Петро Мелешко

Отця Богдана колись вітав Папа Римський

Минулої неділі помер отець Богдан Щур, 94 bроки, найстаріший священик Стрийської єпархії УГКЦ. У храмі Положення Пояса Пресвятої Богородиці села Держів Миколаївського району Львівської області отець Богдан був парохом 63 роки.

— Для кожного мав добре слово, умів гарно сказати, пожартувати, коли треба, — розповідає сільський голова Держова Ярослава Гузар. — Мав дуже гарний голос. Не віриться, що ми вже не почуємо його ”Христос Воскрес!”.

Отець Богдан родом із Бережанського району Тернопільської області. Богословську академію закінчував у Львові.

— Сан він отримав 1942 року, — розповідає отець Павло Худ, прес-секретар Стрийської єпархії. — Його святителем був Блаженний мученик Микита Будка, а після виходу УГКЦ із підпілля отця Богдана благословляв Блаженнійший Патріарх Мирослав Любачівський. Із 90-річчям пароха Держова вітав Іван Павло ІІ — надіслав отцю грамоту-благословення.

Останніми роками отець Богдан страждав на хворобу легенів. Останнє богослужіння він відправив на Різдво.

— Казав після служби, прийде на Великдень, але хвороба не пустила, — додає Ярослава Гузар. — Онука Зена забрала його до Львова, отець довго лежав у лікарні, а за кілька днів до смерті попросився назад, до Держова. Казав, хоче померти у своєму селі.

Поховали отця Богдана на цвинтарі в Держові. На панахиду прийшли півтисячі його парафіян і друзів.

Петро Мелешко

http://mykolaiv.info... class='contentpagetitle'> Турнір пам’яті Пасемка 

Позаминулої неділі на стадіоні Держова відбувся футбольний турнір Львівщини серед ветеранів пам’яті воротаря Івана Пасемка, який відійшов рік тому, та з нагоди 30-річчя районного чемпіонства місцевої команди.
 
Розпочали захід урочисто, а співорганізатор поєдинків держівець Микола Мелешко розповів про причини проведення футбольної зустрічі. Він зазначив, серед іншого, і про те, що тоді, в далекому 1981 році, одразу ж після першого кола районного чемпіонату з футболу було зрозуміло, що чемпіоном району стане команда із Держова. Адже тільки чотири матчі нею було зіграно внічию, а всі решта – виграно. 

 Далася взнаки здруженість колективу, адже семеро гравців були однокласниками. І оця блискуча перемога держівців спричинилася до участі команди протягом двадцяти років в обласному чемпіонаті. Тридцять років тому учасниками команди-чемпіона були воротар Іван Пасемко, захисники Теодор Пасемко, Микола Стефанишин, Ярослав Зубрицький, Роман Козар, Андрій Гнатківський, півзахисники Степан Пасемко, Микола Мелешко, Степан Стадник, Степан Пасемко (рідний брат воротаря), нападники Володимир Стефанишин, Василь Тупис, Михайло Березинський, Іван Мацьків, Іван Капула.

...І ось на держівському стадіоні завирували поєдинки. Із господарями змагалися ветерани футболу із Розвадова, Більчого, Рудників та села Мурованого, що неподалік від Львова. Попри те, що на поле вийшли, серед інших, і гравці пенсійного віку, їхні видовищні спортивні стосунки під час боротьби за перемогу змушували вболівальників раз-по-раз долонями виплескувати емоції. Поєдинки були напрочуд динамічні. Хтось більшою, хтось меншою мірою, але кожен із змагунів намагався прислужитися команді. І саме в найвідповідальніший момент, коли м’яч намагався влучити прямісінько у самі ворота й вирішувалася доля колективу, всі зусилля спрямовували на гру голкіпери. Найважче було їм конкурувати із згодом визнаним найкращим воротарем ветеранських поєдинків Іваном Відсанком (Рудники). Отож, не дивно, що ветерани МКСК „Рудники” – чемпіони держівського турніру. Честь команди захищали Іван Відсанко, Іван Гриник, Микола Гаврилів, Ярослав Кузів, Василь Більський, Роман Мороз, Ігор Герилів, Іван Бардак, Ігор Дубик, Остап Левицький, Ігор Бардак, Роман Старовецький, Володимир Мороз, Ігор Мороз. На другому місці – гравці з Мурованого, на третьому – господарі футбольних баталій.Визначено і кращих гравців. Це, крім воротаря Івана Відсанка, - захисник Микола Кіндій, нападник Степан Більський (обидва – із Держова),півзахисник Юрко Бідак (Муроване).
 Турнір пам’яті воротаря Івана Пасемка, як зазначив Микола Мелешко, стане традиційним.

Петро Мелешко

http://mykolaiv.info... class='contentpagetitle'> Батько Держова. До 100-річчя від Дня народження Богдана Щура

Святіший Отець Папа Римський Іван Павло II мав усі підстави стверджувати, що людство побудувало «цивілізацію смерті», а мало би побудувати «цивілізацію любові...» І він як посланець Бо­жого Миру та Божої Любові ніс до кожного народу на Землі Слово Правди та Милосердя, прагнучи достукатися до кожного серця.

Стукав до людських сердець і о. Богдан Щур, починаючи з 1942 року, коли його висвятив Єпископ Микита Будка, і впро­довж майже шістдесяти трьох років священства.

А все розпочалося 10 жовт­ня 1911 року, коли на світ Божий у селі Котові Бережансь­кого району на Тернопільщині прийшло дитя, якому судилося пройти крізь лихоліття світових воєн, розрух, голоду, насиль­ницької ліквідації УГКЦ, «побу­дови світлого майбутнього» і ста­ти священиком, правдивим душ-пастирем та провідником людсь­ких душ у пізнанні Божої Любові, Божого Миру та духовної радості, в якій донині перебувають Його духовні діти в селі Держові.

Після навчання у народній школі та гімназії майбутній свя­щеник вступає до Богословсь­кої Академії у Львові, яку закін­чує в 1938 році. Священичі свя­чення він прийняв 15 березня 1942 року, а вже 17 березня був призначений співробітником у парафію Вербилівці Рогатинського району на Івано-Франківщині. 25 грудня 1944 року Мит­рополит Йосиф Сліпий призна­чив о. Богдана Щура на нову па­рафію в Київці. На жаль, церква у Київцях згоріла, й о. Богдан переїхав до сусіднього Держова. З 1944 року до 15 квітня 2007 року він служив у цій парафії й залишив після себе в серцях своїх парафіян щиру любов і добру пам'ять.

На перший погляд, може ви­даватися, що о.Богдан не робив нічого дуже особливого. Був вимогливим, сторогим, справедливим, але одночасно й люблячим пастирем. Ревно, з любов'ю сповняв свою місію священика-душпастиря. Знав усіх своїх па­рафіян в обличчя, жив їхнім жит­тям, їхніми бідами, тривогами, хворобами, переживаннями і, як досвідчений духівник, уміло на­магався вивести кожну душу на путь Божу у важкі атеїстичні часи. У наш час, час кризи віри, коли не тільки прості миряни, але, на превеликий жаль, і значна час­тина сучасного священства піддана згубному впливові теле­бачення, кіно, моди, гонитви за матеріальними статками, цей ревний слуга Божий жодного разу не відступив від своїх пе­реконань і принципів у вбогості, скромності життя та пастирської місії священика на землі.

Тоді ж, у важкі післявоєнні роки, перед священиками сто­яло одне найважливіше завдан­ня: як вижити, як вистояти у цих випробуваннях, як спасти храм, віру, людей від страшної нава­ли Червоного Дракона. Мудрі люди розуміли, що в ті сталінські часи героєм був не тільки той, хто відкрито висту­пив проти цього режиму, але й хто з не меншим героїзмом за­лишався християнином і усім своїм життям свідчив про це. А це означало немало: потрібно було в безбожній державі навчи­тися зберігати своє серце в чи­стоті, не пити, не гуляти, не кра­сти, не обманювати, не ставати кар'єристом, хабарником, тор­гашем, донощиком, тобто необ­хідно було зберегти себе в Лю­бові Божій, відкрито йти до цер­кви, не соромитися звання хри­стиянина та українця і всім своїм тихим, скромним і чесним жит­тям наслідувати Ісуса.

Отець Богдан Щур прекрас­но знав, що ідеї комуніз­му - це ідеї пекла, і якщо їм не протиставити свідому віру, то через певний історичний час у людських душах виростуть не Божі квіти, а чортополох...

Згадую спогади одного свідка, який випадково почув розмову о.-д.-ра. Гавриїла Костельника зі священиками в Янівському деканаті: “Отці, ви знаєте, що Сталін зліквідував нашу Церкву. Він не пожалів навіть своєї Цер­кви, з нашою жодних церемоній не буде. Ніхто із Заходу нам нічим не допоможе, бо всі бо­яться Москви. Тепер черга за вами. Якщо ви не підпишете пе­реходу до РПЦ, вас заарешту­ють, закриють церкви, пороб­лять з них магазини, клуби, склади і з часом зітруть з об­личчя землі, бо це - сатанинсь­ка влада, а з народом без Бога і Церкви ще гірше. Ця влада не вічна, вона проіснує сімдесят років мінімум, а сто років мак­симум, даю вам гарантію, але вже через п'ятдесят років пану­вання цієї влади на наших зем­лях постане духовна пустеля, як тепер це є на Східній Україні. Однак не думайте, що коли ви поставите цей підпис, то буде­те в безпеці. Ні, і вас будуть пе­реслідувати і садити в тюрми, бо ви для цієї влади назавжди за­лишитеся католицькими свяще­никами. Якщо ви підпишете, то єдине, що ще зможете зроби­ти, так це зберегти віру в на­роді. Зберегти наші святині, зберегти християнський спосіб життя та національну свідомість”.

Ось як згадують духовні діти про свого дорогого пастиря:

Степан Березинський: «Це було на початку листопада 1944 року, коли до нас на фірі з волами приїхали о. Богдан з жінкою та маленькими дітьми. По дорозі воли застрягли у болоті. Отець були змушені залишити їмость з дітьми та піти до нашого села по допомогу. У нашому селі (Держів) отець побачив церкву, зайшов до неї, помолився. Вона йому сподобалася, але в нас не було резиденції для життя. Наші люди попросили о. Богдана, щоб він залишився на нашій па­рафії. Він дав згоду. Так з того часу отець поселився у нас. Жит­тя було бідним, але він ніколи не жалівся на нестатки, нічого не вимагав, їмость була дуже доб­рою людиною, побожною, ліку­вала людей, ніколи нікому в нічо­му не відмовила...»

Ірина Іців: «Я знаю з переказів, що о.Богдан походив з сім'ї дяка. Жили бідно, але побожно. У Духовній Академії навчався з майбутнім Главою нашої Церкви Мирославом-Іваном Любачівським, керував правим крилом на крилосі, бо мав прекрасний голос і любив спів. Отець був дуже справедливою людиною, тримав порядок на парафії та в селі. У нас завжди ціле село було на Службі Божій та Вечірні. Отець Богдан, незважаючи на те, що тодішня влада дуже обмежувала священиків у служінні й на все існували заборони, згуртовував навколо церкви і себе людей, особливо молодь. Усюди всти­гав бувати: і на виставах, і на футболі, й на гаївках. Мав пре­красний голос і перед самим Стрітенням разом з усіма вірни­ми колядував у церкві сімдесят дві коляди по одному куплету. Дуже любив усе українське. У нас донині молодь і старші люб­лять ходити до церкви у виши­ваних сорочках, блузках. У ті часи не було релігійних книжок, то ми ходили до отця, і він давав читати навіть заборонену літера­туру».

Мельник Стефанія: «Ми часто приходили до отця, співали, отець закликав на гаївки. Любив згуртовувати молодь, людей, щоб ми були одне ціле».

Дарія Мелешко: «Отець лю­бив згуртовувати молодь. Разом з їмосцю п. Марією організовували купальські вечори, плели віночки. Всі пісні, коляди, гаїв­ки - це все їхня заслуга. По­кійна їмосць п. Марія була ліка­рем, прекрасним кулінаром, уміла моделювати одяг і всім допомагала, ніколи себе не ви­вищувала над іншими. До на­шого отця приїжджали навіть з Києва і таємно хрестили дітей, брали шлюби. Отець Богдан і їмость п. Марія були освічени­ми людьми і великими патріо­тами України».

Отець Андій Заріцький (церква Положення Чесного Пояса Пресвятої Бо­городиці, Держів): «Уперше я побачив о. Богдана ще в семінарії в Рудно і ніколи не думав, що буду з ним слу­жити цілих сім років. У двох тисячному році я був скерова­ний сюди для проходження практики в о. Богдана. Він був людиною з великої букви, і я горджуся тим, що мені випала можливість вчи­тися у такого священика, бо він був ревний у всьому, самодисциплінований, патріот. Тут я побачив, що люди в селі люблять все своє, українсь­ке, люблять, національні строї, ходять у вишивці не тільки у свята, люблять свою Церкву. Отець умів порадити в усьому і знав, як повчати. Увечері любив здійснювати «нічні візити» по селі, щоб знати, чим живе молодь і старші. Всі навколишні села знали о. Богдана і назива­ли його «нашим патріярхом». Зі Стрия приїжджали на нашу па­рафію, щоб заколядувати разом з ним. Коли колядували «Не плач, Рахиле», о. Богдан вихо­див на хори і з усіма співав...»

Дяк Микола Гузар: «Мені ви­пала честь служити з отцем до самої його смерті. Це була ви­сокоосвічена, ерудована і дуже порядна людина. Він любив по­рядок у всьому. З чим би до ньо­го не звернувся, він умів, дати пораду. Це був справжній «бать­ко села». У народі отця з любо­в'ю називали «німецький дзига-рок» за його точність і дисципл­інованість»..

Слухаючи ці щирі спогади па­рафіян про о. Богдана Щура, про його правдиве та ревне служін­ня Богові, Церкві, людям, бача­чи цих добрих, вихованих, свідо­мих духовних «дітей» свого пас­тиря, починаєш щораз глибше усвідомлювати, які ж вони щас­ливі, що в їхньому селі служив цей невтомний трудівник у ви­нограднику Божім, який, незва­жаючи на кризу віри, кризу внут­рішнього духовного життя у всьо­му світі, провадив своїх парафіян до того, щоб вони віддали свої серця Богові й берегли Його дороги...

Першим, хто мене зацікавив постаттю цього священика, був пан Ігор Гаргас, організатор концертів Теодора Кукурузи на Миколаївщині під назвою «Бог - Україна - Любов». Сам він, як і я, особисто не знав о. Богдана, але був вражений духовними плода­ми пастиря у Держові, особли­вим ставленням і сприянням у проведенні концерту зі сторони керівника відділу культури Ірини Іваночко, директора Народного Дому Держова Андрія Кубрака, голови сільської ради Лесі Гузар, адміністратора місцевої церкви о. Андрія Заріцького, високою на­ціональною свідомістю жителів села. Концерт, котрий був при­значений на четверту годину, розпочався рівно о четвертій. Це ще одне свідчення того, як о. Богдан Щур привчив своїх пара­фіян до дисципліни.

Петро Мелешко

СЕЛЯНАМ ТЮРМА НЕ ПОТРІБНА

Петро Мелешко

Теодозія Дмитрівна Легка народилася 11 грудня 1911 року в с. Держів. Виховала двох дітей (померли), має шість внуків, шість правнуків та одного праправнука. Все життя пропрацювала дояркою в місцевому колгоспі. 

 Гості побажали ювілярці одужання, адже після перелому жінка вже кілька років не встає з ліжка та уваги від рідних і близьких. Отець Андрій розповів, що зранку все село в церкві виконало «Многая літа» за здоров’я односельчанки, яка завжди вирізнялася доброю вдачею та працьовитістю.

Петро Мелешко

СТУПНИЦЬКИЙ Ростислав Миколайович (29.09.1969, с. Держів Львівської обл.) — доцент, доктор медичних наук (від 2009) кафедри ортопедичної стоматології, декан стоматологічного факультету (від 2004).

Закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту (1991).

Працював: лікар-стоматолог (1991-96) Львівської обл. стоматполіклініки; асистент (1996-2001), доцент (від 2001) кафедри ортопедичної стоматології, декан стоматологічного факультету (від 2004) Львівського медичного університету.

Кандидат медичних наук (1998), доцент (2002), доктор медичних наук (2009).

Напрямки наукових досліджень: обґрунтування концептуальних основ комплексного лікування хворих із частковою втратою зубів на підставі опрацьованих методів діагностики та оригінальних ортопедичних конструкцій з урахуванням морфо-функціональних особливостей стану тканин протезного ложа та окреслення адекватних лікувально-профілактичних заходів.

Автор близько 160 наукових праць, серед них 3 посібники, 9 патентів.

Основні праці: Клінічні та технологічні аспекти лікування хворих бюгельними протезами на замкових кріпленнях (канд. дис.). Львів, 1998; Топографо-анатомічні особливості будови і структура кістки нижньої щелепи з дефектами зубних рядів за результатами рентгенологічного дослідження. Acta Med Leopol 2004, № 3-4 (співавт.); Порівняльна оцінка щільності нижньощелепної кістки і бічних беззубих ділянок за рентгенологічними та гістоморфологічними даними. Укр Стомат Альм 2005, № 4; Морфометрична будова гаверсових каналів альвеолярного відростка нижньої щелепи залежно від віку. Укр Стомат Альм 2006, № 2; Алгоритм морфологічної перебудови (адаптації) кісткової тканини альвеолярного відростка після екстракції зубів та постійної дії ортопедичної конструкції. Укр Стомат Альм 2006, № 4 (співавт.); Клініко-експериментальне обґрунтування ортопедичного лікування хворих із частковою втратою зубів залежно від стану тканини протезного ложа (докт. дис.). Львів, 2009.