|
Природа Носівки
«Ранньої весни прилетіло було туди (до
Борисполя) чималенько табунів, покружляли
Трохи й усі на Носівку! Чули про Носівку?!
-Чув.
-Та там з усього Лівобережжя качки ще на
весні позбирались. Соняшники всі витолочи-
ли. А на луках через гнізда трава не виросла:
гніздо на гнізді, траві нема де рости, -…
Ні, коли вже їхати, то тільки в Носівку!»
«Відкриття охоти» - Остап Вишня
Легенда про виникнення нашого міста розповідає , що за незапам’ятних часів, в болотисто-лісистих краях Південно-Східного Полісся, біля річки Остер, отаборився перший поселянин на прізвисько Ніс, від якого і виникла назва села – Носів на Руді.
Перша ж, офіційна згадка про поселення є в Іпатіївському літописі від 1147 року. В той час невеликі притоки більших річок називали Рудками. Відомо, що перше залізо на початку залізорудного періоду розвитку суспільства, розпочали виплавляти саме в Поліссі на таких заторфянених , болотистих поймах річок-рудок. І сьогодні можна бачити в лісових болотах , на торф’яниках, буро червоні розводи . Це і є залізна руда , напевне торфяного, органічного походження. Край глухий і далекий від основних міграційних шляхів тодішнього, в основному кочівного населення був заселений різноманітними звірами, в лісових озерах та болотистих річках водилося безліч риби.
До нашого часу в лісах водяться лосі, цілі стада диких свиней, почасти зустрінеш окремі сімейства прудконогих, красивих, плямистих козуль, в полях розкошують зайці, дикі кози, рудо хвості лисиці. Час від часу в околиці забродять санітари звіринного світу – вовки, які не гребували і домашньою худобою, вирізаючи десятками овець , а також телят, що випасалися на припонах. Доводилось відстрілювати непроханих різників.
В озерах , до недавнього часу, бачили окремих бобрів, а в болотах та річках водилося безліч водяних щурів, ондатр, в переліссях перебігали опасисті бурсуки.
З семидесятих років і до недавнього часу в Кобищанських лісах Данівського лісництва, з 13 особин завезених з Біловежської пущі, розвелося ціле стадо диких зубрів.
Але в наш розхристаний , безвідповідальний час браконьєри винищили до ноги цих красенів. Порідшало і інших звірів, особливо після проведення масштабної, зачасти необґрунтованої меліорації земель, спрямлення звивистих, низинних річок, осушення боліт, а також масової промислової і браконьєрської вирубки лісів, масованого наступу на природні розплідники диких звірів і птахів, Тут, в більшості, відтворюю свої особисті враження від зустрічі із звірами та відвідання
пам’ятних , красивих місцин тутешньої природи, яких довкола нашого м. Носівки доволі.
Десь на початку 80-х років, перебуваючи в міському колгоспі ім.Енгельса запропонував тодішній його голова Кравченко Микола Степанович поїхати позганяти з поля озимої пшениці стадо зубрів, так, як вони роблять не стільки шкоди від випасання, як витоптують посіви, тирлуючись там по кілька днів. І справді , під Лукашівським лісом, на озимині, випасається з півтора десятка зубрів різного віку. Збоку походжає здоровенний самець, напевно вожак, який стереже своє стадо. Зубрів, на той час з тринадцяти завезених уже розвелося до пів сотні і кочували вони двома гуртами. Один із них і був перед нами.
Поволі об’їжджаємо тварин по підмерзлому насту – ніякої реакції. Лише, коли я через відкриті дверці УАЗу став вимахувати кольоровою полотниною, а Микола щосили сигналив клаксоном, тоді нам вдалося відтіснити непроханих гостей в ліс. Величаво, поволі , неквапом вони посунули в гущавину осіннього лісу.
Часто, проїжджаючи по території поліської частини району можна було бачити цих тварин. Особливо взимку вони полюбляли лакомитися біля стіжків колгоспного сіна, та інколи робили шкоду садам, обгризаючи молоді пагони та кору фруктових дерев.
Виводок плямистих косуль одного разу мало не наскочив на мене під час збирання опеньків на зарослій чагарником , старій вирубці. Налякавшись більше ніж я від такої раптової зустрічі, красуні різко змінили напрям слідування і миттєво зникли в кущах.
На такій же тихій охоті, під селом Мрин, при слідуванні мотоциклом з Васюком Валерієм Васильовичом, в коляску нашого транспорту мало не заскочив молодий лось.
Він несподівано виткнувся з придорожніх кущів і забачивши нас став, як вкопаний.
Ми теж заклякли дивлячись на лілового красеня з відстані 3-4 метрів. Яке ж красиве
створіння природи в своїй вільній вотчині. Його карі очі наче запитували: - Чому порушуєте мій спокій? Постоявши кілька хвилин отрок лосинного роду розвернувся і
поволі пішов в глиб лісу, тільки його й бачили.
І треба ж такому співпасти, що тут же, за якусь сотню метрів від місця побачення з лосем, одного пізнього зимового вечора нам з головою Рівчак_- Степанівського колгоспу Приходьком Віктором Андрійовичем довелося зустріти лісного санітара – вовка.
На повороті засніженої асфальтівки, з під крислатих сосен, переходити дорогу зібрався
рослий сіроманець. Настовбурчені стрімкі вуха, наїжачена на загривку шерсть, злі , вогненні очі насторожено дивляться на нашу автомашину, яка призупинилася якраз навпроти його. Лише на різкий сигнал клаксона звір якби нехотя повернувся і неквапом потюпав в лісову гущавину. При згадці цей випадок чітко стоїть перед очима неначе наяву. Частенько вовки наносили велику шкоду овечим отарам, тому доводилось їх
відстрілювати, влаштовуючи облави, відганяти вовчі зграї в лісові нетрі.
Бобра, який можливо забрів по розливах весняних вод з глухих лісів недалекої Білорусі, мені вдалося побачити в Кіровському рукотворному ставку-озері , накопичувачу води в меліоративній системі. В нашій місцевості бобрових розплідників не залишилося. Болота меліоратори відтіснили в своєрідні невеликі „резервації”, ніде цим тваринкам розвиватися.
Це ж озеро стало також транзитною зупинкою для тисяч перелітних птахів. Я нарахував більше 2-х десятків видів водоплавної птиці і збився з ліку. Чайки , качки, гуси, а інші – треба бути зоологом, щоб розпізнати це стовписько пернатих.
В степовій зоні району, на чистому полі, одного разу мені показав таке ж стійбище перелітних птахів голова місцевого колгоспу „Рассвет” – Чорнозуб Василь Іванович.
Тисячі гусей створили враження засніженого поля під лісопосадкою. Напевне в давнину тут теж розливалися болота і птиця, по інстинкту, зупиняється для перепочинку і підгодівлі, а невдячні люди висушили землю і лишили їх кормів. Підійшовши ближче, на відстань кілька сот метрів, ми стривожили зграю і вона піднявшись в повітря, цілою хмарою полинула на північ , по ходу перегруповуючись у великі ключі.
Цілі стада диких свиней бродять по лісах та інших природних угіддях району, підриваючи дернину, в пошуках їжі. Ці тварини активно сприяють створенню родючого плодючого шару ґрунтів. Ніде правди діти, часом вони завдають чималих збитків сільськогосподарському виробництву і їх приходиться відтісняти в лісові вгіддя. Особливо багато слідів життєдіяльності цих орачів в поліській частині району, на узліссях та на лугових пасовища навкруги сіл Козари, Іржавець, Держанівка, Селище, Мрин, Лихачів, Хотинівка, Адамівка, Плоске, Червоні Партизани.
Лісів на Носівщині біля 30 тисяч гектарів, що складає майже третину загальної площі.
Я виріс в степовій Кіровоградщині і до зрілих літ не мав уявлення наскільки захоплююче враження може справити звичайний ліс, а якщо він ще й в природному, дикому стані, як доводилось бачити на Уралі під час служби в армії.
Тут же , на Чернігівщині ліси, як правило достатньо доглянуті, впорядковане квартальне розмежування, проводиться періодичне їх санітарне прочищення.
Проте це не умаляє чарівної дії лісової рослинності в любу пору року.
В межах району безліч місцинок де набір порід дерев, лісових чагарників , боліт і навіть озер не залишають байдужим нікого з відвідувачів лісової краси.
Хіба можна спокійно проїхати ділянку шляху між селами Іржавець і Адамівка, яка проходить через лісовий масив. Не одне покоління лісівників створювали цю красу. На звивистій ділянці асфальтівки з кожним поворотом відкривається чудові пейзажі, в незвичайному поєднанні хвойних і листяних порід дерев, придорожніх кущів і ягідників, багатоликої рослинності. І все це наповнене лісовими чаруючими звуками – співом пташок, шелестом листя , пахощами хвої. Неподалік лісовий кордон з садибою лісника, поряд на водному плесі лісового озера плещуться дикі і домашні качки. Тут же плантація лісових горіхів, любовно доглянуті посадки лісорозплідника різних порід дерев.
Мені , по особливостям професійних обов’язків, працюючи зоотехніком району , часто доводилось бувати на випасах тварин, в літніх таборах, які як правило і знаходилися в таких привабливих місцях навколишньої природи. Тому вони так і закарбувалися в пам’яті і виробили друге, після рідного степу почуття привязанності, як до чогось рідного, нічим не замінимого.
Тим більш, що вже тут , на Поліссі у нас з дружиною, другим після доці Лесі, уродженки Черкаської Куцівки, народився і виріс наш синок Паша, тут появилися внуки, зріднилися ми з привітними людьми Носівщини і всього Сіверського краю в цілому. Тепер я не відношу себе до „заброд”, як прозивали спочатку по прибутті на прожиття сюди іногородніх поселенців місцеві аборигени.
Шрами на Землі – сліди війни
На певне з часу свого становлення вищої земної істоти , як людини розумної, цей витвір живої природи чи ще невідомої космічної, надприродної сили, щоб захистити себе в навколишньому середовищі створював захисні споруди. Спочатку це був захист від негативних явищ природної стихії – дощів, буревіїв, снігопадів , тощо А пізніше, коли виникло протистояння між окремими родами, племенами, народами, люди будують різні оборонні укріплення, сховища, засідки та пристосування для наступальних дій.
Немало доводилось бачити таких споруд на просторах різних країв, де побував за своє життя: - це грандіозні фортечні укріплення середньовічних років в Болгарії і в Західній Україні, а також стародавні земляні, змієві вали, які захищали Київську Русь від кочівників під Білою Церквою і на Переяславщині, а в ті часи вони, подібно Великій Китайській стіні в Піднебесній, опоясували півколом південні рубежі першої слов’янської держави, і протитанкові рови ,згідно переказів, в моєму рідному селі на Кіровоградщині, які також, за іншою версією, можуть бути залишками тих же змійових валів і безліч подібних слідів воєнних дій на нашій багатостраждальній землі.
Грандіозний оборонний пояс споруд уже сучасної пори - це бетонні фортифікаційні укріплення на лінії старого західного кордону довоєнного Радянського Союзу на Хмельниччині. До них відносяться і численні бетоновані і земляні оборонні споруди захисників Києва від фашистської навали навколо цього міста Проте тут хотів би висловити свої враження від побачених воєнних шрамів на землях Носівського району, де прожив половину свого життя.
Буваючи в с. Плоске не раз чув, що неподалік від нього , в лісових угіддях знаходиться
стародавнє Городище – укріплення тогочасних поселенців. Тож одного разу вирішив знайти і познайомитися з історичним минулим нашого краю.
Приблизно на пів дороги з с. Мрин до Плоского , в зоні розташувань свердловин Червоно-партизанського підземного сховища газу, звернувши до річки Остер і пробравшись кілька десятків метрів в лісову гущавину ви натрапите на порослу деревами земляну обваловку чималої площі лісу. Вал простягається овалом в південному напрямі, приміром 100 на 200 м. Навіть зараз висота його, з урахуванням окружного рову, більше десяти метрів. Зі сторони річки вал розірваний. Ймовірно тут були своєрідні ворота, так як це найбільш захищене річкою місце, а можливо Городище сполучалось з навколишнім світом водоплавним шляхом. Адже є історичні довідки, що Остер був судноплавною річкою, зважаючи на те, що колишні судна не йдуть в порівняння з сучасними.
Навіть поверховий підрахунок показує, що для будівництва таких споруд, без ніякої техніки , потрібні величезні зусилля сотень, якщо не тисяч людей і тяглової худоби.
Все це свідчить на високу організацію наших предків, а також намагання захищати свій рід, плем’я, рідну землю від зайшлих завойовників. Масштабність захисної споруди свідчить, які велетенські зусилля докладали наші предки, щоб захищати рідну землю. В уяві постають тисячі воїнів, в той же час саперів – землекопів, робочу худобу, які цілодобово споруджують укріплення, запасаються продовольством, фуражем , бойовими припасами, готуючи гідну відсіч загарбникам.
Плосківське городище ще чекає на своїх археологічних дослідників, які докажуть, що відбувалося тут і в які часи будувалися такі грандіозні споруди, їх функціонування.
Залишки слідів перебування військових формувань ви знайдете в лісі поблизу приміського Носівського сільця Лукашівка. В лісовій гущавині за кількадесят метрів одна від одної розміщені великі, метрів до 10 на 20 напівзасипані траншеї. За свідченнями престарілих місцевих жителів в роки війни тут таборувалися війська і це напевне були бліндажні укриття. А неподалік узлісся помережане окопами, ячейками для стрільців та для іншої стрілецької та гарматної зброї. Німими свідками драматичної нашої історії являються ось такі рукотворні шрами на Землі, яка від природи, за логікою, повинна родити лише добро. Сотні, тисячі років проходить, міняється місцевий ландшафт, але шрами на ній від протистояння людей в боротьбі за виживання, за місце під сонцем залишаються зримим пам’ятником захисникам рідної домівки, а завойовникам пересторогою в недопущенні варварських методів вирішення спірних питань.
17 серпня 2011
12 квітня 2011
|
| Закрити |
