|
НАШІ ЗЕМЛЯКИ-ЮВІЛЯРИ Юрій Анатолійович Косюк (*27 травня 1968 с. Червоне) — власник та голова правління ВАТ «Миронівський хлібопродукт» (МХП). Герой України (2008). |
12 квітня 2013
|
НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ Отаман Семен Гризло Семен Гризло народився 9 квітня 1889 року у містечку Кальниболото Звенигородського повіту Київської губернії (нині селище Катеринопіль Черкаської області). Працював писарем, учителем сільської школи. Служив на Чорноморському флоті. Брав участь у повстанні на панцернику «Потьомкін», за що був засланий до Сибіру. На початку 1917 р. повернувся на батьківщину. Член Української партії соціалістів-революціонерів. Активний учасник культурного життя с. Гусакове Звенигородського повіту. Один із перших організаторів Вільного козацтва. Отаман Кальниболотського куреня Вільного козацтва (березень 1917). У квітні 1917 року на першому з’їзді Вільного Козацтва Звенигородського повіту обраний Кошовим Звенигородського коша. Одночасно продовжував очолювати й Калниболотський козацький курінь. Делегат 2-го Всеукраїнського військового з’їзду від Звенигородщини (Київ, червень 1917). Один з організаторів Першого Всеукраїнського з’їзду Вільного Козацтва, що відбувся 3 жовтня 1917 р. у м. Чигирин. На з’їзді був обраний Генеральним осавулом Вільного козацтва (з 3.10.1917). Отаман Звенигородського коша Вільного козацтва. У кінці 1917 — на початку 1918 рр. під його проводом знаходилось до 20000 козаків. Никодим Смоктій (ліворуч) і Семен Гризло (праворуч). 1917 рік. У другій половині лютого 1918 р. козаки Гризла примусили скласти зброю та військове майно гарматні частини 2-го корпусу російської гвардії, а пізніше — 6-й та 7-й драгунські полки російської кавалерійської бригади: 14 лютого за активну підтримку гетьмана Скоропадського на з”їзді в Чигирині та під час виборів до Українських Установчих Зборів отамана Семена Гризла заарештовано, Вільне Козацтво Звенигородщини тимчасово обрало командиром Звенигородського коша Вільного Козацтва Юрка Тютюнника. Взяв участь у розгромі частин 8-ї російської армії в районі станції Бобринська 21-22 лютого 1918 р. Після поразки першого більшовицького походу в Україну Гризло намагається зав’язати зв’язки з Павлом Скоропадським, що не знаходить схвалення у частини козацтва. Наприкінці 1918 р. у складі армії УНР Гризло керував бронепотягом на Волині. В 1919 р. воював на Волині у складі Північного фронту Армії УНР під командуванням отаман Володимира Оскілка. Сотник Армії УНР. Брав участь у перевороті, який вчинив Володимир Оскілко в ніч на 29 квітня 1919 року. Після невдачі — повернувся на Черкащину. Активний учасник боротьби проти присутності більшовиків в Україні 1919–1921 рр. З 1919 р. — керівник одного з повстанських загонів Вільного Козацтва у Звенигородському повіті. Як повстанський отаман діяв у Холодному Яру, на Черкащині, Уманщині, Звенигородщині, в районі Мокрої Калигірки, де разом з отаманом Іваном Ґонтою (Іван Лютий-Лютенко) розгромив червону «каральну дивізію». Наприкінці 1920 року об’єднався із загонами отаманів Цвітковського (Квітковського) та Петра Дерещука під загальним командуванням отамана Андрія Гулого-Гуленка. Об’єднана частина (3000 багнетів та 600 шабель) вела бої проти 45-ї і 47-ї піших совєтських дивізій, частин Першої кінної армії, бригади Григорія Котовського. Співпрацював з отаманами Пилипом Хмарою, Яблочком, Ларіоном Загороднім, Жуйводою та ін. На кінець 1920 р. його загін (спільно із відділом Цвітковського) нараховував до 4000 бійців. Загинув 3 березня 1921 року біля с. Новоселиця Звенигородського повіту, потрапивши в оточення, внаслідок проведення підрозділами Червоної армії каральної операції. Похований у Звенигородці на старому цвинтарі. Поделиться в соц. сетях |
10 квітня 2013
|
Перелік релігійних громад району № Назва релігійної громади Конфесійна приналежність Поштова адреса Телефон 1 Свято-Михайлівська парафія Українська православна церква 20500 смт Катеринопіль, вул. Петровського, 29 2-24-33 2 Свято-Іоанно-Богословська церква Українська православна церква 20506 с. Новоселиця, вул. Леніна,125 3 Свято-Покровська парафія Українська православна церква 20505 смт Єрки, пров. Радянський,10 4 Свято-Дмитрівська парафія Українська православна церква 20505 с. Залізнячка, вул.Чапаєва,30 5 Свято-Іоанно-Богословська парафія Українська православна церква Київського патріархату 20543 с. Суха Калигірка, вул. Шкільна,1 6 Свято-Покровська парафія Українська православна церква Київського патріархату 20540 с. Мокра Калигірка, вул. Горького, 1 7 Свято-Покровська парафія Українська православна церква Київського патріархату 20530 с. Гончариха, вул. Ватутіна, 44-а 8 Церква адвентистів Сьомого дня Протестантська церква 20500 смтКатеринопіль, вул. Леніна, 55 9 Церква Повного Євангелія «Життя у Христі» Протестантська церква 20500 смтКатеринопіль, вул. Петровського, 21а, кв. 20 2-66-28 10 Церква Повного Євангелія «Життя у Христі» Протестантська церква 20516 с. Вербовець, вул. Кірова, 14 11 Євангельські Християни- баптисти Протестантська церква 20530 с. Ромейково, вул. Ватутіна, 68 12 Євангельські Християни- баптисти Протестантська церква 20510 с. Грушківка, вул. Петровського 13 Євангельські Християни- баптисти Протестантська церква 20540 с. Мокра Калигірка, вул. Садова 14 Парафія Пресвятої Богородиці Українська автокефальна православна церква 20531 с. Петраківка 16 Парафія Пресвятої Богородиці Українська автокефальна православна церква 20515 с. Кайтанівка 17 Християни віри Євангельської Протестантська церква 20505 смт Єрки, вул. Звенигородська,1-б |
7 квітня 2013
|
На катеринопільських землях свого часу побували давньогрецький історик Геродот, французький інженер Гійом Боплан. Місцеве населення змінювалося протягом усього часу існування, зберігаючи та збагачуючи свою мову, релігію і культуру. До наших часів збереглися багато старовинних обрядів, звичаїв і традицій, пісень. Поселення, що виникли впродовж ХV-ХVІІ століть на території району, були важливими захисними прикордонними пунктами. Вони зберегли в народі та літературних джерелах свої первинні назви – Малий Калаур (Мала Калигірка, Суха Калигірка), Великий Калаур (Велика Калигірка, Мокра Калигірка), Калниболото (смт Катеринопіль), Неберибіси (Гуляйполе), Старостіно (Ямпіль). Саме в ці часи почала формуватися козаччина, на захисті краю стали волелюбні, горді і мужні воїни. Перша писемна згадка про Катеринопіль датується 1568 роком, коли польський Король Сигізмунд Август надав Калниболоту (смт Катеринопіль) та навколишнім поселенням Магдебурзьке право. Коли прийшов час брати участь у визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького, Калниболотська сотня (насправді кілька сотень) увійшла до складу Корсунського полку. Багато калниболотчанських козаків згодом, воюючи в царській армії, переселилися на Кубань. Їх нащадки живуть там і нині – в станиці Калниболотській. Катеринопільський краєзнавчий музей підтримує постійний зв'язок із земляками. Після занепаду Козацької республіки землі Правобережної України знову відійшли до Польщі. Польські магнати не жаліли простого люду, що сприяло організації гайдамацького руху, який очолив козак Лопата з Новоселиці, активній участі місцевого населення в Коліївщині 1768 року. 1791 року Польща знову надає запізнілий привілей Магдебурзького права містечку Калниболото, а заодно і геральдичний знак – золотом шита голова зубра на блакитному фоні з темновишневим обрамленням. 1795 року з переходом Правобережжя під протекторат Росії Калниболото дістає нову назву – Катеринопіль. До кінця ХІХ століття на Катеринопільщині успішно розвивалися чумацький промисел та ярмаркова діяльність. У другій половині ХІХ ст. Катеринопільський ярмарок мало чим поступався Миргородському. Це добре описує в зібранні пісень та старожитностей А. Кримський. З появою і розвитком легкої промисловості поблизу Катеринополя відкривається копальня бурого вугілля, суконна фабрика, вітрові та водяні млини, а в с. Киселівка – цукровий, рафінадний, цегельний заводи та склади – ангари для скупівлі збіжжя – пшениці, жита, гречки, проса. У кінці ХІХ ст. на території району з’являється залізниця – в Єрках починає діяти станція «Звенигородка», а в селі Іскрине – однойменна станція. За адміністративним поділом на території теперішнього району на початку ХХ ст. існувало 4 волості – Катеринопільська, Вікненська, Гуляйпільська та Петраківська, а також поштовий уїзд Мокра Кали гірка. Повітовим центром було місто Звенигородка. Початкові школи були у всіх селах району, а в містечку Катеринопіль – навіть 4-класне училище на 180 місць, бібліотека, лікарня. Перша світова війна, дві революції та громадянська війна не сприяли економічному розвиткові району. Припинився видобуток бурого вугілля, зупинилися цукроварні, гуральні, суконні фабрики, в Киселівці розібрали навіть хлібні ангари і залізничну колію. Близько дев’яти тисяч жителів району боролися на різних фронтах Другої світової війни, з них повернулися до рідних домівок менше трьох тисяч. На честь загиблих під час війни в селах та селищах району зведено численні обеліски Слави та пам'ятники. У роки відбудови розмаху на всю країну набирає Катеринопільський вузловий метод ремонту тракторів. У 1954 та 1956 роках його демонстрували навіть у Москві. 1956 року почала працювати Лоташівська ГЕС на річці Гнилий Тікич. Після реформи 1961 року, укрупнень господарств і районів, Катеринопільський район розформовують, а відновлюються його сучасні територіальні межі в грудні 1966 року. Вже в 1985 році в районі діють 27 потужних сільськогосподарських підприємств, нафтобаза, працюють комбінати з переробки м’яса, овочів та фруктів, виробництва хлібопродуктів, завод продтоварів, цукрозавод, п'ять цегельних заводів, потужні бази сільгосптехніки, сільгоспхімії, автопарк, а також швейна фабрика «Маяк». У 90-х роках спостерігається зростання економічних показників. Успішно працюють 7 промислових підприємств – ТОВ “Ретро”, ТОВ “Сиророб”, ВАТ «Катеринопільський ремзавод» (смт Єрки), Катеринопільський плодоконсервний завод (смт Єрки), ТОВ “Катеринопільський елеватор” (смт Єрки), ТОВ “Робочий одяг”, Єрківський спецкар'єр, 4 агрофірми, 51 фермерське господарство, 50 підприємств малого і середнього бізнесу тощо. Видатні постаті району Єфремов Сергій Олександрович (1876-1939) – академік, член президії ВУАН, політичний і громадський діяч, літературознавець зі світовим ім’ям. Народився в с. Пальчик; Филипович Павло Петрович (1891-1937) – професор, поет, перекладач, відомий літературознавець. Народився в с. Кайтанівка; Чорновіл В'ячеслав Максимович (1937-1999) – визначний політик, лідер Народного руху України, Герой України, уродженець смт Єрки; Поліщук Спиридон Кирилович – майор запасу, Герой Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні, уродженець с. Кайтанівка; Цісельський Михайло Петрович – льотчик військово-морської авіації, Герой Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні, уродженець с. Стійкове; Шевченко Григорій Іванович – капітан запасу, Герой Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні, уродженець с. Петраківка; Нікольський Микола Тимофійович – майор запасу, Герой Радянського Союзу, уродженець с. Єлизаветка; Варяниця Іван Федорович – солдат-розвідник, повний кавалер Ордена Слави І, ІІ і ІІІ ступенів, уродженець с. Суха Калигірка; Руренко Горпина Іринархіївна – свинарка, Герой Соціалістичної Праці, уродженка с. Лисича Балка; Снігур Омелян Григорович – чабан, Герой Соціалістичної Праці, уродженець с. Шостакове; Наєнко Михайло Кузьмович – професор, заслужений діяч науки і техніки, член Спілки письменників України, лауреат Шевченківської премії, викладач Національного університету ім. Т.Г.Шевченка, уродженець с. Гуляйполе; Зозуля Валентина Олександрівна – колишній директор централізованої бібліотечної системи смт Катеринопіль, заслужений працівник культури. |
7 квітня 2013
|
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ ЗНАЙ НАШИХ! Мико?ла Іва?нович Замкове?нко (* 17 лютого 1950, Катеринопіль, Черкаська область) — український політик та юрист. Народний депутат України 5-го скликання. |
7 квітня 2013
|
З НОТАТНИКА КРАЄЗНАВЦЯ НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ Пономаренко Анатолій Федорович — український художник. Заслужений художник України (1973). |
7 квітня 2013
|
з нотатника краєзнавця НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ Олександр Євгенович Лисенко (* 27 червня 1955, смт. Катеринопіль, Черкаська область) — завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України. Дослідник історії України періоду Другої світової війни та історії церкви. Доктор історичних наук (1999), професор (2005). Член правління Національної спілки краєзнавців України. |
7 квітня 2013
|
НАШІ СЛАВНІ ЗЕМЛЯКИ Гризло Семен Григорович (*1887?, м. Кальниболото Звенигородського пов. Київської губ. — †3 березня 1921 р., Звенигородщина). — Військовий і громадський діяч часів УНР; організатор Вільного Козацтва, Генеральний осавул Вільного козацтва (з 3.10.1917), повстанський отаман. Брав участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». Військове звання — сотник Армії УНР, полковник Вільного козацтва. |
6 квітня 2013
ВАСИЛЬ БОФОНОВ: «МОЇ ВІРШІ – ЦЕ МІЙ БІЛЬ, ЦЕ СПОВІДЬ…»(ДО 70-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) Василь Васильович Бофонов народився 1942 року на моїй рідній Катеринопільщині у селі Кайтанівці, в «Кайтанах», як називала цю осаду в одній із своїх новел талановита письменниця Марія Галич. Закінчив місцеву школу, згодом - Лукоянівське педагогічне училище Горьківської області, спецкурс ВПШ з журналістики, Черкаський педагогічний інститут. У поетичному доробку літератора більше 300 віршів. Майже половина з них надрукована в періодиці, поетичній антології «Рідне місто моє: Ватутіне літературне» (Черкаси, 1997. – С.6; 18 – 22). В.В. Бофонов працював учителем російської мови і літератури, образотворчого мистецтва в загальноосвітній школі №1 м. Ватутіного, мав вісім років журналістського стажу, а ще трудився на посаді заступника завідуючого районним відділом освіти, директором школи… Писав російською та українською мовами. Захоплювався японською лірикою. Підготував збірку поезій «Мої тисяча «хокку», яку на превеликий жаль так і не встиг опублікувати… Мене особисто дуже схвилювали і розчулили рядки з його вірша «Ніжна ластівко, мамо моя»: Пам’ятаю тебе з перших кроків, Ти для мене, як спів солов’я. Над тобою летять твої роки, Ніжна ластівко, мамо моя. Ти навчила мене бути вірним, Бути мужнім, стійким у житті. Ти, як зірка в жіночім сузір’ї, Світиш всюди в моїм майбутті. Зігрівала в дощі, в хуртовину, Джерелом була в сотні далеких доріг, В кожнім дні я і в кожну годину Теплий подих в душі твій беріг. А хіба не є актуальними і сьогодні рядки з поезії «Не надійтесь, не поїду…»: Що це сталось, Боже мій? Що тепер робити? Як знешкодити розбій? Як нам далі жити? Мабуть, треба запрягать Кожного до справи, Не торгувать – вироблять Товар для держави. Будем мати ми товар, Будем гроші мати, Будем гривні ми свої У руках тримати. А якщо споживача Грішми забезпечить, Економіка зросте І розправить плечі. Будем своє продавать, Буде що купляти І пенсії піднімать Й бюджет поповняти. Якщо втіляться в життя, І не для проформи, Дійсно в дію і в буття Нинішні реформи. Отоді мої поля, Мій край заквітує. Нас побачить вся Земля, Нас і Бог почує. А ці рядки – гімн коханню: Люди, бережіть, прошу, своїх коханих, Як весну, як сонце, як життя. Почуття свої, якщо вони ще ранні, Бережіть, як світле майбуття. («Біла казка»). Валерій БУРІЙ
|
5 квітня 2013
|
ПИСЬМЕННИЦЯ ВІРА ОБЕРЕМОК ПРАЦЮВАЛА В КАТЕРИНОПОЛІ Віра Оберемок впродовж всього життя вихлюпує зі свого ніжного і зболеного серця на перший погляд звичні та земні слова і образи, але своїм обдаруванням піднімає їх до небес. І це зворушує всіх, хто має добру і щедру душу. Мимоволі стискається щось у тобі, коли дізнаєшся про непросту долю цієї сільської незвичайної жінки. Віра Климівна Оберемок народилася 1 вересня 1945 року в селі Русалівка Маньківського району Черкаської області (там і мешкає нині). Росла без батька-фронтовика, який загинув в останній рік Великої вітчизняної. Любов до слова, до книжки перелила своїй доні мама – рядова колгоспниця, яка любила твори Тараса Шевченка, а «Наймичку» вона знала напам’ять. Вже з шести років дівча почало переймати науку у школі, яка розмістилася у їхній хаті, її дивом не спопелила війна – одну на все село. Але доля виявилася до неї жорстокою. У 7 років перелом хребта. Лікувалася, навчалась в Уманському дитячому санаторії. Перші проби пера сімнадцятирічної дівчини помітив Василь Симоненко… Закінчила Київський університет, факультет журналістики. Працювала в редакціях Катеринопільської газети «Авангард», потім – у редакціях газет Херсонщини. Після повернення в рідне село певний час працювала бібліотекарем, вчителем і вихователем у школі, вела гурток юнкорів. Своїми ліричними мініатюрами, казками та оповіданнями для дітей вона завоювала творчий авторитет не лише серед молодих поціновувачами її слова в Україні, а й далеко за її межами. Розсипані в багатьох виданнях держави і діаспори (журналах «Дніпро», «Україна», «Однокласник», «Сільські обрії», «Дзвіночок», «Вільна думка», та «Наші дні» - Австралія; «Світло» та «Новий шлях» - Канада; «Свобода» - США) літературні перлини Віри Оберемок глибоко западають у серце широкою закоханістю в рідний край, дитячу душу й вірою в людську доброту. Любов до людей, поетичне сприйняття світу, цнотлива краса почуттів притаманні її творам. Авторка точить перо в доробках короткої форми, але тонке чуття слова, заглиблення в духовний світ ліричного героя, щирий роздум над фактом, деталлю, над життям дають їй змогу наповнити свої твори багатим змістом… До того ж твори написані барвистою мовою, в них веселковість, смуток і вічна любов… Її твори входять дошкільних методичних посібників, наприклад, до збірника «Навчальні перекази» (Тернопіль, 2003), до антологій «Криничка» (Черкаси, 2009), «Письменники Уманщини» (Умань, 2011). Життєвий і творчий шлях письменниці ґрунтовно досліджує науковець з Уманського педагогічного університету імені Павла Тичини, член НСПУ Марина Павленко. Тонко і глибоко розуміючи душу дитини, Віра Оберемок видала для малих читачів «Їжакову сімейку» (1993) та книжечку «Дівчинка і білочка» (2005). Її «доросла» книжка «Дві половинки серця» (К., 2006) містить оповідання, прозові етюди та листи. А нещодавно у Русалівку прилетіла радісна звістка – Віру Климівну прийняли до Національної спілки письменників України. Валерій БУРІЙ |
5 квітня 2013
|
| Закрити |
