|
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ПОЛК (1648-1782). ================================ Виник весною 1648 року у ході загальнонаціонального повстання українського народу під проводом Б. Хмельницького. Територія полку формувалася влітку-восени того ж року в середній течії р. Десни, гирла р. Сейму та верхів’їв р. Остра. Полковим містом став Чернігів – одне з найстаріших, ще княжих часів, українських міст, колишній центр Чернігівського князівства (ІХ–ХІV ст.) та Чернігівського воєводства (1635-1649 рр.). Саме територію останнього, його Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів, охопив полк. До старожитніх міст Чернігівщини належали також сотенні центри полку: Сосниця, Бахмач, Сиволож (Всеволод), Любеч, а також Батурин – заснований першими реєстровими козаками на землях, даних їм королем Стефаном Баторієм. Чернігівське воєводство, створене урядом Речі Посполитої після Поляновського миру (1634 р.) з Москвою у 1635 р., поділялося на два повіти – Чернігівський та Новгород-Сіверський. Більшість волосних (окружних) центрів повітів стали згодом сотенними центрами Чернігівського, Новгородського та Ніжинського полків. У Чернігівському повіті це Городнянський, Седнівський, Чернігівський, Слабинський, Менський та Борзнянський округ (волость), а в Новгородському повіті – Новгородський, Глухівський, Королівський, Сосницький та Батуринський округи (волості). Юридично адміністративна територія та особовий склад Чернігівського полку оформлені Зборівським реєстром 16 жовтня 1649 року. Він складався з восьми сотень, в які входили 997 козаків і старшини. До реєстру було записано полковника Мартина Небабу, який загинув 1651 р. у боях, а також відомих тоді і згодом козацьких старшин: Петра Забілу (борзнянського полковника у 1649-1649 та 1654 рр.), Степана Пободайла (чернігівського полковника у 1651-1654 рр.), Юрія Михайловича Хмельницького (брата Богдана Хмельницького, сосницького полковника у 1648-1649 рр.). До Чернігівського полку тоді ж включено територію і склад ліквідованих Борзнянського (1648-1649) та Сосницького (1648-1649) полків. Адміністративно-військовими підрозділами полку були такі сотні: Чернігівська (разом з борзнянськими козаками) – 401 козак, сотник Мартин Пободайло; Івангородська – 99 козаків, сотник Онисій Дорошенко; Бахмацька – 99 козаків, сотник Пантелеймон Омелянович; Борзнянська (разом з Загорівкою) – 99 козаків, сотник Пилип; Сосниця – 100 козаків, сотник Михайло Жураховський; Батуринська – 99 козаків, сотник Степан Окша; Конотопська – 100 козаків, сотник Іван Рибальченко; Дівицька (Салтикова) – 100 козаків, сотник Карпо Літошний. Автономною до Чернігова стала Стародубщина, на території якої теж сформувалося кілька козацьких сотень. Після Білоцерківської угоди 1651 року у складі полку виникли нові сотенні підрозділи – в Любечі, Седневі і Слабині. Але після Переяславської ради 8 січня 1654 р. і підписаних згодом угод з царем Чернігівський полк втратив більшість сотень на користь Ніжинського полку. У його складі лишилися всього чотири військово-адміністративні одиниці: Чернігівська, Седнівська, Слабинська і Любецька (разом з Лоєвом) сотні, Щоправда, від 1659 року полк став поповнюватися новими сотнями та повертати втрачені і до 1672 року їх стало шістнадцять. Зі складу полку за ці роки тимчасово виділяли Борзнянський (1654) та Седнівський (1659) полки, території яких знову поверталися до Чернігівського. Конотопські статті 25 травня 1672 р. підписали такі чернігівські старшини: (полковника Василя Ігнатовича, брата Д. Многогрішного, було заарештовано) обозний Костянтин Угровецький; осавул Никифор Каленикович; писар Михайло Степанович Слободецький; хорунжий Степан Силич та 14 сотників (...). Серед інших полків, Чернігівський мав найбільшу кількість сотенних осідків у селах, а не у містах та містечках. Це села: Білоус Євтухів, Виблі, Волинка, Киселівка, Сибереж, Слабин, Стольне. Відтак за час існування Чернігівського полку його адміністративну територію складали такі сотні: Батуринська (1649-1654), Бахмацька (16491-654), Березнянська (1651-1654; 1672-1782); Білоуська (1663-1782), Борзенська (1649-1654), Виблівська (1656-1782), Волинська (1669-1782), Городнянська (1672-1782), Дівицька (Салтикова) (1649-1654), Івангородська (1649-1654), Киселівська (1668-1782), Конотопська (1649-1654), Любецька (1656-1782), Менська (1672-1782), Понорницька (1663-1782), Роїська (1659-1782), Седнівська (1654-1659; 1659-1782), Слабинська (1654-1782), Сосницька (1649-1654; 1668-1782), Стольненська (1669-1782), Чернігівська (1648-1782). Тобто від 1648 р. і до 1782 р. у полк входило загалом 22 сотні. Зокрема, у 1649 р. – 7 сотень; у 1654 р. – 4 сотні; в кінці 1672 р. – 16 сотень; у 1750 р. – 16 сотень; у 1764 р. – 18 сотень; у 1775-1782 рр. – 17 сотень. За компутом і ревізією 1764 р. у ньому нараховувалося 18 сотень, 9838 виборних козаків, 19 810 підпомічників та 101 556 душ іншого населення. Від 1763 р. на території полку діяли два судові повіти – Чернігівський та Менський, а від 1766 року два комісарства – Чернігівське та Березнянське. Сотенними центрами полку були такі містечка і села: Батурин, Бахмач, Березна (Березне, Березине), Білоус (Білоусівка, Білоус-Євтухів), Борзна, Виблі (Вибель), Волинка, Городня, Івангород, Киселівка (Кирилівка), Конотоп, Любеч, Мена, Понорниця (Понирне, Понурниця), Салтикова Дівиця, Седнів (Седніїв), Сибереж, Синявка, Слабин, Сосниця, Стольне (Столин), Чернігів.ю Нині це територія Бахмацького, Борзнянського, Куликівського, Менського, Сосницького і Чернігівського районів Чернігівської області та північно-східної частини Конотопського району Сумської області. За указом Катерини ІІ від 16 (27) вересня 1781 року Чернігівський полк ліквідували, а його територію включили до складу Чернігівського намісництва, відкритого 30 січня 1782 р. Серед полкової козацької старшини найбільш відомими державними і військовими діячами були майбутні гетьмани – Д. Многогрішний (Ігнатович), І. Самойлович, І. Скоропадський, П. Полуботок; полковники і генеральні старшини – Ф. Лисенко, Я. Лизогуб, В. Дунін-Борковський. Знаними в Гетьманщині стали також родини сотників і полкових старшин Сахновських, Мокрієвичів, Павичів, Тризн, Малявок, Бережинських, Шихуцьких. |
6 липня 2011
|
З вікіпедії. За переказами, Чернігів отримав назву на честь першого місцевого князя — Чорного. На сьогодні відомо багато різних легенд і переказів пов'язаних з назвою міста. За одними з них назва міста пов'язується і з ім'ям дочки цього ж князя «Чорного», яка викинулася з вікна княжого терему щоб уникнути надруги з боку ворогів які стояли осадою навколо міста. Інші легенди кажуть, що Чернігів завдячує своєю назвою темним, дрімучім, «чорним» лісам, які з усіх боків оточували місто. [1] Оксентій Онопенко вважає, що в основі назви міста «Чернігів» вжита лексема латинської мови «cerno» — 1. нести вість, бути віщим, 2. приймати рішення, судити, вирішувати, 3. оголошувати рішення, 4. вступати у володіння, 5. бачити очима і розумом, видити. Всі ці значення перегукуються з назвою ріки Десни: індоєвропейське «dhesno» — правити (сакральний ритуал, небесний). Річ у тому, що назва ріки 'Десна' (одесна притока Дніпра-Бористена) присвячена Вишній Правлячій Богині (Гера, Юнона, Гестія, Табіті). Про старовинний міфологічний образ назви «Чернігів» нагадують навколишні топоніми: Радуль (Радячий, Радогощ), Менськ (латинь «mens» — розум, думка), або гідронім 'Сейм' (англійське «say» — казати, віщати). Отже, імя князя Чорний (Чернік) — від латині «cerno» — Віщий, історичне італійське і латинь «cerna» — оборонець. Герб Чернігова також передає образ нічного яструба (латинь «cernuus» — летіти сторч головою). Коршун мігруючий (Milvus migrans) супроводжував похідні колони, далекозорий. Він атрибут Владичиці небес (Державної Гери), на честь якої названа Україна (грецьке «?????ї??» від дієслова «???ї??» — головувати, правити, вершити, владарювати). Образу Вишньої зорі присвячені назви: 'Конотоп' (Вершинний кут), 'Суми' (Верхня), 'Путивль' (Провідна зоря), 'Охтирка' (Вишня) та інші. Горіння вогню на кургані символізує горіння Вишньої зорі, владичиці вогню (Гестія). В українській міфології і християнстві - Пірогоща (грецьке '????' - вогонь, 'гошити' - творити). В 'Енеїді' Вергілія про небесну володарку сказано так: 'Батьківським бистрим перун метала з-за хмар піднебесних'. Козаки називали богиню Творця блискавки 'Січ'. Стародавність і середньовіччя На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище. Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складу Київської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави наряду з Києвом і Новгородом. У 11 — 13 століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будову Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанув його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів. Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці 11 століття в Чернігові було засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі. У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста зноходився замок з княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. На середину 12 століття територія міста без подолу становила близько 120 га. Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови 11 — 12 століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятниками тієї доби. У першій половині 11 століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом 12 століття — початку 13 століття було побудовано собор Бориса й Гліба (Чернігів), Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви[2], Успенський собор Єлецького монастиря, П'ятницьку церкву [3]. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі кінця 11 — поч. 12 століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних зводах. Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в залежності Золотої орди. Центр Сіверської землі перейшов до Брянська. У 1353 році Чернігів підпав під владу Великого князівства Литовського, а у 1503 році був приєднаний до Великого князівства Московського[4]. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудовали передгороддя. Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках. У 1618 році за Деулинським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат і герб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства. Соціокультурний розвиток Чернігова у 14 — 16 століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші ж паростки культурного відродження з'явилися із настанням 17 століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню. Піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з перших культурних центрів України. Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископа Лазаря Барановича, який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському в 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали: архімандрит Єлецького монастиря Іоанікій Ґалятовський, архідиякон Чернігівської єпархії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Л.Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архієпископ чернігівський Іван Максимович; гравери: Іван Інокентій Щирський, Леонтій Тарасевич, Н.Зубрицький; архітектори Адам Зерніков (Z?rnikau), Иоганн-Баптист Зауер (Іван Баптист)[5][6] та інші. З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій половині 18 ст. в Чернігові з'являються нові монументальні церк. (бароккова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий під назвою «Мазепиного будинку» або будинок Якова Лизогуба) будови. У 1786 городським головою (бурмистром) був Григорій Бублик. Новий час Після ліквідації Гетьманської Держави Чернігів з 1782 став центром Чернігівського намісництва, а 1797 — Малоросійскої губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близко 4 000 мешканців, у 1844 році їх збільшилося до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо. Чернігів поширювався в західному і північно-західному напрямі. Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині 18 століття зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О.Щадунський, Дмитро Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя Григорій Милорадович, письменник О.Лобисевич, історик М.Марков та інши. На культурному ґрунті Чернігова в кінці 18 — на початку 19 століття згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А.Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа, Р.Маркевич і Т.Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали на всій території Лівобережної України. Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половині 19 століття На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загально-національного українського характеру. У Чернігові працювали історики: О.Лазаревський, граф. Г.Милорадович, О.Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А.Верзилов, П.Дорошенко та ін.; етнографи О.Маркевич, О.Шишацький-Ілліч, С.Ніс, байкар Л.Глібов, статистики — О.Русов, В.Варзар, П.Червінськмй, В.Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших в Україні. Був Чернігів і видавничим центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861-1863 pp. Л.Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 1868-1872 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету. За переписом населення 1897 року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції а також займалися садівництвом і вирощували тютюн. [7] Під кінець XIX століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О. Лазаревського й Г. Милорадовича), яка у своїх «Трудах» 1897 — 1915 рр. видала багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В. Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини. ХХ ст. Будинок виконкому Чернігівської міської ради На межі XIX і XX століть жили у Чернігові письменники: Михайло Коцюбинський (похований у Чернігові), Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Чернявський, маляр І.Рашевський, історик В.Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільшого вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1911 ріці відбувся в Чернігові XIV Археологічний З'їзд. 1916 засновано Педагогічний Інститут. Після березневої революції 1917 в Чернігові створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центральної Ради. За української влади пожвавилось українське культурне життя (видавництво «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», українські школи і т. д.). Першого лютого 1918 року Чернігів захопило більшовицьке військо; 12 березня 1918 року він повернувся під владу уряду Української Народної Республіки, але знов був окупований більшовиками 12 січня 1919 року. Від 13 жовтня до 12 листопада 1919 року Чернігів був у руках денікінців. Чернігівська делегація на святі 500-ліття Запорозького козацтва. 1990 р. З кінця 1919 року в Чернігові утвердилася радянська влада. У 1925 — 1932 Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область. За переписом 1926 року, Чернігів нараховував 35 200 мешканців, у тому числі 57% українців, 20% росіян і 10% євреїв[8]. За доби п'ятирічок завдяки зростанню промисловості населення Чернігіва збільшилося до 69 000. Чернігів зберігає своє значення культурного центру в 1920-их і на початку 1930-их років. Тут діяли: Історичний музей (колишній музей Тарновського, значно збагачений), архів Наукового Товариства Інститут Народної Освіти (з 1920). Діяльність цих установ була щільно пов'язана з ВУАН, зокрема з її історичною секцією та Археологічним Комітетом, з центральними історичними архівами у Києві й Харкові, Інститутом Української Культури ім. Д.Багалія (Харків) та ін. 1926 відкрито театр ім. Шевченка. З Черніговом пов'язані імена письменників: Павла Тичини, Івана Кочерги, Василя Еллана-Блакитного, Івана Коваленка; істориків П.Савицького, Є.Онацького, В.Дубровського, В.Шугаєвського, мистецтвознавця О.Гукала й ін. Після другої світової війни Чернігів відбудовано за генеральним планом (1945, 1958 і 1968) і реконструйовано. Центр міста зовсім перебудовано у 1950-55 роках (архітекти П. Буклавський, І. Ягодовський). Населення Чернігова зростало швидко: 1959 — 90 тис. (у тому ч. українці становили 69%, росіяни — 20%, євреї — 8%, поляки — 1%), 1970 — 159 тис., 1980 — 245 000 тис. Промисловість Ч. досягла довоєнного рівня на початку 1950-их років. Провідні галузі промисловості в Чернігові: хімічна, харчова, легка, будівельних матеріалів, деревообробна. Основні чернігівські підприємства[10]: Харчова промисловість — 56% (загальних обсягів промислового виробництва у 2009 році), ЗАТ «Чернігівський м'ясокомбінат»; ЗАТ «Ритм»; ЗАТ «Чернігівриба»; ТОВ «Нивки»; ВАТ «Кондитерська фабрика «Стріла»»; ВАТ завод продтоварів «Ясен»; ЗАТ ЧЛГЗ «Чернігівська горілка»; ЗАТ пивкомбінат «Десна»; ТОВ «Чернігівська маслосирбаза» та інші Електроенергетика («Чернігівобленерго») — 18%, Легка промисловість — 8,8 % ВАТ «Чернігіввовна» — продовжувач традицій Чернігівського камвольно-суконного комбінату (з 1963 року); ЗАТ фабрика «Ярославна»; ЗАТ «КСК «Чексіл»»; УВП УТОГ; ЗАТ фірма «Сіверянка»; ЗАТ «Берегиня». Хімічне виробництво — 6,2 % ВАТ «Чернігівське хімволокно» — завод синтетичного волокна (з 1959 року); ТОВ «Вітротекс»; АТЗТ «Чернігівфільтр» Виробництво будівельних матеріалів і будівництво: ТОВ «Чернігівський завод будівельних матеріалів»; ВАТ «Чернігівбуд»; ЗАТ цегельний завод № 3 та інші. Інші підприємства: Чернігівська фабрика музичних інструментів (з 1934 року); ВАТ «Котельний завод «Колвіенергомаш»»; НПО «Группа компаний МАГР»; ЗАТ «Картонажно-поліграфічна фабрика»; ТОВ «Українська деревообробна фабрика». У 2000-х роках у Чернігові розвивається автомобілебудування — розпочав роботу Чернігівський автобусний завод, і вже у вересні 2003 року був випущений перший автобус[11]. Сфера обслуговування Готель Підприємства «Навчально-методичний центр» Федерації профспілкових організацій Чернігівської області Основні готелі міста (на 1 січня 2010 року)[12]: Готель підприємства «Навчально-методичний центр» Федерації профспілкових організацій Чернігівської області (вул. Шевченка, 105а) Готель «Градецький» (проспект Миру, 68–а) Готель «Україна» (проспект Миру, 33) Готель «Спорт» (вул. Шевченка, 21) Спортивно-оздоровчий комплекс (вул. Набережна, 31) Готель «Брянськ» (вул. Шевченка, 103) Готель «Придеснянський» (вул. Шевченка, 99a) Гостель Туристичного комплексу «Золотой берег» (вул. Берегова, 30) Готель «Березки» (вул. Кільцева, 16) Транспорт Чернігівський залізничний вокзал Чернігівський автовокзал «Чернігів 1» Чернігівська маршрутка (2009) У Чернігові діють річковий порт, залізничний вокзал, автовокзал і 2 автостанції, аеропорт, автопарк (ВАТ «Чернігівавтосервіс»), таксопарк (ВАТ «Таксосервіс»), тролейбусне депо (Чернігівське тролейбусне управління). Пасажирські перевезення характеризуються розгалуженою маршрутною мережею: 46 автобусних і 9 тролейбусних маршрутів. Починаючи від 2000 року перевезення в місті здійснюють приватні підприємці (таксобуси), що зумовило значне розширення маршрутної мережі, яка охопила всі райони і мікрорайони міста. Залізнична станція і депо «Чернігів» Південно-Західної залізниці здійснює перевезення в 3 напрямках. Залізниця у місті з'явилась у 1893 році. Згідно з даними 2006 рік обсяги перевезень вантажів через станцію «Чернігів» становили 84 737 вагонів на рік. Щороку перевозиться (сер. 2000-х років) понад 4,5 млн пасажирів. До недоліків варто віднести стан рухомого складу та якість послуг, що надаються, адже вони не завжди відповідають сучасним вимогам. Детальніше: Чернігів (станція) Після здобуття незалежності України (1991) на залізниці в Чернігові працює залізничний пункт контролю «Чернігів». У 1964 році в Чернігові був збудований на місці більш давньої пристані річковий порт, який від 1990-х років функціонує як ВАТ, від 2000-х — у складі «Укррічфлоту». Тадиційно річковий порт у Чернігові спеціалізується на перевезенні товарів, зокрема будматеріалів, має також судноплавну ділянку, здійснюючи пасажироперевезення. Детальніше: Чернігівський річковий порт Сучасний автомобільний транспорт Чернігова здійснює міжнародні, міжміські, приміські та внутрішньоміські пасажирські перевезення. На маршрутах, зокрема, курсують автобуси ЛАЗ, Ікаруси, «Еталони», Mercedes, Neoplan, Karosa тощо. Об'єкти інфраструктури автоперевезень у Чернігові: Чернігівський автовокзал (проспект Перемоги, 3) — зручно розташувався на Привокзальній площі поряд із залізничним вокзалом, здійснюється міжнародне сполучення з Білоруссю, міжміське сполучення (пряме і транзитне); автостанція № 1 (вулиця Мурінсона, 27) — забезпечує приміське сполучення в північно-західному напрямку; автостанція № 2 (вулиця 50-річчя СРСР) — забезпечує приміське сполучення у східному та західному напрямках. Аеропорт «Чернігів» перебуває у законсервованому стані, повітряного сполучення немає. Громадський транспорт у місті представлений автобусами і таксобусами, тролейбусами, таксі. У 2011 році налічувалось 55 маршрутів - 9 тролейбусних та 46 автобусних. Традиційно високою у загальному обсязі пасажироперевезень у Чернігові є доля тролейбусу. Запущений у 1964 році, тролейбусний рух особливо бурхливо розвивався у 1970-х роках. Станом на середину 2011 року в місті діяло 9 маршрутів. Детальніше: Чернігівський тролейбус Освіта У Чернігові діє розгалужена система навчальних закладів дошкільної, шкільної і позашкільної освіти, вищих навчальних закладів, як ІІІ—IV, так і І—ІІ рівнів акредитації. Чернігівська спеціалізована школа № 2 Чернігівська ЗОШ № 20 Чернігівська дитяча художня школа Головний корпус ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка Чернігівське музичне училище Система навчальних закладів загальної освіти охоплює в Чернігові 36 шкіл (див. також Чернігівська спеціалізована школа №2 з поглибленим вивчення іноземних мов, ЗОШ № 35), причому декілька з них є так званими навчальними закладами нового типу: це школи-ліцеї № 15, 16, 22, школа-колегіум № 11 і гімназія № 31[13]. Заклади покашкільної естетичної освіти в Чернігові: Музична школа № 1 ім. С. Вільконського (вул. Шевченка, 23); Дитяча музична школа № 2 (вул. Мстиславська, 11); Міська школа мистецтв (вул. Одинцова, 7в); Дитяча художня школа (вул. Горького, 33). У Чернігові діють такі вищі навчальні заклади[14]: ІІІ—IV рівнів акредитації[15]: Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка (вул. Гетьмана Полуботка, 53); Державний інститут економіки і управління (вул. Стрілецька, 1); Чернігівський національний технологічний університет (вул. Шевченка, 95; раніше — філія Київського Політехнічного Інституту (з 1960)); Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці (вул. 50 років ВЛКСМ; ІІІ рівень акредидатції[16]); Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (вул. Слобідська, 83) І—ІІ рівнів акредитації[17]: Чернігівський юридичний коледж (вул. 50-річчя ВЛКСМ, 1а); Чернігівський механіко-технологічний технікум (вул. Щорса, 64); Чернігівський радіомеханічний технікум (вул. Одинцова, 25); Чернігівський комерційний технікум (вул. 50-річчя ВЛКСМ, 7); Чернігівський кооперативний технікум (вул. Горького, 3); Чернігівське медичне училище (вул. Урицького, 42); Чернігівське музичне училище імені Л. М. Ревуцького (вул. Шевченка, 6). є також декілька філій і структурних підрозділів іногородніх та іноземних вишів (станом на 1 квітня 2009 року)[18]: Чернігівська філія Київського славістичного університету (вул. Гагаріна, 24); Чернігівська філія Європейського університету[19] (вул. Мстиславська, 76); Чернігівська філія МАУП[20] (вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 41); Чернігівський факультет бізнесу Державнного вищого навчального закладу «Українська академія бізнесу та підприємництва» (вул. Щорса, буд. 110); Чернігівський структурний підрозділ Українського фінансово-економічного інституту (ТОВ; вул. Шевченка, 105-А); Чернігівське відділення Національного фармацевтичного університету (м. Харків; вул. Гетьмана Полуботка, 53); Чернігівська філія Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету[21] (вул. Любецька, 151 А); відокремлений підрозділ «Чернігівський факультет Київського національного університету культури і мистецтв» (вул. Попудренка, 13); Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права, структурний підрозділ Міжнародного науково-технічного університету (пр. Перемоги, 95-а); Чернігівська філія Державної академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України (вул. Горького, 25); Україно-Російський інститут — Чернігівська філія Московського державного відкритого університету (пр. Миру, 137). також діють учбово-консультаційні центри ряду регіональних вишів. Професійно-технічні навчальні заклади у Чернігові[22]: Чернігівський професійний ліцей хімічної промисловості (№ 1; вул. Щорса, 720; Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту (№ 5; вул. Комсомольська, 56); Чернігівський професійний ліцей деревообробної промисловості (№ 6; вул. Музикальна, 2а); Чернігівське вище професійне училище побутового обслуговування (№ 9; вул. 50 років ВЛКСМ, 11); Чернігівський професійний ліцей побуту (№ 13; вул. Ушинського, 10); Чернігівське вище професійне училище (№ 15; вул. Кільцева, 20); Чернігівський центр професійно-технічної освіти (№ 16; вул. 50 років ВЛКСМ, 7-а); Чернігівський професійний будівельний ліцей (№ 18; пр. Миру, 247). Заклади безперервної освіти дорослих: Чернігівський «Навчально-методичний центр» профспілок (вул. Шевченка, 105а) Культура Чернігівська філармонія Обласний музично-драматичний театр Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського Чернігів — значний культурний осередок України, в місті працюють численні театри, заклади клубного типу, музеї, кінотеатри[23]. Театри, музика і клубні заклади Чернігівські театри і концертні зали: Обласний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка (пр. Миру, 23); Обласний дитячий (ляльковий) театр ім. О.П. Довженка (пр. Перемоги, 135); Обласний молодіжний театр (вул. Родимцева, 4); Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних програм (пр. Миру, 15), до складу якого входять: Академічний ансамбль пісні і танцю «Сіверські клейноди»; Академічний камерний хор імені Д. Бортнянського; Академічний симфонічний оркестр «Філармонія»; Чернігівський народний хор. Міські заклади клубного типу: КП «Міський Палац культури» (вул. Щорса, 23); Палац культури художньої творчості дітей, молоді та юнацтва (вул. Стаханівців, 8). У Міському парку культури та відпочинку (Міський сад) по вулиці Шевченка є також Літній театр. Бібліотеки У місті функціонує міська централізована бібліотечна система (вул. Кирпоноса, 22), та обласні бібліотеки: Обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка (пр. Миру, 41); Обласна бібліотека для юнацтва (вул. Шевченка, 63); Обласна бібліотека для дітей ім. М. Островського (вул. Рокосовського, 22-а); Музеї Чернігів славиться своїми музеями: Чернігівський обласний історичний музей імені В. В. Тарновського (вул. Горького, 4); Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського (вул. Коцюбинського, 3); Чернігівський обласний художній музей (вул. Горького, 6); Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (вул. Преображенська, 1); Чернігівський військово-історичний музей (вул. Шевченка, 55а); Історичний музей УМВС України у приміщенні УМВС м. Чернігова (вул. Шевченка, 13); Виставковий зал (пр. Миру, 34). Кінотеатри Станом на 2010 рік в Чернігові діють такі кінотеатри: Кінотеатр «Дружба» (просп. Миру, 51); Кінотеатр ім. Щорса Адреса (вул. Магістратська, 3); Кінотеатр «Дружба-Кiно» (вул. Рокосовського, 2). [ред.] Пам'ятки історії та культури Детальніше: Храми Чернігова Іллінська церква та дзвіниця Вигляд на Чернігів з дитинця Княжої доби: Спасо-Преображенський (Спаський) собор (XI ст.) Борисоглібський собор Іллінська церква (XII ст.) Успенський собор (XII ст.) Єлецький Успенський монастир (XII ст.) П'ятницька (св. Параскеви) церква Курган Чорна могила (Х ст.) Кургани Безіменний і Гульбище XVII—XX століть: Чернігівський колегіум (1702) полкова канцелярія — дім Лизогуба (кінець XVII століття) собор Троїцького Іллінського монастиря (1679—1689) Будинок театру (1958, архітекти Д.Фрідлін, С.Тутученко та інші) Відомі люди Артисти СРСР З Чернігова бере свій початок знаменита династія Плисецьких-Мессерерів, до якої належать велика радянська балерина Майя Михайлівна Плисецька, актриса німого кіно Ра Мессерер, актриса Анна Плисецька, знаменитий радянський балетмейстер, народный артист СРСР Асаф Мессерер, художник Борис Асафович Мессерер, герой Великої Вітчизняної війни Марк Єзерський, що захистив своїм тілом артилерійску гармату. Художники Чернігова Олег Синельник — відомий український художник-ілюстратор, батько оригінального стилю живопису ГОП-АРТ. Ємець Володимир Володимирович Військові Аркадій Валійський — український військовий діяч, офіцер Армії УНР. Ардашев Віктор Федорович — полковник Армії Української Народної Республіки. Ганжа Петро Андрійович — начальник дивізії Дієвої армії УНР. Науменко Петро Олексійович — полковник Армії УНР. [24] [ред.] Міста-побратими Список міст-партнерів[25]: Брянськ, Росія Митіщі, Росія Гомель, Білорусь Меммінген, Німеччина Тарнобжег, Польща Петах-Тіква, Ізраїль Габрово, Болгарія Градець-Кралове, Чехія Огре, Латвія Примітки ? З іменем князя пов'язана ще одна легенда. Якось прийшли до стін міста завойовники — древляни. Зав'язалася жорстока битва, в якій загинув князь Чорний. На місці його загибелі насипали високий курган й назвали його Чорною могилою. Багаття, розпалене на його верхівці, було видно далеко. Чорна могила курган, що зберігся з часів язичницької Русі. |
6 липня 2011
|
| Закрити |
