|
І краю рідному уклін… ![](<a target=_blank href="http://kray.ck.ua/media/k2/items/cache/191cfdaecbd57b81af22dff5786c5525_M.jpg) http://kray.ck.ua/me... alt='І краю рідному уклін…'>Мабуть, немає людини, яка б на схилі літ не запитувала себе: «А чи не згаяв я відведені мені Всевишнім літа, чи залишу по собі добру пам’ять?..» Багатьох такі думки сподвигають взятися за перо, аби дати оцінку подіям, які відбулися на пройденому життєвому шляху, віднайти витоки свого роду. Найбільш обдаровані особистості, не обмежуючись лише цим, прагнуть подумки сягнути у минувшину рідного краю — як близьку, так і віддалену. Подібна література має особливу цінність як високовартісне послання-заповіт нащадкам. До творів такого плану можна з повним правом віднести книгу з символічною назвою «Вечірні світанки: Берибіське Гуляйполе «Від Києва до Лубен і літературні візії», яка вийшла друком у видавничому центрі «Просвіта» (м.Київ) у квітні цього року. Її автор — наш земляк, уродженець села Гуляйполе Катеринопільського району Михайло Кузьмович Наєнко, відомий в Україні (та й за її межами) літературознавець, доктор філологічних наук, письменник, журналіст-публіцист, лауреат Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, Почесний професор Черкаського національного університету ім.Богдана Хмельницького. У цій книзі розкрилась ще одна грань його невгамовної творчої натури як вдумливого краєзнавця-пошуковця. Досить сказати, що чотири перших розділи «Вечірніх світанків…» присвячено саме дослідженню походження назв рідного села та пам’ятних місць Катеринопільщини і сусідніх районів: «Берибіське Гуляйполе. З ближньої і трохи дальшої історії», «Про вершини і низини пам’ятних подій», «Чому наше село таке давнє?», «Фольклорні та споглядальні відомості про наші краї». Ось як він сам розтлумачує оцю свою небуденну пристрасть: «У наслідку вималювалися у цій книжці якісь більші й менші сюжети; вони не є науковою історією моїх країв чи місць роботи; це особистий погляд на них, спроба згадати про них у контексті давнішого і ближчого до нас часу… Лише хочу запевнити читача, що вигадок у моїй «неісторії» немає. Про все, що бачив і пережив, я намагався розповісти правдиво і чесно». Віддамо належне скромності автора і водночас зазначимо, що кожна сторінка згаданих розділів його книги наскрізь пронизана щирою, непідробною синівською любов’ю, з якої проростає таке благородне почуття як патріотизм. Бо ж відомо, що любов до Батьківщини якраз і починається від того деревця, яке зеленіє побіля порогу отчого дому. Без сумніву, «Вечірні світанки…» суттєво поповнять скарбницю краєзнавчих видань про минуле Черкащини. Читачі, які візьмуть до рук цю книгу, не пошкодують часу, витраченого на її читання. Анатолій СИСОЙ |
10 грудня 2015
|
Літературознавець М. К. Наєнко (21.11.1938) Ще не все доробив. Останньої крапки не ставлю. Михайло Наєнко Наєнко, М. Михайло Наєнко: „Ще не все доробив. Останньої крапки не ставлю' : бесіда з Михайлом Наєнком / записали Леонід Туменко, Микола Костецький // Молодь Черкащини. – 2011. – 20 лип. – С. 6. У літературі немає поганих жанрів, крім нудного, слушно за-уважив ще у XVIII сторіччі Вольтер. А в літературній критиці занудність просто протипоказана. Цю істину добре усвідомлює і підтверджує на практиці більше сорока років Михайло Наєнко, відомий літературознавець, критик, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Міжнародної української премії імені Григорія Сковороди, автор багатьох монографічних досліджень, співавтор підручників для шкіл та вищих навчальних закладів. Для нього характерні всебічність погляду на проблему, ґрунтовність суджень, точність оцінок, ясність стилю викладу. Сьогодні прізвище Михайла Кузьмовича Наєнка добре відоме у нашій країні і за її межами. А роду Михайло Наєнко селянського, правічно козацького, народився у с. Гуляйполі Катеринопільського району 21 листопа-да 1938 року. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки. Закінчив Гуляйпільську семирічку, до якої пішов одразу по війні – ще й семи років не виповнилося майбутньому маститому вченому-філологу. Про школу зберіг найтепліші згадки, особливо про першу вчительку та вчительку української мови, які зауважували, що в нього прокльовується нахил до знань з філології. Цей нахил став реальністю, але згодом. Спочатку працював на різних роботах у колгоспі, навчався на курсах обліковців в м. Ірпені Київської області, згодом – у Лубенському сільськогосподарському технікумі. І лише в 1961 році став студентом філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Закінчив аспірантуру. Протягом 1966 – 1970 рр. у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра викладав українську мову і літературу, суміжні види мистецтв, естетику. Потім була журналістська робота: працював завідувачем відділу гуманітарних і природничих наук у журналі „Знання та праця” (1970 – 1974), відповідальним секретарем і заступником головного редактора журналу „Українська мова та література в школі” (1974 – 1979). Наступні тринадцять років М. К. Наєнка були пов’язані з інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України. 1989 року захистив докторську дисертацію „Лірико-романтична стильова течія в українській радянській прозі”. Відтоді 15 років очолював кафедру теорії літератури і компаративістик- ки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Упродовж 1992 – 2001 років Михайло Кузьмович Наєнко був деканом філологічного факультету цього університету. Відроджував традиції київської філологічної школи, заохочував до наукових пошуків талановиту молодь, відкрив низку нових спеціаль-ностей. З 2004 до 2009 року – професор кафедри теорії літератури та компаративістики цього університету. Перші літературні й журналістські спроби М. Наєнка датуються рубежем 50 – 60 років. Районна („Шевченків край”, „Звенигородка”), республіканська періодика друкує його вірші, оповідання, рецензії. У доробку літератора і критика понад 500 наукових та літературно-критичних праць. Переважна їх більшість присвячена проблемам історії і теорії літератури. Найвагоміші з них – „Краса вірності” (1981), „Романтичний епос” (1988, 2000), „Григорій Косинка” (1989), „Українське літературознавство. Школи. На-прями. Тенденції” (1997). Повернув у науковий обіг, підготувавши до друку і видавши зі своїми передмовами фундаментальні праці „Історія української літератури” Д. Чижевського (1994), „Іс-торія українського письменства” С. Єфремова (1996), „Реалізм в українській літературі” Д. Чижевського. Брав активну участь у поверненні українському читачеві творів письменників Розстріляного Відродження та осмисленні їхнього доробку. Дослідження та підручники М. Наєнка використовуються в навчальній практиці українських та зарубіжних вищих навчальних закладів. Статті та рецензії на праці професора публікувалися в Австрії, Індії, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, США, Чехії. Окремі теоретичні положення його концепції романтизму здобули міжнародне визнання; вони стали, зокрема, базовим підгрунтям для проведення щорічних конференцій (1996 – 2006) в університеті Матея Бела (м. Банська Бистриця, Словаччина). У 1993 році науковець визнаний „Людиною року” біографічними інституціями США та Великобританії. Наш земляк М. К. Наєнко – Відмінник народної освіти УРСР (1978), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996), лауреат Міжнародної української премії імені Григорія Сковороди (1994), Заслужений діяч науки і техніки України (1999); нагороджений орденом „За заслуги ІІІ ступеня” (2009), медаллю „В пам’ять 1500-ліття Києва” (1980), „Будівничий України” (2008). Нині Михайло Кузьмович на пенсії. Але є головою редакційної колегії щорічника „Філологічні семінари” (Київ), головою редакційної ради альманаху „Рідний край” (Полтава), членом редакційної колегії академічного журналу „Слово і Час” (Київ), почесним професором (NOSCE SAPIENTIAM) Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, членом Спеціалізованої вченої ради з захисту докторських і кандидатських дисертацій при Київському університеті імені Тараса Шевченка. Черкащани можуть пишатися своїм видатним земляком. Нещодавно в одному з інтерв’ю на запитання, що ж то за край такий, котрий дав Україні цілу плеяду талантів, творців, Михайло Наєнко відповів так: „Гадаю, ви не заносите до реєстру цієї плеяди мою скромну постать. Але ваше запитання має логічне підґрунтя… Не випадково земля, обрамлена нинішніми адміністративними межами Черкащини, Київщини, Полтавщини, дала Україна таких провидців, як Шевченко, Котляревський, Нечуй-Левицький, Старицький, Максимович, Кримський, Єфремов… Я б пояснив це, з одного боку, енергетичним впливом гранітного пасма, що пролягає по означених територіях. Припускаю, що малі дози радіації впливають на розумово-чуттєву діяльність… А друге – це стара територія різних поселень наших предків – скіфів, трипільців, слов’ян з високим рівнем розвитку тих давніх цивілізацій. А людина що довше живе на одному місці, то більше нагромаджуються не тільки матеріальні набуття, а й духовна енергія, яка рано чи пізно „вистрілює' народними самородками, спраглими до знань…” * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * ** * * * * * * * * Основні видання праць М. Наєнка Історія українського літературознавства: підруч. для вузів / М. Наєнко. – К.: Академія, 2001. – 360 с. Одержимість: критич. розвідки, портр., відгуки / М. Наєнко. – К.: Молодь, 1990. – 180 с. Григорій Косинка: літ.-критич. нарис / М. Наєнко. – К.: Рад. письменник, 1989. – 170 с. Романтичний епос: лірико-романт. стильова течія в укр. рад. прозі / М. Наєнко. – К.: Наук. думка, 1988. – 311 с. Література Шевченкового кореня: вчора, сьогодні і завжди : [письменники – лауреати Шевченків. премії] / М. Наєнко // Літ. Україна. – 2001. – 6, 20 верес. * * * * ** ** * ** * ** * * * *** * * * ** ** Наєнко , М. Микола Зеров і питання неокласицизму / Микола Наєнко // Слово і час.-2008.-№11.-с.38 Роман, М. Нове видання Михайла Наєнка / Міхал Роман //Дивослово.-2009.-№6.-С.62. Роман, М. Нова історія української літератури :М. Наєнка «Художня література України. Від міфів до реальності» / Міхал Роман // Всесвіт.-2008.-2008.-№11-12.-С.210 * * * * * * * * * * * * ** Про М. Наєнка Астаф’єв ,О. Між натхненнямі покликанням : Михайло Наєнко . Інтим письменницької праці ( з лекцій про специфіку літературної творчості ) // Дивослово.-2003.-№ 7.-С.79 Бурій, В. Михайлові Наєнку – 65 / В. Бурій // Місто робітниче. – 2003. – 5 груд. – С. 4. Булавко, В. Ювілей видатного вченого і педагога : М. Наєнко / Віталій Булавко //Освіта україни.-2008.-2 грудня.-С.5 Доктор філологічних наук : Михайло Кузьмович Наєнко //Катеринопільський вісник.-2007.-3 серпня.-С.1 Заслужене визнання : з нагоди ювілею Михайла Наєнка // Літ. Україна.-2009.-1 січня.-С.5 Івашкевич, Я. Злет професора Наєнка : Лауреат Шевченківської премії / Івашкевич Я. // Катеринопільський вісник.-1996.-10 квітня. Наєнко ,М. Шевченківська премія : повна чаша переможців.Як це було і як цього досягти / Михайло Наєнко //Дніпро.-2012.-№ 7.-С.126 . Наєнко , М. «Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить : Ліна Костенко /Михайло Наєнко //Журавлик.-2009.-№ 3 (березень ).-С.9 Наєнко , М. Володимир Свідзинський : засвітився від себе й від Бога / Михайло Наєнко //Д ивослово.-2008.-№11.-С.51 Найденко О. Залюблений у слово : М. Наєнко /Ольга Найденко // Катеринопільський вісник.-2008.-21 листопада.-С.2 Неспокій душі ученого і педагога : ушановуємо ювіляра Михайла Наєнка //Літ. Україна.-2008.-20 листопада.-С.1 Наєнко , М. Як треба вчитися : Розповідь про А.Г. Погрібного (письменника) //Дивослово.-2007.-№ 11.-С.64 Михайлові Наєнку -65 // Катеринопільський вісник.-2003.- 28 листопада. Наєнко, М. Меміари як історія сучасника // Дивослово.-2003.-№11.-С.17 Наєнко ,М. Література Шевченкового кореня : вчора, сьогодні і завтра / М.Наєнко // Літ. Україна.-20011.-6 вересня; 20 вересня. Наенко М. Человек украинского тысячилетия //Голос Украины.-1999.- 13 марта. Наєнко, М Шевченко і сучасні інтерпретації його творчості// Наєнко М. Матеріали тридцять четвертої наукової Шевченківської конференції, У 2-х кн.. –Кн.2.-Черкаси,2003.-С.53. Наєнко Михайло Кузьмович // Шевченківські лауреати, 1962 – 2001 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. – К., 2001. – С. 373 – 374. Михайло Наєнко: автопортрет // Слово і Час. – 1998. – № 12. – С. 60 – 64. Наєнко, М. Михайло Наєнко: „Ще не все доробив. Останньої крапки не ставлю” : бесіда з М. Наєнком / записали Леонід Туменко, Микола Костецький // Молодь Черкащини. – 2011. – 20 лип. – С. 6. Наєнко, М. „А мені ж іще тільки шістдесят…” [розмова з літ. критиком] / вела О. Логвиненко // Літ. Україна. – 1998. – 26 лис-топ. – С. 8. Семчинський ,С. Людина року- Михайло Наєнко / С.Самчинський //Літ. Україна.-1993.-7 січня. Павленко, С. Видатний критик – наш земляк / С. Павленко // Авангард. – 1983. – 19 трав. – С. 4. Ходзіцький , В. Катеринопільчани віншували земляка : М.Наєнко – 70 років //Молодь Черкащини.-2008.-26 листопада.-С.2 |
9 травня 2014
![](<a target=_blank href="http://who-is-who.ua/makets/katerinopol2008/gulaypole.jpg) http://who-is-who.ua... alt='СЕЛО ГУЛЯЙПОЛЕ'> |
13 лютого 2014
|
Михайло Наєнко: «Ще не все доробив. Останньої крапки не ставлю» Кожен із нас у земному житті має виорати свою нивку. Хто в прямому сенсі – матеріальну, сохою, а просвітлені – духовну, даруючи людям нове бачення буденного, звичного, того, на що багатьом уже й око замилилось. Нива Михайла Кузьмовича Наєнка – література і літературознавство, тонка матерія, яка виразно індитифікує неповторність душі українця, вирізняє його з поміж інших народів. Серед прозорливих українців і наш герой – доктор філологічних наук, професор, член Спілки письменників та Спілки журналістів України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Шевченківської премії, Української міжнародної премії імені Григорія Сковороди. А роду Михайло Наєнко селянського, правічно козацького, бо й село Наєнкове – Гуляйполе, що на нашій Катеринопільщині. І треба ж так: сільський хлопчина дивився на речі практично, добре навчався у семирічній школі, тільки вставши з-за парти у колгоспній конторі вже підраховував трудодні селянам, закінчив Черкаські і Ірпінські курси рахівників, вивчився з відзнакою на бухгалтера-плановика у Лубнах. Але перст Божий вказував йому дорогу до слова, до художнього осмислення нашого крутозламного буття, нашої горьованої історії. І він пішов в університет. Та в не який-небудь, а в найперший – Київський під іменем найпершого генія України і свого земляка Тараса Шевченка, на найгуманніший філологічний факультет. Неординарність його мислення, виваженість і раціональність вивели на редагування науково-освітніх журналів, на цілих десять років поставили біля керма того ж філологічного факультету славетного університету. Михайле Кузьмовичу, що ж то за край такий, котрий дав Україні цілу плеяду талантів, творців? Гадаю, ви не заносите до реєстру цієї плеяди мою скромну постать. Але ваше запитання має логічне підґрунтя. Це справжній феномен. Бо не випадково земля, обрамлена нинішніми адміністративними межами Черкащини, Київщини, Полтавщини, дала Україні таких провидців, як Шевченко, Котляревський, Нечуй-Левицький, Старицький, Максимович, Кримський, Єфремов… Я б пояснив це з одного боку енергетичним впливом гранітного пасма, що пролягає по означених територіях. Припускаю, що малі дози радіації впливають на розумово-чуттєву діяльність, дають їй поштовх. А друге – теж не менш реальне – це стара територія різних поселень наших предків – скіфів, трипільців, слов’ян. Навіть у нашому Гуляйполі сам бачив давній керамічний водогін, а також кам’яні сходи до річки Гнилий Тікич, що свідчить про високий рівень розвитку тих давніх цивілізацій. А людина чим довше живе на одному місці, тим більше нагромаджуються не тільки матеріальні набутки, а й духовна енергія, яка рано чи пізно «вистрілює» народними самородками, спраглими до знань. Життя на наших землях ніколи не переривалося, воно змінювало свої видо-форми і кожний новий його поступ базувався і буде базуватися на реальних набутках предків. Правильно зробив народний депутат України Сергій Терещук, заснувавши таке потрібне культурологічне видання під промовистою і символічною назвою «Земля батьків». Не цураймося минулого, вчімося у нього і матимем надійне сьогодення та майбутнє. Ваша докторська дисертація досліджує витоки романтизму в українській літературі. Поясніть, це явище суто літературне, чи… Ні в якому разі. Це явище суспільне, глобальне, світоглядне. Романтизм завжди виступав у ролі ідеалу нашої самобутності, нашого самоусвідомлення, прагнення мати «свою хату, свою правду, свою волю». Ніколи не погоджуся з тим, що Шевченко романтиком був тільки раннім. Все, що належить перу великого пророка, пройняте пристрасним духом самоутвердження як самостійної нації. А без романтизму, готовності йти на прю і самопожертву - волі не досягти. Це не суто українське явище, романтизм вів французів, англійців, німців, та й громадян Сполучених Штатів до визначеності своєї долі. Вони вже й призабули про це, поставивши тепер наріжним каменем благополуччя і прагматизм. Їм - ситим це у недивину. Але ж і ми туди, так і не зреалізувавши ідей визвольних змагань 1917 – 20 років (на Черкащині Холодноярської республіки) не зробивши належних висновків із розстріляного українського відродження у 30-ті роки, потоптаного потепління у 60-ті. На жаль, не в пам’ятку нам навіть недавні перші романтичні кроки Української незалежності на початку 90-років, коли люди сподівались на гідне заможне життя. То нинішнє якесь притлумлення літературного процесу, на Вашу думку, пояснюється відсутністю романтичного духу?.. А чому б і ні. Навіть і нині справжні письменники дивляться на наш день сьогоднішній через призму минулого. Достатньо назвати Ліну Костенко і Василя Шкляра. Окремих модернових письменників заносить у лоно вульгаризму, а то й «інтимно-блюзнірських змагань». На жаль, в силу зміни ставлення держави до красного письменства, окремі навіть талановиті автори шукають літературних заробітків, адже час, коли їх утримували і «надихали» відійшов безповоротно. І це не їх гріх, а біда. Адже визначальна місія письменника – будити совість. А це значить – треба апелювати до голови, а не до низу живота. Повернімося до буднів. Декан шпетив студентів за недисциплінованість, підписував направлення на перескладання іспитів… О ні! Це не по мені. Мене давно турбувала неадекватність нашої освіти викликам і того, і нинішнього часу. Керівництво факультетом я використав (і не боюся цього) для актуалізації навчального процесу. І ректор вишу мене підтримав. Так з’явилися і не зникають і понині курси фольклористики, класичної філології, літературної творчості, української мови як іноземної. До корисних починань я відніс би відкриття центрів україністики і поширення її у світі. Вдалося це зробити у Польщі, Чехії, Німеччині. На жаль не встиг реалізувати ці проекти у Африці, Індії. У доробку Михайла Наєнка понад 500 наукових літературно – критичних праць. Найвагоміші з них – «Краса вірності», «Романтичний епос», «Григорій Косинка», «Українське літературознавство», «Інтим письменницької праці». Це вже підсумок? Я ще своє не доробив, останньої крапки не ставлю. Працею свого життя вважатиму дві фундаментальні монографії з української художньої літератури від її зародження і до нинішніх пір та українського романтизму усіх епох. Кажу так, бо протягом усього творчого життя доводилося постійно вдаватися до настанови відомого Арсена Іщука: «Михайле, ти пиши, але більше натякай». Сьогодні ж можу широко, розлого, а головне прямо і правдиво писати і про літературний процес, і про його творців. Скажімо, кандидатську дисертацію про Григорія Косинку зарубали без сокири - зняли тему ще до захисту і порекомендували бути лояльнішим. А чи багато людей знають про нашого земляка із села Пальчик Сергія Єфремова, першого віце-президента Української академії наук. Його не порятувала навіть ця висока посада, бо тодішня система приписала йому створення Спілки визволення України і запроторила на цілих 10 років до в’язниці, а за ним і його брата Петра. Чужа земля прихистила кістки наших земляків. А ми тільки у 1991 році (я був ініціатором цього проекту) поставили пам’ятний знак Сергію Єфремову у його рідному селі. Вперше за участю делегації із Катеринополя провели у Харківському оперному театрі ювілейний вечір «Опера СВУ – музика ДПУ». Саме у старому приміщенні цього театру відбувалося судилище над Сергієм Єфремовим у 1930 році. Пам'ять про нього ще раз наводить на думку про те, що життя письменника має бути поза кон’юнктурою, що писати про життя треба завжди пам’ятаючи про смерть, про ту високу мить, коли ти готовий віддати життя за ідеал. Отож, Михайле Кузьмовичу, нашому романтичному роду – немає переводу. Світіть і далі. Леонід Туменко, Микола Костецький |
22 січня 2014
с.Гуляйполе Катеринопільського районуГУЛЯЙПОЛЕ (Балада) Спинив вороного козак Репетило Над берегом, Тікичем - долом, А всюди пливли, розливалися мило, Гуляли поля видноколом. Поля! І привіз степовичку Марину, Красиву, моторну, завзяту. Косив очерет, день при дні місив глину, Поставив над річкою хату. Уже біля хати росло дві тополі, Два сини росли в Репетила, Як гордий козак у турецькій неволі В двобої зложив свої крила... Зростали сини, теж на турка ходили, Свій дім берегли від навали. З вогню, із крові все нові Репетили З розвалин дідівських вставали. І сіяли хліб на задимленім полі, Міцніли на вітрі, на грозах. А буря знялась - подались на клич волі В повстанський загін Кривоноса! І тільки тоді, як скінчились походи, Сказали над Тікичем - долом: - Тут будемо жити від роду й до роду, Хай буде село - Гуляйполе! Я. І. Івашкевич Гуляйполе ( давніша назва Берибіса) розташоване на правій і лівій стороні річки Гнилий Тікич за 14 км на південь від районного центру. Поселення села Гуляйполя виникло наприкінці 14 ст. На карті французького інженера Бойлона за 1600р. це поселення іменується «Наберибіс». В 1596 році землі Наберибіс були загарбані польськими шляхетними магнатами. НазваНаберибіс походить, як твердить народна легенда, від того, що одного разу татари і турки напали на цей форпост. Сили були нерівні і захисники залишили свої курені. Остання виходила відважна дівчина, яка вигукнула ворогу – «Бери Біса». В 1760 році перші мешканці побудували в своєму невеличкому селі однокупольну церкву покриту очеретом. Увесь церковний алтар, царські ворота, зображення святих було вирізане з дерева і на дереві у вигляді барельєфів. В 1850р біля цієї церкви було побудовано нову церкву, а стара церква була розібрана в 1916 році. Все народне мистецтво різьби по дереву мало бути переведено до Катеринополя. Проте в Катеринопіль вона не була переведена і цей шедевр народного самобутнього мистецтва загинув. З часом форпост Наберибіса приймає другу назвуГуляйполе. Ця назва появляється десь в середині XVII ст., коли особливо сильними були набіги татар і турків. Неодноразово приходилось козакам цього форпосту залишати свої домівки в час нападу ворога і кожним разом прощаючись з поселенням вони гірко промовляли – «гуляй поле». Так це поселення одержало дві назви – Наберибіса й Гуляйполе. Давно, коли ще ця частина України була малозаселена, люди вільно поселялися на цих землях і вважалися незалежними. Навіть прізвища були Гуляйвітер, Гуляша, Гульченко, Гуляєв, Гулько. Їх прізвиська переходили у прізвища. В Гуляйпільському городищі викопано речі егейського походження, що дає підставу стверджувати про зв'язок місцевих жителів з народами Середземномор'я (початок першого тис. до н. є.). Значна частина курганів Гуляйпільського могильника відноситься до скіфського періоду. Найстаріший житель села Ю. К. Чорний у свої 94 роки (1990 р.) переповідав, що село славилося майстринями з гаптування. їх вироби були відомі далеко за межами Київської губернії. Також тут процвітали й інші народні ремесла: ткацтво, бондарство, гончарство, кушнірство, столярство. У селі було 2 водяні млини і 3 вітряки. Наприкінці XIX ст. з'явилася своя церковноприходська школа та нова церква святої Покрови. Працювала до революції і цегельня, господарем якої був німець. Під час громадянської війни 1920 р. цегельню зруйнували. Столипінські реформи та революцію 1917 р. люди сприйняли без особливого піднесення. Про часи колективізації відомо мало. У 1932-1933 pp. за неповними даними померло близько 150 людей різного віку. Першим головою колгоспу був Ф.П. Ситник, сільради – С. М. Глущенко. Колгосп мав назву 'Хлібороб'. Після Великої Вітчизняної війни господарство укрупнили, приєднавши колгосп ім. Калініна с. Бродецькє. З цього часу це вже колгосп ім. Комінтерну. З 1937 р. і до 70-х років село славилося духовим оркестром, який було запрошено на виставку в Москву. В великій вітчизняній війні брало участь, понад 300 осіб, і них 120 не повернулося 1975 р. споруджено Меморіал Слави. http://cit.ckipo.edu... class='image' title='Монумент слави' style='text-decoration: none; color: rgb(90, 54, 150); background-image: none; margin-left: auto; margin-right: auto; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial;'> ![Монумент слави](<a target=_blank href="http://cit.ckipo.edu.ua/wiki/images/thumb/2/2f/06245.jpg/500px-06245.jpg) http://cit.ckipo.edu... width='500' height='375' style='border: none; vertical-align: middle; margin-left: auto; margin-right: auto;'>У селі проживають почесні орденоносці: М.К. Іщенко - доярка колгоспу ім. Комінтерну, Ю.М. Михальченко - ланкова. Тут народився М.К. Наєнко - викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Національних спілок журналістів і письменників України, лауреат Шевченківської премії. ПРОВУЛОК РЕПЕТИЛАПровулок Репетила… Невеличкий провулок, який відходить вліво від вул. Комарова і на неї ж і виходить. З давніх-давен цей провулок був безіменним. Вміщував він у собі не більше двох десятків садиб. З часом люди старіли, помирали, хати спустошувались, будувались нові, але провулок існує і нині. Більша частина будинків нові, сучасні. Кілька будинків пустують. Більшість жителів цієї частини села уже в поважному віці, але третя частина провулку – молодь. Як і раніше, тут лунають дитячі голоси. Життя продовжується. Щоправда, є і зміни. Дещо покращився стан доріг, провулок підключено до центрального водопостачання, в 2007 році газифіковано. В 1977р. провулку було присвоєно ім’я Репетило М.І, людини, яка довгий час проживала на цій вулиці. М.І.Репетило народився 3.10.1908року в с.Гуляйполі, Катеринопільського району, Київської області в багатодітній сім’ї селянина. Батько Михайла Івановича - Репетило Іван Євгенович, мати – Репетило Зінаїда Яківна. Крім нього в сім’ї було ще 2 сини і 4 дочки. Сім’я бідувала. До армії молодий Михайло ходив по наймах у пошуках заробітку. Його не раз зустрічали з ціпом через плече в жнивну пору в Глібочку, Колодистому. В 1926р. хлопця призвали в армію. Службу молодий Михайло проходив на Чорноморському Флоті, де й застала його Велика Вітчизняна Війна. Воював Михайло Іванович в районі Одеси, Севастополя, Новоросійська. Їх корабель перевозив поранених. При одному з бомбардувань корабель затонув, а молодого моряка і ще кілька товаришів знайшли аж на другий день. Всю війну Михайло Репетило виконував обов’язки старпома в чині мічмана. За бойові заслуги свого захисника Батьківщина нагородила орденом Леніна, двома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни та 16 медалями. По закінченні війни Михайло Іванович служби не залишив. Лише в 1956р. він звільнився в запас. Після демобілізації Репетило повернувся в с. Гуляйполе, одружився. Приймав активну участь в житті села. Був почесним піонером школи. Провулок назвали ім’ям М. І. Репетила. ще за життя героя. В 1978 році Бродецька сільська рада видала посвідчення, про те що 20 червня 1978р. на 69 році життя М.І.Репетило помер від ішемічного інсульту. Але пам'ять про нього живе і по нині і житиме доти, поки існуватиме провулок Репетила. ВУЛИЦЯ ТРЬОХ БРАТІВ ОЛЕШКІВМальовниче село Гуляйполе розташувалося по два береги невеликої річки Гнилий Тікич. В селі багато великих та малих вулиць та провулків. Та, мабуть, чи не найкоротшою є вулиця Трьох Братів Олешків. Вона відходить у праву сторону від центральної вулиці у напрямку до села Колодистого. Це кінцева вулиця села. Вона не велика за розмірами, але красива та дуже примхлива. Зразу вона піднімається круто вверх, потім опускається донизу, де протікає невеличка річечка, а потім знову піднімається вгору і виходить за село, звідки відкривається чудовий краєвид. Праворуч – розкинулось широке поле. Якщо підеш стежиною понад полем, то побачиш синє плесо ставу, який обріс густими очеретами та широколистими кленами. Ліворуч від дороги розкинувся глибокий яр, порісший травою. Раніше вулиця носила назву Тальнівська, але в 1989році була перейменована у вулицю Трьох Братів Олешків. Сім’я Олешків проживала на цій вулиці в крайній хаті. Олешко Євграф Дмитрович мав дружину Палажку і трьох синів. Найстарший син Іван народився у 1915 році. До початку Великої Вітчизняної війни відслужив «кадрову» в армії і повернувся додому. У 1941 році був мобілізований на фронт. На війні потрапив у полон до німців, але з полону втік і повернувся змучений і поранений додому. Коли Червона Армія визволила наше село від фашистів, то польовий військомат забрав Івана знову на фронт, звідки він вже ніколи не повернувся. Середній із братів, Олешко Григорій Євграфович, народився у 1918 році. Після закінчення Гуляйпільської семирічної школи, він навчався у Тальнівському агрономічному технікумі й був мобілізований на війну у 1941 році. В 1943 році батькам прийшла похоронка. Григорій загинув на полі бою. Найменший із братів, Олешко Василь Євграфович, народився у 1921 році. Закінчив 7 класів і пішов служити у кадрову армію, звідки й потрапив на Велику Вітчизняну війну. До батьківської хати він також не повернувся. Так втратила родина Олешків трьох синів, які загинули захищаючи свою рідну Батьківщину від фашистської навали. У 1989 році братам Олешкам був відкритий пам’ятник, який розташований на однойменні вулиці. На гранітних плитах височать три вирізьблених камені, які символізують постаті трьох братів. І в мирний час бережуть вони спокій своїх односельчан. |
10 січня 2014
|
![](<a target=_blank href="http://katrvo.at.ua/Inform/New/2013/14_05_2013/DSC00002.jpg)
http://katrvo.at.ua/...>![](<a target=_blank href="http://katrvo.at.ua/Inform/New/2013/14_05_2013/DSC00014.jpg)
http://katrvo.at.ua/...>![](<a target=_blank href="http://katrvo.at.ua/Inform/New/2013/14_05_2013/DSC00016.jpg)
http://katrvo.at.ua/...>![http://cit.ckipo.edu...](<a target=_blank href="http://cit.ckipo.edu.ua/wiki/index.php/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:06245.jpg){kind=link}
21 грудня 2013
|
22 листопада 2013
|
Наєнко Михайло
Кузьмович : біобібліогр. покажчик. – К., 1998. Наєнко М.К. Краса вірності. – К.,1981. Наєнко М. Українське літературознавство. – К., 1997. Українська література / ред. М.К. Наєнко. – К., 1996. Бернадська Н. Українська
література. – К., 1995. Чижевський Д. Реалізм в українській літературі. – К.,
1999. Вип. 2. –К., 1999. Українська мова і література в Київському університеті. –
К., 1999. Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К.,
1995. – (Редагування і передмова М. Наєнка). Історія української літератури XX століття.
– К., 1988. – Кн. 1-2. |
20 листопада 2013
Література
|
19 листопада 2013
|
МИХАЙЛОВІ НАЄНКУ - 75 21 листопада ц. р. виповнюється 75 років літературному критикові, професору Київського національного університету імені Тараса Шевченка Михайлові Наєнку. Він автор близько 500 публікацій, серед яких 19 видань монографічного типу: «Жовтневі крила новелістики» (1980), «Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара» (1981), «П’ятиліття українського роману» (1985), «Романтичний епос» (1988, 2000), «Григорій Косинка» (1989), «Одержимість» (1990), «Наука і кон’юнктура» (1993), «Спогад про красу вірності» (1998), «Історія українського літературознавства» (2001, 2003), «Інтим письменницької праці» (2003), «Художня література України» (2005, 2008), «Український літературний романтизм» (2006, словацькою мовою), «Іван Франко: тяжіння до модернізму» (2006) та ін. М. Наєнко – член Національних спілок письменників та журналістів України, лауреат Шевченківської премії та заслужений діяч науки і техніки України. |
18 листопада 2013
|
| Закрити |
