|
Чорним смерчем пройшла над Україною більша частина двадцятого століття. Воєнні руйнування, штучні голодомори, вивози та нищення національної еліти, селянства…
Але ми залишилися, хоч і звузився наш ареал розселення. Зменшилося населення. Тим більше мусимо бути єдиними. Мусимо пам’ятати наші трагедії, пам’ятати та шанувати загиблих, бо ця пам’ять об’єднує нас в народ, гідний займати достойне місце серед інших народів. Ця пам’ять вчить нас не повторювати старих помилок, уникати трагедій.
В шерегу наших трагедій однією з пам’ятних дат стоїть жовтень 1947 року. Саме цієї осені совєтські переможці у другій світовій війні запланували вивіз на схід 25000 сімей із Західної України. План був, як звичайно, перевиконаний, вивезли 26682 сім’ї, 76192 людини, в основному жінок і дітей. Зі Львова вивезли багато родин інтелігенції, лікарів, юристів, вчителів, професорів. Серед 3536 сімей (7186 людей) навіть не було працездатних, лише старенькі люди та діти. Знущанням виглядає величина продовольчої допомоги цим нещасним: добово 150 грам муки, 50 грам крупи, 15 грам солі, для дітей додатково 15 грам цукру.
Вивіз завжди планувався на пізню осінь – тріскучі сибірські морози дозволяли енкаведистам економити набої, люди вмирали від холоду і голоду.
Цього місяця, в жовтні 2012 року, минає 65 років від цієї трагічної події.
Вклонимося пам’яті невинно загиблих та відзначимо цей сумний ювілей молитвою за них і тих, кому вдалося пережити страшне лихоліття і повернутися на Батьківщину.
26 жовтня 2012
|
| Закрити |
