Віктор-Миколай Сердюк

Обережність чи ментальність малоросів?

Бог не може змінити минуле, але історики можуть. (Самуел Батлер)

Є така думка, що історія то кубики розкидані на столі. І кожен правитель складає потрібну історію з них. Таку, яка йому до вподоби. Ту, що дасть картину його величі. І не так важливо, що дійсним творцям тої історії відводиться роль далеко не завжди та котру вони виконували.

З цікавістю стежу за втіленням Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»

Ще й тому, що «Вісті» майже у кожнім номері показує інформацію в розрізі населених пунктів нашого району. На жаль у статті Олега Тимкова, що надрукована у минулому номері, він посилається на невідомі загалу проекти перейменування вулиць райцентру.  Жодної публікації про громадські слухання з цього питання й від селищних рад. А чи й були ці слухання? В ніякій мірі не звинувачую сільські громади у їх не сприйнятті нинішнього стану речей. На  плечі сільських голів дійсно звалили рішення, які потребують відчуття державності, історичної пам’яті, відповідальності перед прийдешнім поколінням. А де брати приклад? Усі ми бачимо події у Верховній Раді і відповідальність народних обранців за свої вчинки.

У тих селах, де вже пройшли рішення про перейменування підійшли до цього чисто формально. Зарясніли назви Мирна, Сонячна, Вишнева, Вербна, Калинова, Горіхова, Паркова… Ці геоніми не несуть ніякого історичного навантаження і лиш свідчить про хуторянство свідомості. Ще раз хотів би повернутися до моєї статті у січневій публікації «Вістей» - «Чи гоже нащадкам запорожців не шанувати своїх предків» В ІНТЕРНЕТІ, де була розміщена ця стаття лунали різні відгуки, позитивні і критичні, на противагу НІЯКИМ у районці. Спроба Олега Тимкова, один із прикладів небайдужості. Але чому так неглибоко в минуле сягають його історичні розвідки? І чи варто полемізувати і відновлювати «історичну» назву – Торгова, Мостова, Набережна, парк Слави? Цих геонімів, як собак біля м’ясної лавки по наших усюдах!  Чим прийдешнє покоління згадає таких перейменувальників? Чи є у тому списку А.Селецького назви – Базавлуцька, Великі Води, Мазурівка, Тернівка або Терноватка. Річка, що дала назву козацькому зимівнику і впадала в Базавлук біля тогочасної Миколаївки. А Миколаївка, як перша назва Нововоронцовки?  До речі, вулицю Комунарів у Херсоні перейменували на Воронцовську. Це про нас? Та, певно ні… J

У архівах села Золота Балка мимохідь згадується: - «село навідували банди Чорного Ворона…і, так званої, Дикої (Степової) дивізії..» Ну, про «банди», то так більшовики називали будь кого, хто противився московській окупації.  Кость Блакитний (Костянтин Юрович Пестушко) – херсонський командувач Степової дивізії разом із Чорним Вороном (Микола Скляр) пройшли рейдом по нашим теренам аж до Чигирина, до історичного Холодного Яру, маючи у своєму складі біля 25 тисяч бійців, (ото «банда», правда!? АВТ). До чого це я? Уже ніхто не узнає імен наших земляків, тих, хто влився у їх ряди. Пам'ять про них знищена окупантами. Їх іменами не назвуть вулиці, провулки, парки… Ця пам'ять - вирваний аркуш із нашої історії.

Чомусь згадався фільм «Весілля в Малинівці». Один із героїв часто міняв кашкета в залежності від влади, яка панувала у селі. Чому це згадалося? Бо такі ж слова сьогодні чуються від моїх односельців, молодих і старих, знайомих по селах, навіть серед чиновницького люду… Видно недалеко ми відійшли від цього кіношного героя. Давайте повіримо, що Україна вже постала остаточно, безповоротно. Бо куди дінеш тоді славнозвісних наших кіборгів,  Героїв України у нинішньому опорі ворожій Московії?  Кашкет Попандопуло вже зітлів від частих переодягань  – поважаймо себе, шануймо своє…У свій час Олександр Довженко говорив про випущений у 1943 році підручник історії професора Павловського: «… По этой книжке выходит, что с давних времен и до наших дней украинский народ только и жил тем, чтобы воссоединиться с Россией. Украины в книге нет, есть привесок, придаточек России…

Росі, і наслідувана нею тоталітарна шовіністична ідеологія, робила, робить і буде робити з нас малоросів. І лише повернення дійсно української історії, головним чином у наших геонімах, переборе свідомість малороса. Не тепер… згодом, але це правильний шлях. Хотілося, щоб ті кубики історії розставляв сам народ, який усвідомить, що має велику, хоча і трагічну, але власну історію. Без неї він не буде мати майбутнього, не буде суб’єктом у світовій історії. Порадували Дудчанці із топонімами Бойківська, Козака Дудки, Крутенька. Михайляни вже давно увічнили знищене село Леонтіївку, депортоване Журавине. Хрещенівці та Осокоряни вшанували своїх вдалих голів колгоспів. Цікаво, що запропонують Нововоронцовці? Чи бізнесові інтереси - (… не перейменовувати тому, що на цій вулиці я, підприємець, не хочу міняти своє реєстраційне посвідчення!!!!!),  переможуть? Як поведуть себе решта сільських громад – теж з осторогою і оглядкою, бо хто зна, як воно буде далі…

Віктор-Миколай Сердюк

Увага! Нові постачальники ІНТЕРНЕТУ!

Нарешті Золота Балка приєдналася до всесвітнього павутиння. 2015 –ий рік у цьому сенсі став вирішальним. Не зовсім ми були і від’єднанні – був таки ІНТЕРНЕТ, але такий повільний, що терпцю на вистачало нидіти біля екрану компа й почуватися вільним у виборі бажаного контенту. Тому й більшість із нас лишалися затурканими попсовим репертуаром ФМ радіостанцій і олігархічного телебачення.  Як би ми за звичною не жалілися, що повсякчас все гіршає, проте паростки нового й цивілізаційного,  пробиваються і в нашій глибинці. Вже маємо можливість вибирати провайдера Інтернет послуг із списку. А список такий:

ІНФРАКОМ, ДІДЖЕЙКОМ, КАХОВКА НЕТ, УКРТЕЛЕКОМ, ІНТЕРТЕЛЕКОМ, КИЇВСТАР, ВОДОФОН, МТС, ЛАЙФ.

І не важливо чи стоїть давно обіцяна донецьким олігархом велика вежа, чи послуги надає приватний підприємець. Важливо де дешевше й кращої якості. Вже давно немає ДЕРЖАВНОГО провайдера, усі вони ПРИВАТНІ і, як у народі кажуть, ЧАСТНИКИ.

Вже не головне, як зкачати потрібний матеріал, але з якого ресурсу і якої якості. Маючи вже придбані WI-FI приймачі, легко перепідключитись до дешевшого й вигіднішого постачальника.

Бажаю моїм землякам не втратити шансу  у виборі найвигіднішого провайдера!!! ВИБІР Є!!!

Віктор-Миколай Сердюк

Не гоже нащадкам запорожців … не шанувати своїх предків.

'Цей сон переходив у дійсність майже непомітно. Весь Дніпровський Низ від Запоріжжя до Каховки зразу став невпізнанним. Пішов під воду Великий Запорозький Луг, потонули навіки старі хрести на дідівських кладовищах. Все, що батькам і дідам здавалося красивим від перших дитячих років, - все щезло…'  

                                                                                                      Олександр Довженко

«Все щезло» не тільки, як ландшафт, але, здається, й з людської пам’яті моїх земляків. Ні, десь пам’ятають, шанують і відновлюють давні і історичні топоніми, назви вулиць, сіл, містечок. Але нововоронцовщина німує. Німують мешканці сіл, освітяни, чиновники, ті, хто відповідає за культуру. Районна газета відмовчалась однією заміткою. У приватних бесідах чую: - що там вони вигадали з перейменуванням? Це не на часі… і, що воно додасть нам? Он якби пенсія, он зарплата, а дороги які?… Так говорять не лишень прості люди, - ті, які дійсно ледь опустили руки після тяжкої праці. Але й ті, хто за виборною чи державною посадою мали б інформувати й пропонувати громаді  державницьке мислення. А на мій погляд, - це мислення лежить в славній минувшині нашого краю – козацькій добі. І звузивши це поняття до часів запорозького низового козацтва. Не буду повторюватись і посилаю читача до моєї статті «Мандри по околицях», опублікованій у районці кілька випусків назад.

Ось витяг із «Історії запорозького козацтва» Дмитра Яворницького.

Інгульська, чи Перевізька, паланка була розташована вздовж лівого берега ріки Інгульця, у північній частині нинішнього Херсонського повіту. Центром її була або так звана Перевізка, ……. або ж село Кам'янка при впадінні річки Кам'янки в Дніпро, де була Кам'янська Січ (нині село Республіканець АВТ). Окрім того, до неї належали села та кілька зимівників: Квакове, Білі Криниці, Давидів Брід, Блакитна, Шестірня, Пономарева, Кривий Ріг, Милове, Золота Балка, Осокорівка, Тернівка, Ракова та ін.

Річка Тернівка, що ледь жива, протікає через Нововоронцовку. Існує думка, що козацький зимівник Тернівка був десь вище по балці утвореній річечкою. Інша думка, що зимівник - то частина, що навпроти нинішнього парку за перерваною дамбою. Але наші сусіди, козаки Грушівки «приватизували» цей топонім, як давню назву села Мар’янське.  Це можна спростовувати, але хто буде це робити? І чи потрібно це робити? На пам’ятному знаку, що стоїть на місці козацького кладовища Базавлуцької Січі увічнені назви Тернівки, Осокорівки, Кута, як козацьких зимівників. Знак цей, як і фундамент козацької каплиці, знаходиться на північно-східній частині Грушівки. А Грушівка, то нова назва села Лєнінське… Ось так! Громада захотіла відновити історичну назву хутора, де провів останні дні свого життя славний кошовий Іван Сірко. Знайшлися небайдужі, провели підготовчу роботу, запросили науковців і одноголосно затвердили нову назву села.

Згідно закону у селі Золота Балка потрібно перейменувати назви п’яти вулиць. Термін, зробити це рішенням громади, закінчився ще 21 листопада. Ну хто ж буде таке робити під час виборів? Звісно ж, владці це проігнорували.  До честі новообраного сільського голови Олександра Мовчана це питання він підняв відразу ж  на установчій сесії. На другій сесії, що відбулася третього грудня депутати вже обговорювали не для чого, а як перейменувати, – і це радувало. Сільський голова наголосив, що твердо переконаний у думці відобразити у назвах козацьке минуле села і вшанувати назви сіл, які були затоплені рукотворним Каховським морем. Жителі п’яти сіл, а це Малі Гирла, Великі Гирла, , частина Леонтіївки, Кривка і власне Золота Балка, були переселені на нове, нинішнє місце. «Село Кривка, то депортовані українці із Західної України».

Мене, як запрошеного на цю сесію, здивувала позиція деяких депутатів і нерозуміння прив’язки села до історії їхнього краю. У вищезгаданому витязі село Золота Балка безумовно почалося, як козацький зимівник, як один із форпостів у боротьбі із Кримським ханством і османами. Я читав нерозуміння у їх очах, коли звучали слова, як ймовірні назви вулиць -  Січова, Отаманська, Січовиків, Січових стрільців, Козацька, Гайдамацька, Куренівська, Крутенька. Галаганівка, Дозорча, Козацька застава, Келепова. До речі, Келепова балка й донині є топонімом у мові селян і мало хто розуміє, що це назва давньої козацької зброї. Шокувала позиція деяких депутаток-освітян, які говорили:

-         Що, крім козацької історії іншої у нас нема?

-         Що нам ця історія, прийде інша влада і знову усе перейменують.

!?!? Як учити нащадків не беручи до уваги долі своїх предків, їх прагнень, не роблячи висновків з їх устремлінь? По підручниках з історії? Так ось цей підручник! Ось вона історія у назвах вулиць, сіл, містечок і топонімах. Створіть цей підручник самі! Далі:

- Історія ні до чого, треба назви вибрати нейтральні, прикладом: – Нова, Молодіжна, Центральна, Дніпрова,, Горіхова…

Цікаво, який вигляд мало б село, коли до діючих назв вулиць – Набережна, Приморська, Степова, Робоча, Лікарняна, Шкільна, долучити іще «нейтральніші» назви? Сумно, але які селяни, такі й депутати.

Навіть посилання на рядок у гімні України: «і докажем, що ми, браття, козацького роду», не втишив затятість полеміки. Роблю скидку на здоровий селянський глузд, - якби чогось гіршого не трапилось! Бо ще живе ціле покоління, яке вижило після тяжких випробувань – визвольних змагань, голодомору, війни, повоєнної скрути… Але ж нині Україна, як держава, народжується у муках і крові, рве пуповину нав’язаної нам чужої історії!

Насамкінець, коли дійшли до імені Сароній, як    найдавнішої назви Золотої Балки (3-тє століття до н.е) - це була назва поселення, заснованого давніми греками, -  сільський голова пригасив полум’я суперечки:

–       Пропоную вулицю Степову (по народному Хитру), перейменувати на Грецьку! Усі розреготалися, тому, що депутат від цієї вулиці, який все відмовчувався, за прізвищем Грек!

На цьому й розійшлися. Тепер чекаю чи скористається громада наданим їй правом вшанувати своїх предків, чи знову очікуватиме рішень зверху  і буде звично ганьбити начальників, а не брати відповідальність у свої руки. А відповідальність за свої рішення і є показником зрілості громади.