|
Здавен надустянське село Гільча іменують в актах «Гольче (Голче, Голча)», а зрідка ще й «Гульча». Околиця Гільчі Першої (Другої) була заселена в заключну добу неоліту, про що свідчать знахідки камінних, крем'яних знарядь, старовинні могильники. Виявлені тут і поодинокі реліквії старовинного ливарного, гончарного промислу. Уперше Гільчу згадує. акт від 20 червня 1466 р, у якому Янько Чаплич свідчить, що проміняв успадковані від брата князю Івану Васильовичу Острозькому «отчизну свою правую, село своє Гольче», на двір князя Острозького «Межиречье». У 1753 році останній власник села Ян Сангушко продав «Гольче» волинському підчашому (придворному службовцю) Гнату Підгорецькому, котрий тут збудував дерев'яний палац, а при залісненому горбі - грот Святого Миколая, і, здобувши для села статус містечка, почав організовувати тут прощанські сходини, ярмарки, які приносили йому значні прибутки. Навесні 1872 року більша частина села була продана чеським колоністам, котрі заснували свою оселю, іменовану «Гольче Чеське» (Гільча Друга). За даними 1889 року, «село Гульча при пруде волости Здолбицкой» мало 138 дворів, 1098 прихожан (157 римокатоликів, 641 чехів, 87 євреїв), чеський костел, церковно-приходську школу, 4 крамниці, водяний млин, пивний бар, маслоцех, громадську світлицю, склад господарських машин. Серед оповідей про назву Гільча є й така: Дуже давно, де тепер східний край села, залягав густий бір, а у мокристій заплаві Усті розживались бобри. З року в рік, «стинаючи» дерева, примножували своє «царство» все більшими й більшими полянами. Та одного разу в пошуках лугової займи сюди завітали два убогі кметі. Узрівши квітучі поляни, зраділи: «О! - згукнули. - Ці «голі» місця як раз для таких «голяків» як ми! Тож почнімо тут господарювати!» І почали. А оселю свою в честь «голих» місць «Гольчем» тут назвали. На східному краю Гільчі Першої, при старій дорозі на Остріг, здіймається зарослий деревами й кущами горб, біля підніжжі якого пульсує джерельце кришталевої води, а над ним видніє оновлений, уже згадуваний грот, увінчаний ритуальним вівтариком та Іконою Святого Миколая. Колись тут відбувались щорічні паломницькі прощі, щоб освяченою водою джерельця лікувати свої недуги. І зараз упорядкований грот привертає увагу багатьох паломників, перехожих, проїжджих, мешканців околиць. За селом, при дорозі на Глупанин, стоїть на пагорбі увінчана хрестом Фігура пам'яті козаків, які загинули під час визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Дещо на захід, у бік річки, помітні сліди давньоруського городища з його колишніми валами, глибокими ровами, захисними смугами боліт. А в іншому місці меркнуть старовинні кургани, могильники. Посилання: 1. http://www.zdol.rv.u...=10 2. http://a-starosta.na... |
10 квітня 2011
| Ip: 92.112.95.131
(548 мешканців) Здолбунівський р-н, в 30 км від м. Рівне. В XV ст. кн. Острозький побудував біля цілющого джерела св. Миколая каплицю. Збереглася каплиця-грот і басейн,побудовані у другій половині XVIII ст. /. Підгорецьким. |
2 березня 2008
|
| Закрити |
