Форум села Гуляйполе Черкаської області: новини

Форум Гуляйполя

Питання-відповіді

Інтерв'ю

Всі записи

Михайло НАЄНКО

Наєнко Михайло Кузьмович народився 21 листопада 1938 р. в с. Гуляйполі Катеринопільського району Черкаської області. Закінчив філологічний факультет Київського університету. Доктор філологічних наук, професор. Заслужений діяч науки і техніки України.

Автор книжок 'Жовтневі крила новелістики', 'Краса вірності', 'П'ятиліття українського роману', 'Романтичний епос', 'Григорій Косинка', 'Одержимість', 'Наука і кон'юнктура', 'Українське літературознавство', 'Спогад про красу вірності', 'Інтим письменницької праці', 'Художня література України' та ін. Один із авторів підручників та академічних видань: 'Українська література', 'Історія української літератури'; підготував і видав зі своїми передмовами фундаментальні праці з історії літератури Д. Чи-жевського, С. Єфремова, Ю. Лавріненка.

Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка, імені Г. Сковороди.

Валерій Бурій

http://1576.ua/uploa... class='b-content-block__img' alt='' style='margin: 0px auto 14px; padding: 0px; border: 0px; font-family: inherit; font-size: inherit; font-style: inherit; font-variant: inherit; line-height: inherit; vertical-align: baseline; height: auto; display: block; overflow: hidden;'>

1938 — наші дні

Наєнко Михайло Кузьмович
(Нар. 21 листопада 1938)
Літературознавець, доктор філологічних наук, професор

Фахівець у галузі літературознавства. Професор кафедри теорії літератури і компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук (1989), Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, член Національних спілок журналістів і письменників.

Народився 21 листопада 1938 року в селі Гуляйполе Катеринопільського району Черкаської області. Закінчив Гуляйпільську семирічну школу (1952), Лубенський сільськогосподарський технікум (1961), філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1966).

Працював викладачем української літератури, естетики і суміжних видів мистецтв у Київському музичному училищі імені Р. Гліера (1966-1970), завідувачем відділу журналу 'Знання та праця' (1970-1973), відповідальним секретарем і заступником головного редактора журналу 'Українська мова і література в школі' (1973-1979), старшим науковим співробітником, ученим секретарем, провідним науковим співробітником Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (1979-1991), завідувачем кафедри теорії літератури і компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1989-2004), деканом філологічного факультету цього університету (1992-2001 рр.).

З 1989 р. — професор кафедри теорії літератури і літератур народів СРСР (нині кафедра теорії літератури і компаративістики). Читає курси 'Історія української літератури ХХ століття', 'Історія українського літературознавства', 'Теорія і практика літературної творчості', спеціальні курси 'Романтизм', 'Специфіка письменницької праці'.

Захистив кандидатську дисертацію на тему 'Проблеми розвитку української радянської новелістики в період становлення літератури соціалістичного реалізму (двадцяті роки)' (1977) та докторську дисертацію на тему 'Лірико-романтична стильова течія в українській радянській прозі' (1989).

М.К. Наєнко досліджує проблеми історії та теорії літератури, зокрема-української літератури ХХ століття, історії українського літературознавства, специфіки письменницької праці, романтичного стилю в українській та світовій літературах. Має близько 500-т наукових та літературно-критичних публікацій, у тому числі 18 видань монографічного характеру. Серед них — 'Жовтневі крила новелістики' (1980), 'Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара' (1981), 'П'ятиліття українського роману' (1985), 'Романтичний епос' (1988, 2000), 'Григорій Косинка' (1989), 'Одержимість' (1990), 'Наука і кон'юнктура' (1993), 'Українське літературознавство' (1997), 'Спогад про красу вірності' (1998), 'Історія українського літературознавства' (2001, 2003), 'Інтим письменницької праці' (2003), 'Художня література України' (2005, 2008), 'Іван Франко: тяжіння до модернізму' (2006), 'Ukrajinsky literarny romantizmus. Dobove a naddobove (2006, словацькою мовою) та інші. Один з авторів академічних видань — 'Історії української літератури' (1987-1988) та 'Історії української літератури ХХ ст.' (відзначена Шевченківською премією в 1997 р.), підручників для середніх і вищих навчальних закладів ('Українська література', 1976, 1979), 'Українська радянська література' (1980); упорядник, фаховий редактор і автор передмов до літературознавчих праць Д. Чижевського ('Історія української літератури', 1994), С. Єфремова ('Історія українського письменства', 1996), Ю. Лавріненка ('Розстріляне відродження', 2000, 2005), Д. Чижевського ('Порівняльна історія слов'янських літератур', 2005; 'Історія російської літератури', 2009) та ін. Упорядковував та видавав зі своїми передмовами художні твори І. Дніпровського, О. Слісаренка, Григорія Косинки, Олеся Гончара та інших. Крім того, автор ряду статей до УЛЕ, ЕСУ та інших енциклопедичних видань.

Професор М.К. Наєнко очолював у 1992-2001 рр. Науково-методичну комісію та Фахову раду з філології Міністерства освіти та науки України, за його авторством і редакцією розроблено й опубліковано ряд навчальних програм з філологічних дисциплін для студентів та аспірантів університетів. Очолював спеціалізовану вчену раду з захисту докторських і кандидатських дисертацій при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (1992-2002), був відповідальним редактором наукового видання Київського університету імені Тараса Шевченка 'Вісник. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика' (1992-2001). Відродив у 1996 р. в Київському університеті роботу 'Філологічного семінару', заснованого в 1904 р. професором В.М. Перетцом. На основі матеріалів семінару, який набув статусу міжнародного, виходить щорічник 'Філологічні семінари' (у 2009 р. опубліковано 12-й випуск). Дослідження й підручники М.К. Наєнка використовуються в навчальній практиці українських та зарубіжних вищих навчальних закладів. Статті та рецензії на праці професора публікувалися в Австрії, Індії, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, Словенії, США, Хорватії, Чехії. Окремі теоретичні положення його концепції романтизму здобули міжнародне визнання; вони стали, зокрема, базовим підгрунтям для проведення щорічних конференцій (1996-2006) в університеті Матея Бела (м. Банська Бистриця, Словаччина). У 1990-х роках науковець визнаний 'Людиною року' біографічними інституціями США та Великобританії.

Голова редакційної колегії щорічника 'Філологічні семінари' (Київ), голова редакційної ради альманаху 'Рідний край' (Полтава), член редакційної колегії академічного журналу 'Слово і Час' (Київ), почесний професор (NOSCE SAPIENTIAM) Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, член Спеціалізованої вченої ради з захисту докторських і кандидатських дисертацій при Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Під науковим керівництвом М.К. Наєнка захищено 7 докторських і 7 кандидатських дисертацій.

М.К. Наєнко — Відмінник народної освіти УРСР (1978), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1997), лауреат Міжнародної української премії імені Григорія Сковороди (1994), Заслужений діяч науки і техніки України (1999); нагороджений орденом 'За заслуги ІІІ ступеня' (2009), медаллю 'В пам'ять 1500-ліття Києва' (1980), 'Будівничий України' (2008).

Валерій Бурій 21 листопада
75 років від дня народження
літературознавця
М. К. Наєнка
(21.11.1938)
Ще не все доробив. Останньої крапки не ставлю.
Михайло Наєнко
Наєнко, М. Михайло Наєнко: „Ще не все доро-бив. Останньої крапки не ставлю' : бесіда з Михай-лом Наєнком / записали Леонід Туменко, Микола Костецький // Молодь Черкащини. – 2011. – 20 лип. – С. 6.
У літературі немає поганих жанрів, крім нудного, слушно за-уважив ще у XVIII сторіччі Вольтер. А в літературній критиці за-нудність просто протипоказана. Цю істину добре усвідомлює і підтверджує на практиці більше сорока років Михайло Наєнко, відомий літературознавець, критик, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, Міжнародної української премії імені Григорія Сковороди, автор багатьох монографічних дослі-джень, співавтор підручників для шкіл та вищих навчальних за-кладів. Для нього характерні всебічність погляду на проблему, ґрунтовність суджень, точність оцінок, ясність стилю викладу. Сьогодні прізвище Михайла Кузьмовича Наєнка добре відоме у нашій країні і за її межами.
А роду Михайло Наєнко селянського, правічно козацького, народився у с. Гуляйполі Катеринопільського району 21 листопа-да 1938 року. Тут пройшли його дитячі і юнацькі роки. Закінчив Гуляйпільську семирічку, до якої пішов одразу по війні – ще й семи років не виповнилося майбутньому маститому вченому-філологу. Про школу зберіг найтепліші згадки, особливо про пе-ршу вчительку та вчительку української мови, які зауважували, що в нього прокльовується нахил до знань з філології. Цей нахил став реальністю, але згодом. Спочатку працював на різних робо-тах у колгоспі, навчався на курсах обліковців в м. Ірпені Київсь-кої області, згодом – у Лубенському сільськогосподарському тех-нікумі. І лише в 1961 році став студентом філологічного факуль-
тету Київського університету імені Тараса Шевченка. Закінчив аспірантуру.
Протягом 1966 – 1970 рр. у Київському музичному училищі ім. Р. Глієра викладав українську мову і літературу, суміжні види мистецтв, естетику. Потім була журналістська робота: працював завідувачем відділу гуманітарних і природничих наук у журналі „Знання та праця” (1970 – 1974), відповідальним секретарем і за-ступником головного редактора журналу „Українська мова та лі-тература в школі” (1974 – 1979). Наступні тринадцять років М. К. Наєнка були пов’язані з інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України. 1989 року захистив докторську дисерта-цію „Лірико-романтична стильова течія в українській радянській прозі”. Відтоді 15 років очолював кафедру теорії літератури і компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Упродовж 1992 – 2001 років Михайло Кузьмович Наєнко був деканом філологічного факультету цього університету. Відро-джував традиції київської філологічної школи, заохочував до нау-кових пошуків талановиту молодь, відкрив низку нових спеціаль-ностей. З 2004 до 2009 року – професор кафедри теорії літератури та компаративістики цього університету.
Перші літературні й журналістські спроби М. Наєнка дату-ються рубежем 50 – 60 років. Районна („Шевченків край”, „Звени-городка”), республіканська періодика друкує його вірші, опові-дання, рецензії. У доробку літератора і критика понад 500 науко-вих та літературно-критичних праць. Переважна їх більшість при-свячена проблемам історії і теорії літератури. Найвагоміші з них – „Краса вірності” (1981), „Романтичний епос” (1988, 2000), „Григо-рій Косинка” (1989), „Українське літературознавство. Школи. На-прями. Тенденції” (1997). Повернув у науковий обіг, підготував-ши до друку і видавши зі своїми передмовами фундаментальні праці „Історія української літератури” Д. Чижевського (1994), „Іс-торія українського письменства” С. Єфремова (1996), „Реалізм в українській літературі” Д. Чижевського. Брав активну участь у поверненні українському читачеві творів письменників Розстрі-ляного Відродження та осмисленні їхнього доробку.
Дослідження та підручники М. Наєнка використовуються в навчальній практиці українських та зарубіжних вищих навчаль-них закладів. Статті та рецензії на праці професора публікувалися
в Австрії, Індії, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, США, Че-хії. Окремі теоретичні положення його концепції романтизму здобули міжнародне визнання; вони стали, зокрема, базовим підґ-рунтям для проведення щорічних конференцій (1996 – 2006) в університеті Матея Бела (м. Банська Бистриця, Словаччина). У 1993 році науковець визнаний „Людиною року” біографічними інституціями США та Великобританії.
Наш земляк М. К. Наєнко – Відмінник народної освіти УРСР (1978), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996), лауреат Міжнародної української премії імені Григорія Сковороди (1994), Заслужений діяч науки і техніки України (1999); нагороджений орденом „За заслуги ІІІ ступеня” (2009), медаллю „В пам’ять 1500-ліття Києва” (1980), „Будівничий України” (2008).
Нині Михайло Кузьмович на пенсії. Але є головою редакцій-ної колегії щорічника „Філологічні семінари” (Київ), головою ре-дакційної ради альманаху „Рідний край” (Полтава), членом редак-ційної колегії академічного журналу „Слово і Час” (Київ), почес-ним професором (NOSCE SAPIENTIAM) Черкаського національ-ного університету імені Богдана Хмельницького, членом Спеціа-лізованої вченої ради з захисту докторських і кандидатських ди-сертацій при Київському університеті імені Тараса Шевченка.
Черкащани можуть пишатися своїм видатним земляком. Не-щодавно в одному з інтерв’ю на запитання, що ж то за край такий, котрий дав Україні цілу плеяду талантів, творців, Михайло Наєн-ко відповів так: „Гадаю, ви не заносите до реєстру цієї плеяди мою скромну постать. Але ваше запитання має логічне підґрун-тя… Не випадково земля, обрамлена нинішніми адміністратив-ними межами Черкащини, Київщини, Полтавщини, дала Україна таких провидців, як Шевченко, Котляревський, Нечуй-Левицький, Старицький, Максимович, Кримський, Єфремов… Я б пояснив це, з одного боку, енергетичним впливом гранітного пасма, що пролягає по означених територіях. Припускаю, що малі дози раді-ації впливають на розумово-чуттєву діяльність… А друге – це стара територія різних поселень наших предків – скіфів, трипіль-ців, слов’ян з високим рівнем розвитку тих давніх цивілізацій. А людина що довше живе на одному місці, то більше нагромаджу-ються не тільки матеріальні набуття, а й духовна енергія, яка рано чи пізно „вистрілює' народними самородками, спраглими до знань…”

ЛІТЕРАТУРА:
Основні видання праць М. Наєнка
Історія українського літературознавства: підруч. для вузів / М. Наєнко. – К.: Академія, 2001. – 360 с.
Одержимість: критич. розвідки, портр., відгуки / М. Наєнко. – К.: Молодь, 1990. – 180 с.
Григорій Косинка: літ.-критич. нарис / М. Наєнко. – К.: Рад. письменник, 1989. – 170 с.
Романтичний епос: лірико-романт. стильова течія в укр. рад. прозі / М. Наєнко. – К.: Наук. думка, 1988. – 311 с.
Література Шевченкового кореня: вчора, сьогодні і завжди : [письменники – лауреати Шевченків. премії] / М. Наєнко // Літ. Україна. – 2001. – 6, 20 верес.
Про М. Наєнка
Наєнко Михайло Кузьмович // Шевченківські лауреати, 1962 – 2001 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. – К., 2001. – С. 373 – 374.
Михайло Наєнко: автопортрет // Слово і Час. – 1998. – № 12. – С. 60 – 64.
Наєнко, М. Михайло Наєнко: „Ще не все доробив. Останньої крапки не ставлю” : бесіда з М. Наєнком / записали Леонід Туменко, Микола Костецький // Молодь Черкащини. – 2011. – 20 лип. – С. 6.
Наєнко, М. „А мені ж іще тільки шістдесят…” [розмова з літ. критиком] / вела О. Логвиненко // Літ. Україна. – 1998. – 26 лис-топ. – С. 8.
Бурій, В. Михайлові Наєнку – 65 / В. Бурій // Місто робітниче. – 2003. – 5 груд. – С. 4.
Павленко, С. Видатний критик – наш земляк / С. Павленко // Авангард. – 1983. – 19 трав. – С. 4.
Інтернет-посилання:
www.clovoichas.in.ua
www.narodna.ck.ua
www.vithyzna.ukrlife.org>11_1a_08

Валерій Бурій Наєнко Михайло Кузьмович народився 1938 року в с. Гуляйполе Катеринопільського району.Заслужений діяч науки і техніки України, професор в галузі філології, член національних спілок журналістів і письменників України, лауреат Шевченківських премій, викладач Київського національного університету ім.. Т.Г. Шевченка. Освіта: Лубенський сільськогосподарський технікум (1961), філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1966).1966–1970 роках викладав українську літературу у Київському музичному училищі ім. Р.Глієра. Упродовж 1970–1973 років завідував відділом журналу «Знання та праця», від 1973 — відповідальний секретар, заступник головного редактора журналу «Українська мова і література в школі». 1977 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблеми розвитку української радянської новелістики в період становлення літератури соціалістичного реалізму (двадцяті роки)» і з 1979 до 1991 року працює старшим науковим співробітником, ученим секретарем, провідним науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.1989 року захистив докторську дисертацію «Лірико-романтична стильова течія в українській радянській прозі» (1989). Відтоді 15 років очолював кафедру теорії літератури і компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.Упродовж 1992–2001 років був деканом філологічного факультету цього університету. З 2004 до 2009 року — професор кафедри теорії літератури та компаративістики цього університету. У доробку Михайла Наєнка понад 500 наукових та літературно-критичних праць. Найвагоміші з них — «Краса вірності» (1981), «Романтичний епос» (1988, 2000), «Григорій Косинка» (1989), «Українське літературознавство. Школи. Напрями. Тенденції» (1997). Один з авторів підручників та академічних видань: «Українська література» (1976. 1980), «Українська радянська література» (1979), «Історія української літератури. В 2-х томах» (1987–1988), «Історія української літератури ХХ століття. В 2-х томах» (1996, 1998).Також Михайло Наєнко — автор ряду статей до УЛЕ, ЕСУ та інших енциклопедичних видань. Окремі статті та рецензії на праці М.Наєнка публікувалися в Польщі, Росії. Хорватії. Чехії, США. Визнаний «Людиною року» біографічними інституціями США та Великої Британії.Голова редакційної колегії щорічника «Філологічні семінари» (Київ), редакційної ради альманаху «Рідний край» (Полтава), член редколегії журналу «Слово і Час» (Київ).Нині — на пенсії.

Валерій Бурій Калниболотчук Микола Васильович народився 20 травня 1958 року в селі Гуляйполе Катеринопільського райолну Черкаської області. Прозаїк. Автор творів як для дорослих : повісті в нарисах ''Кому служити?'' та поезій ''В краю, де тисячі джерел'', так і для дітей : збірок казок ''Маленький грузовичок'', ''Пригоди лісового горішка'', ''Загублений ліхтарик''.Член літературного об'єднання імені Василя Симоненка при Черкаській організації НСПУ.

Валерій Бурій Административно-территориальное деление

Гуляйполе (укр. Гуляйполе)— cело, центр сельского совета Катеринопольского района Черкасской области. В ХІХ столетии село Катеринопольской волости Звенигородского уезда Киевской губернии.
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии

Гуляйполе, село на правой стороне Тикича, в 10-ти верстах ниже Екатеринополя; называется также Верибесаш. Жителей обоего пола 870; земли 1576 десятин. В селе примечательна могила, именуемая Визирской, намекающая о пребывании в этом месте турецкого войска. Деревня Шостокова, составляющая с Гуляйполем один приход лежит выше по реке в 2-х верстах. Жителей в ней 455; земли 804 десятины. У Балинского (стран 1387) сказано «за кильканадцать (т.е. около 1760 года) лит основана».
Церковь Димитриевская, деревянная, 5-го класса; земли имеет 72 десятины, неизвестно когда построена.
Метрические книги по селу Гуляйполе находящиеся на хранении в ГАЧО

1. Київська губернія
2. Київська єпархія
3. Димитрівська церква, с.Гуляйполе Звенигородського повіту Катеринопільської волості
4. с.Шостакове (приписна Параскевіївська церква)
5. Народження: 1862-1872: ф.931, оп.1, спр.34; 1875-1879: ф.931, оп.1, спр.110; 1880-1886: ф.931, оп.1, спр.229; 1887: ф.931, оп.1, спр.110; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.110; 1892: ф.931, оп.1, спр.110; 1893-1899: ф.931, оп.1, спр.483; 1899-1910: ф.931, оп.1, спр.566; 1900-1910: ф.931, оп.1, спр.599а; 1911-1918: ф.931, оп.1, спр.820; 07.-12.1920: ф.931, оп.1, спр.820
6. Шлюб: 1862-1872: ф.931, оп.1, спр.34; 1875-1878: ф.931, оп.1, спр.110; 04.-11.1879: ф.931, оп.1, спр.114; 1880-1886: ф.931, оп.1, спр.229; 1887: ф.931, оп.1, спр.110; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.110; 1892: ф.931, оп.1, спр.110; 1893-1899: ф.931, оп.1, спр.483; 1900-1910: ф.931, оп.1, спр.599а; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.820; 1915: ф.931, оп.1, спр.599а; 05.,07.1916: ф.931, оп.1, спр.820
8. Смерть: 1862-1872: ф.931, оп.1, спр.34; 1875-1878: ф.931, оп.1, спр.110; 04.-11.1879: ф.931, оп.1, спр.114; 1880-1886: ф.931, оп.1, спр.229; 1887: ф.931, оп.1, спр.110; 1889-1890: ф.931, оп.1, спр.110; 1893-1899: ф.931, оп.1, спр.483; 1900-1910: ф.931, оп.1, спр.599а; 1911-1913: ф.931, оп.1, спр.820; 1915: ф.931, оп.1, спр.599а; 1916: ф.931, оп.1, спр.820

Валерій Бурій

з нотатника краєзнавця

НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ

Наєнко Михайло Кузьмович (*21 листопада 1938, с. Гуляйполе, Черкащина) — літературознавець, доктор філологічних наук, професор. Член Спілки письменників та Спілки журналістів України. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Національної премії України імені Т. Г. Шевченка та Української міжнародної премії імені Григорія Сковороди.

Біографія

Народився 21 листопода 1938 рокув селі Гуляйполі на Черкащині.

Освіта: Лубенський сільськогосподарський технікум (1961), філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1966).

1966–1970 роках викладав українську літературу у Київському музичному училищі ім. Р.Глієра. Упродовж 1970–1973 років завідував відділом журналу «Знання та праця», від 1973 — відповідальний секретар, заступник головного редактора журналу «Українська мова і література в школі». 1977 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблеми розвитку української радянської новелістики в період становлення літератури соціалістичного реалізму (двадцяті роки)» і з 1979 до 1991 року працює старшим науковим співробітником, ученим секретарем, провідним науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

1989 року захистив докторську дисертацію «Лірико-романтична стильова течія в українській радянській прозі» (1989). Відтоді 15 років очолював кафедру теорії літератури і компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Упродовж 1992–2001 років був деканом філологічного факультету цього університету. На цій посаді дбав про якісний викладацький склад, запрошуючи на роботу перспективних викладачів периферійних вузів, створюючи умови для наукового зростання. Відроджував на факультеті традиції київської філологічної школи. Заохочував до наукових пошуків талановиту молодь. Відкрив низку нових спеціальностей. Зокрема, особливим досягненням стало відкриття 1998 року спеціальностей «літературна творчість» — аналогу Московського літературного інституту. Для підготовки творчої молоді залучив відомих вітчизняних митців: В.Кордуна, В.Яворівського, Г.Штоня, О.Астаф'єва, В.Фольварочного та інших.

З 2004 до 2009 року — професор кафедри теорії літератури та компаративістики цього університету. Читав курси «Історія української літератури ХХ століття». «Історія українського літературознавства», «Теорія і практика літературної творчості», спецкурси «Романтизм», «Специфіка праці письменника».

У доробку Михайла Наєнка понад 500 наукових та літературно-критичних праць. Найвагоміші з них — «Краса вірності» (1981), «Романтичний епос» (1988, 2000), «Григорій Косинка» (1989), «Українське літературознавство. Школи. Напрями. Тенденції» (1997).

Повернув у науковий обіг, підготувавши до друку і видавши із своїми передмовами фундаментальні праці «Історія української літератури» Д.Чижевського (1994), «Історія українського письменства» С.Єфремова (1996), «Реалізм в україській літературі» Д.Чижевського. Брав активну участь у поверненні українському читачеві творів письменників Розстріляного відродження та осмисленні їхнього доробку: упорядкував, підготував передмови та видав твори І.Дніпровського. О.Слісаренка та Г.Косинки.

Один з авторів підручників та академічних видань: «Українська література» (1976. 1980), «Українська радянська література» (1979), «Історія української літератури. В 2-х томах» (1987–1988), «Історія української літератури ХХ століття. В 2-х томах» (1996, 1998).

Також Михайло Наєнко — автор ряду статей до УЛЕ, ЕСУ та інших енциклопедичних видань. Окремі статті та рецензії на праці М.Наєнка публікувалися в Польщі, Росії. Хорватії. Чехії, США. Визнаний «Людиною року» біографічними інституціями США та Великої Британії.

Голова редакційної колегії щорічника «Філологічні семінари» (Київ), редакційної ради альманаху «Рідний край» (Полтава), член редколегії журналу «Слово і Час» (Київ).

Нині — на пенсії. Має дві доньки, троє онуків.

Література
Бурій В. Михайлові Наєнку — 65 / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. ?5 груд. — С. 4 ;
Те саме // Катеринопільський вісник. — 2003. — 28 лист. — С. 2.
Бурій В. Михайлові Наєнку — 60 / Валерій Бурій // Шевченків край. — 1998. — 25 лист. — С. 3.

Валерій Бурій

Михайло Наєнко

Наєнко Михайло Кузьмович – відомий український літературознавець, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Т.Шевченка. Заслужений діяч науки і техніки України. Він народився 21 листопада 1938 р. в с. Гуляйполі Катеринопільського району. Трудову діяльність розпочав у рідному селі. Після закінчення філологічного факультету Київського університету працював педагогом Київського державного музичного училища імені Р. Глієра , у журналах «Знання та праця», Українська мова і література в школі», потім – в Інституті літератури імені Т.Шевченка та Національному університеті імені Т. Шевченка. Михайло Кузьмович досліджує проблеми історії і теорії літератури, зокрема – української літератури ХХ століття, історії українського літературознавства. Він – автор близько 500 публікацій, серед яких 19 видань монографічного типу: «Жовтневі крила новелістики» (1980), «Краса вірності. У творчому світі Олеся Гончара» (1981), «П’ятиліття українського роману» (1985), «Романтичний епос» (1988, 2000), «Григорій Косинка» (1989), «Одержимість» (1990), «Наука і кон’юнктура» (1993), «Спогад про красу вірності» (1998), «Історія українського літературознавства» (2001, 2003), «Інтим письменницької праці» (2003), «Художня література України» (2005, 2008), «Український літературний романтизм» (2006, словацькою мовою), «Іван Франко: тяжіння до модернізму» (2006) та ін. Один із авторів підручників та академічних видань: 'Українська література', 'Історія української літератури'; підготував і видав зі своїми передмовами фундаментальні праці з історії літератури Д. Чижевського, С. Єфремова, Ю. Лавріненка.

Михайло Наєнко також є співавтором академічної «Історії української літератури ХХ ст.», яка відзначена Шевченківською премією в 1996 році.

За джерелами:

Наєнко Михайло Кузьмович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovoicha.... in.ua/_private red/najenko.h..– Назва з екрану.

Наєнко Михайло Кузьмович // Шевченківські лауреати 1962-2001 : енцикл. довідник / авт.-упоряд. М. Лабінський; вступ. слово М.Дзюби. – К., 2001. – С. 373-374.

Наєнко Михайло Кузьмович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://who-is-who.co...>http://who-is-who.co.... – Назва з екрану.

Валерій Бурій

НАШІ ЮВІЛЯРИ

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ КАЛНИБОЛОТЧУК

20 травня - 55 років від дня народження М.В. Калниболотчука (1958).

Прозаїк. Автор творів як для дорослих : повісті в нарисах ''Кому служити?'' (маю у власній книгозбірні) та поезій ''В краю, де тисячі джерел'', так і для дітей : збірок казок ''Маленький грузовичок'', ''Пригоди лісового горішка'', ''Загублений ліхтарик''.

Член літературного об'єднання імені Василя Симоненка при Черкаській організації НСПУ.

ПРО М.В. КАЛНИБОЛОТЧУКА У МОЇЙ ПУБДІКАЦІЇ :

* Бурій В. Катеринопільщина в художній літературі / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. - 1998. - 28 листопада.

Валерій Бурій

ДО НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ

Лаврентій Похилевич (1864) повідомляв, що село Гуляйполе називали ще Берибісами. На той час там проживало 870 мешканців. Землі - 1576 десятин. У селі була давня могила, звана Візирською (Візиркою) і свідчила вона про перебування у цій місцині турецького війська.

У 1882 р. селяни розкопали могилу і розкрили гробницю, яка була накрита трьома плитами. У ній лежав скелет і глиняний посуд. В могилі, біля знайденого скелета, стояли глиняні горщики, лежали дві бронзові фібули, чотири кольорові скляні намистини, дві мушлі і залізний ножик.

У 1882 р. в Гуляйполі була Дмитрівська дерев'яна церква 5 класу, парафіян: чоловіків - 791; жінок - 785. Настоятелем храму був А.М. Доманицький. Церкві належало 73 десятини землі. Церковно-парафіяльну школу відвідували 15 хлопчиків і 5 дівчаток.

1900 р. У селі дворів - 327, мешканців - 1696 осіб, в т.ч. чоловіків 900, жінок - 796. Займались переважно землеробством. Виготовляли просте полотно, сукно, вичиняли овчину, столярували, бондарували, працювала кузня. І тоді, як і зараз, були заробітчани, а їхали вони на роботу в Подільську та Херсонську губернії. У селі числилось 1884 десятини землі, церкві належало 44 десятини, селянам - 1840. Господарство велось за чотирипільною системою. У селі діяла православна церква, церковно-парафіяльна школа, 3 вітряки, 2 водяні млини, 3 кузні, 2 олійні, сільський банк, запасний хлібний магазин.

1913 р. Діяла Дмитрівська церква, побудована 1894 р. Парафіян: чоловіків - 915; жінок - 908. Церковної землі - 44 десятини. Дехто з дітей відвідував однокласну церковно-парафіяльну школу. Священик - Павло Олександрович Доманицький. Псаломщик - Олександр Михайлович Михайловський. Просфорниця - Ганна Миколаївна Барвінська.

1926 р. Дворів - 416; мешканців - 1812.

Голодомор 1932-33 рр. забрав більше 200 земляків. Не оминули село сталінські репресії 1937-38 рр. У Другій світовій війні брали участь близько 300 осіб, 120 з них - загинули...

2001 р. - населення - 663 особи. За минулорічними даними Вікіпедії населення складало 494 жителі (2012).

2013 р. У селі народилися два досить відомі нинішні ювідяри: критик і літературознавець, Шевченківський лауреат - Михайло Кузьмович Наєнко, йому виповнюється 75, та Микола Васильович Калниболотчук, автор кількох прозових книжок. Йому - 55.

Закрити