Форум Будищого

Питання-відповіді

Інтерв'ю

Всі записи

Про яке Будище писав Шевченко в «Прогулке…»?

title='Натисніть для попереднього перегляду зображень' style='margin: 0px; padding: 0px; border: 0px; outline: none; text-decoration: none; transition: color 0.3s ease-out; -webkit-transition: color 0.3s ease-out; color: rgb(36, 95, 160); background: transparent;'>

http://kray.ck.ua/me... alt='Про яке Будище писав Шевченко в «Прогулке…»?' style='border: 1px solid rgb(184, 203, 214); margin: 0px; padding: 8px; outline: 0px; width: 350px; height: auto; background: transparent;'>

Незадовго до великого Шевченкового ювілею, під час «прямоефірної» тематичної програми на черкаському радіо «Рось» до автора цих рядків зателефонувала слухачка з Лисянщини й почала емоційно і схвильовано переконувала, що саме про її село Будище, котре в Лисянському районі на Черкащині, писав Тарас Шевченко у своїй повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», а не про село Будище, яке розташоване поруч із Шевченковими Моринцями у Звенигородському районі ? оте саме хрестоматійно відоме зі шкільної парти ? з паном Енгельгардтом, малюванням козака Платова й різками. Тою слухачкою була Валентина Іванівна Трохименко, мешканка Будищ, зовсім не гуманітарій (тим паче ? не філолог) за освітою, але, як виявилось, людина енергійна, вельми небайдужа, залюблена в рідне село і рідний край. Власне, такими людьми бережеться й відроджується наша історія, культура, духовність. Ми налагодили контакти й почали з’ясовувати проблему, достатньо цікаву і важливу в шевченкознавстві, адже все, що стосується Тараса Шевченка, його біографії і творчості, є важливим.

Наші «слідчі дії» розпочалися з того, що В.І.Трохименко надіслала невеликий матеріал, який вона опублікувала в лисянському краєзнавчому збірникові кілька років тому ? «Перебування Великого Кобзаря в лисянських Будищах». Цей загалом вельми цінний фактологією матеріал практично не привернув нічиєї уваги. А між тим у ньому авторка подавала цілком нову інформацію про Шевченка, фактично заперечувала панівні й досі академічні відомості по один із штрихів Шевченкової біографії і творчості. Про «академічні відомості» пишу не випадково, адже і в «Шевченківському словнику» 1976 р. (т. 1, с. 89), і в найновішій «Шевченківській енциклопедії» 2012 р. (т. 1, с. 523-524) стверджується, що згадане в «Прогулке…» Будище (російськомовна множинна форма ? «Будища») розташоване в нинішньому Звенигородському районі). Такого ж змісту інформація подана і в коментарях до видання «Прогулки» в найновішому 12-томнику творів Т.Шевченка (т.4, с. 567). Вибірково цитую з «ШЕ»: «Бу?дище – село Звенигородського пов. Київ. губ., тепер Звенигородського р-ну Черкас. обл…. Шевченко жив у Б. орієнтовно між листоп. 1828 і поч. берез. 1829, коли його забрали до поміщицького двору П.Енгельгардта і зробили «козачком». Б. не раз згадано в повісті «Прогулка с удовольствие и не без морали» та поемі «Гайдамаки». Далі йде інформація про збережений будинок Енгельгардта, про дуби, в яких, за переказами, Шевченко ховав малюнки, про відкрите в селі погруддя славетного земляка 1989 року. Є тут і посилання на відому працю Лаврентія Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии» (перевидання 2009 р.). Із неї взята інформація про Будище на Звенигородщині з відповідними вказівками на розташування села, відстані до крупніших центрів, наявність церкви та їхню стислу історію (див.: Похелевич, с. 322). Але чомусь авторка відомого нарису в «ШЕ» Ольга Дмитренко не звернула увагу на с. 321 книги Л.Похелевича, де вміщена інформація про «Лисянські Будища» з тою ж просторовою та історичною інформацією. Нам тут цікавий кілометраж, оскільки й Т.Шевченко в «Прогулке» ним достатньо чітко оперує.

Так ось, про лисянське Будище Л.Похилевич пише ? «село при реке Тикиче, в 4-х верстах ниже местечка Лысянки и в таком же расстоянии от села Шестеринец, ниже по реке лежащих. Назывется Лысянскими Будищами» (с. 321). А про Будище на Звенигородщині: «село в десяти верстах от города Звенигородки на большой дороге в Каневском уезде…» (с. 322). Уточнюємо з незначним заокругленням, що верста ? це відстань у 1067 метрів, а також зазначимо, що відстань між згаданими двома селами з однойменною назвою близько 6-7 кілометрів (якщо «по прямій») і трохи більше 10-12 кілометрів теперішньою асфальтівкою. Якщо ж додати ще близько 2-3 кілометрів відстані між Лисянкою та лисянським Будищем, то відповідно збільшиться й відстань між Лисянкою та Будищем звенигородським. Ці деталі в нашій розмові важливі.

У кінці березня 2014 року я разом із В.І.Трохименко відвідав усі названі місця, маючи в руках і текст Шевченкової «Пргулки…». Звісно, через півтораста літ описана в повісті топографія видимо змінилася (написання твору дослідники відносять до періоду 1855-1858 р., а описані в ньому події до другої подорожі Шевченка Україною в 1845-47 р.р.), але деякі «сліди» лишилися. До речі, був я на Лисянщині майже в ту ж пору, яку описує Шевченко в повісті ? «в начале или в половине апреля, не помню хорошенько» [т. 4, с. 208].

Задумавши «встертить нашу прекрасную украинскую весну где-нибудь подальше от города», Шевченко вибирає рідні краї, особу «отставного гусара», який «прозябал… в самом живописном украинском уголке Киевской губернии, верстах в трех от местечка Лысянки» (курсив мій ? В.П.) [Там само]. Отже, маємо першу вказівку на лисянське Будище. У розділі ж п’ятому вояжер-оповідач (власне, Тарас Шевченко), доїхавши з Києва до Лисянки, мовить: «Так как конец моего путешествия был уже очень не в далеком расстоянии, ? не принимая, разумеется, в расчет грязь и полуверстовую греблю, ? то я и рассудил, что лучше немного отдохнуть в Лысянке и потом уже пуститься дальше. До Будищ, т.е. до резиденции моего родича, оставалось версты две, не более» (курсив мій ? В.П.) [к. 4 , с. 227]. Ще одна чітка типографічна визначеність. Правда, надалі Шевченко описує подорож через майже непролазну від болота греблю, яку вояжери долали довго, але то вже дещо інше питання.

Шевченко описує, що, зав’язнувши на греблі «по самые уши в грязи», мусив певним чином «рятуватися»: «Я вскарабкался кое-как с телеги на близ стоящую развесистую вербу, потом спустился на землю и сторонкой, выделывая через лужи антраша, перебрался через греблю и, немного отдохнувши, поднялся на гору и у памятника на жидовском кладбище расположился отдохнуть. Лысянка передо мною как на ладони красовалась» [т. 4, с. 228].

Погляньмо на ті місця нині. Звісно, сумновідомої заболоченої греблі через Гнилий Тікич не лишилося, але місце, де вона була, можна вгадати за залишками старого єврейського цвинтаря, на якому й донині збереглося кілька надмогильних плит. В.І.Трохименко розповіла, що плит і пам’ятників іще донедавна було чимало, та коли їх мешканці почали розбирати, місцева єврейська громада перенесла більшість пам’яток у Звенигородку. А Лисянка з винтарного пагорба й донині відкривається, як на долоні. До речі, з того пагорба добре видно й устатковану криницю, з якої, за переказами, юний Тарас набирав воду.

В.І.Трохименко зауважила, що Шевченко в «Прогулке…» сам розрізняє лисянське та звенигородське Будище, і справді, читаємо в повісті: «А любознательный Трохим сообщал мне свои топографические сведения [о] представляющейся перед нами местности. Он сообщил мне, что это не просто пруд, а речка, называемая Гнилой Тикич, и что село называется не просто Будища, а Гнилые Будища, а такие, просто Будища, находяться за Шестеринцами. Трохим соврал: за селом Майдановкою просто Будища (тобто – Будище на Звенигородщині – В.П.) находятся, а не Шестеринцами. У меня эта местность крепко засела в памяти. Я изучил ее еще тогда, когда ходил искать себе маляра-учителя и нашел его в персоне отца диакона Ефрема…» [т.4, с. 242]. Валентина Іванівна пояснила, що її Будище, тобто те, яке Шевченко називає Гнилими Будищами, мало колись й іншу назву – Ходачки, бо містилося на болотах, і крізь село часом проїхати не можна було, хіба що пішки (ходом) пройти. Оця сама назва села – Ходачки, здається, дає ключик для розгадки, про яке саме Будище йдеться в топонімічній легенді «Будище» [Див.: Легенди і перекази. – К., 1985. – с. 100]: «Село спочатку називалось чи Ходачки, чи Кодачки. По шляху до Лисенка (певно, тут мало бути слово «Лисянки» ? В.П.) Шевченко зупинився тут перепочити. Село було бідне і мале (хат з десяток). Селяни почали жалітися на своє тяжке життя. «Злидні заїдають нас», – хитали головами діди. Поет слухав. Чоло його хмурнішало. І йому захотілося цим людям вселити цим людям віру в щасливе прийдешнє. Прощаючись, він їм сказав: «Буде ще і на вашій вулиці свято». Народ і чекав цього «свята». А слова «буде ще» переніс на назву села».

Послуговуючись текстом Шевченківської повісті, В.І. Трохименко показала мені й убрані в камінь залишки колишнього млина на Гнилому Тікичі (Шевченко пише про «прочно устроенную плотину с двумя небольшими, соломой крытыми мельницами…[т.4, с. 248], і «кривую, неправильную улицу», яка вела в село від залишків млина, й саме село («Село хоть куда»…), так любовно описане Шевченком [див: с. 247-248], і фундамент, який був основою «так называемого флигеля» з квартирою №1, у котрій мешкав Тарас Григорович. Від церкви, яку теж описав Шевченко («Самая обыкновенная церковь, но теперь она показалась мне необыкновенно грациозною. Солнечные лучи трепетали розовым огнем на ее круглых оболонках и осьмиугольных, бляхою крытых куполах» [т.4, с. 247]), лишилися тільки двері, використані в пізнішій споруді, бо саму церкву «войовничі безбожники» зруйнували на початку 1930-х років.

Саме невеличке лисянське Будище розташоване в долині Гнилого Тікича й обрамлене високими пагорбами від сусідніх сіл – Орлів і Почапинець. Саме на ті пагорби піднімався Шевченко, аби змалювати дивовижні краєвиди, які відкривалися йому і які так майстерно він описав у повісті [див.: т.4, с.с. 252-253, 258-259]: «Я глаз не мог отвести от этого импровизированного освещения. Мне казалось, что я вижу на бесконечном горизонте и Звенигородку, и Тальне, и даже самую Умань» [с. 258]. До речі, В.І. Трохименко сама захоплюється фотографуванням і показала мені низку світлин із чудовими краєвидами неба й довкілля.

Якщо ідентифікувати вояжера-оповідача «Прогулки…» з Шевченком, то можна задаватися питанням, які ж саме картини та які вірші він написав, мешкаючи в Будищі на Лисянщині, адже про це в тексті твору мовиться кількаразово. Але це вже питання трохи іншої площини.

Отже, в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Тарас Шевченко писав таки ж про лисянське Будище, а не про однойменне Звенигородське. І це село з повним правом необхідно внести до «реєстру» місць, де перебував Тарас Григорович, а також подати відповідну інформацію про це село в шевченкознавчих джерелах.

Самі ж мешканці Будища з наполегливої ініціативи Валентини Іванівни, інших небайдужих односельців не стали чекати якихось офіційних визнань «шевченківського статусу», а зібрали кошти і до 200-річного ювілею Генія відкрили в селі дуже симпатичне погруддя Тараса Шевченка, на постаменті якого викарбувано такий текст:

Тут ходи і тут творив,

Ти змалював наш рідний край,

Як справжній рай.

200 років

Вдячні земляки – Великому Кобзареві.

Велику допомогу і в придбанні та встановленні пам’ятника, і в інших «шевченківських» справах у Будищі надав місцевий патріот-благодійник Олег Васильович Пархомчук.http://kray.ck.ua/im... border='0' alt='явір-з-під-якого-б\'є-джерело' title='Явір з під якого б'є джерело' width='350' height='292' style='border: 0px; margin: 0px; padding: 0px; outline: 0px; background: transparent;'>Явір з під якого б'є джерело

Але й це ще не все щодо лисянського «шевченківського» Будища. Валентина Іванівна Трохименко показала ще одне диво природи, яке, за її аргументовами переконаннями, надихнуло Шевченка чи «підказало» йому створення знаного вірша «Тече вода з-під явора». Так, саме в цьому селі я побачив могутнє дерево, з-під кореня якого витікає струмок води (у науці це дерево зветься «тополя біла», а в народі ? «явір»). Мешканці відгородили його від дороги, з іншого від дерева боку, каменем уклали схил, аби земля звідти не осувалася до джерела, почали впорядковувати навколишню територію.

Цілком імовірно, що наприкінці життя, а поезія ця написана в Петербурзі 7 листопада 1860 року, Тарас Шевченко згадав Україну й той епізод, коли він був у «лисянських Будищах» і побачив те диво природи, так лірично відтворене в поезії.

Володимир Поліщук,

доктор філології, професор

P.S.: На Черкащині є три села з назвою «Будище». Крім двох названих вище, є ще село Будище Черкаського району. Воно розташоване на дорозі між Черкасами й селом Мошни. Цілком імовірно, що і в цьому селі бував чи принаймні проходив його Тарас Шевченко в 1859 році, в останній свій приїзд в Україну. Коли його було заарештовано й етаповано з Мошен до Черкас, то шлях цей міг пролягяти, здається, тільки через Будище…

Валерій Бурій

Во времена Т.Г.Шевченко здесь было имение Энгельгардта, в котором маленький Тарас служил казачком в 1829 году. Сегодня от имения сохранился дом, погреб, сад и аллея каштанов, ведущей к дому. Сохранился и дуб, в котором Тарас Шевченко прятав свои рисунки. Он получил в народе название «Шевченко дуб». Перед въездом вы увидите памятник молодому Тарасу Шевченко, а у поместья - памятную доску, на которой сделан соответствующий надпись

Источник: http://zvenigorodka....

Валерій Бурій

http://img1.globalin... alt='Усадьба Энгельгардта'>

Валерій Бурій

Осадчий Тихон Іванович

Український економіст і земський статистик, громадсько-політичний діяч

Народився ЗО червня 1866 р. в с. Будище Черкаської області. З 1890 по 1897 р. працював статистиком Херсонського і Симбірського земств. З 1904 р. вчителював у школах Київщини та Чернігівщини. Був організатором і постійним головою Сільськогосподарського кредитного союзу на Конотопщині. З 1917 р. — член Центрального комітету селянської спілки і член Центральної ради. У 1918 р. був одним з організаторів Всеукраїнського сільськогосподарського кооперативного союзу «Централ».

Т. Осадчий написав і опублікував кілька праць про селянське землеволодіння і землекористування.

Був представником соціально-історичного напряму в політекономії. Віддавав перевагу методологічним засадам німецької історичної школи. Соціальні відносини розглядав передусім як правові. Вважаючи юридичну надбудову первинною, Т. Осадчий твердив, що економічне становище людей безпосередньо залежить від правових відносин, оскільки «соціальне законодавство діє через психіку людей, торкаючись матеріальних умов». Він визнавав необхідність і доцільність соціальних реформ і певного державного регулювання економіки; намагався обґрунтувати їх напрями, межі, ступінь економічної доцільності тощо. Діяльність держави, на думку Т. Осадчого, має бути спрямована на організацію правильного самоврядування, освіти і зниження податків.

Праці Т. Осадчого містять переважно статистичний опис селянського господарства. Найважливіші з них: «Щербаковская волость Елисаветградского уезда Херсонской губернии» (1891), «Херсонское землевладение и херсонские землевладельцы» (1912), «Силы деревни. Хроника (1870—1900)» (1900).

Учений загалом негативно ставився до марксизму. В дослідженні «Общественный быт и проекти его улучшения в XIX ст.» (1902) він визнав марксизм як одну з доктрин побудови справедливого суспільства, проте зазначив, що вона утопічна і «не може мати практичного застосування». Недосконалість і обмеженість марксистського вчення Т. Осадчий вбачав в ігноруванні ним психології людей, їхньої моралі.

Пропагував «теорію селянської емансипації», здійснення якої пов'язував з діяльністю інтелігенції. Інтелігенцію вважав головною рушійною силою в боротьбі за емансипацію селянства.

Після 1917 р. вчителював на Чернігівщині, брав участь у роботі кооперативних організацій.

Помер 24 грудня 1945 р.

Валерій Бурій

Осадчий Тихон Іванович

http://konotophistor... align='left'>УРЕС подає таку характеристику: «Економіст і земський статистик ліберально-народницького напрямку, кооператор»…, навіть не згадавши, що до 1917 р. і при радянській владі він організовував акціонерні, кооперативні та виробничо — споживчі товариства по селах Конотопщини, готував висококваліфіковані культурні кадри для індивідуального та кооперативного виробництва.

З Тихоном Івановичем Осадчим (1886-1945 рр.) я познайомився на початку вересня 1926 р. В цей час він обіймав посаду директора Тиницької сільськогосподарської профшколи, що розміщалась у маєтку Кочубея. Будівлі ще не всі були відбудовані і більшість учнів мешкала у приватних квартирах. Гуртожиток надавали лише комсомольцям та дітям радянсько — партійного активу. Батьки селянських дітей середняцького рівня повинні були возити до їдальні профшколи продовольство з дому. Багато хто, харчуючись у їдальні у теплу пору року, ночував на сіновалі зруйнованих будинків. Кілька місяців і я був на такому становищі. Особа Т.Осадчого. Це була тиха, добра, чуйна людина. Жив він у невеличкій кімнаті гуртожитку один, обстановка кімнати була аж занадто спартанська: два скрипучі стільці та табуретка, стіл, тумбочка, етажерка для книг, шматок розбитого дзеркала на столі, допотопне ліжко з набитим соломою матрацом та подушкою. Т.Осадчий завжди мав скромний одяг та просте взуття (чоботи і черевики), у своїй кімнаті завжди був у халаті та чепчику (учні зубоскалили: «щоб на лисині не виступав іній»). До нього можна було зайти в будь-який час любому учневі у своїй справі і він усіх уважно вислуховував. Розмову Тихон Іванович вів тихо, переконливо, ніколи не зривався на крик і нікого не виділяв за класовими чи комсомольськими ознаками, але підкреслено поважав і хвалив за відмінні успіхи у навчанні, трудолюбивість, любов до обраної професії, осуджував зубоскальство, безтактність, надмірно вільну поведінку дівчат, любив українські народні пісні, ненавидів стукацтво. Раз тактовно обірвавши стукача, вдруге з доносом він до нього уже не йшов. В питаннях прийому — звільнення учнів Тихон Іванович не дозволяв нікому втручатись, все вирішував особисто.

Коли конокради пограбували мого батька і мені довелося залишати профшколу, то Т.Осадчий довго умовляв мене продовжувати навчання, але черговий підлий донос на мене мого сусіда — односельця унеможливив подальше моє навчання.

Тихон Іванович щосуботи проводив особисто виховні години, на яких знайомив учнів з історією України, українським образотворчим мистецтвом, літературою та літературними тогочасними течіями, декламуючи уривки хворів. Мені й тоді здавалось, що він, прихильник української класичної поезії та прози, невисоко цінить нові потуги в літературі Осадчий часто згадував імена М.К.Зерова, П.Куліша, О.Олеся, В.Винниченка, Г.Чупринки, І.Франка, Л.Українка, Б.Грінченка, Старицьких, братів Тобілевичів. Декламація Тихона Івановича зворушувала, запам'ятовувалась і учні записувались у чергу до шкільної бібліотеки. Часто проводили веселі читання книжечки «Парнас дибом».

В першій чверті XX ст. Т.Осадчий помітно змінив свій погляд на зміну суспільного ладу в царській Росії. Замість гасла «вигострите сокиру» Тихон Іванович пропонує мирну соціалізацію Росії і особливо на Україні. Спочатку хитнувшись до програми більшовизму, він перевіряє практично ввою безкровну неграбіжницьку теорію мирної виробничо — споживчої кооперації селян та робітників із застосуванням механізованого обробітку землі та переробки сільськогосподарської продукції дрібних та середніх господарств. В Конотопському районі по всіх селах селяни і міські робітники організовують споживчі товариства, через які купують в складчину та в кредит молотарки, косарки, віялки, січкарні, досконаліші знаряддя, племінну худобу, будують парові млини, олійниці, круподерні. Споживчі товариства швидко багатіли, отримували чималі дивіденти, надавали допомогу бідним, сиротам та культосвітнім закладам. Скажімо, в с. Підлипному на початку: 1920-х рр. було три парові машини, три круподерні, три олійниці. Селяни через споживче товариство купували в кредит молотарки, косарки, віялки, плуги, металеві борони. Крім того, в селі були збудовані десятки вітряків на сільських вигонах та на власних городах. У с. Гирявка був збудований крупчатний млин та олійниця. В селищі Дубов'язівка та Бочечки діяли дві цукроварні та дві ґуральні в Дубов'язівці та Попівці. В районі розвивається контрактне поміщицьке та селянське бурякосіяння, а на відходах цукроварень та ґуралень прискорюється відгодівля худоби на продаж. Буйні паростки кооперативного виробництва на селі без комуністичного ґвалту та терору значно міняли світогляд Т.Осадчого, але в другій половині 1920-х рр. захист Петровського становиться ненадійним, Тихона Івановича усувають з Тиницької профшколи, він деякий час працює в Гирявській початковій школі рядовим учителем, а потім і ця робота стала йому «протипоказана».

Під час німецької окупації 1941-1943 рр. Т.Осадчий на схилі літ жив у Гирявці у дуже великій скруті Сталінсько — рабовласницькі колгоспи остаточно зневірили його в соціалістичній ахінеї. Син Т.Осадчого — Андрій був у діючій армії і повернувся додому інвалідом без ноги, коли батька уже не стало. Бездушна Гирявка не спромоглась усім селом на пару мішків картоплі своєму знаменитому економісту та кооператору. У Гирявці добре уміють приганяти до могил своїх знаменитих земляків Лазаревських телят та кіз, заготовляти в їхньому парку дрова, руйнувати городище та кургани. Знайте нас, гирявців!

Могила Т.Осадчого завжди заростає кропивою...

http://konotophistor... style='color: rgb(14, 94, 175); text-decoration: none;'>Іван Лисий

Валерій Бурій

Тихін Іванович Осадчий (1866—1945) — економіст, земський статистик, громадський діяч. Він виступив як ідеолог дрібної буржуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих суспільно-економічних умов «для діяльності не одного якогось класу або суспільної групи, а для всіх»http://buklib.net/bo... title='_ftnref9' style='margin: 0px; padding: 0px; color: rgb(0, 51, 153);'>[9].

У вирішенні основного питання — про напрям народногосподарського розвитку країни Т. Осадчий займав дещо своєрідну позицію. Як сумлінний дослідник-статистик він оперував величезним фактичним матеріалом про стан селянського господарства, що свідчив про інтенсивний розвиток капіталістичних відносин. У своїх працях він констатує як наявність сприятливих умов для розвитку капіталізму в Південно-Західному краї, так і розгортання самого процесу капіталістичного розвитку. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність. Але, як правовірний народник, Т.Осадчий називає цей процес «украй небажаним». Розвитку капіталізму він протиставляє дрібне виробництво селян і ремісників.

Навіть констатуючи процес диференціації селянства, розуміючи його неминучість, Т. Осадчий пропонує надання допомоги дрібному господарству з боку держави. Щодо поліпшення становища селянства він є прихильником «малих діл», «культурної праці». Поліпшити становище селянства Т. Осадчий сподівався підвищенням культури землеробства, наданням селянам дешевих кредитів, довгостроковою орендою тощо.

Основний наголос Т. Осадчий робить на необхідності зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального, господарства. Будучи переконаним у можливості його ефективного функціонування, він особисто здійснює кілька спроб організації такого господарства. Проте вони не виправдали утопічних сподівань Т.Осадчого.

Валерій Бурій

Осадчий Тихін Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Тихін Іванович Осадчий (*http://uk.wikipedia.... title='30 червня' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>30 червня http://uk.wikipedia.... title='1866' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>1866, с. http://uk.wikipedia.... title='Будище (Звенигородський район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Будище, http://uk.wikipedia.... title='Звенигородський повіт' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Звенигородський повіт, http://uk.wikipedia.... title='Київська губернія' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Київська губернія, нині http://uk.wikipedia.... title='Звенигородський район' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Звенигородський район, http://uk.wikipedia.... title='Черкаська область' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Черкаська область — †http://uk.wikipedia.... title='24 грудня' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>24 грудня http://uk.wikipedia.... title='1945' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>1945, http://uk.wikipedia.... title='Шевченкове (Конотопський район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Гирявка, http://uk.wikipedia.... title='Конотопський повіт' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Конотопський повіт) — український громадський діяч, економіст, теоретик кооперативного руху, діяч земства. Член http://uk.wikipedia.... title='Українська Центральна Рада' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Української Центральної Ради. Засновник новаторської Тиницької сільсько-господарської школидля козацької молоді. Організовував акціонерні, кооперативні та виробничі товариства у селах Конотопщини, готував висококваліфіковані культурні кадри для індивідуального та кооперативного виробництва.

Біографія

Походив з родини колишніх кріпаків, звільнених правобережними шляхтичами Енгельгардтами. 1890–1897 рр. — статистик спочатку Херсонського, а потім Симбірського земства в Росії. 1897–1904 рр. — секретар Київського товариства сільського господарства. 1904–1917 рр. вчителював у http://uk.wikipedia.... title='Чернігівська губернія' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Чернігівській губернії.

Був одружений з молдаванкою Марією Міхайлуце, а другим шлюбом - з дочкою видатного історика http://uk.wikipedia.... title='Лазаревський' class='mw-redirect' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Олександра Лазаревського — Ганною Олександрівною, з якою народив сина Андрія (1905-1996). З 1906 р. проживав у http://uk.wikipedia.... title='Шевченкове (Конотопський район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Гирявці Конотопського повіту - родинному гнізді Лазаревських.

Голова правління місцевого кредитного товариства. Член Київської http://uk.wikipedia.... title='Просвіта' class='mw-redirect' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>«Просвіти», активно листується з поетом http://uk.wikipedia.... title='Борис Грінченко' class='mw-redirect' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Борисом Грінченком. За книгу «Борці за землю і правду» кілька місяців перебував у в'язниці (1908–1909).

З 1915 р. — голова правління Союзу кредитних і ощадно-позичкових товариств.

У часи УНР та комуністичної окупації

1917 р. — член http://uk.wikipedia.... title='Українська Центральна Рада' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Української Центральної Ради. З червня 1917 р. — член Тимчасового комітету http://uk.wikipedia.... title='Українська селянська спілка' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Української селянської спілки. У травні-червні 1917 р. на http://uk.wikipedia.... title='Перший Всеукраїнський селянський з'їзд' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>першому Всеукраїнському селянському з'їздіобраний до складу Центрального комітету і товаришем (заступником) голови http://uk.wikipedia.... title='Українська селянська спілка' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Української селянської спілки.

1918 р. — один з організаторів http://uk.wikipedia.... title='Центральний Український Сільськогосподарський Кооперативний Союз' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Центрального Українського Сільськогосподарського Кооперативного Союзу у Києві.

Після другої окупації УНР військами більшовицької Росії (літо 1919) пасивно живе у Конотопському повіті, остерігаючись червоного терору. 1921 клопочеться про збереження маєтку Кочубеїв у селі Тиниця (поблизу Бахмача), якому загрожували мародери. Добивається у Конотопському повітовому відділі народної освіти дозволу на відкриття Тиницької сільсько-господарської школи, у якій стає першим директором. Організовує гуртожиток, їдальню, бібліотеку та дослідне господарство. Залучив сотні дітей з 30-кілометрової околиці на навчання у трьох відділеннях школи (зокрема пасічництва) - з http://uk.wikipedia.... title='Рубанка' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Рубанки, http://uk.wikipedia.... title='Григорівка (Бахмацький район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Григорівки, http://uk.wikipedia.... title='Курінь (Бахмацький район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Курені, http://uk.wikipedia.... title='Дмитрівка' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Дмитрівки, http://uk.wikipedia.... title='Гайворон (Бахмацький район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Гайворона та http://uk.wikipedia.... title='Голінка (Бахмацький район)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Голінки. Пізніше Тиницька професійна школа була перетворена на ПТУ, яке проіснувало до часів відновлення державності України.

Після 1926-го року протеже відомого більшовика http://uk.wikipedia.... title='Петровський Григорій Іванович' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>Петровського вже не діяло - Осадчого усувають від керівництва школою в Тиниці. До і після Голодомору 1932-1933 вчителював у школах Конотопа і Гирявці. 1941 ще застав відкриття церкви у Гирявці після втечі сталіністів. Помер після їх повернення до України - комуністи довели старого вченого до крайньої бідності, він одним із перших у селі став жертвою Голодомору 1946-1947 років.

Похований у Гирявці, могила не доглянута.

Економічна теорія Осадчого

У вирішенні основного питання — про напрям розвитку господарства країни - Осадчий займав своєрідну позицію. Розвитку капіталізму протиставляє ідею ефективного дрібного виробництва селян і ремісників. Для цього пропонує систему державної підтримки дрібного господарству, які згодом були адаптовані у країнах ЄС - аж у ХХІ столітті. Аби поліпшити стан селянства, пропагував «малі діла», «культурну працю». Сподівався підвищенням культури рільництва, наданням дешевих кредитів, довгостроковою орендою зробити українського селянина конкурентноздатним.

Вимагав зміцнення середнього господарства - самодостатнього, натурального. Особисто здійснює кілька спроб організації такого господарства, але більшовицький волюнтаризм заперечував такі форми господарювання, а самі спроби нової організації сільського господарства оголосив утопічними.

Науковий доробок

Автор близько 120 наукових праць, присвячених питанням землеволодіння і землекористування, розшарування селянських господарств.

Друкував статті в газеті http://uk.wikipedia.... title='Рада (газета)' style='color: rgb(85, 34, 0); padding: 0px !important; background: transparent;'>«Рада», журналах “Кооперативная жизнь”, Вестник мелкого кредита. Автор низки белетристичних творів про діяльність народницької інтелігенції в Російській імперії.

Праці

Осадчий Т. И. Козацкий батько Палий: Очерк из истории старой козацкой Украины / [Соч.] Т. И. Осадчего. — 2-е изд., печ. без перемен с 1-го… — Киев: тип. П. Барского, 1900. — 48 с.

Осадчий Т. И. Земля и земледельцы в Югозападном крае (на Украине, Подолии и Волыни): Опыт стат.-экон. исслед.: С прил. моногр. очерка А. А. Савостьянова по двум поселениям Подол. губ. / [Соч.] Т. И. Осадчего, секр. Киев. о-ва сел. хоз-ва. — Киев: тип. П. Барского, 1899.

Осадчий Т. И. Травосеяние в Юго-западном крае в зависимости от естественных и экономических условий / Т. Осадчий. — Киев: Киев. о-во сел. хоз-ва, 1898. — 57 с.

Осадчий Т. И. Крестьянское землепользование в Херсонской губернии / [Соч.] Т. И. Осадчего. — Одесса: «Слав.» тип. Е. Хрисогелос, 1898.

Осадчий Т. И. Крестьянское надельное землевладение в Херсонской губернии в связи с платежами крестьян / Т. И. Осадчий. — Херсон: тип. О. Д. Ходушиной, 1894. — 198 с.

Осадчий Т. И. Борцы за землю и правду: Роман-былое из социал. жизни на Украине: Эпоха 1881–1905 гг. / Т. Осадчий. — Киев: кн. маг. С. И. Иванова и К°, 1908. — 236 с.

Осадчий Т. И. На службе обществу: Повесть: (1882–1902 гг.) / Т. Осадчий. — 2-е перераб. изд. «Силы деревни», доп. третьею ч. — Москва: типо-лит. А. В. Васильева и К°, 1902. — 302 с.

Осадчий Т. И. Силы деревни: Хроника (1870–1900 г.г.). — Москва: типо-лит. т-ва И. Н. Кушнерев и К°, 1900. — 217 с.

Осадчий Т. И. Съезды сельских хозяев во время Киевской сельскохозяйственной и промышленной выставки. — Киев: тип. П. Барского, 1897. — 19 с.

Осадчий Т. И. Советы к улучшению крестьянского хозяйства / [Соч.] Т. Осадчего; Киев. о-во грамотности. — 2-е изд., печ. без перемен с первого. — Киев: тип. «Киев. слова», 1900. — 48 с.

Осадчий Т. И. Виноградники Херсонской губернии: (Стат.-экон. описание) / [Соч.] Т. И. Осадчего. — Херсон: Херсон. губ. зем. управа, 1892. — 97 с.

Осадчий Т. И. Щербановская волость Елисаветградского уезда Херсонской губернии : Ист.-этногр. и хоз.-стат. описание / [Соч.] Т. И. Осадчего. — Херсон: Херсон. губ. зем. управа, 1891. — 112 с.

Осадчий Т. И. Общественный быт и проекты его улучшения в XIX столетии: (Очерки по обществоведению) / Т. И. Осадчий. — Москва: типо-лит. А. В. Васильева и К°, 1901. — 171 с.

Осадчий Т. И. Киевское общество сельского хозяйства и сельскохозяйственной промышленности за двадцатипятилетие с 1876 по 1901 год : (Крат. очерк) / Сост. секр. О-ва Т. Осадчий. — Киев: тип. П. Барского, 1901. — 63 с.

Посилання

http://buklib.net/co... style='padding: 0px !important; text-decoration: inherit !important; background: transparent;'>Наукова бібліотека «Буковина»
http://konotophistor... style='padding: 0px !important; text-decoration: inherit !important; background: transparent;'>Іван Лисий. Могила Т.Осадчого завжди заростає кропивою...
Бурій В. Тихін Осадчий / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 2001. - 25 лип. - С. 3. - (Постаті).
Матвієнко А. Деякі маловідомі сторінки біографії Т.І. Осадчого. // «Конотопські читання». Вип. ІІ. - Конотоп. - 2011. - С. 51.

Отримано з http://uk.wikipedia....=Осадчий_Тихін_Іванович&oldid=14040497

Валерій Бурій

Будище — село Черкаського району Черкаської області.

Населення за переписом 2001 року складає 1 735 человек. Поштовый індекс — 19620. Телефонный код — 472.

Населені пункти, які оточують село: Лозівок, Новоселівка, Єлизаветівка, Мошни, Сокирно, Свидівок.

Історія села Будище

Будищенській сільській раді підпорядковані села Будище, Лозівок, Єлізаветівка та Новоселівка. Село знаходиться за 25 кілометрів від міста Черкаси районного і обласного центру, та за 4 км від річки Дніпро.

За 2,5 км знаходиться с. Лозівок, яке граничить з селом Єлізаветівка. А на відстані 1 км на схід від Будища розташувалося с. Новоселівка. З південної сторони село обмежене грядою Мошенськіх гір. Із західної сторони будищенські землі омиває річка Вільшанка, яка впадає в Дніпро, а з півночі і сходу село обрамлене лісами.

Територія села заселена дуже здавна, про що свідчать численні археологічні знахідки: близько села Лозівка виявлені три поселення епохи пізньої бронзи — (тисяча років до н. е.), уламки кераміки скіфської пори (VI ст. до н. е.), поселення Черняховської культури (II—V ст. н. е.) та інше.

Населений пункт під назвою Будище виник на території біля початку Мошенськой гряди недалеко від Дніпра в другій половині XVIII століття. Появі населеного пункту передував промисел по заготівлі і переробці лісу: стовбури спиляних дерев вивозили, а залишки деревини йшли на виробництво дьогтю, або спалювалися. Частина попелу використовувалася для виробництва поташу. Такі виробництва іменувалися «буда». Слово «буда» походить від німецького «Вudе», що в перекладі означає намет, будка, сторожка. З часом навколо таких виробництв по переробці деревини утворювалися поселення.

Перша письмова згадка про село Будище, за деякими даними, відноситься до 1036 року. В 20-х роках XI ст. до 1036 р. селом володів князь Мстислав, брат київського князя Ярослава.

За Андрусівською угодою 1667 року село опинилося на території, що була нейтральною між Російською державою і Польщею. Ще одна письмова згадка про Будище міститься в «Описи местечкам, селениям и деревням, состоящим в Черкасском уезде...», складеної на підставі ревізії в 1795 році. У XVIIIст. землі втратили свою незалежність і перейшли у власність польських панів. Спочатку село належало Дмитру Вишневецькому, пізніше його дочка Урмуля вийшла заміж за польсько-литовського магната Радзивіла. Потім землі перейшли до Мопавського, який продав ці землі Любомирському. Останній проміняв ці території графу Потьомкіну, який за це віддав маєток у Литві.

Граф Потьомкін заповідав села мошнівського куща племінниці пані Енгельгард–Браніцькій. Пані Олександра Енгельгард подарувала маєток дочці Єлизаветі, яка пізніше вийшла заміж за князя Воронцова. У 1853 році село мало 119 дворів, в яких проживало 674 особи. Після смерті князя Воронцова у 1856 році землі дістались поміщиці Катерині Балашевій, яка була останньою господаркою села.

У той час, коли село належало князю Воронцову, за його наказом було збудовано так званий стовп Святослава, названого на честь Київського князя Святослава, який тут, здобувши перемогу над печенігами і повертаючись до Києва, — зупинявся зі своїм військом під Мошногір'ям. Цю споруду називали ще Святославова башта, або Балита Святослава. Стовп було збудовано в 1845 році. Це була трикутна споруда на два поверхи. Сюди до башти Святослава після полювання з'їжджалися гості князя на відпочинок. Розповідали, що в ясну погоду із башти було видно Канів, Лівобережжя і навіть дзвіницю Києво-Печерської лаври. Висота Святославової башти сягала майже 58 м та мала 160 східців. Висота від підніжжя гори до вершини башти становила майже 300 м. У період Великої Вітчизняної війни цю башту було зруйновано.

У 1896 році село Будище мало 288 дворів в яких проживало 1543 жителів. У центрі села, де зараз магазин, була розташована школа. У ній було 3 класи. Тут викладалися: буквар і граматика, псалтир, Євангеліє. У селі була одна грамотна людина, яка одержувала газету і читала в центрі села — Кирило Іващенко.

Після громадянської війни жителі Будищ почали відновлювати зруйноване і розорене господарство. Приступили до ревізії власності колишніх поміщиків. Від палаців і більшості споруд садиби Воронцових-Балашевих залишилися одні розвалини. Про минуле нагадувала лише Святославова башта. У січні 1921 року було ухвалене рішення про узяття пам'ятника архітектури під охорону держави.

Першим головою сільської ради був Б.М. Ґуля. Колгосп у селі організовано в жовтні 1929 р. на подвір'ї М.Л. Хижняка. Першим головою колгоспу був Г. Котляренко. При організації колгоспу було — 32 пари волів, 80 коней, 2 корови, 12 голів свиней.

Із 7 березня 1923 року Будище входить до складу новоутвореного Черкаського району. Після розформування в березні 1925 року Білозірського району утворюється Мошенський район, до складу якого, серед інших увійшло і наше село. У тому ж році в населених пунктах, в яких число жителів перевищувало 1000 чоловік, організовуються сільські ради. Будище стало одним з таких центрів. Під час голодомору 1932—1933 рр. загинуло майже 50% жителів сіл Будище, Єлізаветівки, Лозівок.

18 серпня 1941 року Будище і довколишні населені пункти окупували німецько-фашистські загарбники. Для боротьби із загарбниками почали створюватися партизанські загони. Одним з перших в Мошногор'ї утворився загін народних месників чисельністю 52 особи. Весною 1943 році в лісах біля Будищ знову з'явився партизанський загін, очолюваний Григорієм Іващенко, у який вступило більше 40 чоловік. Сміливі дії підпільників викликали серйозну стурбованість гітлерівців. Вони почали концентрувати свої підрозділи, стягувати поліцію, щоб провести масову облаву і знищити партизан. Командир батальйону Ф. Савченко ухвалює рішення відвести партизан з-під удару і передислокуватися в ліси Холодного Яру. Загін пройшов через ряд сіл Черкаського і Чигиринського районів, йому довелося вступати в бої з угорськими і румунськими солдатами, а також місцевими поліцаями. Але в холодноярских лісах партизани не затрималися. Обставини змусили народних месників повернутися в Черкаський ліс. Народні месники не давали спокою окупантам. Було очевидно, що ворог збирається помститися за напади партизан і зігнати свою злість на місцевих жителях. Передуючи погрозам німців і поліцаїв по знищенню населення села Будище за допомогу лісовим месникам, керівництво партизанського загону вирішило 23 вересня 1943 року почати евакуацію жителів села Будище в ліс. Одночасно не припинялися дії народних месників проти ворогів. 13 жовтня загін десантників і партизан на околиці села Будище здійснив напад на німецьку колону. У бою убили фашистського полковника, як потім виявилося - начальника Мошенського гарнізону Гофмана. Виявивши мертвого полковника і його ад'ютанта, фашисти вирішили помститися жителям села Будище. На 20 жовтня вони призначили спалювання села і знищення жителів, що залишилися в ньому. Поліцаї повинні були о 8 годині ранку зігнати за село жителів і розстріляти. Але остерігаючись нападу партизан, вони зібрали жінок і дітей і погнали їх в Мошни, щоб разом з місцевими патріотами спалити всіх в Мошенськой церкві. Пограбувавши підгірну частину села, поліцаї на чолі з начальником будищанскої поліції почали підпалювати будівлі. Так було майже вщерть спалене село. Згідно з «Актом надзвичайної державної комісії з розслідування лиходійств фашистів», складеним незабаром після звільнення, в населеному пункті '…знищено на 100% - 474 будинків, зруйновано на 50 % - 11 будинків, ...'. Із 500 будинків залишилося 20 будівель. У Великій Вітчизняній війні загинуло 270 жителів села.

У післявоєнний період розвивається колгоспне виробництво. Об'єднуються колгоспи села Лозівок і села Будище в один — «Перемога». Організовується спільна сільська рада. З кожним роком зростає сільськогосподарське виробництво. У 1972 році проведена реорганізація колгоспу «Перемога» в радгосп.

У 1958 році збудовано приміщення сільської ради, в 1960 році — ФАП, Будинок культури, в 1978 році — дитячий садок на 140 місць, в 1988 році середня школа на 400 учнів.

На сьогодні село Будище має 629 дворів (1814 жителів), Лозівок — 280 дворів (782 жителів), Єлизаветівка — 72 двори (102 жителі), Новоселівка — 40 дворів (79 жителів), а всього по сільській раді числиться 1021 дворів (2777 жителів).

Валерій Бурій

http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО БУДИЩЕ'>

Валерій Бурій

БУДИЩЕ. Дорогою можемо зупинитись біля старовинного вітряка. Ця господарська пам’ятка ще у 70-ті роки ХХ століття була робочим агрегатом. Нині вітряк не працює, але зберігся він дуже непогано.

http://ukrainaincogn... alt='Будище' title='Будище' height='413' width='550' style='border: 0px;'>

http://ukrainaincogn... alt='Будище' title='Будище' height='342' width='550' style='border: 0px;'>

http://ukrainaincogn... alt='Будище' title='Будище' height='336' width='550' style='border: 0px;'>

Палац Енгельгардтів

У Будищі, в оточені затишного парку, стоїть садибний будинок Василя Енгельгардта. Тут Тарас Шевченко працював козачком. «В должности козачка он втихомолку срисовывал украденным у конторщика карандашом картины суздальской школы, украшавшие панские покои». Малювання було чи не єдиною світлою плямою у рабському житті кріпака-козачка.

http://ukrainaincogn... alt='Будище' title='Будище' height='362' width='550' style='border: 0px;'>

Парк

Зараз у будинку Енгельгардта розміщена загальноосвітня школа. Неподалік у парку збереглися два величезних дуба. Кажуть, що у дуплі одного з них Шевченко ховав від пана свої малюнки. Це справжній дуб-велетень. Йому вже понад вісімсот років (інформація застаріла, зараз вважають що понад 1000 років). Нині дупло зацементували, щоб припинити руйнування дерева. А величезну гілку, щоб не відчахнулася, підперли залізною балкою.

Текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва 'Грані-Т') 2009 рік

http://ukrainaincogn... alt='Будище' title='Будище' height='353' width='265' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... alt='Будище' title='Будище' height='353' width='265' style='border: 0px;'>

Дуб Шевченка №1. Висота - 20 м, обхват - 8,4 м, вік - понад 1000 років

Згідно з останньою інформацією вік дуба Шевченка №1 перевищує 1000 років. Його визнано національним деревом України. Неподалік росте ще один дуб з таким же статусом - дуб Шевченка №2. Його вік - 900 років. Хоча на вигляд він навіть більший за дуб Шевченка №1.

Нещодавно довідався, що в Будищі є ще один тисячолітній дуб - дуб Шевченка №3. Його обхват 8,5 метрів, а висота 20 метрів. Росте він за ставком, на зарослому лісом пагорбі, за 10 метрів від дамби яблуневого саду. Його я ще не бачив, але наступного разу пошукаю. (08.2011)

http://ukrainaincogn... height='400' width='300' style='border: 0px;'> http://ukrainaincogn... height='400' width='300' style='border: 0px;'>

Дуб Шевченка №1. Висота - 25 м, обхват - 7,5 м, вік - 900 років

http://ukrainaincogn... height='435' width='580' style='border: 0px;'>

http://ukrainaincogn... height='390' width='580' style='border: 0px;'>

Бесідка на березі ставка

Закрити