|
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Нихрена
Ip: 81.162.241.203 - Нихрена
5 августа 2022
Вопрос
Сторінка Розробників Кто из народных или местных депутатов может помочь в решении социально-экономических проблем?
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Вряд-ли кто-то поможет
Ip: 81.162.241.203 - Вряд-ли кто-то поможет
5 августа 2022
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Лесная и Центральная
Ip: 81.162.241.203 - Лесная и Центральная
5 августа 2022
Вопрос
Сторінка Розробників Каково состояние дорог по сравнению с другими населенными пунктами есть?
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Такое себе
Ip: 81.162.241.203 - Такое себе
5 августа 2022
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Нигде
Ip: 81.162.241.203 - Нигде
5 августа 2022
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Река
Ip: 81.162.241.203 - Река
5 августа 2022
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - Огород
Ip: 81.162.241.203 - Огород
5 августа 2022
Ответ
Ip: 81.162.241.203 - 70
Ip: 81.162.241.203 - 70
5 августа 2022
Дерев’яна церква була зведена на честь Покрова Пресвятої Богородиці (Покровська) в 1741 році. За штатами належала до 7-го класу, за церквою було закріплено 39 десятин землі. У 1854 році Покровську церкву фундаментально відремонтовано і розширено. У 1980-х роках парафія церкви налічувала 493 чоловіки, 504 жінки. Церковнопарафіяльну школу відвідувало 10учнів. Точна дата руйнування невідома. Священиком на той час був Г. Д. Крамаренков. с. Гудзівка Парафія села була приписана до Хлипнівської церкви. В Гудзівці значилась лише цвинтарна каплиця. с. Гусакове Церква зведена на честь Різдва Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії (Богородична). У XVIII столітті в селі була каплиця, яку згодом перебудували в дзвіницю. Дерев’яна церква була збудована в 1786 році, землі мала 45 десятин, належала до 5-го класу. Нову церкву було збудовано в 1841 році, теж дерев’яну. У 1980-х роках парафіян було 750 чоловіків, 782 жінки. У церковнопарафіяльній школі навчалося 48 учнів, у тому числі 5 дівчат. Дата руйнування не встановлена. Священиком був Д. Сікорський. |
13 августа 2013
|
Географія[ред.] Село розташоване за 5 км на схід від Моринець та за 11 км на північний захід від смт Вільшани, простягшись з заходу на схід на 2,5 км обабіч правого витоку річки Гнилець, чи інакше Мазнички, яка є лівою дотокою річки Вільшанки. Поверхня сільської території являє собою підвищену полого-хвилясту рівнину, розчленовану долинами витоків річки Гнилець, а також значною кількістю ярів та балок. Загальний перепад висот становить близько 65 метрів, більші з яких окреслюються ізогіпсою у 230 м, а менші опускаються до 165 м. Історія[ред.] Поселення було засноване на початку XVIII століття, отримавши свою назву від того, що його перші оселі зросли побіч болотистої, гнилої місцини. Подібну версію подає і знаний у минулому краєзнавець Л. Похилевич у своїй відомій праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії». Ще у 1741 році Гнилець залишався невеликим поселенням в якому нараховувалося лише 20 дворів, а його жителі були причислені до парафії села Моринці. Вже того ж 1741 року в селі було збудовано свою власну невелику дерев’яну Покровську церкву. Пізніше, у 1854 році храм було перебудовано та оновлено. На час селянської реформи 1861 року у селі проживало 730 жителів і воно перебувало у власності графів Браницьких, управління маєтностями яких знаходилося у містечку Вільшані. В адміністративному відношенні, починаючи з тих же 60-х років і до початку 20-х років ХХ століття, село перебувало у складі Пединівської волості Звенигородського повіту. У квітні 1923 року село Гнилець увійшло до складу новоутвореного Вільшанського району, ставши водночас і центром сільської Ради, до якої, окрім нього, увійшли ще й два невеликих хутори Мельників та Суржків. На 1 січня 1926 року на території сільської Ради налічувалося 407 дворів та проживало 1 832 жителі. Власне у самому селі на той час було 380 господарств та мешкало 1 697 чоловік, у тому числі 842 особи чоловічої статі та 855 жіночої. Впродовж всіх цих років, що зрештою були роками найбільшого розквіту села, а також впродовж багатьох попередніх, жителі Гнильця, окрім традиційного землеробства, займалися ще й гончарством, будучи в цій справі неперевершеними майстрами на всю округу та забезпечуючи своїми виробами не тільки жителів Вільшанщини, а й мешканців Звенигородщини, Лисянщини та інших поблизьких районів. З початком колективізації це ремесло почало поступово занепадати, а згодом уже в середині 60-х років і зовсім забуте. Під час самої ж колективізації у селі було утворено сільськогосподарську артіль імені Третьої П’ятирічки, яка як окремий об’єкт господарювання існувала до 1960 року. Саме того року артіль було розформовано, а на її базі утворено третю виробничу дільницю колгоспу імені Шевченка (пізніше «Батьківщина Шевченка»), центральна садиба якого містилася у селі Моринці. Тоді ж у Гнильці було ліквідовано і сільську Раду з підпорядкуванням його сільській Раді того ж села Моринці. Такі зміни аж ніяк не сприяли подальшому розвитку села, навпаки стали одними з головних чинників його швидкого занепаду, відтак уже у 1979 році чисельність його громади скоротилася до 500 чоловік, у 1989 році до 260, а за переписом 2001 року становила всього лише 197 осіб. Відповідно зі зменшенням чисельності населення села занепадали і його виробнича та соціальна інфраструктури, і якщо раніше в ньому працювали молочно-товарна ферма, поштове відділення, неповно-середня школа, клуб, бібліотека, дві крамниці, то вже на початок XXI століття функціонували лише поштове відділення та невелика продуктова крамниця. Жителі[ред.] В селі народились: Барон Арон Давидович - учасник міжнародного робітничого і анархістського руху, один із засновників Червоного Козацтва, соратник Віталія Приймакова, потім воював у складі армії батьки Махно; Зацаринна Ганна Олександрівна - поетесса; Джерела[ред.] Портал «Черкащина» Посилання[ред.] ? Сайт Верховної Ради ? Погода в Україні ? maps.vlasenko.net(рос.) Література[ред.] Барський І.П. 'До історії Вільшанського району , 1923-1959 роки' , с.Топильна , 2006 рік[сховати] п · о · р Населені пунк |
9 июля 2013
|
| Закрыть |
