|
| Петро Mажар Під час румунської окупації господарству, яке мало 3,5 га землі доводилось платити 2 200 леїв податку на рік. За довідку про народження дитини з селянина брали 100 леїв, за довідку про смерть - 100 леїв, за метричну виписку – 1000 леїв. Брали податки за вікна, за піч і навіть за димар. В травні 1944 року почалася друга мобілізація до лав Червоної Армії. З усіх мобілізованих у діючу армію з сіл Реваківці, Берегомет Клокічка не повернувся 101 воїн. З них 29 чол. пропали безвісти, полягли в Польщі -40 чол., Латвії -19 чол., Німеччині – 1 чол., Словаччині – 1 чол., Калінінградській області – 7 чол., Чехії -3 чол., Кіцмані – 1 чол. Не дочекалися: Матері синів – в с. Берегомет – 9, с.Реваківці – 35, с.Клокічка -18. Дружини чоловіків – в с.Берегомет – 23, с.Реваківці – 21, с.Клокічка – 21. Діти батьків – в с.Берегомет – 32, с.Реваківці – 35, с.Клокічка - 30 В роки війни та аж до кінця 1947 року існувала карткова система на продукти харчування. Картками забезпечувались тільки працюючі, перш за все робітники, а норма для утриманців була значно меншою. Тому люди жили з того, що вирощували на своїй землі. Але скоро почався процес колективізації. Колгоспи утворювалися в кожному селі і існували так до 60-х років, коли був утворений єдиний, об'єднаний колгосп "Радянська Україна". Люди працювали в колгоспі за трудодні, за які не отримували грошей, а так звану натуральну плату. Так, за весь 1949 рік колгоспники заробили близько 80 кг пшениці, 60 кг жита, 60 кг картоплі та 15 кг моркви. До цього додавалися непосильні податки, здача с/г продукції, обов'язкова закупівля облігацій держпозики. |
28 листопада 2021
| Петро Mажар На цей час в селі була старенька парафіяльна церква. Перші священики остались невідомі, бо час зрівняв і їхні могили. До нас дійшов спогад про священика Олімпія Киселицю .О. Киселиця прийшов в село парохом, при ньому церкву розмальовували. За своє піввікове служіння Буковинська консисторія удостоїла його іменним памятником, який встановлено в центрі старого цвинтаря. З 1 лютого 1905 року в селі Берегомет на Пруті (првіт Кіцманський) відкривається поштова скарбниця (відділення) для сіл Берегомета на Пруті і Реваківці. (газета «Буковина» №8 19 січня 1905 року. |
28 листопада 2021
| Петро Mажар Десь біля 1895-1890 рр. будуэ ґуральню (спиртзавод) по другу сторону дороги. Правда спочатку будують панський маєток. Глину на беруть беруть із яру Глиннище (в центрі села). Це в якійсь мірі покращило матеріальне становище селян, бо відходами спиртзаводу – брагою, відгодовували худобу і свиней. Крім того за роботу пан давав і спирт, а його вимінювали на цукор. За спиртзаводом стояли панські корівники і конюшня. Воду на завод брали із джерела саджавки водогінними берестовими трубами (під час чистки саджавки в 1935 р. викопали до 30 м таких труб)..В другу світову війну всі панські будівлі згоріли. Більше їх ніхто не відбудовував. Для всієї Буковини, а отже для селян села пам’ятним остався 1848 рік із проголошенням скасування панщини. З цієї нагоди встановлено чавунний хрест і посаджено 4 липи. Цей хрест і зараз стоїть на сільському цвинтарі. |
28 листопада 2021
| Петро Mажар Село поділялося на кутки з назвами: Толока, Передсело, Долина. Землі села ділились на сільські та панські. Чіткого поділу на землі не було, але все ж заможніші люди , а також пан скуповували кращі землі на Горі – так-звану «нульовку» , тобто землю найвищої якості за тогочасними стандартами. Менш заможні чи бідні селяни володіли сіножатями на «мочарах» - заболочених місцевостях. В часи правління Хрущова була проведена грандіозні меліративні заходи і заболочені землі перетнули меліоративні канали із складною дренажною системою і тільки старожили можуть показати зараз де, серед рівного нині поля, колись було болото, на якому полювали на качок.. Рельєф. На півночі села розташований великий пагорб, який селяни прозвали – Гора, а на південному березі Пруту височить стрімка гора, яку селяни, через її крутизну прозвали - Стінка. Завдяки тому, що Гора своїм нахилом обернена до сонця, там здавна селились землероби і вся її поверхня використовується для сівби с/г культур. Стрімкий край Стінки порослий лісом і використовується для випасання овець і ВР худоби. Урочища. В давнину село було порізане урочищами і ярами, які з часом нівелювалися в результаті господарської діяльності людей. Все ж до наших збереглися рештки трьох ярів, які перетинають село в напрямку річки Прут. Це: Криве, безіменний яр на Долині і на південно-східній околиці села. На південній околиці села знаходиться велика водойма ( до 80-х років) – Григоркове. З неї вода впадала у річку Прут, утворюючь великий острів, званий Лугом, куди селяни переганяли в-брід овець для випасу. За радянських часів ця місцевість була засаджена тополевим лісом для осушування поверхні, але стара назва Луг вживалась і тоді коли люди пасли худобу чи збирали гриби власне в густому лісі. Дороги в селі були грунтові. Через село, ще у 10 ст. проходив торговий шлях до Хотина, який до наших днів зберіг своє смислове значення – Гостинець, тобто дорога «гостей», («гість» - по давньослов*янському – купець). В австрійський та румунський період це була важлива магістраль, яка з*єднувала Галичину і Буковину. В той час дорога була гравійною і розділена посередині бар*єром із невеликих кущів. Дорогу часто замітало снігом і тому «двірники» - місцеві старости серед ночі мобілізовували селян на розчищення дороги. Транспорт в основному був гужовий, і тому сільська дітвора, пасучи худобу на толоці попри Гостинець, побачивши рідкісне на той час авто, довго розповідала про «мотор». За свідченням старожилів, в день важко було побачити більше двох автомобілів. Старожили відзначають, як позитив, що в кожному селі був дорожній майстер, який їхав на возі і побачивши калюжу, спочатку клав унього хмиз, а потім зверху присипав гравієм, і тому дороги завжди були в належному стані.1942 року вздовж цього шляху німецька військова адміністрація проклала підземну автоматизовану телефонну лінію Станіслав – Чернівці, яка експлуатується донині. За радянських часів, в звязку із бурхливим розвитком транспорту, дорога була перетворена в асфальтоване шоссе республіканського значення Івано-Франківськ – Чернівці, вздовж дороги була насаджена восьмирядна трьохярусна лісосмуга, яку в народі називають «посадкою», зроблені дренажні шанці. Зараз дорога набула ще й міжнародного значення, так-як по ній курсують грузові фури з Польщі в напрямку Румунії (через КПП Порубне), і автобуси з Молдови на курорти Трускавця. Були ще три дороги, які веливід села на Гору та хутір Дубівчик. Але коли були створені колгоспи і вже не було потреби їхати в поле, колгоспи переорали ці дороги. Зараз тільки невеликі смуги гравію в ріллі вказують, що тут колись проходила дорога. Згідно переказів археологічнихта матеріальних залишків, в селі знайдені поселення черняхівської культури (2-6 століття н.е.) та слов*н (12-13 ст н.е.). У давні часи територія села входить до Галицько-Волинського князівств. Після розпаду Галицько-Волинської держави, дана місцевість входить до Молдови. Землі наших сіл, як по всій Молдавії, князі (господарі) дарують своїм вірнопідданим. Встановлюється панщина. Прізвища перших панів невідомі, але вже в 17 ст. село Реваківці належало пану Реваку. В селі Берегомет господарювали родини Васильків – одна з них Саранда Василько. Через село проходив торговий шлях тому в ньому селилося багато «зайд». Про це свідчить аналіз прізвищ австрійського періоду, а саме: Венгринюки – від «венгрин», тобто угорець, Волошини – від «волох», тобто румун, Германи – від «герман», тобто німець, Мазурики, Мазури – вихідці з Мазовше, тобто поляки, Після російсько – турецької війни 1768-1774 рр. Буковина, як і село відходить до Австро-Угорщини. За 7км на захід від села проходив кордон між Австрією та Польщею, пізніше Росією. Австрія, як цивілізована країна, почала трохи дбати і про українців. 1863 року в селі побудовано невелику, як на той час, школу з великим подвір’ям, посаджено сад. |
28 листопада 2021
| Петро Mажар Перші письмова згадка про село Берегомет. 1661, липень 25 Межа села Дубеуць, місцевості Чернівців, маєток великого ворніка Верхнього краю Юон Прежескул. Представили перед нами і перед нашими молдавськими боярами, великі та малі, наш вірний боярин Юон Прежескул, великий ворнік Верхнього краю і показав нам запис від свідчими нашого боярина Ружіне, ворнік, та від багатьох хороших людей - слуги господаря та його сусіди - в якому відзначено, що були в селі Добовець, місцевості Чернівців, і разом з добрими людьми, слуги господаря та його сусіди, розділили межу села Добовець від села Бергомет, від Шіпеніца і інших сіл і поставили на межу камені і знаки, а межа села Добовець проходить від Прута прямо в лісу, через болото, що на краю ліса, а потім по берегу, що межує з полем де поставили камінь, а звідси через поле до висохлого болота, а звідси далі полем до Рудки, а звідси далі через болото де на горі поставили камінь, звідси до старої криниці, звідси через ліс в гору і через білий колодязь до осипі, і на цій горі поставили камінь, звідси далі вгору до дороги яку називають Дорога Бирлада, звідси цією дорогою вниз до довгої гори, а звідси вниз і через річку велику, яка тече від Іванеуць до довгої гори і від неї до Прута. Межа від Бергомета була позначена за життя нашого батька Василіє Вода, камені поставили Ісар Грама, Ісак Кокоганул і Петрашко Цінте. Але ватаман Ісак був незадоволений, разом з Бергомета, перстаили камені далі в межу Добовців, і тоді наш боярин Ружіне, ворнік, разом з іншими межувальникамияк Ісак, ватаман, переставили без права на це камені. Як господар, убачивши таке, затверджував і від нашої сторони межу маєтку нашого боярина Юон Прежескул, все село Добовець на завжди, і ніхто не може втручатися і бути проти цієї грамоти господаря. "5 липня 7169. Константин логофет, Константин великий ворнік, Олександр Некульче великий ворнік, Міхалакі ворнік, Депасті великий спатар, Васіліє Разу гетьман, Міхалакі спатар. Офіційна назва села в часи Австро-Угорського панування була – Берегомет - на – Пруті, так як існував ще один Берегомет у Вижниччині – Берегомет-на-Сіреті. В часи румунської окупації назва села була калькована, як Берегомет-ам-Прут, що румунською мовою означало теж саме. Такі назви збереглися на старих поштових листівках, та й в офіційних документах. Народна назва села походила від етнічного складу населення. Вона була – Руський (Український ) Берегомет, на противагу Волоському (Румунському), що на Вижниччині. Назва села Берегомет походить від високих берегів, які щороку наносив швидкоплинний Черемош. Ще до цього часу на сході села простягається високий берег, який через видолинки сіножатей тягнеться аж до Дубівців. |
28 листопада 2021
| Петро Mажар Берeгомет - село, центр сільської Ради. Розташоване на лівому березі річки Прут, за 12 кілометрів від районног центру, за 5 кілометрів від залізничної станції Оршівці. Сільраді підпорядковані населені пункти Дубівці (з року – окрема адміністративна одиниця), Реваківці, Клокічка ( в австрійські часи це був хутір Зеленева). В селі був розташований колгосп «Радянська Україна», організований навесні 1948 року. Він мав 3829 га землі, в т.ч. 2600 га орної, 105 га садів, 75 га ставків. Після розпаду СРСР частина земель була роздана селянам під будівництво та для ведення особистого господарства, частина здана в оренду, більша частина в агрофірму «Берекол». |
28 листопада 2021
| Петро Mажар За декілька гонів од того місця де зливаються докупи водисті потоки бурхливого Черемоша і статечного Прута розкинулось моє село, що зветься Берегомет над Прутом. Подібно інших побережних сіл своєю назвою воно завдячує Пруту, який щовесни розмиває старі береги і намітає нові. Тому люди і назвали це місце «Береги мете» або «Берегомет над Прутом». Село розташоване в міжгірській долині в чотири-п'ять гонів завширшки, що утворилась на староріччі доісторичної річки, яка омивала відноги Карпатських гір. Води спали, а натомість залишилась родюча долина. В давнезні давна ця долина була залюднена, позаяк місцевий люд уподобав цю місцевість. А й було за що. Підсоння тут було м'яке і здорове, у численних допливах Пруту водилось багато фавни, а земля давала щедрі врожаї. Тож бачачи хосен своєї праці люди замешкали в цьому краї. Тільки щовеснянні буйності Пруту, який розбивав береги, змусили людей одступити на гін од непевних берегів і осісти на заріччі. Небавом там появилися чепурні, обтиньковані глиною хатини, огороджені тином, з дбайливо обробленими городами та садочками, у яких духотного дня відпочивали поселяни і звідки було чути неугавний дитячий щебет. Люди призвичаїлись жити в тій місцевості і внезабарі уторовані шляхи оперезали місцеві високості, де люд місцевий вирощував хліб. З бігом часу попередні роди відходили до батьків своїх, а після них приходили на світ роди інші. Але не мінялося життя моїх односельчан. Як і в попередні віки сіяли вони пшеницю, жито, овес, ячмінь, гречку, просо, коноплю. Плекали худобу: овець, кіз, корів, коней, волів, займались пасічництвом. Ті з них, які мали хист до ремесла, працювали теслярами, ковалями, кушнірами, кравцями, гончарями, шевцями, бондарями, ткачами. Над краєм пролітали хуртовини воєн, але покоління від поколінь переймали здобутки попередніх надбань і передавали своїм нащадкам. |
28 листопада 2021
| Петро Mажар Походження назви від слів "берег" і "мести" |
28 листопада 2021
|
24 квітня 2012
|
|
24 квітня 2012
|
| Закрити |
