|
Петро Кулинич( історик)
СЕЛО МУЖИЛІВ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ ГАЛИЧИНИ
Кожний українець зобов'язаний знати історію України. Знання історії для людини — адекватне корінню дерева. Чим глибше коріння тим сильніше воно під час бурі та негоди. Але не може людина зміцнити свій грунт під ногами без знання історії своіх предків, свого села, краю...
Наша власна письмова історія починається з записів Нестора Літо- писця ,, Повість минулих літ”. А до нього писали про нас візантійські арабські, римські історики, які в ті чи іншій мірі мали нас за ворогів. Яку правду може написати ворог? Але і в тих написаннях ворогів ми мусимо вміти бачити правду та відкидати упередженість.
Історію своєї землі, свого села ми пізнаємо не тільки з письмових джерел, але й можемо її відтворити через інформацію, яка дійшла до нас із сивої давнини в топонімічних назвах ( гори, поля, річки, села, міста ). І саме, за моїм переконанням, найбільшу інформацію про най- древніші часи нам донесли дороги, шляхи: сухопутні і річкові.
Я переконаний, що Історію Галичини треба писати не з Київської Русі князів Ростиславовичів, а з античних часів.
На території сучасної Франції в I тис. до н.е. проживали кельтські племена, яких римляни називали галатами, які поклонялися півню. В VI ст. до н.е. ( за історичними даними ) на територію сучасної Галичини переселилося кельтське плем'я бастарнів під самоназвою “рутени”, “русени”. Сусідні народи їх називали галами, галаганами. Згодом вони заснували на березі Дністра місто Галич.
Якщо бути дуже спостирежливим, то можна побачити схожість між галичанами та французами за ментальністю, зовнішнім виглядом, чого не скажеш про германців.
Цікаво, що за даними Біблії частина кельтів (галів) емігрувало в малу Азію і там проживали під назвою Галати ( Святе письмо , послання до Галатів апостола Павла, стор. 233) .
Історичним фактом є записки грецького історика Пріска Панійсь- кого під час його подорожі в 447 р. н. е. до князя гунів Аттіли про те, що він їхав через Галич, і що князь Аттіла одружився з дочкою галиць- кого князя Остроя Єркого, і його пригощали стравою. Історики, не знаючи української мови, ламають собі голови що то за слово “страва”. Хоч кожен українець добре знає те слово.
Отже наведені вище історичні факти беззаперечно свідчать, що Галич, як столичне місто, було засноване ще на зорі нової ери.
Приблизно на рубежі сторї і нової ери галичани стали союзниками полян у боротьбі проти германських племен готів. Про них ми дізнає- мося з візантійських джерел під назвою “роксоланів”, “русичів”, антів.
Ще в середні віки галичан називали роксоланами, а Україну- Роксоланією. Середньовічний український письменник Кленович написав твір “Роксоланія”. А турки нашу землячку з Рогатина Настю Лісовську, дружину султана, називали Роксоланою.
В I половині I тис.н.е. Були засновані інші міста (городи) Гличини такі як Теребовль, Перемишль, Белз, Козова і інші. В Галицько- Волинському князівстві в XIII столітті налічувалося понад 80 міст. Всі ці міста -городи пов'язували дороги. Дороги ( суходольні і річкові) і є тими найдавнішими свідками, які дають нам історичну інформацію про всі міста, села, хутори. Історію Мужилова треба писати на основі доріг, топонімічних назв, які збереглися до сьогоднішнього дня.
Перш ніж писати про дороги, хочу звернути увагу читача на те,що давні дороги не відповідали розумінню сьогоднішніх доріг. Вони прок- ладалися за принципом не тільки поняттю коротше, але і зручніше. Зручніше- це щоб дорога обходила болота і стрімкі підйоми. Важко було купцям вести гружені вози під високу гору. А ще використовували річки в час їхнього повноводдя, як засіб зв'язку та торгівлі.
Почнемо свій аналіз з дороги, яка з'єднувала столицю Галич із древнім городом Теребовля.
Якщо подивитися на карту і природній ландшафт то вона прохо- дила по лінії сучасних і тогочасних населених пунктів: Галич-Завалів- підгаєцький Галич, Старе Місто, Золотники, Теребовля.
Підгаєцький Галич був названий так, тому що він був розташо- ваний на виході із Старого Міста до Глича.
В багатьх древніх селах чи містах вулицю чи частину села, які були розміщені в напрямку столиці Галич, називали Галичем, Галицею і т.д. Ці назви збереглися до сьогодні. Фактом є те, що з древніх часів частину міста чи дороги називали за назвою міста до якого вона вела. Так у Львові вул. Городоцька вела до Городка, Варшавська — до Варшави і т. д. Отже за часів Галицького князівства Старе Місто ( Підгайці ) вже функціонувало як торгівельний і оборон- ний центр на дорозі Галич -Теребовля. Переконаний, що через Підгайці йшла дорога Галич — Київ.
Друга дорога -річкова, яка з'єднувала Підгайці з Галичем, йшла руслом річки Золота Липа. Сама назва річки говорить про те, що ця річкова дорога приносила великий прибуток. Руслом Золотої Липи на плотах і човнах везли до Галича данину князеві. В основному везли мед, хутро, хліб. В ті часи найбільше князеві з підгаєччини везли мед по річці Золота Липа. І тому річку назвали Золотою Липою. Річку порівнювали з липою завдяки якій бджоли збирають багато меду.
Річки, які вміють все робити, називають золотими, золоті уста. Повноводною Золота Липа була починаючи від сучасного Литвинова Згодом там було засновано місто Литвинів ( річковий порт). Що до походження назви с. Литвинів, то версія однозначна.
З Литвою вів боротьбу волинський, а з 1199 р. галицько-волинський князь Роман Мстиславич. За переказами він полонених литовців поз- воляв запрягати в плуги і орати ними ниви. Він же їх і розселяв по своїй землі. Одним із таких поселень став Литвинів.
З Підгайців до Литвинова дорога йшла через Мужилів. Власне, на якій і виникло поселення на місці сучасного Мужилова. Довгий час для мене було загадкою походження назви села. Адже просто так назва села не появилася. Хотілося б коротко, логічно і зрозуміло пояснити походження назви Мужилів.
Першим, що веде до рзгадки, є речення у древньому творі 1185 р. “Слово о полку Ігоровім”. “ Якщо відступимо і втечемо самі, а чорних людей залишимо,то гріх нам буде від Бога...”
Хто такі були чорні люди? Чорні люди — руські селяни, які брали участь у військовому поході князя.
Пізніше, за часів Запорізької Січі, рядових козаків називали чорнотою. Загальнокозацьку раду називали Чорною Радою. Допомогла пояснити, розв'язати цю проблему польська назва чорних негрів. Поляки називають негрів мужинами. Оже чорний -мужин. Відповідно чорна людина = селянин воїн = мужик = мужні = мужило. Простих людей називали холопами, смердами.
Висновок полягає в тому, що село Мужилів — це поселення селян- воїнів, мужів, мужилів, які брали участь у бойових походах у складі князівської дружини. В назві “мужили” появилося українське прізвище Мужиловський. У Богдана Хмельницького дипломатом був Мужиловський.
В Яворівськомо р-ні Львівської обл. є село Мужиловичі.
Пізніше такі селяни-воїни-мужики заснували Запорізьку Січ. Вони не чекали коли татари прийдуть у їхнє село, а йшли їм на зустріч. Підтвердженням цієї думки є наші земляки, які були гетьма- нами: Петро Конашевич Сагайдачний, Іван Виговський і багато рядових козаків.
Продовжимо про дорогу з Підгайців до Литвинова. Найдавніша дорога до XIII ст. йшла через Капелію, біля Раю, під Яровою горою. В X – XII cт. дорога суходолом більше використовувалася з Галича до Теребовля через Завалів, а з Теребовля, Підгайців до Галича -річ- кова. Причиною було те, що груженим возам було трудно долати крутий підйом у Завалові ( гора Карачин ).
Тому товар, данину на возах з Підгайців, Козови через Мужилів везли до Литвинова. Там на човнах, плотах по річці пливли до Дністра. Річковим транспортом користувалися в основному на весні, осінню, коли Золота Липа була повноводною. Сухопутним шляхом товар привозили до Литвинова з Бережан, коли Золота Липа була мілководною.
Давній шлях з Бережан до Підгайців проходив чарез Мужилів. У Потуторах, вздовж Золотої Липи, повертав праворуч в сторону Литвинова. Додатковою причиною такого повороту був крутий підйом перед Літятином.
Литвинів був невеликим річковим портом. За словами львівського історика Шараневича в таких містях на берегах річок, за княжих часів, були монастирі, які одночасно з релігійними потребами надавали тим- часову допомогу- нічліг купцям, подоржнім.
Друга важлива дорога, яка проходила через Мужилів, була Під- гайці - Козова. Проходила вона вздовж річки Вересівки далі біля клубу попід гору, Старий Кут, джерело Кам'янка, за городами і виходила на Мирне ( Теляче ).
Отже, в часи Галицького князівства в Мужилові було два невеликі поселення. Їх назви збереглися ( Капелія, Старий кут ). В Підгайцях аналогічно- Старе Місто.
Центром Капелії був Рай — територія над джерелом. Назва “Рай” дуже давня. Одноіменні назви сіл на бережанщині збереглися до наших днів-”Рай” , “Нараїв”. Ця назва говорить, що це місце святе. Там від- бувалися богослужіння, святили воду. Там слід шукати сліди культової споруди, залишки оборонних валів, за якими наші педки захищались від ворогів. Природний рельєф цієї місцевості є придатний для будів- ництва укріплення. Саме назва Капелія підтверджує, що тут співали, святкували. Слова капелія, капела, капелан — означає хор, група людей, які співають, грають на інструментах .
Недавно почув від М. Соляра, що це місце називали Кальварія. В Польщі Кальварія є святим місцем ( там є монастир). Не можна відкидати версії, що в Раю був монастир. Поряд з назвою Рай вXIVcт. Після того, як Мужилів увійшов до Польського корлівства появилася назва Капелія, Кальварія.
В кінці XV ст., після того як Кримське ханство прийняло протек- торат Османської Туреччини, почалися часті напади на Галичину кримських татар. Ці напади були способ життя кримчаків. Вони з Галичини брали ясир ( молодих чоловіків і жінок ) продавали в рабство. Такі напади вони робили майже щорічно.
На початку XVI ст., під час одного з таких нападів, укріплення і всі дерев'янні будівлі згоріли. Після того, як церква коло Раю була спалена татарами, нову збудували на новому місці біля нової дороги, яка йшла зі Старого Кута до Бережан. Отже, дорога з Підгаєць до Бережан йшла тепер через оболонь, Петруневу вулицю, біля нової дерев'яної церкви. Ця дерев'яна церква була збудована в1590 р. Вона є архітектурною пам'яткою, цінність всеукраїнського значення. Пам'ятаю, ще малим чув від діда, що ця церква побудована без жодного цв'яха.
Хочу сказати, що нелегко відтворювати давню історію того,чи іншого села чи міста. Навіть княжий Галич до XX ст. був забутий. Аж у 30-х роках XX ст. його віднайшов археолог Пастернак на місці сучасного села Крилос, що знаходиться за 5 км. від сучасного Галича.
Старий Кут був заснований біля джерела по дорозі на Козову. Виходячи із назви можна припустити, що ця частина села, можливо, була старшою за Капелію. Пам'ятаю, тато мені розповідав, що давня церква Старого Кута була розташована близько осілості Кулиничів. Що він бачив великий камінь на якому був престіл цієї церкви.
Після неодноразового раптового спалення Старого Кута в XVI cт. Люди пачали селитися ближче до лісу, в районі сучасної мурованої церкви, Мохунівки. В лісі легко було сховатися від рапто- вого нападу татар. Там же, на місці мурованої церкви, переселенці в XVIII ст. збодували дерев'яну церкву.
Отже, в Мужилові брали початок дві дороги — на Підгайці, біля хреста на Оболоні і Козову, Бережани. І відповідно, вздовж тих доріг виникло два дуже взаємозв'язаних поселення. Об'єднала згодом ці два села спільна назва Мужилів.
В середині XVI ст., коло в Європі відбувалася “революція цін”, після якої стало вигідно вирощувати сільськогосподарську продукцію, пани Потоцькі збудували в селі фільварок. Потреба робочих рук для роботи на панських ланах привела до введення кріпосницьких порядків. За третім Литовським статутом 1588 р. майже всі жителі с. Мужилів стали крікапами. І були в кріпацтві до 1783року. Звільнив від кріпацтва селян австрійський цісар Йосиф ( Галичина в1772 р. увійшла до складу Австрійської імперії ).
В 1848 р. в Австрійскій імперії була скасована панщина. До нас дійшли достовірні дані, що в 1848 р. в Мужилові відбулося повстання проти пана.
В 1667 р. Татари на чолі з Елле -Мурзою та козаками О. Гоголя пройшли через Поділля до Тернополя протягом липня-серпня. Вони вчинили спустошливі рейди до Острога, Заслава, Збаража, Вишнівця, Дубна.
Вимушена згода гетьмана на проведення цих походів була його вели- ким політичним прорахунком, бо призвела до втрати в майбутньому підтримки з боку місцевого населення, чим скористався коронний гетьман Ян Собеський.
На початку вересня 1667 р. Дорошенко силою 15 тис. козаків з 40 гарматами і з 20 тис. татарським військом на чолі з Крим-Гіреєм вирушає в похід проти Речі Посполитої. Дорошенко мав намір іти аж до р. Вісла.
Короннний гетьман Ян Собеський зібрав 15 тис. жовнірів. Крім того він озброїв багато українських селян. Хоч вони були православними русинами, але татарські грабежі їм так надоїли, що вони перейшли на сторону поляків, хоч це означало воювати прити своїх козаків.
Багато жителів Мужилова ( села войнів-селян, мужиків ) та навко- лишніх сіл в такій складній ситуації стали на сторону поляків.
Ян Собеський розділив свою армію на групи, кожна з яких мала захищати міста Галичини та Волині від нападу татарських чумбалів ( невеликих татрських загонів ). Основні сили він зосередив 4 жовтня 1667 р. під Підгайцями ( Старе Місто ) в сторону Мужилова. В розпо- ряджені гетьмана було 3 тис. жовнірів і 6 тис. озброєних селян, і 18 гармат.
Козацько -татарське військо через Збараж, Вишнівець дійшло до Поморян. Під час грабунків населення татри зазнали великих втрат під Поморянами і Нараєвом. Отже, Дорошенко повів своє військо на Підгайці зі сторони Бережан, через Литвинів, Раковець. 4 жовтня 1667р. війська Дорошенка і Крим- Гірея підійшли до Мужилова. Козаки ота борилися на Старому Куті, а татари на Капелії. Битва почалася 6 жовтня.
Історичні джерела вказують, що особливості поля бою змусили союзну армію поділитися на два крила, що могли слабо взаємодіяти через те, що бою було розділено глибоким яром на дві частини. При цьому як західна, так і східна частина поля були шириною не більше одного кілометра, що стало неможливістю для козацько -татарського війська використати свою чисельну перевагу. В першому ешелоні могло йти не більше 8 тис. козаків.
Хочу зазначити, що на той час сучасної дороги на Бережани не було. Вона йшла через Литвинів, а тим глибоким яром був, власне, Мужилів.
Задум Дорошенка і Крим -Гірея полягав в тому, що ударом та- тарської орди, прямуючої бережанським шляхом на зкхідній частині підгаєцької височини ( Мужилівський Яциків ), втягнути в бій всі сили Собеського та відволікти їхвід спроби козаків здобути Старе Місто зі Старого Кута в сторону садиби Ухача.
Атака татарів була відбита поляками та селянами біля моста з левами ( біля Голендри ). в той час козаки на правому польському фланзі, атаковані з трьох сторін, запанікували та побігли.
Невдача козацько — татарського війська, окрім складності штурму добре захищених позицій супротивника в умовах складної місцевості, була обумовлена поганою координацією її двох частин коаліційного війська. Через великі втрати козаки і татари відмовилися від спроби досягти швидкого розв'язання бою використовуючи кількісну перевагу і приступили до облоги польського війська. Втрати поляків також були значними ( 500 чол.).
Облога Підгайців тривала до 18 жовтня. Одже, 14 днів Мужилів був тилом, табором для козаків і татар. Мені тато подарував козацьку люльку , яку знайшов на Старому Куті. Ця люлька є прямим доказом перебування козаків у Мужилові. Перебування козаків і татар у Мужилові не минули безслідно. Ці сліди треба шукати.
Без сумніву, що Собеський цю битву мав програти. Але йому допо- міг кошовий Запорізької Січі І. Сірко, який в цей час за домовленістю з поляками, напав на Крим. Це налякало татар і вони скоро покинули Дорошенка. Дорошенко змушений був підписати перемир'я із Собеським. Є історичні дані, що через рік Дорошенко під Підгайцями таки розгромив поляків.
Друга велика битва на мужилівських полях відбулася 8-9 вересня 1698 року. Це була остання битва поляків з татарами. В цій битві за- гинуло багато поляків. Польське військо очолював гетьман Фелікс Потоцький, а татарське- Каплан-Гілей. Татарська орда йшла козівсь- ким шляхом. Потоцький зустрів татарів на мужилівських полях. Мужилів в цей час належав Потоцьким.
Історичні джерела повідомляють, що в цей рік татари спустошили країну від Дністра до Підгайців. Мужилів теж постраждав. Про цю битву в Мужилові збереглася інформація у топонімічних назвах. Поле, де відбулася битва, називається Немирівка, а могила загиблих поляків дійшла до наших часів під назвою Ляшкова могила. Немирів, неми- рівка в середньовічні часи означало війна, битва.
У Львівському архіві ( біля Галицького базару )є документальні відомості про Мужилів. Село згадується 1702 році в “Акті поділу спад- кового майна Казимира Потоцького між його спадкоємцями” (Ф.9.опис 2. справа1 стор. 259-282 ).
В 1775 р. задокументовано про наложення на Мужилів контрибуції в розмірі 759 флоренцій і 3 грони. (Ф. №146 оп.№87)
28 липня 1785 р. в Мужилові налічувалося 150 дворів і населення 1059 чол. ( німецька мова Ф. 146 оп. 88 од. 188 )
В 1821 р. в Бережанах був записаний “ Сумарій” індувідувльних земель власності та прибутку жителів Мужилова для сплати податків ( Ф. № 120 оп. IX спр. 169 ).
В архіві збереглися плани земельних ділянок 1846 р. ( Ф. №20 оп1 справа505 ). Цікаво, що вся земля дуже чітко розділена між власни- ками на картах -схемах. Власники землі: Балан, Чемерис, Дума, Бромірський, Оружак, Бачинський, Зорик, Білик, Баран і т. д.
В 1821 р. Зафіксовано: Кулинич Микола і Кулинич Іван, а в 1873 у алфавітному покажчику землевласників Кулинич Петро і Кулинич Олекса.
Мене цікавило , що в Мужилові була фамілія Мазепа. В архіві є документ про заснування тривіальної школи в1852 р. Початкова школа в Мужилові була заснованав 1875 р.
На початку XX ст. була збудована залізниця Львів-Бережани- Під- гайці. Ця колія проходила через Литвинів. Частина Мужилівської дороги і сьогодні зберегла назву “ Колії”, тобто дорога до колії.
Сучасна дорога Підгайці — Литвинів ( гостинець) була прокладена за австрійської влади.
В роки Першої світової війни основні бої проходили по бержансь- кій дорозі через Мужилів, Раковець. Пригадую в дитинстві бачив на схилах Раківця залишки окопів. Австрійське військо стояло під Мізиковим у Лузі.
Історія Мужилова вXX ст. є записана в архівних документах , якими я поки що в достатній мірі не володію. Був би вдячний свідомим жите- лям с. Мужилів, які би записали на папері всі перекази, історії з уст очевидців подій. Про події пов'язані з визвольними змаганнями 1918-1920 рр., окупаційним періодом 1921-1939-1950рр.
Всяка почута і записана дрібничка буде важливою у написанні історії села.
24 вересня 2011
|
| Закрити |
