Ліна Губар

У спадок для нащадків.

Гора, під горою озеро, луг, лівий берег річки Ірші,
неподалік ліс. Вся ця природна краса неабияк сприяла, щоб люди вибрали місце
для поселення.

Старожили с. Ялцівка пригадують розповіді своїх батьків щодо
назви нашого села. За одним переказом колись тут було поселення Єлець, яке було
зруйновано згодом через якийсь бунт. На одному з полів можна побачити  велику вирву, яка начебто є свідченням того,
що поселення пішло в землю. Недалечко від цього місця споконвіку б’є джерело,
яке не замерзає навіть взимку, що є свідченням туги і плачу за зруйнованим
поселенням.

Так починається Літопис села Ялівка, який підготувала моя
мама, жителька цього села  О.С. Андрійчук.
Літопис базується в основному на розповідях старожилів. Метою створення
Літопису було «лишити молодому поколінню хоч якусь згадку про село.»

Літопис дає короткий опис географічного положення села
Ялцівка та історичних подій 16-21 ст..

Про кожного мешканця села можна написати цілу історію. Ці
люди - великі трударі, вони можуть прийти на допомогу один одному, це дуже
гостинні люди.

Є серед наших односельчан і генерали, і доктори наук; є
заслужені художники і артисти; є і лікарі, і вчителі, і агрономи, зоотехніки і
пілоти.

Це мої односельці, жителі мого найкращого села, це мої ялцівці,
- пише мама.

Мама сумує,  що вмер
колгосп; вже немає хмелю, льону, а на полях виростає ліс.

Все ж відрадно, що молоді родини потроху залишаються жити в
селі, а влітку село оживає і наповнюється дитячим сміхом, бо діти та внуки
селян приїжджають  на відпочинок.

«Хочеться вірити, що моє рідне село, де народилися мої
пращури, не вмре і не згине.»

Л.О. Губар (Андрійчук)

26 вересня 2016

(0|0)