|
Історія Перша писемна згадка про Буймер датується 1740 роком. До початку ХХ століття село мало також паралельну назву Михайлівка. Наприклад, у переліку населених пунктів Харківського намісництва 1779 року зазначено: «генералъ-порутчика Зорича село Буймеръ, тожъ Михайловка». В селі на той час було 276 «владѣльческихъ подданныхъ», тобто кріпаків[1]. В першій половині XIX століття в селі працювала суконна мануфактура на дев’ять верстатів, що належала титулярному раднику Маркову. Працювало там від двадцяти до сорока кріпаків (відомості на 1811–1812 роки); завдяки цій мануфактурі існували інтенсивні господарчі зв’язки Буймера з іншими регіонами імперії. Так, клей та фарби для виробництва закуповували в Москві, а конопляну олію — в Курській губернії; продукція постачалася, зокрема, до Воронезького та Кременчуцького комісаріатств, а також на потреби царського двору[2]. У 1826 році в селі було заарештовано декабриста Андрія Борисова. 1905 року в селі відбулося заворушення. Під час Великої Вітчизняної війни 290 мешканців села билося на фронті та в партизанських загонах, з них 186 загинуло, 195 осіб нагороджено радянськими орденами та медалями, а уродженцю села Г. С. Шаповалу присвоєне звання Героя Радянського Союзу (за бойові дії під час захоплення та утримання плацдарму на правому березі Дніпра). |
22 вересня 2009
|
| Закрити |
