Валерій Василенко

           Село Кіндратівка розташоване за 30 км  від  м.  Суми.

         За переказами старожилів заснована вона в 1685 році переселенцями  із Писарівки та Хотіні. Сама  ж  назва дана іменем хотінського поміщика  Кондратьєва, що був володарем у цих краях.

         Сумський полковник Герасим  Кондратьєв в 1689 році поставив в двох верстах на південь від Ромаданівського шляху на лівому березі Олешні , біля  криниці Хочуні, полковничий двір , млин і церкву. Так виникла слобода Хочунь, яка пізніше стане селом і буде називатися Хотінню. В  1703 році в ній жило „черкас вольних людей 50 чоловік”. Дальша частина поселення і нині має назву Слобожанщина. В п’яти верстах по течії Олешні в 1662 році було засновано село Писарівка, яке пізніше злилось з Хотінню.

         Оскільки перші поселенці селились на землі, яка належала Кондратьєву, вони зразу ж опинились в залежності від нього. Одночасно  збільшувались і земельні володіння Хотінського поміщика. В 1785 році А.А. Кондратьєву належали більш як 37 тисяч десятин землі, а в самій Хотіні тільки 7640 десятин.

         Щорічно в Хотіні проходили ярмарки, куди везли свій товар і кіндратівці. Жили на землях Кіндратівки справжні трударі і, не  дивлячись на те , що знаходились далеко від Сум , були вольнодумцями. Зокрема у 1907 році відбувся страйк сільськогосподарських робітників.

         Розвитком освіти на той час у селі опікувалося земство . У 1914 році на його кошти в селі Кіндратівка збудовано двоповерхове приміщення , у якому розмістили чотирикласну школу.

         В січні 1918 року в Кіндратівці була встановлена Радянська влада. В 1918 році поблизу діяв партизанський загін, який вів боротьбу проти австро – німецьких окупантів і гетьманців.

         У 1920 році в селі розпочала працювати лікарська амбулаторія. Охороною здоров’я на селі опікувався один фельдшер – Іващенко , з 1936 року  -  фельдшер Г.М.Хижняк.

         Процеси розкуркулення та колективізації не обійшли і Кіндратівку. В 1922 році біднота Кіндратівки позносила своє небагате збіжжя докупи :  плуги, борони, лопати, корів та коней , утворили своє невеличке господарство, що було першою с/г артіллю ім. К. Лібкнехта. А в одній з хат , господаря , якої розкуркулили , створили школу (початкову). Це місце недалечко від продовольчого магазину, вниз.

         З моменту встановлення радянської влади в селі організовано хати – читальні . Перші бібліотеки розташували в пристосованих приміщеннях на вулицях Леніна та Комсомольська. Почали працювати в 1930 – х роках перші дитячі ясла.

         У 1932 – 1933 роках , як і у більшій частині України, в селі був голод. Достовірних відомостей про кількість померлих від голоду немає, але втрати були великі. Багато людей врятувалось тим, що змогли прорватися крізь загороджувальні загони й потрапити до сусідніх російських сіл.

         В 1937 році селяни утворили один колгосп в селі Кіндратівка і назвали його ім. С.М. Кірова. Така назва існувала до 2000 року, потім відбулося реформування  аграрного сектору і була створена агрофірма з іменем „Лан”.

         В роки Великої Вітчизняної війни 291 житель села воював проти ворогів в рядах Радянської Армії або в партизанських загонах в тилу ворога. 244 з них- загинули, 163 - нагороджені орденами та медалями СРСР. Льотчику

М.Г. Докашенку за зразкове виконання бойових завдань було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

         З перших днів окупації в Хотіні діяла підпільна партійна організація, яка нараховувала в своїх рядах 25 чоловік, до неї входили і жителі села Кіндратівки. Очолював організацію Зякун А.І. , який до війни працював директором Кіндратівської семирічної школи. Підпільники проводили диверсійну роботу , зривали виконання розпоряджень окупаційних властей, по селах району розповсюджували звернення Радінформбюро, перешкоджали вивезенню молоді на роботу до Німеччини.  В 1942 році ворогам вдалося арештувати керівника підпілля А.І. Зякуна і його товаришів І.М. Новика, М.Ф. Ткаченка та Д.І. Голуба. Після звірячих знущань вони були розстріляні. Але підпілля діяло. Його нове піднесення пов’язане з перебуванням в районі на початку лютого 1943 року партизанського з’єднання під командуванням М.І. Наумова, яке здійснювало Степний рейд. З допомогою з’єднання були створені три групи загальною кількістю близько 70 чоловік.

         Вони проводили диверсійну роботу проти окупантів аж до визволення Хотінського району. На давньому Ромаданському шляху, по якому пройшли партизани – наумівці, між Хотінню і Кіндратівкою встановлено пам’ятний знак.

         22 червня 1941 року підступний напад фашистської Німеччини перервав мирну працю трудівників  села Кіндратівки. Чоловіки призовного віку пішли до лав Червоної Армії , щоб зі зброєю в руках захищати Батьківщину . Радянський народ завдав нищівної поразки гітлерівській Німеччині та її союзникам, відстояв свободу і незалежність Вітчизни.

         Великий тягар війни винесли на своїх плечах і жителі села Кіндратівки. Коли до села наближався фронт , було організовано евакуацію худоби та тракторів МТС до Воронезької області. Із села Кіндратівки в евакуації тракторів брали участь трактористи Хижняк Сергій Федотович, Дятленко Микола Кузьмич, Ковчун Іван Петрович. Худобу гнали жінки та діти.

         15 жовтня 1941 року фашисти окупували наше село і почали вводити свої „нові порядки”.

         Розповідає Кириченко Любов Климівна , 1916 року народження: „Коли німці вступили в наше село , то здивувало те , що вони розмовляли російською мовою. В них були спеціальні книжечки, де були записані найпримітивніші фрази / нагріти води, розпалити піч, подати їсти/. Німці відразу намагалися виявити , чи немає серед місцевого населення євреїв. Схожих на цю націю людей навіть розстрілювали”.

         Жителі села Кіндратівка як уміли , так і боролися з окупантами : ховали сільськогосподарський інвентар , цінні речі, „привласнювали” коней. Для боротьби з фашистами , за рішенням Сумського обкому компартії , в підпільній організації були залишені комуністи, активісти. В селі  Кіндратівці для підпільної роботи були залишені директор школи Зякун Андрій Іванович, голова сільської ради Денищенко Яків Михайлович, Колесник Петро Кіндратович, Мірошниченко Іван Тарасович, Бугайов Віктор Артемович та інші. Ця підпільна група входила до складу партизанського загону, який очолював секретар Хотінського райкому партії Звягін С.С. Цей партизанський загін разом із Сумським та Охтирським загонами допомагали вийти з оточення підрозділам Червоної Армії . Потім цей з’єднаний загін увійшов на територію Курської області і виконував завдання командування 40 Армії. Гітлерівцям вдалося схопити розвідників цього загону Ф.О.Прийменка та Шовкопляса, а пізніше загинули смертю хоробрих С.С.Звягін та І.К. Козалун. Після цього  очолили підпільну групу в селі Кіндратівка  з 25 чоловік  Зякун А.І. та Таращук М.Я.

         Підпільна група , очолювана Зякуном А.І. та Таращуком М.Я. , розповсюджувала листівки , доводила до відома населення правду про справи на фронтах , перешкоджала гітлерівцям відправляти молодь у Німеччину. Дружина Зякуна А.І. Зякун Парасковія Максимівна , яка до недавнього часу проживала в Кіндратівці, розповідала :

„ Я мало знаю про дії підпільної групи, тому що коли запитувала у свого чоловіка куди він іде, що буде робити, він мені лише одне відповідав, що тобі не треба цього знати”.

         Підступна рука дізнавшись про підпільну групу, видала її гітлерівцям. Здійснював це Комета С.Я. 7 грудня 1941 року Зякун А.І. був заарештований у селі Яструбине, де він переховувався, і після катування та знущання 10 грудня 1941 року був розстріляний. Зякун мужньо прийняв смерть, але жодного з товаришів своєї групи не видав.

         Але були серед наших односельців і люди , які, на жаль, перейшли на бік окупантів, зрадили Батьківщину. Згадує Гапієнко Уляна Климівна, 1911 року народження:  „ Був у нашому селі поліцай. Звали його Коротенко Іван Миколайович. До війни це була звичайна людина , але , говорять , ніби - то хтось його образив і він , користуючись нагодою, вирішив помститися. Тільки - но прийшли німці, він сам напросився до них в поліцаї. Від його рук загинуло кілька односельців, серед них - Кузьменко Іван Петрович , який начебто і образив його”.

          Влітку 1942 року неподалік Кіндратівки  проходив рейдом партизанський загін Наумова. Декілька партизанів вирішили „зайнятися цим негідником / де він живе підказали місцеві жителі/.  Але партизани не розрахували власних сил  і троє партизан було вбито поліцаєм біля власного будинку.

         На совісті поліцая ще декілька смертей, зокрема , вбивство радянського агітатора  в лісі. Коротенко втік разом з німцями. Його особою довгий час цікавилось КДБ. За деякими відомостями, він помер у Німеччині в середині 

60-х років.

         З особливою прискіпливістю німці ставилися до тих людей, чоловіки яких були військовими, займали до війни керівні посади,   партизанили.         

         Згадує Ковальова, 1928 року народження, жителька с. Костянтинівка: „Мій чоловік  Ковальов був офіцером Радянської Армії . Після окупації міста німцями почалися арешти всіх неблагонадійних  для нової влади людей. Мене попередили про  можливий арешт. Тому вночі , взявши маленького сина на руки, я пішки пробралась до свого рідного села Костянтинівка. Не було спокою і там – німці невдовзі окупували село”.

         В с. Кіндратівка стояли німці , а поряд - в Андріївці, Олексіївці - радянські війська. Німці зганяли людей рити протитанковий рів довкола села. Тому до цього часу понівечена земля пам’ятає відлуння війни: довжелезний танковий яр та сліди від розриву снарядів.

         Згадує Хряпіна Марія Михайлівна, 1920 року народження : „Закріпившись у селі , німці почали господарювати. Зокрема , вони розподілили село на „десяти хатки” і наказали працювати на землі, а продукцію здавати їм”.

         Дорого обійшлася для жителів Кіндратівки німецька окупація. Повністю було знищено колгоспні сараї, була розбита двоповерхова семирічна школа, спалено 20% будинків, знищено державні установи, сільську раду , клуб, пошту, дитячий садок, колгоспну контору. Віддали своє життя на фронтах 140 жителів села.

         Хоробро захищали Батьківщину жителі Кіндратівської сільської ради . Серед них є Герої Радянського Союзу Лихобаба Марко Кононович, Докашенко Микола Григорович. Орденами і медалями нагороджено 161 чоловік.

         Проходили дні, місяці, роки, коли радянський народ громив гітлерівців на  всіх фронтах. Наша місцевість знаменита боями на Курській Дузі. Незабаром настав день 2 вересня 1943 року. 40 Армія гнала гітлерівців на захід. По напрямку Кіндратівки йшла 240 дивізія під командуванням генерала Уманського Терентія Хомича. 842 стрілецький полк просувався по напрямку Олексіївка – Андріївка. З Андріївки обстрілювали вулиці села Кіндратівки Татари, Пшоневе ( зараз вул. Жовтнева, вул. Кірова). Першими увійшли у село мінометники. Серед них був : Литовченко Василь Федорович, уродженець села Писарівка.

         В 1946 році останки 47 чоловік , що загинули під час окупації та визволення села , перенесено до Братської могили  на центральну садибу до села Кіндратівка.  В 1962 році на Братській могилі було побудовано пам’ятник воїнам , які полягли  в боях з окупантами. В 1975 році за проектом архітектора  М.П. Мамонька збудовано меморіал загиблим воїнам , де на стеллі зазначені прізвища односельців , які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

         Відбудовано приміщення школи й заняття відновилися у 1955 році. У післявоєнні роки в школі працював педагогічний колектив з 18 чоловік, більшість  з яких були  чоловіки – фронтовики. В школі у дві зміни  навчалося 384 учні . До 1961 року школа була семирічкою, а з вересня 1961 року вона була реорганізована у восьмирічну. 

         У 1994 році школубуло реорганізовано в загальноосвітню І-ІІІ ступенів, побудовано нове приміщення на 190 учнів . Нині в ній навчається 120 учнів.  З 1914 року здійснено 83 випуски , випущено близько 15 тисяч учнів. З 1988 року шкільний колектив  очолює Леся Леонідівна Сизоненко.

         У 2002 році  на базі Кіндратівської школи відкрито кімнату – музей  історія села, ініціатором створення якої є О.М. Горбунова.

         Поступово з роками медичне обслуговування селян ставало ефективнішим. У 1960 році відкрито стаціонар на 20 місць з пологовим відділенням, аптеку. Лікарня розташовувалася в спеціальних приміщеннях на вулиці Леніна . Але в 1975 році стаціонар у селі Кіндратівка був закритий. Нині працює лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини.

         В селі працює дошкільний навчальний заклад. Після Великої Вітчизняної війни робота закладу відновилася в приміщенні колишнього будинку для людей похилого віку. Це була одна велика кімната з довгим столом посередині і двома лавами по боках. До 1975 року дитячий садок  у селі Кіндратівка  перебував  на балансі колгоспу ім.. Кірова й фінансувався сезонно з весни до осені. Дітей приймали з двох місяців від народження.

         У 1987 році збудовано нове спеціалізоване двоповерхове приміщення, розраховане на чотири групи. Нині дитячий садок „Вербиченька” відвідують 30 дітей.

         Бібліотека в селі Кіндратівка у 1968 року розташувалася у новозбудованому приміщенні сільського Будинку культури.

         Сільський клуб  у Кіндратівці після війни відкрили у пристосованому приміщенні. В клубі працював хор, драматичний гурток, ансамбль народних інструментів. У 1968 році збудовано нове приміщення Будинку культури, де розміщується бібліотека, кінозала, танцювальна й обрядова зали, штаб народної дружини.

         Відомі в районі ансамбль „Зорепад” і чоловічий ансамбль „Родина” , якими керує В.І. Восьміров, успішно виступають на сценах районних будинків культури.

         До війни і після війни до 1959 року господарством керував (голова колгоспу) Скорик Микола Савелійович. Він багато зробив по підняттю господарства з руїн. За високі показники по вирощуванню зернових культур в 1948 році йому було присвоєне високе звання Героя Соціалістичної праці. Полевод Прийменко Іван Васильович був нагороджений орденом „Леніна”, бригадир тракторної бригади  Хижняк Сергій Федотович також був нагороджений орденом „Леніна”.

         Пізніше, в 50-х роках, орденом „Леніна” був нагороджений комбайнер Іващенко Іван Юхимович.

         До війни колгоспи обслуговувала технікою Хотінська МТС . Коли почалась війна було прийнято рішення переправити всю техніку в Вороніжську область на чолі з директором МТС Шевченком Григорієм Михайловичем, бригадирами тракторних бригад Дятленком Миколою Кузьмичем, Хижняком Сергієм Федотовичем.

         Пізніше в 1958 році техніка була передана в повній комплектності бригад, на чолі з бригадирами тракторних бригад. Бригадири і механізатори перейшли з робочих МТС в колгоспники і бригадири . Працювали від колективізації до 1964 року в колгоспі ім.. Кірова.

Полеводами працювали в довоєнні і після воєнні роки :

                Гапієнко Дорофій Якович

                Прийменко Іван  Васильович

Бригадирами полеводських бригад : Горшкова Надія Василівна

                                                                 Сорока Василь Федорович

                                                                  Бучна Надія Данилівна

                                                                   Петрина Іван Семенович

                                                                   Докашенко Іван Атанасович

                                                                   Шабаль Іван Никифорович

                                                                   Гапієнко Микола Федорович

                                                                    Привал Григорій Федорович

                                                                Леоненко Павло Петрович

                                                                 Григоренко Павло Якович

                                                                 Шаповал Іван Григорович   

         З 1957 року головою колгоспу ім.. Кірова працював Бузік Лейб Саливонович, при  якому було збудовано БК в Кіндратівці Віе перший підняв питання і почав будувати дорогу з твердим покриттям від знаменитого партизанського шляху Ромадан до Кіндратівки. Було збудовано цегельний завод. При його керівництві колгоспники перейшли на гарантовану грошову заробітну плату. Працював Бузік Л.С. головою колгоспу 12 років до 1969 року.  

         З 1969 року по січень 1980 року головою колгоспу працював Борзяниця Дмитро Васильович. За цей час продовжувалося будівництво дороги з твердим покриттям, велось будівництво мехмайстерні і корівника на МТФ № 2  , клубу в с. Костянтинівка.

         З 1980 року і до 2002 року головою колгоспу, а пізніше - директором агрофірми, працював Дятленко Віктор Миколайович. За період його керівництва було побудовано багато виробничих і соціальних приміщень і комунікацій, а саме: збудований центральний газопровід   високого тиску від села Корчаківка  в 1984 році, підведений газопровід  до житлових будинків, пізніше газифікували і село Костянтинівка. Водогін в с. Кіндратівка і Костянтинівка , дороги з твердим покриттям на фермах з і в бригаду № 1. Збудовано автогараж  з опаленням  , три  зернових склади на обох дільницях, ФП в с. Костянтинівка, автобусну зупинку, контору, школу, дитсадок, склад міндобрив, центральну вагову, квартири для колгоспників і спеціалістів, ангари в тракторних бригадах і площадки для зберігання техніки, склад запасних частин, багато тваринницьких приміщень, шість водонапірних башт з глибоководними свердловинами, столярну майстерню, млин, олійницю, крупорушку, на кожній фермі - бетонні силососховища, які забезпечували кормами все тваринництво,  якого нараховувалось в 90 роках  2162 голови ВРХ: з них - 1026 корів , решта молодняк, коней - 93 голови, свиней - 65 голів, птиці: курей -   2600 голів.

В 90-х роках господарство постійно обновляло машино – тракторний і комбайновий парк  і було повністю забезпечене машинами,  що забезпечувало  технологію виробництва сільськогосподарської продукції.  Парк налічував: 48 фізичних тракторів різних марок і модифікацій, 22 комбайни з них : зернозбиральних – 12

                                             силосозбиральних – 5

                                             бурякозбиральних – 4

                                             картоплезбиральних  - 1

автомобілів різних марок – 28 . Така кількість основних засобів, яку мав колгосп  і щоб це давало віддачу в економіці і необхідний результат  -треба було мати спеціалістів сільськогосподарського виробництва.  В господарстві в ті часи працювало 8 спеціалістів з вищою освітою, 13 чоловік з середньою освітою,  92  механізатори, 34 водії, 58 доярок, 16 телятниць, 7 свинарок

 86 - різноробочих .                

         Серед них багато нагороджених урядовими нагородами:

                                                                      Денищенко Микола Михайлович

                                                                      Прийменко Іван  Григорович

                                                                      Шабаль Леонід Іванович

                                                                       Мірошниченко Іван Йосипович

                                                                       Хижняк Микола Семенович

                                                                       Іващенко  Ван Юхимович

                                                                       Бугаєнко Марія Василівна

                                             &nb