Капельгородський. Штрихи до біографії

   Пилип Йосипович Капельгородський ? велична постать на літературному олімпі Недригайлівського району. Вічний революціонер, цитуючи Івана Франка, можна коротко охарактеризувати життєвий шлях великого літератора. Все життя він боровся за правду і волю, за кращу долю свого народу і згорів свічкою в цій нескінченній боротьбі. Вкотре підтвердилась стара істина ? революція поїдає своїх дітей. Ось декілька рядків із книги «Реабілітовані історією»: 

   КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ Пилип Йосипович, 1882 р.н., с. Городище, проживав у

 м. Полтава, українець, освіта середня духовна. Літературний працівник редакції газети „Більшовик Полтавщини”. Письменник. Арешт 19.03.1938. Особливою трійкою при управлінні НКВС по Полтавській області 5.04.1938 за участь у підпільній націоналістичній контрреволюційній військово-повстанській  організації застосована ВМП. Розстріляний 23.07.1938  у  м. Полтава. 

  Реабілітований 1.03.1957 Полтавським обласним судом.

                                                        (ГДА УСБУ в Полтавській обл., спр. П-3365*).

   За іншою версією Капельгородський помер 21 лютого 1942 року, від запалення легенів у виправно-трудовому таборі. Таку довідку про смерть отримала донька письменника у січні 1957 року. Знаючи, що багато вироків замінювались засланням у виправно-трудові табори, та враховуючи, що довідка 1957 року видавалась у часи так званої «хрущовської відлиги», підстав не довіряти їй немає. А свій смертний вирок тримав у руках і відомий гуморист Остап Вишня, однак стати до стінки йому теж не судилося.  Проте це тема окремого дослідження, тож повернемось до витоків.

    З точки зору ономастики прізвища, які закінчуються на –ський, -цький, могли носити представники шляхти(козацької старшини), або ж священники. З огляду на те, що Капельгородського віддали навчатись  до духовної семінарії, варіант із церковним походженням прізвища має деяку перевагу. Взагалі біографія Пилипа Капельгородського містить типові для радянських часів штампи. Раз народився в селі то в бідній родині, батьки обов?язково мали бути кріпаками-батраками. Можливо, що так вимагали умови того часу і деякі факти біографії підганялись до типових радянських взірців. Хто ж буде замислюваться над тим, як бідна родина могла віддати сина на навчання до духовної семінарії, а не як Тараса  Шевченка «до п\'яного дяка в науку». Звернемось  до метричної книги Миколаївської церкви с.Деркачівка, що ж там записано в метриці нашого земляка. Запис під номером 88 за 1882 рік містить наступні дані: дата народження – 14 листопада(за старим стилем), дата хрещення ? 15 листопада. Батьки: «Города Недригайлова мещанин Иосиф Николаев Капильгородскій и законная жена его Їулянія Федорова». Хрещені батьки: «села Городища собственник Терентий Николаев Бублик и Ивана Адаменка жена Пелагія Федорова». Обряд проводив священник Семен Флоринський з дияконом Петром Флоринським. (ДАСО: ф.743.,оп.1, спр.39.) 

   Як показує запис, принаймі на момент народження, батьки Пилипа не селяни, а міщани з Недригайлова. А запис прізвища «Капильгородський» вказує на те, що дячок не знав як вірно записати те незрозуміле слово. Кожне прізвище завжди має якесь підгрунття, а в даному випадку ні Капельгородський ні Капильгородский ніякого змісту не несе, тобто колись запис прізвища було спотворено до невпізнанності. Памятаю, ще навчаючись в школі, сперечались з однокласниками, як правильно писати прізвище Сенько, через букву «е», чи через «и» ? Синько.  Для перевірки брались слова: «синій» та «син», бо  тоді ми ще й не здогадувались про те, що Сенько походить від Сеньки (Семена).  У випадку з Капельгородським прийшлось покопатись у давніх записах, доки не натрапив на метрику Єлисея Копайгородського в метричній книзі с.Деркачівка за 1785 рік.

   За ревізією 1782 року «мая 27 дня, Харьковского наместничества, Недригайловской округи, слободы Терновой и протчих селений, госпожи подполковницы княгиги Елисаветы Михайловой дочери Щербатовой...» знаходим і кілька чоловік Копайгородських, настаріший серед яких ? Федір Іванович, вдівець - 85 років.

  Копайгородський ? напевно і є те спотворене прізвище. Яким чином і на якому етапі це сталося напевно розкажуть тільки майбутні дослідження. Однак, як зазначалось на початку, про закінчення

 «–ський», потрібно досліджувати й проблему надбання прізвищем цього закінчення, щоб встановити  чи відносились Копайгородські до шляхти чи до священників. Відповідь на це питання напевно знайдеться вже в документах середини 18 століття. Можливо саме там спливе на поверхню  й родоначальник прізвища – Копайгора.

   Копайгора відноситься до цікавої групи складних прізвищ у яких перша частина означає дію, а друга предмет цієї дії. Ось деякі прізвища цієї групи: Вершигора, Котигорох, Крутивус, Майборода, Недайлід, Продайвода, Трясиборода, Тягнирядно.  Слід зазначити, що Копайгора лопатою не копав, а копав(викладав) гору із снопів. Зараз, коли хлібні поля обробляють комбайни, а про снопи та копи знаємо тільки з книжок та музейних експонатів, багато старих слів вийшли із ужитку, а частина взагалі й значення змінила в процесі еволюції.  Хто складав сіно в копицю той знає, якого вміння потребує вивершування(Вершигора) цієї копиці. Правильно складена копиця не повинна затікати після дощу і не розвіятись за першим-ліпшим вітром.  А коли такі копиці-гори укладали на воза для транспотрування на тік, потрібно було вміння та ще й яке. Так і отримав колись один із пращурів Пилипа Йосиповича прізвисько ? Копайгора.

   Біографія Пилипа Йосиповича Капельгородського багатогранна й цікава для досліджень. Можливо, що колись науковцями грунтовно будут вивчені всі цікаві факти із життя відомого земляка і через проржавіле залізо радянської завіси снопоп світла засяє правда.