|
Історія[ред.] Село було створено у 1920 році. В 1933 році в Юрковому створено колгосп «Імені 15-річчя ВЛКСМ» — голова С. Г. Гуденко, в післявоєнні роки колгосп очолював голова Жужукало. В 1950—1951 роках колгосп було об'єднано з колгоспом села Боровикове в один — імені Калініна. У 1978 році в селищі встановлено пам'ятний знак «Жертвам фашизму». Сучасність[ред.] У селі функціонують, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, ряд магазинів, бібліотека, поштове відділення, телефонна станція на 50 номерів. Персоналії[ред.] В селищі народились: В. Д. Іваненко — генерал-майор юстиції; В. С. Чечіль — генерал-майор міліції; Ольга Чайка — поетеса. Тарас Шевченко був у цьому селі в дитинстві. Він згадував цей хутір під назвою Юрків Хутір у поемі «Гайдамаки» та в своїх «Приписах» до цієї поеми: «між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Юрків хутір». Посилання[ред.] Портал «Черкащина» Юркове у Вікісловнику? ? Сайт Верховної Ради ? Український видавничий портал 'Хто є хто' ? Погода в Україні ? maps.vlasenko.net(рос.) |
9 липня 2013
|
Розташоване за 20 км на північний схід від районного центру — міста Звенигородка, 40 км від залізничної станції Багачеве та за 190 км від столиці України — міста Києва. Поверхня сільської території являє собою підвищену слабо-пологу рівнину з незначними коливаннями висот, більші з яких піднімаються до відмітки 220,0 м, а менші опускаються до 170,0 м.Зміст [показати] Історія[ред.] Згідно з переказами село було засноване братами Андрієм та Семеном Боровиками, переселенцями із Черкаського бору, звідчого поселення й отримало своє первісне наймення - хутір Боровиків, яка вже потім, коли хутір став селом, трансформувалася у сучасну назву - Боровикове. XVIII століття[ред.] Уперше в друкованих джерелах село згадує Тарас Григорович Шевченко в поемі «Гайдамаки», де описуються події Коліївщини, датовані 1768 роком. В розділі під назвою «Гупалівщина» автор пише: Догнав своїх. Боровиків Вже хутір минають. Корчма тліє з стодолою, А Лейби немає. Усміхнувся мій Ярема, Тяжко усміхнувся. Отут, отут позавчора Перед жидом гнувся... В примітках до поеми автор зазначив: «...між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк [4], а потім Галайда, був у жида наймитом. (Од старих людей) [5]». XIX століття[ред.] Боровиків хутір на мапі Ф.Ф.Шуберта В історичній літературі село вперше згадується краєзнавцем Лаврентієм Похилевичем у праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся», виданій у 1864 році. «...Боровики лежитъ въ 4-ъх верстахъ, на перекрестъ? дорогъ: изъ Кириловки въ село Козацкое и изъ м?стечка Ольшаной въ село Тарасовку. Жителей обоего пола 322. Отстоитъ отъ села Кириловки въ 4-ъх верстахъ. [6]». Серед перших достовірних власників хутору був Павло Васильович Енгельгардт, який успадкував ці землі від свого батька, Василя Васильовича Енгельгардта. В 1855 року хутір Павло Васильович Енгельгардт продав Кирилівку, а з нею й Боровиків хутір, відставному царському ротмістру Валеріану Еразмовичу Фліорковському. Поселення поступово зростало і вже на час проведення селянської реформи 1861 року в ньому мешкало 322 чоловіка. У серпні 1864 року хутір купує один з найбільших землевласників Російської імперії граф Ілларіон Іванович Воронцов-Дашков. У 1880 році граф продав свою землю з майном Михайлу Івановичу Терещенку, українському підприємцю. Від 1866 року до 1922 року хутір входив у склад Тарасівської волості Звенигородського повіту. Наприкінці XIX століття на хуторі знаходилося проживало жителів обох статей - 643, з них чоловіків - 322, жінок - 321 переважно православного віросповідання [7]. Головним заняттям жителів було землеробство. За хутором було закріплено 119 десятин землі а господарством завідував управитель А. К. Кулицький. ХХ століття[ред.] На початок ХХ століття на хуторі діяли 1 школа грамоти та 3 вітряних млини. Хутір мав також свій пожежний обоз, інвентар якого складався лише з 2 бочок і на утримання якого селянське товариство витрачало 1 крб. в рік. Життя села та околиці в період національно-визвольних змагань, становлення та діяльності українських урядів, є майже недослідженим. Невідомі також політичні настрої селян, їх участь у суспільно-політичних процесах які відбувалися в Центральній Україні. З історії села, написаної в часи радянської влади, відомо, що для підтримки селянсько-робітничого соціалістичного руху в Боровиковому Г. Д. Кочергою була створена група селян з 204 осіб. У квітні 1923 року хутір увійшов до складу новоутвореного Вільшанського району. У 1924 році утворюється Боровиківська сільська Ради, до якої окрім самого Боровикового увійшли також хутір Юрків та хутір Лізки, першим головою Боровиківської сільської ради було обрано К.П. Боровика. До того часу хутір належав до Кирилівської сільської ради. На 1926 рік на території Боровиківської сільської Ради налічувалося 313 селянських господарств та проживало 1 401 чоловік. Власне в самому Боровиковому на той час був 161 двір та мешкало 817 чоловік. З початком колективізації, наприкінці 1929 та на початку 1930 року в селі був організований колгосп «Нове життя», який об’єднав в собі більшість селянських господарств Боровикового, Юркового та Лізок. У 1929 році в селі була впроваджена система спільного обробітку землі, а вже у 1929—1930 роках організований колгосп «Нове життя», головою якого обрано Я. С. Яковину. З 1932 по 1933 рік головою колгоспу обрано Демича Федота, В 1933 році колгоспне господарство було розділено на дві артілі, в складі першої, колгоспу «Нове життя», залишилися землі села Боровикового, друга артіль увібрала в себе селянські наділи хуторів Юркового та Лізки і була названа іменем 15-річчя ВЛКСМ (голова С.Г. Гуденко). Під час голодомору 1932—1933 років в селі вимерла третина населення, близько 300 осіб. За спогадами старожилів установлено імена 141 людини. У 30-х роках було репресовано 12 осіб, з них до розстрілу засуджено 6 осіб, а інші згинули в сталінських таборах. На кошти односельчан у жовтні 1991 року, після отримання Україної незалежності, встановлено пам'ятний знак «Жертвам голоду 1933 року і репресованим 1937 року». Мешканка села М. Кириченко (друга зліва) під час примусових робіт в м. Oberleutensdorf. В 1936 році було побудовано будинок культури на 150 місць. Під час Німецько-радянської війни 260 мешканців села воювали на фронтах, 137 з них загинули, 149 нагороджено орденами і медалями СРСР. На примусові роботи до Німеччини вивезено більше 200 осіб. Загиблим воїнам-односельчанам споруджено пам'ятник, а у 1978 році в центрі села побудовано Монумент «Вічної Слави». Післявоєнна відбудова села відбувалася на чолі з головою колгоспу С.А. Лазебником. На початку 1951 року колгосп «Нове життя» був об'єднаний з артіллю імені 15-річчя ВЛКСМ села Юркового в нове колгоспне господарство імені М. І. Калініна, діяча комуністичної партії . Головою колгоспу обрано Ю.М. Молочка а центральна садиба розмістилася у Боровиковому. За об'єднаним господарством було закріплено 1,300 гектар сільськогосподарських угідь, з них 1,200 гектар орних земель. У 1959 році з розформуванням Вільшанського району село спершу увійшло до складу Городищенського, а з ліквідацією у 1963 році і того - до складу Звенигородського району. З 1961 року головою колгоспу 25 років працював І. М. Хименко. З 1963 року колгосп мав назву «Прапор комунізму», якому в 1969 році присвоєно звання «Колгосп високої культури землеробства». Основним напрямком господарства було вирощування зернових культур і цукрових буряків. Також було розвинуте тваринництво, бджільництво, рибальство. У 1971 році збудовано новий будинок культури, на той час чисельність сільської громади складала 495 чоловік, у 1989 році - 470. На початку 80-х років у селі функціонували неповна середня школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, автоматична телефонна станція на 50 номерів, радіовузол, філія Ощадбанку та три крамниці. Сільські дівчата. 40 роки ХХ століття. Весільне вбрання. 40 роки ХХ століття. Весілля. 40 роки ХХ століття. Сільська школа[ред.] Випускний клас школи. 1995 рік Учні школи. 40 роки ХХ століття. Перша школа в селі була двокласною і керував нею священик з Кирилівки, навчальний процес відбувався у сільській хаті. У 1908 році на кошти земства була побудована трьохкласна школа на краю села, де колись стояла корчма і стодола, про які згадує Тарас Шевченко у поемі «Гайдамаки». У цьому будинку була одна класна кімната, в якій за довгими дерев’яними партами сиділи учні по рядах перших, других і третіх класів. Навчання проводив один учитель, Милокостий (ім'я невідоме), пізніше Кельбас Юхим Оникієвич. У 1931 році силами жителів Боровикового та Юркового було збудовано семирічну школу, де діти мали змогу навчатися в одну зміну. У 1985 році було збудовано нову 2-х поверхову школу, яка функціонує до сьогодні. Відкриття школи відбулося 1 вересня 1986р. Шкільні приміщення розраховані на 192 учні. У закладі передбачено 6 навчальних кабінетів 5 класних кімнат, спортивна зала, майстерня з обробки деревини та металу, бібліотека, стадіон, шкільна їдальня. Від 2002 року школа має комп'ютерну кімнату. Навчання проводиться в одну зміну для всіх учнів з Боровикового та Юркового. Педагогічний колектив школи. 2009 рік. У 2007 році рішенням районної ради загальноосвітню школу І-ІІ ступенів перекваліфікували у навчально-виховний комплекс. В НВК функціонує 9 класів загальноосвітньої школи та одна різновікова група дошкільного навчального закладу. Навчально-виховний процес забезпечує 14 педагогічних працівників, з них 7 спеціалістів вищої та І кваліфікаційної категорій. Учні школи постійні переможці та призери різних етапів шкільних предметних олімпіад з базових дисциплін та конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика. Під керівництвом вчителів учні школи займаються пошуковою роботою: зібрали та оформили свідчення очевидців Голодомору 1932-1933 років. Сьогодні школа перед загрозою закриття: причиною є зменшення кількості дітей в школі, на що, поза загальним зменшення людського приросту, впливає рішення батьків записувати своїх дітей на навчання до шкіл сусідніх сіл. Водночас жителі села проти закриття школи, що було обговорено на загальній сходці села [8]. Сучасність[ред.] У селі функціонує сільська рада, НВК, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, поштове відділення, магазин, телефонна станція на 50 номерів, радіоустановка. Не зважаючи на відсутність церкви в селі щорічно відбуваються богослужіння в свято Воскресіння Христового та під час поминальних днів. Поминальні дні відбуваються в першу неділю після Великодня. Персоналії[ред.] Тарас Шевченко відвідував Боровикове кожного разу коли подорожував до своєї сестри Катерину котра проживала в Зеленій Діброві, пізніше згадуючи цей хутір під назвою Боровиків Хутір у поемі «Гайдамаки» та в своїх «Приписах» до цієї поеми: «між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір». В селі народились: Боровик В. Я. — полковник авіації; Боровик Г. Т. — начальник вокзалу «Ясиновата»; Боровик І.М. — полковник, начальник штабу залізничних військ і військових сполучень; Красюк І.П. — генерал-лейтенант міліції, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, кандидат юридичних наук; Лазебник Ю. А. — письменник, публіцист, доктор філологічних наук; Миргородський В. М. — пілот, викладач Саратовського військового училища; Хименко А. В. — фізик-ядерник. Фотогалерея[ред.] В'їзд до села Стара криниця в селі Сільський став Цвинтар Джерела[ред.] Портал «Черкащина» Посилання[ред.] ? Облікова картка села на інтернет-сторінці Верховної Ради України ? Географічна та метеоролігчна картка села на Weather.in.ua ? Боровикове на топографічній мапі України(рос.) ? Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. Сам Шевченко вважав Ярему Галайду особою реальною, зазначивши у передмові, що він лише «вполовину видуманий». У народних переказах, записаних наприкінці 20-х років XX ст., є згадки про Галайду як історичну постать і навіть про відображення його прізвища в місцевій топоніміці (див.: Навроцький Б. «Гайдамаки» Т. Шевченка. — К., 1928. — С. 375 — 376). ? Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 510. ? Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии. — Киев, 1864. — С. 401. ? Перший загальний перепис населення Російської імперії 1897 р. ? Радіо «Ера-FM»: коментар Віри Оськіної, заступника директора Боровиківського НВК Література[ред.] Історія міст і сіл Української РСР. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР. Похилевич Л. Сказання о населенных местностях Киевской губернии. — Киев, 1864. Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — К.: Головна редакція УРЕ, 1978. |
9 липня 2013
|
Боровиковое (укр. Боровикове) — cело, центр сельского совета Звенигородского района Черкасской области. В ХІХ столетии хутор Тарасовской волости Звенигородского уезда Киевской губернии. Боровиковскому сельскому совету подчинен поселк Юрковое. История Впервые в печатных источниках село вспоминает Т.Г. Шевченко в поэме «Гайдамаки», где описываются события, датированные 1768 г. В исторической литературе с. Боровикове упоминается у Л.И. Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии». Уже в 1855 г. хутор Боровиков насчитывал около ста дворов и принадлежал Енгельгардту. В августе 1864 г. имение покупает граф Воронцов-Дашков. В 1900 г. граф продал свою землю с имуществом Н.А. Терещенку. В 1908 г. на средства земства в Боровиковом построена школа. В 1918 г. немцы временно захватили Правобережье Украины. Г.Д. Кочерга организовал роту из крестьян-добровольцев. С помощью соседних сел была освобождена Звенигородка и создан штаб. Освободили село части регулярной Красной армии. Советская власть в селе установленная в 1918 г. В 1923 г. был создан комитет неимущих крестьян, председателем которого был избран И.И. Валяра. До 1924 г. село принадлежало к Шевченковскому сельскому совету. Первым председателем Боровиковского сельсовета избран К.П. Боровик. В 1929 г. в селе создано общество общего возделывания земли, а в 1929-1930 гг. организовали колхоз «Новая жизнь», председателем избран Я.С. Яковин. В 1931 г. построена семилетняя школа. В 1936 г.построен клуб на 130 мест. С 1932 г. по 1933 г. председателем колхоза избран Демич Федот, а в 1933 г. колхоз разделен на «Новую жизнь» в с. Боровиковое, и «Имени 15-летия ВЛКСМ» на хуторе Юрковое (председатель С.Г. Гуденко). Во время голодомора 1932-1933 гг. в селе вымерла треть населения. В 30-х годах было репрессировано 12 человек, из них к расстрелу присуждено 6 человек. На средства односельчан в октябре 1991 г. установлен памятный знак «Жертвам голодомора 1933 г. и репрессированным 1937 г.». В года войны (1941-1945 гг.) 430 воинов-односельчан защищали Родину, из них, по неполным данным, погибло 141 человек. На принудительные работы к Германии вывезено больше 200 человек. В 1978 г. в центре села построен Монумент «Вечной Славы». Монумент «Вечной Славы» 25.09.2011 Послевоенное возрождение села происходило во главе с председателем колхоза С.Л. Лазебником, колхоз на хуторе Юрковое возглавлял председатель Жужукало. Зимой 1950-1951 гг. работники колхозов объединились в одно хозяйство им. Калинина, председателем избран Ю.Н. Пестик. С 1961 г. главой колхоза 25 лет работал И.Н. Хименко. С 1963 г. колхоз носил название «Флаг коммунизма», которому в 1969 г. присвоено звания «Колхоз высокой культуры земледелия». В 1971 г. построен Дом культуры (директор И.П. Клименко 37 лет руководил духовым оркестром). В селе функционируют общеобразовательная школа, дом культуры, фельдшерско-акушерский пункт, ряд магазинов, библиотека, почтовое отделение, телефонная станция, радиоустановка, отделение Сбербанка. |
8 липня 2013
В селі народились:
|
24 лютого 2013
|
У селі функціонує сільська рада, НВК, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, бібліотека, поштове відділення, магазин, телефонна станція на 50 номерів, радіоустановка. Не зважаючи на відсутність церкви в селі щорічно відбуваються богослужіння в свято Воскресіння Христового та під час поминальних днів. Поминальні дні відбуваються в першу неділю після Великодня. |
24 лютого 2013
|
В історичній літературі село вперше згадується краєзнавцем http://uk.wikipedia.... title='Похилевич Лаврентій Іванович'>Лаврентієм Похилевичем у праці «Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся», виданій у 1864 році.
Серед перших достовірних власників хутору був http://uk.wikipedia.... title='Енгельгардт Павло Васильович'>Павло Васильович Енгельгардт, який успадкував ці землі від свого батька, Василя Васильовича Енгельгардта. В 1855 року хутір http://uk.wikipedia.... title='Енгельгардт Павло Васильович'>Павло Васильович Енгельгардт продав Кирилівку, а з нею й Боровиків хутір, відставному царському ротмістру Валеріану Еразмовичу Фліорковському. Поселення поступово зростало і вже на час проведення http://uk.wikipedia.... title='Селянська реформа 1861'>селянської реформи 1861 року в ньому мешкало 322 чоловіка. У серпні http://uk.wikipedia.... title='1864'>1864 року хутір купує один з найбільших землевласників Російської імперії граф Ілларіон Іванович Воронцов-Дашков. У http://uk.wikipedia.... title='1880'>1880 році граф продав свою землю з майном http://uk.wikipedia.... title='Терещенко Михайло Іванович'>Михайлу Івановичу Терещенку, українському підприємцю. Від 1866 року до 1922 року хутір входив у склад http://uk.wikipedia.... title='Тарасівська волость'>Тарасівської волості http://uk.wikipedia.... title='Звенигородський повіт'>Звенигородського повіту. Наприкінці XIX століття на хуторі знаходилося проживало жителів обох статей - 643, з них чоловіків - 322, жінок - 321 переважно православного віросповідання http://uk.wikipedia....>[7]. Головним заняттям жителів було землеробство. За хутором було закріплено 119 http://uk.wikipedia.... title='Десятина' class='mw-redirect'>десятин землі а господарством завідував управитель А. К. Кулицький. |
24 лютого 2013
|
Уперше в друкованих джерелах село згадує http://uk.wikipedia.... title='Шевченко Тарас Григорович'>Тарас Григорович Шевченко в http://uk.wikipedia.... title='Поема'>поемі «Гайдамаки», де описуються події http://uk.wikipedia.... title='Коліївщина'>Коліївщини, датовані http://uk.wikipedia.... title='1768'>1768роком. В розділі під назвою «Гупалівщина» автор пише:
|
24 лютого 2013
|
|
24 лютого 2013
|
Борови?кове — http://uk.wikipedia.... title='Село'>село в http://uk.wikipedia.... title='Україна'>Україні в http://uk.wikipedia.... title='Звенигородський район'>Звенигородському районі http://uk.wikipedia.... title='Черкаська область'>Черкаської області, центр сільської ради, якій підпорядковане також http://uk.wikipedia.... title='Селище'>селище http://uk.wikipedia.... title='Юркове (Звенигородський район)'>Юркове.http://uk.wikipedia.... title='Населення'>Населення — 331 чоловік. Розташоване за 20 http://uk.wikipedia.... title='Кілометр'>км на північний схід від районного центру — http://uk.wikipedia.... title='Місто'>міста http://uk.wikipedia.... title='Звенигородка'>Звенигородка, 40 км від http://uk.wikipedia.... title='Залізнична станція'>залізничної станції Багачеве та за 190 км від столиці України — міста http://uk.wikipedia.... title='Київ'>Києва. http://uk.wikipedia.... title='Поверхня'>Поверхня сільської території являє собою підвищену слабо-пологу http://uk.wikipedia.... title='Рівнина'>рівнину з незначними коливаннями висот, більші з яких піднімаються до відмітки 220,0 м, а менші опускаються до 170,0 м. |
24 лютого 2013
|
Підтримай своє село!!! |
17 липня 2012
|
| Закрити |
