в Києві.

Закрити