Село Кіблич.

Виникло село як фортеця в ХVІІ столітті. Називалося раніше Гончарівкою. Село спустошили татари. З 1672 року стає Кібличем. Назва «Кіблич» тюркського походження від слів «кубло» або «кублам», що означає сотня. Можливо, село було назване в честь татарського сотника. Після другого поділу Польщі в 1793 році назву Кублич змінили на Кіблич.

У селі Кіблич зберігаються народні назви вулиць, кутків, присілків.

-         Куток Замостяни: через річку Кублич побудований місточок, який об’єднує присілок Новосілка з основною частиною села, а люди кажуть, що живуть до моста.

-         Куток Олійницький: на цьому кутку живуть всі родичі на прізвище Грабові. Їх предок колись давно на кіблицькому базарі купив у незнайомого козака барильце олії, а потім пішов на гостину у сусіднє село Зятківці до товариша і розказав там, яке ж гарне барильце купив і яка добра олія в ньому. І один з гостей каже: «То це ж моє барильце! Віддайте, дядьку, мою олію». А дід Никифір каже: «Не можу віддати, бо вже надібрав з нього олію». «Ну, дядьку, будете мене пам’ятати, хай-но я прийду до вас на базар». Дотримав слова, прийшов на базар і став посеред базару кричати. «А Никифір Грабовий купив вкрадене барильце олії, то кажіть на нього Олійник». Ось уже більше 100 років Грабові – Олійники, а куток Олійницький.

Вулиці названі на честь заможних, відомих, впливових людей в селі. Тому є такі народні назви вулиць: Барейкова, Менчоча, Шереметова, Кабацька (по прізвиську), Соблуцька (тепер Садова).

Навколишні ліси теж мають народні назви – Юрківський ліс, Петриків, Ронів.

Про Петриків лісок розповідають так. Серед Грабових жив собі Петро Грабовий. Це було в кінці ХІХ ст. Жив він на нинішній вулиці Покришкіна. Довго він не міг одружитися. Нарешті вибрав дівчину із села і одружився. Але не сподобалося йому проживання під одним дахом з нею, і він її вигнав. Вирішив з сусіднього села Грузького взяти двох круглих сиріт і виховувати їх як своїх дітей.

Виростив їх, одружив і розділив своє обійстя на двох. На людей, які ще й досі живуть на цих дворах, кажуть «Виховани». Сам же Петро, оскільки мав багато землі, лісок, побудував там хатку, пасіку, мав господарство і відповідно мав багато золота і грошей. Односельці підстерегли і вбили його. В тій хаті більше ніхто не поселився, а відтоді лісок стали називати Петриківським.

У селі є безліч криниць, ставків, які називають по-народному.

Деякі криниці називають по прізвиську господарів: Олійницька, Шереметова, Панська (1910 р.), Куркова, Мудришина, Півньова, Дукачова.

Ставки:

-         Голованівський – живуть там сім’ї, що мають прізвище Головань.

-         Комарський – від прізвища селян Комарі.

-         Попівський – колись ним володів піп.

-         За розмірами – Малий, Великий, Широкий.

-         По прізвиську – Мусєйків, Брехунський, Суани.

Деякі пагорби і долини у селі мають також народні назви. Наприклад, пагорби:

-         Скала – понад р. Кіблич пролягають гранітні пласти.

-         Мищинина гора – тут жила тітка на прізвище Міщиха.

-         Лиса гора – на цьому пагорбі дуже погано все росте, навіть трава, вона і влітку жовтувата, і все висихає.

-         Лазня – тут колись була лазня, а назва залишилась до цього часу.

-         Крива гребля – крутий підйом, який виходить з гребельки на горбок.

Село Кіблич.

Виникло село як фортеця в ХVІІ столітті. Називалося раніше Гончарівкою. Село спустошили татари. З 1672 року стає Кібличем. Назва «Кіблич» тюркського походження від слів «кубло» або «кублам», що означає сотня. Можливо, село було назване в честь татарського сотника. Після другого поділу Польщі в 1793 році назву Кублич змінили на Кіблич.

У селі Кіблич зберігаються народні назви вулиць, кутків, присілків.

-         Куток Замостяни: через річку Кублич побудований місточок, який об’єднує присілок Новосілка з основною частиною села, а люди кажуть, що живуть до моста.

-         Куток Олійницький: на цьому кутку живуть всі родичі на прізвище Грабові. Їх предок колись давно на кіблицькому базарі купив у незнайомого козака барильце олії, а потім пішов на гостину у сусіднє село Зятківці до товариша і розказав там, яке ж гарне барильце купив і яка добра олія в ньому. І один з гостей каже: «То це ж моє барильце! Віддайте, дядьку, мою олію». А дід Никифір каже: «Не можу віддати, бо вже надібрав з нього олію». «Ну, дядьку, будете мене пам’ятати, хай-но я прийду до вас на базар». Дотримав слова, прийшов на базар і став посеред базару кричати. «А Никифір Грабовий купив вкрадене барильце олії, то кажіть на нього Олійник». Ось уже більше 100 років Грабові – Олійники, а куток Олійницький.

Вулиці названі на честь заможних, відомих, впливових людей в селі. Тому є такі народні назви вулиць: Барейкова, Менчоча, Шереметова, Кабацька (по прізвиську), Соблуцька (тепер Садова).

Навколишні ліси теж мають народні назви – Юрківський ліс, Петриків, Ронів.

Про Петриків лісок розповідають так. Серед Грабових жив собі Петро Грабовий. Це було в кінці ХІХ ст. Жив він на нинішній вулиці Покришкіна. Довго він не міг одружитися. Нарешті вибрав дівчину із села і одружився. Але не сподобалося йому проживання під одним дахом з нею, і він її вигнав. Вирішив з сусіднього села Грузького взяти двох круглих сиріт і виховувати їх як своїх дітей.

Виростив їх, одружив і розділив своє обійстя на двох. На людей, які ще й досі живуть на цих дворах, кажуть «Виховани». Сам же Петро, оскільки мав багато землі, лісок, побудував там хатку, пасіку, мав господарство і відповідно мав багато золота і грошей. Односельці підстерегли і вбили його. В тій хаті більше ніхто не поселився, а відтоді лісок стали називати Петриківським.

У селі є безліч криниць, ставків, які називають по-народному.

Деякі криниці називають по прізвиську господарів: Олійницька, Шереметова, Панська (1910 р.), Куркова, Мудришина, Півньова, Дукачова.

Ставки:

-         Голованівський – живуть там сім’ї, що мають прізвище Головань.

-         Комарський – від прізвища селян Комарі.

-         Попівський – колись ним володів піп.

-         За розмірами – Малий, Великий, Широкий.

-         По прізвиську – Мусєйків, Брехунський, Суани.

Деякі пагорби і долини у селі мають також народні назви. Наприклад, пагорби:

-         Скала – понад р. Кіблич пролягають гранітні пласти.

-         Мищинина гора – тут жила тітка на прізвище Міщиха.

-         Лиса гора – на цьому пагорбі дуже погано все росте, навіть трава, вона і влітку жовтувата, і все висихає.

-         Лазня – тут колись була лазня, а назва залишилась до цього часу.

-         Крива гребля – крутий підйом, який виходить з гребельки на горбок.