Петро Зубкевич

Село ІВАЩУКИ

Історична довідка

Перша писемна згадка про село Іващуки відноситься до 1855 року.

Тоді, після третього поділу Польщі село, як і вся Волинь, входило до складу Росії, віднесено до Дубенського повіту Волинської губернії. З XVIII століття до початку XX сторіччя навколишніми селами правили графи Тарнавські. Одне із них названо Тарнавка (тепер частина села Зарічне).

Граф Тарнавський  часто відвідував бали, на які його запрошували сусіди. Славився він своїм розумом і багатством. Усе у його маєтку давало прибуток, бо він умів господарювати. Одного разу на балу у свого знайомого графа із Заруддя, що у Дубенському повіті, він звернув увагу на те, як вміло виготовлена столярка, і те, з яким смаком оздоблено деревом фасад замку. Тоді Тарнавський запросив до себе хороших теслярів і столярів. Отак серед розкішного дубового гаю поселилися сім'ї Іващуків і Панасюків.

З часом великий дубовий гай почали розпродувати. А сім'ї столярів і теслярів зростали. Будували все нові і нові оселі. Серед поселенців більше було поселян на прізвище Іващук, то і населений пункт незабаром отримав назву Іващуки.

Прізвище Іващук відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворена від хрестильного імені Іван. Після 988 р. кожен слов'янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім'я. Таке іменування дозволяло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з товариства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ. Ім'я Іван протягом кількох століть (з XVI по XIX в.) Залишалося найчастішим у слов’ян: серед селянства воно охоплювало від 15 до 25% всіх чоловіків. Тому від нього було утворено безліч зменшувальних форм, одна з яких - Іваща - і лягла в основу прізвища.

Традиція називати частини села, вулиці за прізвищем переважної кількості мешканців цього кутка збереглась і донині. Так усі в селі знають, де Панасюки, Сови, Головчуки, Гуцмани…

Під час воєнних дій Першої світової через село проходила лінія фронту. Багато сімей у 1915 році евакуювалося до Криму. У 1916 році вони благополучно повернулися у рідне село і почали відновлювати зруйновані господарки.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р. на фронті воювало 78 жителів села. Серед тих, хто не повернувся із війни, – Бабич М.П., Берлінець С.Б., Головчук А.П., Головчук Й.П., Головчук Г.О., Головчук С.М., Зима П.Д., Зубкевич П.Т., Дзьоба П.П., Іващук Ф.Н., Костюк А.Ф., Костюк М.О., Момотюк Г.М., Панасюк В.І., Панасюк Ф.С., Пецалюк Й.П., Півторак В.В., Півторак С.В., Півторак С.В., Райтер П.І., Ревко Д.О., Сова В.Н., Сова П.Н., Сова Г.Н., Станіславчук І.В., Станіславчук С.М. Їх імена викарбувані на пам’ятнику загиблим односельчанам, який знаходиться у невеликому сквері в центрі села.

Від німецько-фашистських загарбників село визволяла дивізія під командуванням генерала Корнєєва, яка входила до складу І Українського фронту.

Відгриміла війна. Із руїн почали підніматися міста і села. У 1948 році в Іващуках було організовано колгосп „Червона зірка'. А першим головою колгоспу став А.К. Панчук. З часом мінялася назва господарства: імені Кагановича, „Маяк'. Розквіт господарства жителі села одностайно відносять до років головування Івана Павловича Бацмая. Він зумів організувати колгоспників на продуктивну працю, при ньому зріс рівень життя селян. У 1967 році у селі було побудовано восьмирічну школу, торговий комплекс, клуб. Протягом п'яти років (з 1965 по 1970) у селі виросло більше тридцяти нових будинків.

За високі показники сільськогосподарського виробництва колгосп „Маяк' було нагороджено орденом Трудового Червоного прапора. З'явилися орденоносці серед колгоспників. Це ланкова М.М.Костюк, комбайнер Г.М.Сова, доярка Г.С.Зубкевич, водії П.П. Сова, І.С.Головчук та багато інших.

Нині господарства «Маяк», як такого, більше не існує. Землі і майно орендує агрофірма «Трипілля».

У селі  працює сільська рада, бібліотека, школа І-ІІ ст, фельдшерсько-акушерський пункт, культурно-дозвіллєвий комплекс. У 1982 році у селі створено ансамбль народної пісні, який удостоєний звання „Народний аматорський вокальний ансамбль української пісні'.

У 1986 році у селі відкрито Дім молитви. У 1992 році – Свято-Георгіївську церкву, а 2012 року освячено новий золотоверхий храм. Додала комфорту селянському побуту газифікація села.

Село Іващуки, яке нараховує близько 450 мешканців, є центром сільської ради, до якої входять ще села Білогорівка, Бригадирівка, Зарічне.

Адреса сільської ради: 35530, Рівненська обл., Радивилівський р-н, с.Іващуки, тел. 34-1-50.

Географічні координати села: 50°14?58? північної широти, 25°25?36? східної довготи. Середня висота над рівнем моря   220 м.

(В історичній довідці про село Іващуки використана наукова робота до МАН „Історичне минуле села Іващуки', автор – Мирослава СОВА, учениця Іващуківського ЗНЗ І-ІІ ст.).

http://radbiz.org.ua...=com_content&view=article&id=16&Itemid=13

Освячення новозбудованого храму в селі Іващуки                

9 червня 2012 року, в день пам'яті священномученика Ферапонта, єпископа Сардійського, жителі села Іващуки Радивилівського району святкували освячення новозбудованого храму на честь святого великомученика Георгія Побідоносця.

Село Іващуки – невелике і ніколи в ньому не було православного храму. В церковному підпорядкуванні воно відносилось до парафії села Козин, що розташоване за 5 км. У 1992 році З благословіння Архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія в селі було облаштовано храм в одному з будинків, який не зовсім задовольняв усіх парафіян через тісноту й незручності. П'ять років тому невелика громада вирішила збудувати в селі новий храм, який би задовольняв усі вимоги парафіян. З благословіння Архієпископа Варфоломія закладку храму в селі Іващуки здійснив тодішній благочинний Радивилівського району протоієрей Андрій Воєвода. В роботу по будівництву храму було залучено всіх православних жителів села. (В селі діє протестантська громада, яка має свій молитовний будинок). Одні будували, інші їздили по навколишніх селах, збираючи кошти на будівництво. І ось позаду п'ять років напруженої праці. Посеред села повстав новий, із золотими куполами, дивний по красі храм.

На свято відкриття прибув Архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій, який разом з духовенством Радивилівського і Дубенського благочиній при великій кількості паломників звершив чин освячення нового храму. Після освячення Архієпископ Варфоломій очолив Божественну Літургію та святковий молебень. На завершення свята Владика звернувся зі словом повчання та подякував усім за понесені труди. Настоятелю храму священику Валерію Янцевичу Архієпископ Варфоломій вручив «золотий» наперсний хрест.

На святі були представники Дубенської та Радивилівської райдержадміністрацій, які вітали всіх зі святом та піднесли в дар святі ікони.

«РІВНЕ ПРАВОСЛАВНЕ»

http://www.rivne-pra...>http://www.rivne-pra...