|
юра
-
4 грудня 2018
Як доїхати
-
4 грудня 2018
легенда
-
6 липня 2018
депутати Корнин
-
2 травня 2018
интернет
-
26 березня 2018
Де можна знайти архівні документи, про народження мешканців Корнина в минулому столітті?Дякую
Може пощастить...
26 червня 2015
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. Країна Україна Область/АРК Житомирська область Район/міськрада Попільнянський район Рада Корнинська селищна рада Код КОАТУУ: 1824755400 Офіційний сайт: — Основні дані Засноване 1550 Статус із 1938 року Площа 8 км? Населення Ў2 371 (01.01.2012)[1] Густота 300,875 осіб/км? Поштовий індекс 13514 Телефонний код +380 4137 Географічні координати 50°05?02? пн. ш. 29°32?15? сх. д. (G)Координати: 50°05?02? пн. ш. 29°32?15? сх. д. (G) Висота над рівнем моря 202 м Водойма р. Ірпінь Відстань Найближча залізнична станція: Корнин До станції: 5 км До райцентру: - залізницею: 70 км - автошляхами: 23 км Селищна влада Адреса 13514, Житомирська обл., Попільнянський р-н, смт. Корнин, вул. Жовтневої революції, 19 Корнин Ко?рнин — смт в Україні, в Попільнянському районі Житомирської області. Утворене 1550 року. Населення — 2371 особа.Зміст [сховати] 1 Історія селища Давні часи На території сучасного Корнина виявлено скарб римських монет ІІ ст. н. е. та давньоруский курганний могильник.[2] В басейні річки Ірпінь, ще за князів Київської Русі, з'явились перші поселення, але, після монгольської навали вони зникли повністю, тим більше, що через поріччя Ірпені, ймовірно, пролягала дорога хана Батия. Литовська доба Через майже століття спустошення, за Великого князівства Литовського, над Ірпенем відродилися людські поселення. Корнина тоді ще не існувало. Навпроти місця, де він розташувався пізніше, на протилежному березі річки, розкинулося село Білки, назване так, ймовірно, від білої глини і пісків, які були на узбережжі. Воно було надано князем Олельком Володимировичем у власність Михайлові Половцеві Рожиновському зі Сквири (Рожиновські — князівська родина, нащадки половецького хана Тугоркана), та було приєднане до інших широких маєтностей Рожиновських, до яких входили Триліси, Фастів, так звана Половеччина та Сквира, які охопили великий простір між річками Ірпінь, Унава, Кам'янка, Роставиця та Рось. Але, на межі з вищевказаними Білками, теж на правому березі річки Ірпінь, розташувались ще одні Білки (по-іншому називалися Мохнач — теперішнє село Мохначка), які, разом з селами Веприком та Островом на Ірпені (ймовірно — село Чорногородка), князь Олелько Володимирович надав своєму слузі Олехну Юхновичу. Маєтності останнього над Ірпенем, Здвижем, Тетеревом і Росавою, як посаг на весіллі його дочки Оришки, переходять у володіння сім'ї Проскур-Сущанських.[3] В 1483 році Київ зазнав жорстокої кримсько-татарської навали, яка надовго спустошила землі Західної Наддніпрянщини. Лише з плином часу, орієнтовно на початку XVI століття, переселенці з Полісся почали знову освоювати обидва береги Ірпені, і на протилежному березі від знищених Білок осіло одразу кілька сімей, які дали початок поселенню, яке називається «Корнин». Тоді польським королем Сигізмундом І Корнин було надано за вислугу Гринку Внучкевичу. Пізніше Корнин перейшов його дочці, котра вийшла заміж за Івана Єльця.[4] Перша писемна згадка про Корнин належить до 1550 року. В той час це був укріплений пункт — замок Великого князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 року Корнин увійшов до складу Речі Посполитої.[2] Польська доба Незабаром Корнин потрапляє до власності Богдана Проскури, який оволодів Мохначем шляхом купівлі або успадкування. Проскури, давно отримавши від Юхновичів значні маєтки над Ірпенем і Росавою, однак, протягом тривалого часу, не залишали свого родового гнізда Сущан в Овруччині (тепер — село Сущани Олевського району на Житомирщині), захованого в лісах та безпечного. Звідси і їхня друга назва Сущанські. Лише Богдан Проскура першим з родини нарешті наважився жити в цьому районі і в Корнині заклав свій новий будинок. 1618 року Корнин згадується у свідченні генерального возного Київського, Волинського і Брацлавського воєводств Миколая Вольського про вручення ним позову головного Люблінського трибуналу Федору і Юрію Проскурам-Сущанським щодо повернення ними втікачів з інших маєтків Київського воєводства.[5] В 1648 році Козацько-польська війна налякала і вигнала з маєтностей шляхту, і Корнин надовго перестав бути місцем проживання його спадкоємців. Замок, побудований Проскурами, служив притулком для місцевого населення під час небезпеки. Вали того замку були помітні ще в XIX ст.[6] У часи існування гетьманської держави Богдана Хмельницького Корнин належав до Паволоцького полку. Під час повстання Семена Палія з 1686 по 1704 рр. Корнин належав до контрольованої ним території.[7] В 1717 р. Проскури повернулися до Корнина. В області їхніх корнинських маєтностей постало кілька нових сіл, таких як Білки (сьогоднішні), Раківка, Личе (обидва входять до сучасного Корнина) і Сущанка (назване на згадку про родове помістя Сущани Овруцькі). У Корнині зростало населення, і село згодом стало містечком. 1741 року в Корнині налічувалось 60 дворів, а жителів — понад триста осіб.[8] У своєму замку Проскури тримали надвірну міліцію, яка захищала їх від народних невдоволень і гайдамацьких рейдів. Під час Коліївщини в 1768 р. гайдамацькі ватаги з'явилися в цьому районі під командуванням ватажка Бондарчука. Для придушення гайдамацьких виступів був відправлений з Корнина козак Данило Щербина з загоном надвірної міліції, котрому вдалося в Макарові узяти самого ватажка Бондарчука, а його ватага після цього розбіглася. За вірну службу корнинський дідич Проскура, в якості нагороди за цю послугу, виклопотав для Щербини на Сеймі шляхетські права. Останнім дідичем Корнина з дому Проскур був Каєтан (пол. Kajetan). Він був депутатом Сейму в 1788 році, на якому відбулася нобілітація Щербини. У 1794 році він був засланий у вигнання. Після цього Корнин перейшов у володіння інших: ним володіють у 1817–1839 рр. Каніцький (пол. Kanicey), потім у 1839–1859 рр. Йосипу Крушинському (пол. Kruszynscy) та його сину Людвику, з 1859 р. генерал Карл Богданович Вайс (пол. Weiss). За викупним договором 1862 року селяни купили у власність 870 десятин землі за 36 624 рублі.[9] Корнин під владою Російської імперії Після входження Корнина до складу Російської імперії в 1797 році Корнин стає волосним центром Сквирського повіту Київської губернії. В ньому проживало 936 чоловік.[2] Церква в містечку Корнин на поч. ХХ ст. У селі височіла Воскресенська церква, збудована ще в часи козаччини наприкінці XVII століття. Але 1802 року вона згоріла і мешканці Корнина ходили до церкви в с. Білки.[8] Нова церква була збудована в 1839 році на місці давньої.[10] 1816 р. у селі налічувалось 1 003 жителя. В Корнині діяла винокурня, власником якої був поміщик Одинець.[8] 1817 року Корнин перейшов по родинній лінії Г. С. Каніцькому. Новий власник мав винокурний завод і заключив 1836 р. контракт з Київською конторою питних зборів на поставку вина власного виробництва. 1833 р. Корнин одержав статус містечка.[8] 1846 року Г. С. Каніцький продав Корнинський маєток І. Г. Крушинському. Після смерті останнього містечко перейшло у власність його сину Людвику Крушинському. Але до його повноліття маєток було взято під опіку (до 1854 р.). 1859 р. Людвик Крушинський продав Корнин відставному генерал-лейтенанту Карлу Богдановичу Вайсу. 1860 року він збудував цукроварню і уклав контракт на його орендне утримання надвірним радником А. Протасьєвим. Невдовзі за участь у повстанні 1861 року у К. Б. Вайса було конфісковано Корнинський маєток. 1862 р. за викупним договором селяни при кредитній допомозі держави придбали загалом 870 десятин землі за 36 624 рублі. За кілька років потому генералу К. Б. Вайсу було повернуто Корнин. У той час в містечку діяли цукроварня, пивоварня (1864), шкіряний (з 1845 р.), два цегельних заводи (перший — з 1845 р.), 4 вітряних млини (1864), дві крамниці. Був і крохмальний завод, але 3 вересня 1865 року згорів.[11] 1866 р. Корнин став волосним центром. Тоді у містечку проживало 1 112 осіб.[12] В Корнині на 1883 р. налічувалося мешканців обох статей 1 140: православних 1 112, католиків 16, євреїв 12. Була каплиця католицька парафії с. Дідівщини. Значна частина населення відносилася до шляхти[10]. Діяли 4 водяних млини, цукроварня з 1866 року (в селищі біля неї налічувалося 8 дворів, 252 мешканці), гуральня, шкіряна фабрика і три цегельних заводи. На рік відбувалося 4 ярмарки. Землі 3058 десятин. Власником цукрозаводу був О. М. Сетгофер, а директором — Г. І. Дюннебир, його помічником — Ф. І. Цейнар, механіком — М. М. Підвисоцький, хіміком — В. Г. Грушко. На заводі працювало 500 робітників. За добу вони виробляли 240 пудів цукру, 60 пудів патоки. ХХ століття 1900 року у Корнині була відкрита церковно-парафіяльна школа, а через кілька років — і земська школа, збудована на кошти місцевого поміщика Таранова.[12] Проживало в цьому році 1819 чоловік.[13] У 1902 році в Корнині налічувалося 426 дворів та 1 965 мешканців.[14] Корнинська волость включала в себе 9 населених пунктів (1 містечко, 5 сіл, 3 малих села), 10 539 мешканців (205 католиків, 464 євреїв), і 22 147 десятин (з них 12 033 належали до великих землеволодінь, 9 864 — волосні землі і 250 — церковні землі).[14] 1912 року Корнинський цукрозавод було реорганізовано в акціонерне товариство. На початку 1900-х років волосним старшиною у Корнині був Т. Лазарчук, а волосним писарем — В. Чмерковський. У містечку регулярно відбувалися ярмарки: по четвергам через кожні два тижні. Працювала земська лікарня, у якій надавали медичну допомогу два фельдшери.[12] Зі встановленням радянської влади почалися корінні перетворення. Націоналізовано цукровий завод, який відновив роботу 1921 року; при ньому з 1922 року почав діяти бурякорадгосп. Земську школу реорганізовано в 4-річну українську трудову школу, у якій засновано гурток безбожників, гурток друзів книги. Невдовзі розпочинається колективізація. Спочатку 1928 року було створено сільськогосподарську артіль «Бджілка», а 1930 року на її основі організовано два колгоспи. Тоді ж створено було Корнинську МТС, яка надавала техніку багатьом навколишнім колгоспам. Корнин з 1923 року стає районним центром. 1924 року до складу Корнинського району було приєднано Ходорківський район. 1937 р. у Корнині почав діяти гранітний кар'єр. 1938 р. Корнин одержав статус селища міського типу.[12] Велике значення для подальшого розвитку Корнина та району мало спорудження залізничної лінії Фастів — Житомир, рух по якій відкрито в 1937 році. Вона пройшла на відстані 6 км від Корнина.[15] Станом на 1938 рік у селищі працювали середня та семирічна школи, районний будинок культури з залом на 450 місць, дві бібліотеки.[16] У роки Німецько-радянської війни 1941–1943 рр. війни 256 мешканців Корнина загинули, захищаючи Батьківщину. 348 корнинців були нагороджені орденами і медалями за виявлений героїзм у боротьбі з фашистами. Храм Архістратига Божого Михаїла у смт. Корнин. 2011 рік 25 грудня 1943 року в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, військами 1-го Українського фронту, а саме, 1-ї гвардійської (командуючий — генерал-полковник А. А. Гречко), 38-ї (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко), 40-ї (командуючий генерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко) та 1-ї танкової (командуючий генерал-лейтенант М. Ю. Катуков) армій, було звільнено Корнин від фашистів.[16] Після вигнання загарбників населення повертається до мирного життя. Реконструюється цукрозавод, зростає його потужність. Великим промисловим підприємством стає Корнинський гранітний кар'єр. Його продукція йде на будови багатьох міст СРСР. Споруджено універмаг, будинок культури, аптеку, гуртожиток, відділення районного об'єднання «Сільгосптехніка». На р. Ірпінь створено водосховище. Відновлено роботу Корнинської дільничої лікарні, відкрито районну протитуберкульозну лікарню. Відкрито школу-інтернат для розумово відсталих дітей, філію Попільнянської музичної школи.[17] Населення Згідно з даними історичних джерел (позн. *), переписів (позн. **)[18] та оцінками чисельності мешканців, нас |
17 лютого 2013
|
В ньому проживало 936 чоловік.[2] У селі височіла Воскресенська церква, збудована ще в часи козаччини наприкінці XVII століття. Але 1802 року вона згоріла і мешканці Корнина ходили до церкви в с. Білки.[7] Нова церква була збудована в 1839 році на місці давньої.[8] 1816 р. у селі налічувалось 1 003 жителя. В Корнині діяла винокурня, власником якої був поміщик Одинець.[7] 1817 року Корнин перейшов по родинній лінії Г. С. Каніцькому. Новий власник мав винокурний завод і заключив 1836 р. контракт з Київською конторою питних зборів на поставку вина власного виробництва. 1833 р. Корнин одержав статус містечка.[7] 1846 року Г. С. Каніцький продав Корнинський маєток І. Г. Крушинському. Після смерті останнього містечко перейшло у власність його сину Людвику Крушинському. Але до його повноліття маєток було взято під опіку (до 1854 р.). 1859 р. Людвик Крушинський продав Корнин відставному генерал-лейтенанту Карлу Богдановичу Вайсу. 1860 року він збудував цукроварню і уклав контракт на його орендне утримання надвірним радником А. Протасьєвим. Невдовзі за участь у повстанні 1861 року у К. Б. Вайса було конфісковано Корнинський маєток. 1862 р. за викупним договором селяни при кредитній допомозі держави придбали загалом 870 десятин землі за 36 624 рублі. За кілька років потому генералу К. Б. Вайсу було повернуто Корнин. У той час в містечку діяли цукроварня, пивоварня (1864), шкіряний (з 1845 р.), два цегельних заводи (перший — з 1845 р.), 4 вітряних млини (1864), дві крамниці. Був і крохмальний завод, але 3 вересня 1865 року згорів.[9] 1866 р. Корнин став волосним центром. Тоді у містечку проживало 1 112 осіб.[10] В Корнині на 1883 р. налічувалося мешканців обох статей 1 140: православних 1 112, католиків 16, євреїв 12. Була каплиця католицька парафії с. Дідівщини. Значна частина населення відносилася до шляхти[8]. Діяли 4 водяних млини, цукроварня з 1866 року (в селищі біля неї налічувалося 8 дворів, 252 мешканці), гуральня, шкірянафабрика і три цегельних заводи. На рік відбувалося 4 ярмарки. Землі 3058 десятин. Власником цукрозаводу був О. М. Сетгофер, а директором — Г. І. Дюннебир, його помічником — Ф. І. Цейнар, механіком — М. М. Підвисоцький, хіміком — В. Г. Грушко. На заводі працювало 500 робітників. За добу вони виробляли 240 пудів цукру, 60 пудів патоки Храм Архістратига Божого Михаїла у смт. Корнин. 2011 рік 1900 року у Корнині була відкрита церковно-парафіяльна школа, а через кілька років — і земська школа, збудована на кошти місцевого поміщика Таранова.[10] Проживало в цьому році 1819 чоловік.[11] У 1902 році в Корнині налічувалося 426 дворів та 1 965 мешканців.[12] Корнинська волость включала в себе 9 населених пунктів (1 містечко, 5 сіл, 3 малих села), 10 539 мешканців (205 католиків, 464 євреїв), і 22 147 десятин (з них 12 033 належали до великих землеволодінь, 9 864 — волосні землі і 250 — церковні землі).[12] 1912 року Корнинський цукрозавод було реорганізовано в акціонерне товариство. На початку 1900-х років волосним старшиною у Корнині був Т. Лазарчук, а волосним писарем — В. Чмерковський. У містечку регулярно відбувалися ярмарки: по четвергам через кожні два тижні. Працювала земська лікарня, у якій надавали медичну допомогу два фельдшери.[10] Зі встановленням радянської влади почалися корінні перетворення. Націоналізовано цукровий завод, який відновив роботу1921 року; при ньому з 1922 року почав діяти бурякорадгосп. Земську школу реорганізовано в 4-річну українську трудову школу, у якій засновано гурток безбожників, гурток друзів книги. Невдовзі розпочинається колективізація. Спочатку 1928 року було створено сільськогосподарську артіль «Бджілка», а 1930 року на її основі організовано два колгоспи. Тоді ж створено було Корнинську МТС, яка надавала техніку багатьом навколишнім колгоспам. Корнин з 1923 року стає районним центром. 1924 року до складу Корнинського району було приєднано Ходорківський район. 1937 р. у Корнині почав діяти гранітний кар'єр. 1938 р. Корнин одержав статус селища міського типу.[10] Велике значення для подальшого розвитку Корнина та району мало спорудження залізничної лінії Фастів — Житомир, рух по якій відкрито в 1937 році. Вона пройшла на відстані 6 км від Корнина.[13] Станом на 1938 рік у селищі працювали середня та семирічна школи, районний будинок культури з залом на 450 місць, дві бібліотеки.[14] У
роки Німецько-радянської
війни 1941 Але,
на межі з вищевказаними Білками,
теж на правому березі річки Ірпінь,
розташувались ще одні Білки (по-іншому називалися Мохнач — теперішнє село Мохначка), які, разом з
селами Веприком та Островом на Ірпені
(ймовірно — село Чорногородка), князь Олелько
Володимирович надав
своєму слузі Олехну Юхновичу. Маєтності останнього надІрпенем, Здвижем, Тетеревом і Росавою, як посаг на весіллі
його дочки Оришки, переходять у володіння сім'ї Проскур-Сущанських.[3] В 1483 році Київ зазнав жорстокої кримсько-татарської навали, яка надовго
спустошила землі Західної Наддніпрянщини.
Лише з плином часу, орієнтовно на початку XVI століття, переселенці з Полісся почали
знову освоювати обидва берегиІрпені, і
на протилежному березі від знищених Білок осіло одразу кілька сімей, які дали
початок поселенню, яке називається «Корнин». Тоді польським королем Сигізмундом І Корнин було надано за
вислугу Гринку Внучкевичу. Пізніше Корнин перейшов його дочці, котра вийшла
заміж за Івана Єльця.[4] Перша
писемна згадка про Корнин належить до 1550 року. В той час це
був укріплений пункт — замок Великого
князівства Литовського. Після Люблінської унії 1569 року
Корнин увійшов до складу Речі Посполитої.[2] Незабаром
Корнин потрапляє до власності Богдана Проскури, який оволодів Мохначем шляхом
купівлі або успадкування. Проскури, давно отримавши від Юхновичів значні маєтки
над Ірпенем і Росавою, однак, протягом
тривалого часу, не залишали свого родового гнізда Сущан в Овруччині
(тепер — село Сущани Олевського району наЖитомирщині),
захованого в лісах та безпечного. Звідси і їхня друга назва Сущанські. Лише
Богдан Проскура першим з родини нарешті наважився жити в цьому районі і в
Корнині заклав свій новий будинок. 1618 року Корнин
згадується у свідченні генерального возного Київського, Волинського і Брацлавського
воєводствМиколая Вольського про вручення ним позову головного Люблінського
трибуналу Федору
і Юрію Проскурам-Сущанським щодо повернення ними втікачів з інших маєтків
Київського воєводства.[5] В 1648 році Козацько-польська
війна налякала
і вигнала з маєтностей шляхту, і Корнин надовго
перестав бути місцем проживання його спадкоємців. Замок,
побудований Проскурами, служив притулком для місцевого населення під час
небезпеки. Вали того замку були помітні ще в ХІХ ст.[6] У
часи існування гетьманської держави Богдана Хмельницького Корнин належав до Паволоцького
полку. Під
час повстання Семена Палія 1702 — 1704 рр. Корнин
належав до контрольованої ним території. В 1717 р. Проскури
повернулися до Корнина. В області їхніх корнинських маєтностей постало кілька
нових сіл, таких як Білки (сьогоднішні),
Раківка, Личе (обидва входять до сучасного Корнина) і Сущанка (назване
на згадку про родове помістя Сущани Овруцькі). У
Корнині зростало населення, і село згодом стало містечком. 1741 року
в Корнині налічувалось 60 дворів, а жителів — понад триста осіб.[7] У
своєму замку Проскури тримали надвірну міліцію, яка захищала їх від народних
невдоволень і гайдамацьких рейдів. Під час Коліївщини в 1768 р. гайдамацькі
ватаги з'явилися в цьому районі під командуванням ватажка Бондарчука. Для
придушення гайдамацьких виступів був відправлений з Корнина козак Данило
Щербина з загоном надвірної міліції, котрому вдалося в Макарові узяти
самого ватажка Бондарчука, а його ватага після цього розбіглася. За вірну
службу корнинський дідич Проскура, в якості нагороди за цю послугу, виклопотав
для Щербини на Сеймі шляхетські права. Церква в містечку Корнин на поч. ХХ ст. Останнім
дідичем Корнина з дому Проскур був Каєтан (пол. Kajetan). Він був депутатом Сейму в 1788 році,
на якому відбулася нобілітація Щербини. У 1794 році він був засланий
у вигнання. Після цього Корнин перейшов в руки іноземців; ним володіють
Каніцький (пол. Kanicey), потім Крушинський
(пол. Kruszy?scy), генерал
Вайс (пол. Weiss). 8 квітня 2012 Корнин (смт) Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. смт Корнин Район/міськрада Рада Корнинська селищна
рада 1824755400 — Основні дані Засноване Статус із 1938 року 8 км? ?2407 (01.01.2011)[1] 300,875 осіб/км? 13514 +380 4137 50°05?02?
пн. ш. 29°32?15? сх. д. (G)Координати: 50°05?02?
пн. ш. 29°32?15? сх. д. (G) Висота над рівнем моря 202 м р. Ірпінь Відстань Найближчазалізнична станція: Корнин До станції: 5 км До райцентру: - залізницею: 70 км 23 км Селищна влада Адреса 13514, Житомирська обл., Попільнянський
р-н, смт. Корнин, вул. Жовтневої революції, 19 Ко?рнин — смт в Україні, в Попільнянському
районі Житомирської
області. Утворене 1550 року. Населення 2708
осіб. На
території сучасного Корнина виявлено скарб римських монет ІІ
ст. н. е. та
давньоруский курганний могильник.[2] В
басейні річки Ірпінь,
ще за князів Київської Русі,
з'явились перші поселення, але, після монгольської
навали вони
зникли повністю, тим більше, що через поріччя Ірпені,
ймовірно, пролягала дорога хана Батия. Через
майже століття спустошення, за Великого
князівства Литовського, над Ірпенем відродилися людські
поселення. Корнина тоді ще не існувало. Навпроти місця, де він розташувався
пізніше, на протилежному березі річки, розкинулося село Білки,
назване так, ймовірно, від білої глини і пісків, які були на
узбережжі. Воно було надано князем Олельком
Володимировичем у
власність Михайлові Половцеві Рожиновському зі Сквири (Рожиновські —
князівська родина, нащадки половецького хана Тугоркана), та було приєднане
до інших широких маєтностей Рожиновських,
до яких входили Триліси, Фастів, так звана
Половеччина та Сквира, які охопили великий
простір між річками | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
